"Меморіал.ua" 群组最新帖子
11.02.202517:14
Життя Олени Скляр відібрав російський удар по місту Полтава 1 лютого 2025 року. Вона померла внаслідок поранень у лікарні.
Олена народилася в Полтаві. Здобула фах у Полтавському базовому медичному коледжі на фельдшерському факультеті.
Працювала у геріатричному пансіонаті. Опісля – у поліклініці на заводі, на станції переливання крові, у пологовому будинку. Останні три роки – медсестрою у шкірно-венерологічному диспансері.
В Олени залишилися рідні, друзі і колеги.
Олена народилася в Полтаві. Здобула фах у Полтавському базовому медичному коледжі на фельдшерському факультеті.
Працювала у геріатричному пансіонаті. Опісля – у поліклініці на заводі, на станції переливання крові, у пологовому будинку. Останні три роки – медсестрою у шкірно-венерологічному диспансері.
«Досвідчена медична сестра, чудова людина та прекрасна жінка Олена Петрівна. Вона віддала роки свого життя допомозі пацієнтам, була опорою для лікарів і прикладом людяності і доброти для всіх, хто мав честь працювати з нею. Її щира усмішка, добре серце і професіоналізм назавжди залишаться в наших спогадах», – написали колеги з Полтавського обласного шкірно-венерологічного диспансеру.
В Олени залишилися рідні, друзі і колеги.
11.02.202514:55
У Києві з'явились лавочки з написами пам'яті полеглих захисників та захисниць:
📷 Анастасія Янієва
«Тут могла сидіти та, яка віддала за нас своє життя».
«Тут міг сидіти той, кого ворог закатував у полоні».
Таблички розмістили на лавочках у двох локаціях:
▪️у парку «Совки», де висаджені дерева пам'яті полеглих воїнів;
▪️у сквері Героїв України на вулиці Героїв Космосу.
Ініціатива належить дружині полеглого воїна Поліні Соболєвій. Її фінансово підтримали інші дружини захисників, які раніше спільно висадили у парку «Совки» пам'ятні дерева.
Таблички встановили у межах ініціативи «Поміж нас» від ГО «Moment of honor community».
«Таким чином ми хочемо нагадати про тих, хто віддав найцінніше - життя. Тих, хто щоденно піддається тортурам у полоні або був закатований. Кожен захисник, який поклав життя захищаючи нашу країну, заслуговує на гідне вшанування та збереження пам’яті», – поділились Поліна Соболєва та Анастасія Янієва.
📷 Анастасія Янієва
11.02.202508:16
Платформа пам’яті Меморіал приєдналася до запуску онлайн-проєкту «Їх убила Росія: постаті української культури».
Він створений в пам’ять про загиблих внаслідок повномасштабної війни культурних дієвців.
▪️Це — спільна ініціатива державних інституцій і громадських організації, які мають експертизу в збереженні пам’яті, правозахисній діяльності та адвокації.
▪️Проєкт покликаний фіксувати імена діячів та діячок української культури, чий творчий поступ обірвала Росія з 2022 року.
▪️До створення долучилися Український ПЕН, INDEX: Інститут документування і взаємодії, Платформа пам’яті Меморіал, Товариство Рафаеля Лемкіна, Український інститут національної пам’яті, Центр прав людини ZMINA, НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab.
➡️Ознайомитися із сайтом проєкту.
Він створений в пам’ять про загиблих внаслідок повномасштабної війни культурних дієвців.
▪️Це — спільна ініціатива державних інституцій і громадських організації, які мають експертизу в збереженні пам’яті, правозахисній діяльності та адвокації.
▪️Проєкт покликаний фіксувати імена діячів та діячок української культури, чий творчий поступ обірвала Росія з 2022 року.
▪️До створення долучилися Український ПЕН, INDEX: Інститут документування і взаємодії, Платформа пам’яті Меморіал, Товариство Рафаеля Лемкіна, Український інститут національної пам’яті, Центр прав людини ZMINA, НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab.
➡️Ознайомитися із сайтом проєкту.
09.02.202506:59
🕯️9:00 — хвилина мовчання
Боєць Олександр Шевчук поліг 18 вересня 2024 року в місті Торецьк на Донеччині. Захиснику було 28 років.
