Джерела успіху Баварії.Чому південь Німеччини багатший?І до чого тут Римська імперія
На завершення тривалого циклу про греко-римський світ хочу поділитися з вами надзвичайно цікавим дослідженням економістів — про те, як Римська імперія вплинула на сучасну Німеччину — "Roma Eterna? Roman rule explains regional well-being divides in Germany" 2025.
Нагадаю: впродовж кількох століть кордон Римської імперії тривалий час відокремлював Баварію та Баден-Вюртемберг (і не тільки)від решти німецьких земель. Саме ці землі далі я іменуватиму «римськими».
🧩Це дослідження — ще одне яскраве підтвердження концепції path dependence (залежності від історичного шляху): минуле регіону, народу чи держави формує якість інститутів, рівень людського капіталу, а зрештою — і добробут.
А перед тим як перейти до самого дослідження, раджу ознайомитися з моєю новою публікацією на «Друкарні» — про Марка Аврелія:
📌А тепер — до теми.Дослідження демонструє, що ефект від панування Римської імперії в Німеччині проявився в багатьох сферах.
Дороги, ринки, міста, акведуки, шахти — усе це залишило глибокий слід, який створив умови для формування вищого рівня добробуту. Це підтверджує одне з досліджень, на яке посилаються автори: згідно з ним, на 10% сильніше освітлення в регіонах на південь від колишнього римського кордону. Примітка: Нічне освітлення (супутникові знімки) тих чи інших територій використовується, як індикатор для вимірювання економічного розвитку.
Крім того, дослідження засвідчило, що широка мережа римських доріг збереглася донині. Автори стверджують, що ці дороги знижували вартість транспортування, сприяли зростанню міст і впливали на розташування середньовічних поселень. Саме ці довготривалі наслідки римської інфраструктури, на їхню думку, і формують так званий «римський ефект розвитку» цих регіонів, який фіксується в даних про нічне освітлення.
У тісному зв’язку з цим, дослідження (Dalgaard et al.2022), на яке посилаються автори, проаналізувало інтенсивність нічного освітлення в районах, де проходили історичні римські дороги. Вони виявили, що не лише рівень освітлення, але й щільність доріг і історичних поселень суттєво та стабільно вища саме поблизу римських шляхів.
Найбільшим відкриттям для мене стало те, що спадок Риму вплинув на інновації та підприємництво. Ці якості, збереглися завдяки селективній міграції (в регіон значною мірою потрапляли не випадкові люди і асимілювались або переймали правила) та міжпоколінні передачі цінностей. Як наслідок, регіони сучасної Німеччини, що колись були під владою Риму, сьогодні є більш інноваційними й демонструють вищий рівень підприємницької активності.
Також, згідно з даними, ці регіони мають вищий соціальний капітал, більш стабільне психічне здоров’я та навіть довшу тривалість життя (різниця незначна — до року, але результати статистично значущі).
🎯Епілог. Може виникнути запитання: а чому цей ефект не спрацював у Північній Африці? Куди Рим прийшов раніше за землі германців. До речі, я маю публікацію на цю тему:
Причин чимало. Регіон майже повністю знищили військові конфлікти, особливо — ісламські завойовники. Крім того, як показала робота Авнера Грейфа, в ісламському світі джерелом права була релігія, тоді як у християнстві значну роль відігравали звичаєве право, монархи та економічні агенти. Церква, попри всі свої жахливі прояви, виявилась гнучкішою, а греко-римський спадок — міцнішим. Тому, друзі, якщо ви час від часу думаєте про Римську імперію — з вами все в порядку. Бо її внесок у європейський дім неоціненний.
17.04.202515:52
Чи пам’ятаєте гасло роду Терещенків?"Прагненням до суспільних користей". Еліти Укранїни.
У новій публікації я розповідаю історію родини українських підприємців і меценатів, які втілювали це гасло не золотими літерами на фасаді будинку, а пунктом у статуті свого товариства:
📌80% прибутків їхнього товариства йшло на лікарні, музеї, університети та інші благодійні проєкти(джерело книга Мішеля Терещенка"Перший олігарх").
Особливу увагу приділяю долі Михайла Івановича Терещенка — людини, яку називають «першим олігархом», хоча його історія — радше про відповідальність еліти, а не про банальний рентний паразитизм, до якого ми з вами сьогодні звикли.
Міністр. Фінансист. В’язень. Емігрант. Його шлях — це портрет людини переконань, готової платити високу ціну за шанс побудвати демократичний режим в колишній імперії.
Це ще одна моя спроба осмислити, що таке еліта, і цього разу — через постать: Михайла Івановича Терещенка:
Чи пам’ятаєте гасло роду Терещенків?"Прагненням до суспільних користей". Еліти Укранїни.
У новій публікації я розповідаю історію родини українських підприємців і меценатів, які втілювали це гасло не золотими літерами на фасаді будинку, а пунктом у статуті свого товариства:
📌80% прибутків їхнього товариства йшло на лікарні, музеї, університети та інші благодійні проєкти(джерело книга Мішеля Терещенка"Перший олігарх").
Особливу увагу приділяю долі Михайла Івановича Терещенка — людини, яку називають «першим олігархом», хоча його історія — радше про відповідальність еліти, а не про банальний рентний паразитизм, до якого ми з вами сьогодні звикли.
Міністр. Фінансист. В’язень. Емігрант. Його шлях — це портрет людини переконань, готової платити високу ціну за шанс побудвати демократичний режим в колишній імперії.
Це ще одна моя спроба осмислити, що таке еліта, і цього разу — через постать: Михайла Івановича Терещенка:
Джерела успіху Баварії.Чому південь Німеччини багатший?І до чого тут Римська імперія
На завершення тривалого циклу про греко-римський світ хочу поділитися з вами надзвичайно цікавим дослідженням економістів — про те, як Римська імперія вплинула на сучасну Німеччину — "Roma Eterna? Roman rule explains regional well-being divides in Germany" 2025.
