Всі люблять котиків, дехто – песиків, а от хтось обожнює… щупальця. Це звучить дивно, але що поробиш – інтернет усіх нас давно зламав. Тож пропонуємо екскурсію (дуже стислу!) історією цього неймовірно слизького жанру.
📜 Античні щупальця і трохи міфів
Вірите чи ні, але першими, хто подумав: «А що як цими штуками можна не тільки боротися?», були… античні греки! Сцена, де Лаокоон бореться зі зміями, – звісно, про трагедію, але дехто у ній побачив аж занадто багато пристрасті.
У Японії справи пішли далі. Легенда про принцесу Таматорі, яка пірнала за магічною перлиною і дорогою відчайдушно тікала від восьминогів, стала першим персонажем «підводних фанфіків» епохи Едо. Якось так і почалась вся ця історія. Ну, майже.
🎨 Гравюри з вібр… щупальцями: як японське мистецтво випадково винайшло порнофентезі
Японія, XVIII століття, всі малюють гейш і самураїв, аж тут Кацушіка Хокусай вирішує намалювати «Мрію дружину рибалки», сцену, де жінка з двома восьминогами перебуває не в полоні, а в блаженстві. Один її пестить, другий тримає — і всім трьом явно добре.
Західні мистецтвознавці вперше побачили це і такі: “Що це взагалі було?” Довгий час її вважали сценою зґвалтування — поки не спромоглись прочитати, що насправді відбувається. Пізніше їм пояснили: не панікуйте, це просто японці дружать з морською фауною.
Цікаво, що гравюра Хокусая не була поодинокою фантазією: історики знайшли й інші приклади еротичних сцен з восьминогами того періоду. Збереглися, наприклад, старовинні нецке (мікро-скульптури), які показують щупальця, що пестять оголених жінок , а учень Хокусая Янаґава Сіґенобу створив ілюстрацію, де восьминіг робить кунілінгус жінці .
🎬 Щупальця як спосіб обдурити цензуру
Після Другої світової війни Японія ввела жорстку цензуру: «Ніяких геніталій у кадрі!». Манґака Тошіо Маеда з усмішкою на вустах: «Геніталії заборонені, а щупальця – ні!». Так народився легендарний тентакльний хентай, і цензори розвели руками: «Ми не це мали на увазі…».
У 1986 році виходить «Уроцукідодзі: Легенда про надзвіра», де демони зі щупальцями полюють за дівчатами, і весь світ нарешті розуміє: «Ага, ось що таке тентакльне порно». Західні підлітки шоковані, але VHS-касети все одно таємно переписують. 📽 Західна традиція: від Лавкрафта до артхаусу
У 1970-му на Заході відбувається перший контакт: фільм “Жах Данвіча” показує напад істоти з щупальцями на жінку. Атмосфера сексуалізованого жаху — цей мікс почав жити окремим культурним життям.
Література теж не відставала: у деяких любительських «слов’янських казках» до лавкрафтовських міфів додавався еротичний підтекст, а наприкінці ХХ ст. навіть вийшла окрема монографія «Sex and the Cthulhu Mythos», що аналізувала всі можливі сексуальні мотиви у творах Лавкрафта та їх інтерпретаціях.
До речі, європейці теж відзначилися. Художник Фелісьєн Ропс ще в XIX столітті створив акварель, де восьминіг пристрасно обіймає жінку. Огюст Роден та навіть Пікассо підглянули і теж малювали щось подібне. Але їм це вибачили: бо це ж, мовляв, високе мистецтво, не якийсь там «збочений хентай».
🌐 Сьогоднішня ситуація: щупальця — нові єдинороги
Сьогодні щупальця – це вже поп-культурна класика. Вони скрізь: на порнохабах, у фан-арті та косплеях. Вони є тегом у застосунках для знайомств (так, Grindr, ми дивимося на тебе!) і навіть стали мемом. Google навіть попереджає: якщо введеш «tentacles», результати будуть специфічні.
Серед художників — хвиля тих, хто досліджує межу між прекрасним і огидним, а серед глядачів — ті, хто просто шукає нові враження або перевіряє нервову систему. 🐙 Що це все означає?
Нічого особливого. Просто люди люблять поєднувати страшне й еротичне, заборонене й інтригуюче. Іноді це закінчується восьминогами, іноді – вампірами, а іноді – «50 відтінками сірого». Просто у випадку щупалець хтось дуже влучно пожартував, а людство досі не може зупинитися.
Ну що, тепер ви знаєте трохи більше про тентаклі. Головне – не забудьте почистити історію браузера 😉
