Через неделю после Светлой Христовой Пасхи воспоминается уверование святого апостола Фомы после явления Воскресшего Господа Своим ближайшим ученикам.

Всенощное бдение накануне Второй Недели после Пасхи (а в сам воскресный день – Литургию) в храме прп. Агапита Печерского возглавил благочинный Киево-Печерской Лавры архимандрит Иларион в сослужении братии Лавры в священном сане.

Во время полиелея согласно с уставными особенностями праздника вместо пения обычных воскресных тропарей «Ангельский собор…» пелось величание Воскресшему Христу: «…нас ради во ад сшедшаго и с Собою вся воскресившаго».

После запричастного стиха на Литургии ко всем молящимся обратился с проповедью архимандрит Никон, рассказав о святом апостоле Фоме, который не был среди учеников Христовых, когда Господь первый раз явился им, и не поверил в Воскресение Христово до тех пор, пока не увидел Его Воскресшим.

У суботу Світлої седмиці митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив Божественну Літургію в лаврському скиту.

Намісникові Києво-Печерської Лаври співслужили скитоначальник, насельники і гості Святої Печерської обителі в священному сані.

Перед богослужінням паламарям скиту митрополит Павел благословив право носіння ораря.

За Літургією сугубо молилися за спочилу братію Києво-Печерського монастиря і за всіх тих, хто похований у лаврському скиту, де розташовується братський цвинтар, а також у зв’язку з річницею – за всіма загиблими в результаті Чорнобильської катастрофи.

Також традиційно була прочитана молитва на роздроблення Артоса і на завершення богослужінь Намісник Лаври призвав на паству Боже благословення.

Після закінчення Літургії було звершено хресний хід, після чого митрополит Павел звершив освячення приміщення недільної школи.

Апостол Фома – один із дванадцяти найближчих учнів Господа нашого Іісуса Христа. Після Його Воскресіння і Вознесіння святий Фома проповідував Євангеліє за межами Святої Землі, дійшовши до Індії.

Ім’я апостола Фоми міцно пов’язане з його сумнівом у Воскресінні Христа. Почувши від інших учнів, що вони бачили воскреслого Господа, він сказав: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів і не вкладу перста мого в рани, не увірую». Звідси в народі й пішов вислів – «Фома невіруючий».

Але важливо пам’ятати: Фома сумнівався не з холодної впертості, а від жаги до істини. Його душа прагнула увірувати, він усім серцем бажав, щоб звістка про Воскресіння була правдою. І коли Христос з’явився йому, апостол із глибокою вірою вимовив: «Господь мій і Бог мій!» Відтоді він невідступно слідував за Христом, несучи благу звістку до меж тодішнього світу.
Сумнів, як у апостола Фоми, може стати кроком до живої і глибокої віри. Але є й інший сумнів – небезпечне, вперте невір’я, коли людина свідомо не хоче вірити. Таке невір’я походить не від прагнення до істини, а від небажання змінювати гріховне життя. Коли людина живе безбожно, їй невигідно, щоб Бог існував. Тоді й чудеса не пробуджують віру, як було з фарисеями, які бачили воскресіння Лазаря, але все ж таки відхилили Христа.