Нагадаю: впродовж кількох століть кордон Римської імперії тривалий час відокремлював Баварію та Баден-Вюртемберг (і не тільки)від решти німецьких земель. Саме ці землі далі я іменуватиму «римськими».
🧩Це дослідження — ще одне яскраве підтвердження концепції path dependence (залежності від історичного шляху): минуле регіону, народу чи держави формує якість інститутів, рівень людського капіталу, а зрештою — і добробут.
А перед тим як перейти до самого дослідження, раджу ознайомитися з моєю новою публікацією на «Друкарні» — про Марка Аврелія:
📌А тепер — до теми.Дослідження демонструє, що ефект від панування Римської імперії в Німеччині проявився в багатьох сферах.
Дороги, ринки, міста, акведуки, шахти — усе це залишило глибокий слід, який створив умови для формування вищого рівня добробуту. Це підтверджує одне з досліджень, на яке посилаються автори: згідно з ним, на 10% сильніше освітлення в регіонах на південь від колишнього римського кордону. Примітка: Нічне освітлення (супутникові знімки) тих чи інших територій використовується, як індикатор для вимірювання економічного розвитку.
Крім того, дослідження засвідчило, що широка мережа римських доріг збереглася донині. Автори стверджують, що ці дороги знижували вартість транспортування, сприяли зростанню міст і впливали на розташування середньовічних поселень. Саме ці довготривалі наслідки римської інфраструктури, на їхню думку, і формують так званий «римський ефект розвитку» цих регіонів, який фіксується в даних про нічне освітлення.
У тісному зв’язку з цим, дослідження (Dalgaard et al.2022), на яке посилаються автори, проаналізувало інтенсивність нічного освітлення в районах, де проходили історичні римські дороги. Вони виявили, що не лише рівень освітлення, але й щільність доріг і історичних поселень суттєво та стабільно вища саме поблизу римських шляхів.
Найбільшим відкриттям для мене стало те, що спадок Риму вплинув на інновації та підприємництво. Ці якості, збереглися завдяки селективній міграції (в регіон значною мірою потрапляли не випадкові люди і асимілювались або переймали правила) та міжпоколінні передачі цінностей. Як наслідок, регіони сучасної Німеччини, що колись були під владою Риму, сьогодні є більш інноваційними й демонструють вищий рівень підприємницької активності.
Також, згідно з даними, ці регіони мають вищий соціальний капітал, більш стабільне психічне здоров’я та навіть довшу тривалість життя (різниця незначна — до року, але результати статистично значущі).
🎯Епілог. Може виникнути запитання: а чому цей ефект не спрацював у Північній Африці? Куди Рим прийшов раніше за землі германців. До речі, я маю публікацію на цю тему:
Причин чимало. Регіон майже повністю знищили військові конфлікти, особливо — ісламські завойовники. Крім того, як показала робота Авнера Грейфа, в ісламському світі джерелом права була релігія, тоді як у християнстві значну роль відігравали звичаєве право, монархи та економічні агенти. Церква, попри всі свої жахливі прояви, виявилась гнучкішою, а греко-римський спадок — міцнішим. Тому, друзі, якщо ви час від часу думаєте про Римську імперію — з вами все в порядку. Бо її внесок у європейський дім неоціненний.
19.03.202519:13
Хто хоче взяти участь як бета-рідер?
Сподіваюся, дорогі читачі, хтось із вас уже знайомий із моїм романом “Княжа шахівниця” (19 глав на Wattpad). Видавництво: історія видання паперової версії поки що в процесі.
Однак, оскільки мій інтернет зараз залишає бажати кращого, я вирішив зосередитися на написанні нового роману у всесвіті “Княжої шахівниці”. Якщо попередня книга була про Руську добу, то ця — про сучасність в альтернативній історії України або так званій «державі Кия» (княжі роди, княжі інститути та інше).
Про що новий роман? Він поєднує: Теорію еліт та проблематику недосконалих інститутів і порядків. Динамічний сюжет із інтригами та протистояннями в дусі “Гри престолів” (не фанат такого порівняння, але твір став класикою жанру). Романтичну лінію (навіть не одну ☺️) що є важливою для такого типу історій.
Декілька важливих деталей: 🔻Фрагмент тексту доступний тут. 🔻 Стиль роману — кінематографічний.
Якщо вам цікаво — @konkretyka_bot
Дякую за увагу! Сподіваюся скоро повернутися до повноцінних публікацій.
Чому вільна торгівля вигідна США? Радники Трампа застрягли в минулому?
Економіст-класик Бастіа:“Люди не розуміють, що залежність, яка виникає з обміну, з торговельних угод, – це залежність взаємна. Ми не можемо залежати від іншого народу, без того, щоб він сам не залежав від нас.”
На самому початку наведу цифру, яка змінить уявлення про вплив імпорту на купівельну спроможність американських домогосподарств:
У 2007 році (річна) купівельна спроможність репрезентативного американського домогосподарства зросла приблизно на 1 500 доларів, завдяки зниженню цін, спричиненому зростанням торгівлі з Китаєм, у період з 2000 по 2007 рік. Джерело: Xavier Jaravel, Erick Sager. What are the Price Effects of Trade? Evidence from the US and Implications for Quantitative Trade Models. 2019. Важлива примітка: Очікувано, що нові тарифи будуть вести до збільшення витрат американських домогосподарств.
