Суд обмежив право адвоката на доступ до правосуддя: боротьба за професійні права адвоката триває!
Друзі, хочу поділитися з вами історією, яка викликає обурення та нерозуміння: українські суди відмовилися розглядати мій позов, у якому я намагався захистити своє професійне право як адвоката здійснювати представництво (п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") на підставі ордера та договору про правничу допомогу, а не нотаріально посвідченої довіреності, як безпідставно вимагали державні органи. Ця справа – не лише про мене, а про гарантії адвокатської діяльності та доступ до правосуддя в Україні.
Фабула справи
Все почалося, коли я, адвокат Дмитро Бузанов, представляючи інтереси клієнтів, звернувся до Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві з вимогою внести зміни до актових записів про народження на підставі судових рішень (справи №759/16510/22 та №759/15999/22). Ці рішення містили виправлення описок у прізвищах матерів дітей, але орган ДРАЦС відмовився виконувати мою заяву, вимагаючи нотаріально посвідчену довіреність. Це суперечить Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ст. 26), який чітко вказує, що повноваження адвоката підтверджуються ордером або договором. Я подав заяву, додавши ордер, договір, паспорт та свідоцтво про адвокатську діяльність, але отримав відмову.
Вважаючи таку відмову порушенням мого професійного права на здійснення представництва, я звернувся до суду, щоб визнати бездіяльність ДРАЦС протиправною та зобов’язати їх виконати судові рішення.
Історія судового розгляду
Київський окружний адміністративний суд (11.09.2024 справа № 320/36796/24): повернув мій позов, заявивши, що я, як адвокат, не можу бути позивачем, бо дію в інтересах клієнтів, а не у власних. Суд проігнорував той факт, що я захищав своє професійне право на здійснення адвокатської діяльності без необґрунтованих вимог держави.
Шостий апеляційний адміністративний суд (24.02.2025): залишив ухвалу без змін, погодившись із судом першої інстанції. Мій аргумент про порушення професійних прав знову не був почутий. До того ж, попри моє клопотання про розгляд за моєї участі, справу розглянули в письмовому провадженні, обмеживши мої процесуальні права.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (10.04.2025): відмовив у відкритті касаційного провадження, вважаючи, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права. Жоден суд не захотів дослідити суть мого позову – порушення мого права як адвоката діяти на підставі ордера чи договору.
Чому це викликає обурення?
Ця ситуація – не просто формальність. Українські суди фактично сказали, що адвокат не має права звертатися до суду для захисту своїх професійних прав, якщо це стосується представництва клієнтів. Але ж адвокатська діяльність – це не лише про клієнтів, а й про гарантії незалежності адвоката, які закріплені законом! Вимога нотаріальної довіреності нівелює статус адвоката та створює штучні бар’єри для надання правничої допомоги.
Суди не лише відмовилися розглядати мій позов по суті, а й проігнорували можливість виправити процесуальні недоліки, наприклад, замінити позивача чи залучити клієнтів як співпозивачів (ст. 48 КАС України). Це пряме обмеження мого права на доступ до правосуддя, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що далі?
Я не зупинюся. Ця справа має принципове значення для всіх адвокатів України, адже йдеться про захист наших конституційних прав і незалежності професії. Наступний крок – звернення до Європейського суду з прав людини. Я переконаний, що ЄСПЛ зможе дати об’єктивну оцінку цьому свавіллю та підтвердити, що адвокат має право захищати свої професійні права в суді.
Як вам здається, чи нормально, коли суди відмовляють адвокату в праві на захист лише тому, що він діє в інтересах клієнтів? Чи може адвокатська діяльність бути ефективною, якщо держава ставить штучні перепони? Діліться думками, поширюйте цей допис – разом ми можемо привернути увагу до системних проблем у судовій системі!