Олександр жив на Волині. Останній рік працював у дорожній фірмі міста Ковель, грейдерував дороги. У вільний час любив ловити рибу і збирати гриби.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік був за кордоном. Повернувся додому в листопаді 2022-го. У червні 2024 року був призваний до Збройних Сил України. Після навчання, у серпні, вирушив боронити Донеччину. Воював у лавах 100-ої окремої механізованої бригади.
Вдома на Олександра чекали батьки Зоряна та Василь, сестра Інна, дружина Оксана та син Влад.
Боєць Олександр Шевчук поліг 18 вересня 2024 року в місті Торецьк на Донеччині. Захиснику було 28 років.
Олександр жив на Волині. Останній рік працював у дорожній фірмі міста Ковель, грейдерував дороги. У вільний час любив ловити рибу і збирати гриби.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік був за кордоном. Повернувся додому в листопаді 2022-го. У червні 2024 року був призваний до Збройних Сил України. Після навчання, у серпні, вирушив боронити Донеччину. Воював у лавах 100-ої окремої механізованої бригади.
«Він був дуже доброю людиною, відповідальним і стриманим. Це людина з великої букви. Він завжди мене підтримував. Мріяли про щасливе майбутнє, про старість разом. Саша дуже любив нашого сина і завжди хотів, щоб він виріс мужнім, виховував його як справжнього чоловіка», – поділилася дружина Оксана.
Вдома на Олександра чекали батьки Зоряна та Василь, сестра Інна, дружина Оксана та син Влад.
08.02.202517:09
Життя 55-річного Олега Жужмана відібрала російська армія 1 лютого 2025 року в місті Покровськ Донецької області. Він їхав у власному авто, коли потрапив під ворожий удар дронами.
Олег народився у Покровську. Вищу освіту здобув у Донбаській національній академії будівництва і архітектури. З 2021 року працював у Новогродівській міській раді на керівних посадах.
Із липня 2023-го обіймав посаду заступника начальника Новогродівської міської військової адміністрації. Також відповідав за фортифікаційні роботи у Покровську. Мав можливість виїхати, проте відмовився і залишився допомагати місту.
У загиблого залишились мама, дружина і син.
Олег народився у Покровську. Вищу освіту здобув у Донбаській національній академії будівництва і архітектури. З 2021 року працював у Новогродівській міській раді на керівних посадах.
Із липня 2023-го обіймав посаду заступника начальника Новогродівської міської військової адміністрації. Також відповідав за фортифікаційні роботи у Покровську. Мав можливість виїхати, проте відмовився і залишився допомагати місту.
«Завжди будемо пам'ятати його з теплотою і вдячністю. Він був взірцем справжнього чоловіка. Шляхетний, гідний, відповідальний, доброзичливий. З повагою ставився до кожного мешканця. Дуже близько брав до серця людські проблеми, негаразди. Старався всім допомогти», – зазначили у Новогродівській міській військовій адміністрації.
У загиблого залишились мама, дружина і син.
08.02.202516:13
Воїну Євгенію Лемешенку посмертно надали звання Героя України.
Командир групи ССО прикривав побратимів, щоб вони змогли вивезти пораненого, коли й сам отримав смертельне поранення. Це сталося 15 вересня 2024 року на Курщині.
Євгеній був відмінним лідером. Раніше виховував молодь у військово-патріотичному клубі «Каскад» та був керівником станичного осередку ПЛАСТу в рідному Фастові на Київщині.
Український захисник не зрадив своїх цінностей та присяг. Він віддав своє життя за майбутнє країни за кілька тижнів до свого 29-річчя.
Командир групи ССО прикривав побратимів, щоб вони змогли вивезти пораненого, коли й сам отримав смертельне поранення. Це сталося 15 вересня 2024 року на Курщині.
Євгеній був відмінним лідером. Раніше виховував молодь у військово-патріотичному клубі «Каскад» та був керівником станичного осередку ПЛАСТу в рідному Фастові на Київщині.
Український захисник не зрадив своїх цінностей та присяг. Він віддав своє життя за майбутнє країни за кілька тижнів до свого 29-річчя.
08.02.202513:11
🏆У Львові провели турнір з кікбоксингу в пам'ять про полеглих захисників і захисниць.
Кубок «Золотий лев» зібрав 140 спортсменів віком від 6 до 19 років. Учасники приїхали з Києва, Тернополя та Львівщини.