Середні показники базової інфляції в країнах з розвиненою економікою знизилися з приблизно 10% у 1970-х роках (стаття про Велику інфляцію в США) до рівня, нижчого за 2%, з 2014 року і до доби Ковіду. Криза, спровокована пандемією, повернула інфляцію, але її причини були, в першу чергу, через збій глобальних ланцюгів поставок та, як наслідок, "шок пропозиції", бо уряди підтримали грошима попит (роздали людям гроші), а про бізнес забули, як наслідок, через зрив поставок та дефіцит товарів, – ціни пішли вгору. Тим не менш, послідовна політика західних урядів та ЦБ призвела до стабілізації інфляції, як мінімум, станом на 2024 рік.
Про важливість глобалізації. Саме завдяки глобалізації зросла конкуренція з боку іноземних виробників, яка вивела з того ж американського ринку менш продуктивні компанії, що, напряму, вплинуло на ціни на полицях магазинів. В свою чергу, американські компанії так само вплинули і на ринки інших країн, зробивши своєрідний win-win, про що і писав Бастіа. Тут можна ще згадати “теорію порівняльних переваг” економіста-класика Рікардо, який зазначав, що у кожної країни є свої унікальні переваги над іншими, і, при відкритих ринках, обмін товарів між ними дає можливість виграти всім учасникам угоди (є звісно певні моменти, але це вже інша тема). Важлива примітка: Але не варто переоцінювати роль глобалізації, в силу того, що є публікація ЄЦБ, що дезінфляцію (зменшення інфляції), яку ми спостерігаємо останні десятиліття, не можна пояснювати лише нею.
Тарифи Трампа і його радники. Є пост John Paulson, який наповнений якимось безумством. Зокрема, він стверджує, що економічна нерівність виросла з 2000 року (доба розквіту глобалізації), бо закрились заводи, ЗП деградували, і, взагалі, все в США виглядає, як депресія. Однак, якщо ми відкриємо поганий, але кращий, що у нас є показник ВВП на душу, ми побачимо зовсім іншу картину (депресії немає, а нерівність це взагалі інша історія), і про це я писав в окремому пості.
Я навіть не стану згадувати маніпуляції в пості щодо того, що при Трампі ЗП виросла на 7.7%, а при Байдені вона знизилась на 2.2%, чи про ту ж інфляцію (він ігнорує зовнішні шоки). Я хочу вашу увагу звернути на іншу проблему цих радників і політиків: йому 69 років… У його випадку він проектує уявлення світу його батька чи діда на нашу реальність, і тому ми маємо відродження ідей “тарифів”. Байден в цьому плані не був чимось кращим, його страх ядерки коштував Україні, якщо не перемоги, то сильної переговорної позиції. Старі покоління, справді, заслуговують поваги за залишений спадок, але на державні посади все ж повинна бути проведена певна межа.
Деглобалізація, нічим хорошим не закінчиться, а ні з точки зору політичної стабільності в світі, а ні, тим паче, для економіки. Президент Трамп називає себе кращим “переговорщиком”, поки він кращий в руйнації далеко не ідеального, але відносно працюючого світу.
26.02.202517:21
Аудіоверсія публікації. Перше зіткнення “європейців” з Китаєм або війна за небесних скакунів. Яка сторінка Античності Вам невідома?
Пропоную вашій увазі озвучку однієї з великих публікацій, яку я виклав на Друкарні. Вона виявилася популярною, тому запрошую всіх, хто відкладав довгочит на потім, прослухати його.
Начитку робить ШІ, тому якщо Вам вона сподобається або навпаки не сподобається, повідомте мені сюди: @konkretyka_bot
Якщо такий формат зайде, я спробую регулярно робити подібні озвучки для великих публікацій.
Після того як народжуваність в Україні досягла 1,3 дітей на жінку у 2022 році, всім стало цікаво: а хто взагалі знаходиться на самому дні цього “рейтингу”? І як не дивно, але там Корея з показником 0,8. Чому так сталося і до чого тут корейська еліта?
Корея — історія успіху? Коли відкриваєш статистику на World Bank чи The Economic Complexity Index, сумнівів у стверджувальній відповіді не виникає. Однак коли дивишся на ринок праці Кореї та демографію, перед нами постає невтішна картина.
The Chosun Daily із посиланням на OECD та корейські дані зазначає:
🧩Частка безробітних у віці від 25 до 29 років у Південній Кореї зросла з 19 % у 2021 році до 19,6 % у 2022 році і перевищила 20 % у 2023 році. Південна Корея займає перше місце в цій категорії вже три роки поспіль серед країн OECD.
🧩 необхідний час випускнику коледжу в Кореї для отримання першої роботи, збільшився з 10,8 місяця у 2019 році до 11,5 місяця у 2024 році. У доповіді KDI йдеться про те, що затримка з роботою на один рік може призвести до зниження річного заробітку на 4–8 % впродовж наступного десятиліття.
🧩 Незважаючи на високий рівень освіти, рівень зайнятості молоді (вікова група 15–29 років) значно нижчий за середній показник по країнах OECD (прим.: Корея — на 29-му місці з 38, при цьому в Італії та Іспанії показники ще гірші). Крім того, високий рівень безробіття, особливо серед випускників університетів, свідчить про відсутність підходящої роботи для людей з вищою освітою. При цьому близько 40 % малих і середніх підприємств Кореї стикаються з нестачею робочої сили (OECD, 2019). Примітка: Показники зайнятості Кореї не можна пояснити лише армійськимпризовом та тривалістю навчання. Є публікації, які вказують на падіння попиту на робочу силу (наприклад, тут).
🧩 Низький рівень зайнятості також сприяв зниженню рівня народжуваності в Кореї, який є одним із найнижчих у світі і становив 0,83 дитини на одну жінку у 2020 році, що має серйозні демографічні наслідки. Чисельність населення працездатного віку скорочується з 2017 року. Примітка: Дитина і родина – це дорого, особливо для людей, які не мають стабільного заробітку.
В чому ж причина? Кланові компанії чаболі (Samsung, Hyundai тощо) перетворили перегони за робочі місця на “Гру Кальмара”. Фактично, шлях корейця – це змагання, яке починається зі шкільної парти, рівня знань якої недостаньо для здачі екзамену (тест) для вступу у ВНЗ. В результаті корейці йдуть на хагвони (приватні курси) витрачаючи на них приблизно 22+млрд дол. на рік. Ціль здати умовне ЗНО аби потрапити до кількох топових ВНЗ, які і забезпечать можливість попасти на роботу до чаболів (топ-4 чаболі займають 40 % ВВП) та отримувати гідну ЗП.
Я не кажу, що конкуренція це погано, але, як зазначають в публікації OECD, Кореї необхідно надавати більше стимулів та доступу до ресурсів малим і середнім компаніям, а особливо – стартапам. Таким чином, на ринку повинно з’являтися більше оплачуваних робочих місць для молоді, що, в свою чергу, позитивно вплине на ринок праці та можливо і демографію.
Епілог. Корейській еліті байдуже на ці проблеми, бо вони тривають уже десятиліттями. Перші погіршення як у демографічних трендах, так і на ринку праці були відомі ще з самого початку XXI століття. Однак партії та президенти, які обслуговують інтереси кланів, і досі ігнорують ці проблеми. Звісно, якісь політики впроваджуються, але поки їхнього результату ще не видно. Корея скоро почне стрімко вимирати, зберігаючи лідерство за кількістю суїцидів, і одна з причин цього – еліта, яка більше зацікавлена в прибутках, а не у майбутньому та умовах життя людей Кореї.
13.02.202516:18
ПеремовиниТрампа, Європа нам допоможе?
Минулого року я писав про розгром Білого руху (зауважу, він не є аналогією для ситуації в Україні). Однак він показує, що порційна допомога, «втома від допомоги» та неусвідомлення викликів, які несе Росія, є вже не багом, а фішкою Заходу.
Наперед зазначу, що я не хочу сказати, що допомога Заходу нічого не варта; навпаки, вона зіграла колосальну роль, але вона була обмежена, і самі наші союзники не ставили на меті перемогу України, як пише Time: «President Joe Biden set three objectives for the U.S. response. Ukraine’s victory was never among them».
Звісно, окремі персонажі цієї історії все ж докладали зусиль, як-от Блінкенен, але й його деякі рішення можна назвати дивними. Наприклад, The New York Times пише, що Блінкенен був проти початку перемовин у кінці 2022 року, коли Україна мала сильну переговорну позицію. В той же час Боб Вудворт у своїй книзі "Війна" взагалі зазначав, що США заборонили бити по відступаючій 30-тисячній армії РФ з Херсону під соусом «уникнення ядерної війни», фактично зберігши для РФ колосальні ресурси кадрової армії.
Європа. Багато хто помилково сприймає, що Європа все ще тієї ж ваги, що і США, принаймні за ВВП. Однак нещодавно можна було прочитати таку цікаву новину: найбідніший штат США майже зрівнявся за ВВП на душу населення з Німеччиною. Звісно, ВВП — далеко не кращий показник якості життя, але є хорошим орієнтиром того, що відбувається з економікою. Флагмани Європи: Німеччина, Франція, Італія та Іспанія програють темпам зростання США. Приміткапро оборону: Що б там не планувала Єврокомісія, Німеччина та Франція ледве витрачають 2 % ВВП на оборону, а Італія та Іспанія — менше. Європа не прокинулась за 3 рокивійни.
Однак це не означає, що Європа є «хворою економікою»: якщо відкрити The Economic Complexity Index, то ми побачимо, що Німеччина займає 5 місце, США — 10, Франція — 16, Італія — 18. Себто вони все ще є технологічними економіками, які експортують складну продукцію. Проте це не означає, що все добре; навпаки, нещодавня доповідь «Про конкурентоздатність ЄС» колишнього голови ЄЦБ Маріо Драгі свідчить про значні виклики для Європи, а саме поступову втрату конкурентоздатності в перегонах з КНР та США та багато інших викликів.
Доповідь Драгі прямо говорить, що Європі потрібні реформи для зростання, аби на дистанції не програти конкурентам. Тому очікувати від ослабленого ЄС активного втручання у війну та великих оборонних бюджетів, занадто оптимістично. Примітка: ЄС взагалі повинен перетворитися на Сполучені ШтатиЄвропи.
Захід нам допоможе? Скоріш за все, укласти мирну угоду — він справді допоможе, бо важелі Заходу все ще для РФ чутливі. Тому очікувати, що хтось когось буде «зливати», немає сенсу. Хоча, звісно, дзвінок Трампа не несе позитиву, ба більше — не виключено, що він затіяв гру, аби відірвати якимось чином РФ від КНР. Формально союз автократів не оформлений, але це занадто ризикова стратегія, бо для Путіна президент Трамп ситуативний союзник, а от Сі цілком стратегічний (його ніхто перевибирати не буде). Однак ми повинні розуміти, що Європа та США у будь-якому разі не мають і не мали бажання втручатися напряму у війну з Росією.
Епілог. Додатково варто памятати, що наслення України зменшиться в кінці цього століття до приблизно 10 млн, і дива тут не відбудеться: у нас немає ресурсів для стимулювання народжуваності аби вона значно вплинула на кінцевий результат (тому чекаймо з часом притік мігрантів, доречі в них зацікавлена еліта). Ба більше, через війну та кризу довіри до держави, ми можемо програти ще більше громадян, які просто не повернуться або ще виїдуть. На додачу, з нашою системою національних та регіональних еліт очікувати змін «правил гри» теж є дуже оптимістично - для еліт війна нічого не змінила. Тому, у будь-якому разі, Україні потрібен надійний мир, аби бодай спробувати розібратися з проблемами та тим всім жахом, що відбувається в державі нині.
31.01.202508:39
Нові публікації. Використання еллінської мови в Парфії та Кушанській імперії
На жаль, нині я не встигаю активно публікувати контент через підірване здоров’я, але неодмінно повернуся за першої можливості. Тим не менш, я все ще встигаю створювати досить цікаві статті про добу античності.
Сьогодні пропоную вам прочитати ще один мій невеликий внесок в україномовний контент про унікальні сторінки античності. Однією з них є феномен еллінів, які зуміли звести успішні держави за тисячі кілометрів від Еллади.
У цій статті ви познайомитеся зі спадком, який після себе залишили еллінські імперії Близького Сходу, Центральної Азії та Індії.
Захисники протекціоністських політик можуть сказати, що тарифи та інші обмеження спочатку можуть дати негативний ефект, а потім економіка адаптується — і все буде гаразд. Однак давайте поглянемо на наслідки цих політик у суднобудівній галузі США, де захист національного виробника триває вже понад 100 років.
«Закон Джонса» 1920 року — полягає в тому, що перевозити товари між американськими портами можуть лише судна, збудовані в США, які належать американцям і якими управляють американські громадяни.
За дослідженням Cato Institute, ефекти цього закону зводяться майже до тотальної деградації (окрім військової сфери) та зростання вартості морських перевезень в межах США:
Висока вартість суден. Американські прибережні та фідерні судна коштують від 190 до 250 мільйонів доларів, у той час як вартість будівництва аналогічного судна на іноземній верфі становить близько 30 мільйонів доларів. Через це американські компанії купують менше суден, американські верфі будують їх менше, а моряки торгового флоту мають менше можливостей для працевлаштування. Застарілий флот. Три з кожних чотирьох американських контейнеровозів мають вік понад 20 років, а 65% — понад 30 років. Окрім танкерів, середній вік суден, становить 30 років, що на 11 років більше від середнього віку суден світового торгового флоту в інших розвинених державах. В США менше великих верфей ніж в Європі. У 2015 році Морська адміністрація США нарахувала 124 діючі верфі, але водночас зазначила, що лише 22 з них є «середніми чи великими» й здатні будувати військові кораблі та підводні човни, океанські вантажні судна, бурові установки та судна середнього розміру з високим ступенем складності. Це мізерно мало порівняно з Азією. У Японії, наприклад, понад 1000 верфей, а в Китаї, за оцінками, понад 2000. У США ж функціонує всього 7 великих суднобудівних верфей, тоді як у Європі їх приблизно 60 (до «великих» належать верфі, що будують судна завдовжки понад 150 метрів).
Через відсутність конкуренції сама індустрія не розвивається, а деградує; у звіті, на який я посилаюся, зазначається, що американські судна відстають і в технологічному плані. Водночас звертається увага на Європу, чиї суднобудівні компанії адаптувалися до змін знайшовши інші ніші для свого процвітання.
Також слід згадати, що через високу вартість морських перевезень, зростає навантаження на залізницю та автоперевезення, підвищуючи витрати на обслуговування їхньої інфраструктури. Доходить і до комічних випадків: фермер із Північної Кароліни купує корм у Канаді, а не у фермера з Айови, бо логістика в межах країни значно дорожча.
Торгова війна Трампа з КНР та її ефекти. Економісти зі Світового банку, МВФ (та ін.) дослідили наслідки тарифної війни між США та КНР:
🧩 Після початку торгового конфлікту (2018–2019) імпорт із КНР у 2019 році впав із 538 млрд дол. до 449 млрд дол., але вже в 2021-му зріс до 504 млрд дол., а в 2022 році — до 536 млрд дол. У 2023 році він знизився до 427 млрд дол., а в 2024-му, ймовірно, залишиться приблизно на цьому ж рівні. Водночас частка імпорту з КНР у загальних обсягах імпорту знизилася. Експорт США до КНР залишився приблизно на тому ж рівні й навіть трохи зріс. 🧩 Економісти з’ясували, що частка імпорту товарів, на які були накладені підвищені мита, зменшилася з боку КНР, але виросла з інших країн (Тайваню, Канади, В’єтнаму, Індії, Мексики, Кореї тощо). 🧩 Найкумедніше: країни, які збільшили експорт до США, замістивши частку КНР, наростили свій імпорт із КНР. Тобто, фактично всі просто переорієнтували свої потоки... Джерело: Caroline Freund, Aaditya Mattoo, Alen Mulabdic, and Michele Ruta. Is US Trade Policy Reshaping Global Supply Chains? 2023.
Епілог. Ці дані не означають, що підтримка свого виробника є завжди провальною. Однак із популістичним підходом Трампа сподіватися на «повернення величі» досить наївно — фанатики та самодури ведуть лише до руйнування.
31.12.202415:30
ІМПЕРАТОР. Марк Аврелій. Трагічна історія філософа на троні Риму.
Теоретизувати про дизайн інститутів можна безкінечно, як і про роль культури чи «path dependence» різних народів. Але все це лише замилює очі, і ми втрачаємо з поля зору найголовніше. Я вже піднімав цю тему в окремій публікації і нагадаю вкотре — це люди. На їхніх переконаннях створюються, а потім і існують інклюзивні інститути.
Тут немає жодного секрету чи чарівної кулі. Неможливо побудувати відкриті порядки там, де немає тих, хто готовий їх підтримувати та захищати.
Не секрет, що еліти відіграють ключову роль у становленні та поширенні переконань і правил. Але якими вони повинні бути? Частково я намагався це показати на прикладі царя унікальної індо-грецької держави Менандра І. Частково це можна побачити навіть у статті про Пола Волкера, стиль життя та манера якого втілюють потрібні переконання, здатні змінювати інститути та навіть цілі держави.
У нових статтях я спробую зробити те саме, але на прикладі масштабнішої історії, про яку ми маємо багато джерел і відомостей, а саме — доби правління Марка Аврелія в Римській імперії.
Одразу хочу зазначити, що не збираюся співати оди Імператору — цього вже достатньо на YouTube. Хоча, правду кажучи, він заслуговує, щоб його титул починався з великої літери.
Імператор є одночасно чудовим особистим прикладом для наслідування і, парадоксально, неоднозначним прикладом для еліт. Той випадок, коли: "Being "good" does not make you "great"". Маючи видатні заслуги та вміння, він залишив після себе сильну імперію, але не залишив інститутів, які могли б утримати цю могутність.
Може виникнути питання: якщо після нього імперія поступово занепала, то яким прикладом він може бути? Важливо розуміти, що імперія всю свою історію балансувала на межі розколу. Саме тому, коли зовнішній тиск посилився в кінці ІІ століття н.е. вона почала змінюватись та слабшати. Саме цей факт робить постать Імператора цікавою: завдяки своїм переконанням він був здатен управляти величезною державою в найстрашніші для неї часи. Часи, які повинні були поствити крапку в існуванні єдиної імперії (як це сталось в IV-V cтолітті н.е.). Війна на Сході з Парфією, війна на Заході з коаліціями племен, чума, економічна та демографічна криза. У цих умовах він не просто зберіг імперію — він переміг усіх своїх ворогів, й програв лише часу. Однак, щодо останнього навряд він засмутився...
У статті ви побачите, як Імператор приймав рішення, які колосальні випробування він пройшов і якими переконаннями повинні володіти еліти, які справді бажають майбутнього Україні, а не просто «менеджать» її заради ренти.
Хочу підкреслити ще одну істину, яку ми часто забуваємо: ми — лише один із багатьох народів, що ходили по цій землі. Ми можемо думати, як сармати, які свого часу влаштували Марку «веселі роки», що ми тут назавжди. Але визирніть у вікно — де ті величні вершники? Їх поглинули інші народи, і вони живуть лише на сторінках історії та в генах тих, хто їх не знає.
Тому цього року я так багато писав про еліти та чесноти, бо якщо не буде змін, ми повторимо долю тих, хто був тут до нас.
Знищення профспілок вгамувало інфляцію? Демонтаж спадку Франкліна Рузвельта та привіт Трампу. І ще кілька слів про “велику російську інфляцію”.
В минулій статті Ви могли познайомитись з тим як починалась та як боролись з “Великою інфляцією в США” у 70-80 ті. та що спільного у тих подій з інфляцією в РФ. Ключовою відмінністю, окрім часу, є те, що інституційні умови кардинально відрізняються. Бюджетна політика США може коригуватися під тиском громадськості, а ФРС у 80-ті був незалежним, чого в РФ немає.
Ба більше, інфляцію неможливо вгамувати тільки монетарною політикою, себто піднімати ключову ставку можна до небес, але якщо бюджетний кран не прикрутити, то це все боротьба з вітром. Додатково, нові дані показують, що завдання для Банку Росії стає з зірочкою. Зокрема не тільки експансіоністська бюджетна політика та м'яка монетарна політика ЦБ є причиною розгону інфляції, але й ріст заробітних плат.
Спадок президента Франкліна Рузвельта. Сила переговорної позиції профспілок та про-робітниче законодавство робило позиції робітників сильними в переговорах по ЗП. Внаслідок того, коли ціни пішли в гору через злам циклу економічного зростання в кінці 60-х та нафтове ембарго 1973, робітники через профспілки отримали компенсацію у вигляді зростання ЗП, але тим самим спровокували роботодавців на підняття цін на свої товари, аби зберегти свою норму прибутку. Таким чином була запущена своєрідна спіраль інфляції, коли ціни зросли, робітники просили компенсації і ціни знову зросли і так далі. Економісти (сайт ФРС), дослідивши цей цикл прийшли до такого висновку, що послаблення переговорної сили робітників:
“на 87% знижує волатильність інфляції без будь-яких змін у режимі грошово-кредитної політики. Цей результат ставить під сумнів домінуючу думку про те, що дезінфляція з 1980-х років була викликана грошово-кредитною політикою Волкера. Він пропонує альтернативну точку зору, згідно з якою політика на ринку праці з 1980-х років і структурні зміни на ринку праці призвели до зниження переговорної сили працівників, і саме ці сили викликали масштабну дезінфляцію”.
Моє доповнення: Це не значить, що профспілки зло проінфляційне, просто в тих умовах обидві сторони були не гнучкі в перемовинах, а держава не стала арбітром.
Статистика показує, що з 70-х років і до нинішнього дня кількість робітників в профспілках зменшилась в рази. Також змінилась і сама політика перемовин по ЗП: тепер всі ці відносини сильніше "зарегульовані" (контрактами і тп) і не гнучко реагують на зміни в економіці. Звісно, кожна індустрія економіки має свої особливості, зокрема те ж ІТ все ще гнучкіше за старі індустрії, але факт того, що переговорна сила робітників в цілому знизилась, фіксують в США вже давно.
Ще одним додатковим фактором, що також вплинув на вгамування “Великої інфляції в США”, є глобалізація, яка до слова передає привіт президенту Трампу. Нагадаю кілька фактів щодо недавнього сплеску інфляції в часи ковіду, одна з головних причин, яку відзначав МВФ:
Збій в ланцюгах поставок, перевантажені товарами порти (прим.: черги на відправку), проблеми з логістикою та високий попит на товари посилили цей ціновий тиск, особливо у Сполучених Штатах. Вищі ціни на імпортні товари сприяли росту інфляції (...).
Тому якщо президент Трамп надумав гратись в тарифи на іноземні товари, то це може підірвати досягнення доби низької інфляції, яка частково забезпечена і глобалізацією, починаючи з 80-х, що відкрила іноземні ринки та потік дешевих товарів (про глобальну кооперацію і її переваги можна навіть не згадувати).
Епілог. Загалом висновки економістів щодо розгрому профспілок дуже цікаві і явно потребують розвитку та нових досліджень. Для росіян ці дані говорять про те, що як тільки кран бюджету закриють (вплине на доходи), а судячи з підготовки заморозки війни це буде скоро, то їхні доходи швидко це відчують, а от інфляція з ними надовго (сильно буде залежати від санкцій).
12.12.202417:13
Пол Волкер. Велика інфляція в США. Ельвіра Набіулліна та її пута.
У 2015 році в інтерв'ю Bloomberg Ельвіра Набіулліна на питання, який голова Центрального банку їй більше за всіх імпонує, назвала Пола Волкера.
Наскільки її відповідь щира, важко сказати, бо на момент інтерв'ю РФ уже рік вела гібридну війну з Україною та отримала за це санкції, що спровокували відтік капіталу і, як наслідок, девальвацію рубля, що додало масла у вогонь інфляції.
Проте умови 2015 року, 2024-го та наступаючого 2025-го кардинально відрізняються: сильний санкційний тиск, перегрів економіки та її структурні викривлення, ризики фіскального домінування через необхідність фінансувати війну — усе це ускладнює завдання Банку Росії і кардинально відрізняє їх від ФРС доби Пола Волкера.
Тому, може, Ельвіра Набіулліна і хотіла б походити на Пола Волкера, але в умовах російських інститутів це неможливо. У новій публікації на основі прикладу великої інфляції в США я покажу, чому Банк Росії в гірших економічних та політичних умовах, ніж ФРС 70-80х років.
Наперед зазначу, що боротьба з інфляцією — це дуже серйозний виклик для ЦБ. Емпіричне дослідження від МВФ зазначає, що швидкої перемоги над інфляцією дуже важко досягти. Тому шлях Банку Росії, навіть за найсприятливіших умов, буде довгим. Економісти дослідили 111 інфляційних шоків у розвинених та розвиваючих країнах, і лише у 64 випадках впродовж 5 років країнам вдалося побороти інфляцію.
04.12.202419:25
Корейський президент — клоун чи король? Патріотизм — останній прихисток негідника.
"Щоб захистити ліберальну Південну Корею від загроз, що виходять від комуністичних сил Північної Кореї, і знищити антидержавні елементи... я оголошую надзвичайний воєнний стан." Президент Юн Сок Йоль
Дії корейського президента є типовою історією політика з роздутим его. Під час виборів у 2022 році він намалював на своїй руці ієрогліф, що перекладається як "Король". Але це ще не все: він звинуватив феміністок у низькій народжуваності Кореї. Замість того, щоб вирішити проблему високої вартості утримання дитини (а це дійсно дуже дорого в Кореї), Юн Сок Йоль вирішив перекласти провину на жінок. До речі, про права жінок у Кореї я вже писав тут (посилання). А скандалів за участю цього "короля" можна знайти багато — достатньо трохи погуглити.
Його історія нагадує знаменитий афоризм Самуеля Джонсона:
"Patriotism is the last refuge of a scoundrel." (Патріотизм — останній прихисток негідника)
Ця фраза не означає, що всі патріоти негідники, а підкреслює, що негідники часто прикриваються патріотизмом.
Багато президентів бачать себе з діадемою імператора чи "батька нації", що нерідко веде до трагедій. Наприклад, президент Трамп відкрито симпатизує автократам і навіть натякає, що, можливо, США слід спробувати подібну модель. Важко уявити, що відчули б Батьки-засновники США, почувши такі ідеї.
А президент Байден закликав американців зрозуміти, чому він помилував свого сина, мовляв, "я просто батько". Це створює прецедент: "усі рівні, але є ще син президента". І це відбувається в країні, засновники якої боялися повторити долю Риму, але інфантильність громадян може привести до того, що принцип "історія завжди повторюється" стане реальністю.
Що з політиками? Іноді здається, що вони буквально сприймають "Божественну комедію" Данте Аліг’єрі, де на небесах перебувають імператори Юстиніан і Траян, а в пеклі — Цицерон і Брут (вбив тирана Цезаря). Можливо, саме тому сучасні лідери починають рівнятися на імператорів, забуваючи, що їхні посади за своїм сенсом не аристократичні, а почесні. Тому. ми бачимо все більше "королів" на вищих посадах в демократичних державах світу.
Не секрет, що корупція та постійний тиск рентовиків (еліт) на інститути є головною причиною їхньої низької якості. Хоча в антикорупційних інститутах вдається досягти певних успіхів, що визнають навіть міжнародні партнери, загальна ситуація залишається складною. Про це пише, зокрема, аудитор із Пентагону:
Занепокоєння щодо корупції та верховенства права в Україні може бути головною перешкодою для післявоєнного відновлення економіки та залучення іноземних інвестицій.
Олігархи та корисливі інтереси є першопричиною цієї корупції. Велика корупція та захоплення нею держави перешкоджають конкуренції та зростанню, а також шкодять демократичному процесу.
Чи допоможе зовнішній вплив виправити ситуацію? Як ми знаємо з робіт інституціоналістів, які спираютьс на емпірику то зовнішній вплив є дуже обмеженим:
Інститути, які нав'язуються екзогенно (прим.: зовнішньо), не мають соціальної пам'яті. (…) Ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню й недооцінюють роль внутрішніх змін у забезпеченні процвітання. (Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson. Institutional Stickiness and the New Development Economics)
З цим висновком можна погодитися, але частково. Навряд чи автори розглядали обставини, з якими стикається держава в умовах війни, і як у такій ситуації може впливати саме екзогенний фактор. Наприклад, нещодавно голова ЄБРР — заявила про боротьбу з олігархатом:
Мета звільнення економіки від впливу олігархів є абсолютно фундаментальною, і ми маємо дуже тверді ідеї щодо цього. Це частина реформ, які необхідно провести для того, щоб Україна приєдналася до Європейського Союзу. Якщо ми підемо на компроміс у цьому питанні, ми зашкодимо перспективам країни в довгостроковій перспективі.
Цікаво, що важелем впливу виступають фінанси. В умовах війни та занепаду економіки у тих самих олігархів значно поменшало ліквідних активів. Тому кредити, особливо дешеві, зараз дуже потрібні. Згідно з цією заявою, ЄБРР не буде фінансувати або допомагати компаніям, у структурі власності яких є олігархи. Це, звісно, навряд чи призведе до повної деолігархізації, але є одним із важливих зовнішніх чинників, що можуть вплинути на Україну. Якщо додати до цього ведення зобов'язання продажу олігархами підконтрольних їм підприємств (можлива умова ЄС чи політична воля в Україні), ми можемо отримати цілі галузі, наприклад, енергетику, звільнені від впливу рентовиків.
Епілог. У позиції ЄБРР є певні недоліки. Олігархат не захоче втрачати не лише своє майно, а й важелі впливу на політику, тому добровільно він навряд чи погодиться виходити з цілих секторів економіки. До того ж, консенсус еліт в Україні здебільшого спрямований на збереження діючих правил гри, тобто на "менеджмент країни до останнього дня". Тому внутрішні фактори активно протистоятимуть зовнішньому впливу.
Реальним гравцем, здатним вплинути на перебіг цього протистояння, є громадянське суспільство або те, що залишиться від нього після цієї страшної війни.
Наостанок слід зазначити: очікувати зміни еліт не варто, адже головні власники майна в країні залишаться незмінними. Крім того, уповільнення розвитку ІТ-індустрії, представники якої могли б поступово замінити старі еліти, ставить наші перспективи на оновлення еліт під сумнів, а отже правила гри не зміняться.
18.11.202417:31
Зимова війна: ми спостерігаємо повторення старого сценарію чи імперія вчиться на помилках?
Важлива примітка: Друзі нині дуже мало часу для нових публікацій, дякую за розуміння.
Ще минулого року я написав кілька цікавих публікацій про Зимову війну, тому хто не встиг з ними ознайомитись прошу за новим посиланням:
Приклади з історії є поганим путівником, якщо Вам хочеться розібратись в подіях сьогодення. Себто давно написані сценарії інших війн не визначають для нас зовсім нічого, бо фактори часу та диспозиції сил в минулому і сьогодні відрізняються.
Однак є дещо спільне, зокрема, імперія вчиться на помилках і не любить програвати війни. Програє вона їх лише тоді, коли Захід колективно може зібратись і розгромити війська у Криму (Кримська війна) або в самій імперії еліти влаштують революції (Російсько-японська, Перша світова війна). Коли ж в імперії відносно стабільний режим, а Захід лише виражає “занепокоєння”, то вона здебільшого домагається якщо не повного, то прийнятного результату і Зимова війна є чудовим прикладом.
Фінляндія перемогла чи капітулювала? Здебільшого в україномовному просторі про Зимову війну відомо зі світлин тисяч загиблих радянських військових. Не прийнято про це говорити, але трагедія в тому, що серед них були й українці. Тим не менш, у нас війна виглядає як тріумф фінської зброї та стратегії Маннергейма, от тільки це характерно лише для 1939 року, а в 1940 ми бачимо зовсім іншу картинку. В споминах Маннергейма (ІІ том) він відзначив, що імперія зробила висновки з невдачі першого вторгнення у 1939 і одразу розпочала великі навчання:
Стало відомо, що росіяни поблизу фронту почали серйозне навчання своїх дивізій, призначених для наступу, вони не шкодували для цього ні артилерії, ні літаків, ні танків, Коли вони зробили перші методичні наступи, яким передувала зосереджена артпідготовка, то слід сказати, що навчання було результативним. Їхня піхота за підтримки артилерії й танків йшла в наступ лише після того, як противник був подавлений вогнем, одночасно над полем бою кружляли бомбардувальники й винищувачі. Ці наступальні дії, які ми відбивали, завдаючи противнику відчутних втрат (при цьому і наші війська дуже страждали від артилерійського вогню)
В лютому 1940 року, застосовуючи тактику “вогневого валу” та використовуючи свою технічну та мобілізаційну перевагу, імперія прорвала лінію Маннергейма. Фактично, в той момент Фінляндія зберігала можливість для спротиву, але розпливчаті плани допомоги країн Заходу (більш детально тут) та чисельна перевага війська імперії говорили, що продовження війни може обернутись колосальною катастрофою. Тому Маннергейм, як я описував в цьому пості, прийняв рішення піти на перемовини. Внаслідок чого фінам навязали такі умови (Московский договір 1940): втрата територій (12% фінів стали біженцями або 9% загальної території втрачено), військова база на півострові Ханко, передача різного типу майна. У 1944 році, окрім нових втрат, фіни ще й впустять Комуністичну партію в свою політичну систему.
Епілог. Зимова війна з одного боку є тріумфом фінської зброї 1939 року та зіткненням з реальністю різних вагових категорій суперників у 1940 році. Рішення Маннергейма було важке і проти нього виступали генерали, але водночас воно було б геніальне, якби у 1941 не сталось “дива під Москвою”, коли Рейх програв. У випадку ж перемоги німців фіни повернули б втрачені територій та навіть більше. Тим не менш ключовим в історії “Зимової війни” для сьогодення є те, що імперія, якщо на неї немає тиску або внутрішнії потрясінь, вчиться і, використовуючи свою перевагу в ресурсах, досягає “задач мінімум”. Простими словами: неможливо обманути стрілочку на вазі, адже Ви або Heavyweight або Middleweight, або Вам дуже пощастило і хтось інший з Heavyweight стане на Вашу сторону.