Змагання провели в рамках ініціативи «Розвиток Центру допомоги родинам ветеранів», яку реалізовує Офіс підтримки родин військових.
Спортсменам, чиї батьки полягли на війні, вручили пам'ятні кубки.
📷 Ірина Середа
Кубок «Золотий лев» зібрав 140 спортсменів віком від 6 до 19 років. Учасники приїхали з Києва, Тернополя та Львівщини.
Змагання провели в рамках ініціативи «Розвиток Центру допомоги родинам ветеранів», яку реалізовує Офіс підтримки родин військових.
Спортсменам, чиї батьки полягли на війні, вручили пам'ятні кубки.
«До сліз пройняло, як учасники зосереджено стояли під час хвилини мовчання та як натхненно вони співали гімн. А те, як вони боролися за перемогу, викликає впевненість, що нас ніхто не здолає. І ще, коли всі ці дітки підбігли до нашого ветерана Миколи та почали його обіймати й дякувати за захист… Стільки гордості в один момент! Ми вдячні усім, хто був на змаганнях та долучився до організації. Адже одна з наших місій – вшанування пам'яті полеглих Героїв та Героїнь», – сказала Оля Піліщук, кейс-менеджерка Центру допомоги родинам ветеранів.
📷 Ірина Середа
08.02.202506:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Головний сержант Вардгес Сирунян поліг 28 жовтня 2024 року на Харківщині. Воїну назавжди 30.
Вардгес жив у Запоріжжі. Здобув дві освіти за професіями: магістр права та економіст.
Займався комерційною діяльністю у сфері озеленення міст та вів активну боротьбу в правовій галузі з корупційними схемами в державних закупівлях. Мав за плечима 42 перемоги в Антимонопольному комітеті України.
Займався благодійністю. Любив спорт. Тренувався в залі та займався греко-римською боротьбою.
Допомагав історичній батьківщині Вірменії, коли в 2020 році там була війна. Любив Вірменську апостольську церкву в Запоріжжі. Багато подорожував, зокрема і Європою.
У червні 2022 року Вардгес добровільно вступив до лав ЗСУ. Служив у 43 ОМБр. Був відзначений низкою нагород.
Головний сержант Вардгес Сирунян поліг 28 жовтня 2024 року на Харківщині. Воїну назавжди 30.
Вардгес жив у Запоріжжі. Здобув дві освіти за професіями: магістр права та економіст.
Займався комерційною діяльністю у сфері озеленення міст та вів активну боротьбу в правовій галузі з корупційними схемами в державних закупівлях. Мав за плечима 42 перемоги в Антимонопольному комітеті України.
Займався благодійністю. Любив спорт. Тренувався в залі та займався греко-римською боротьбою.
Допомагав історичній батьківщині Вірменії, коли в 2020 році там була війна. Любив Вірменську апостольську церкву в Запоріжжі. Багато подорожував, зокрема і Європою.
У червні 2022 року Вардгес добровільно вступив до лав ЗСУ. Служив у 43 ОМБр. Був відзначений низкою нагород.
«Вардгес був дуже справедливою людиною. Інколи занадто. Я не знаю таких чесних людей, як він. Він дуже любив Україну, дуже», – розповіла його рідна сестра Вардуі.
07.02.202517:01
Анжела Дарбінян загинула разом зі своїм собакою Сьомкою у Полтаві 1 лютого 2025 року. Вони жили у будинку, в який ворог поцілив ракетою.
Родина Анжели переїхала до України з Вірменії, рятуючись від війни там. У Полтаві вона здобула фах перукарки. Була власницею салону «Enji». Волонтерила.
На дозвіллі любила готувати, рибалити і загалом проводити час на природі.
В Анжели залишились мама, сестра, брат і племінники.
Родина Анжели переїхала до України з Вірменії, рятуючись від війни там. У Полтаві вона здобула фах перукарки. Була власницею салону «Enji». Волонтерила.
На дозвіллі любила готувати, рибалити і загалом проводити час на природі.
«Щомісяця Анжела організовувала поїздки до дитячих будинків і будинків для літніх людей, возила все необхідне, безплатно стригла і робила засічки, організовувала свята. Вона опікувалась притулками для тварин, прилаштовувала безхатніх. Під час повномасштабної війни охопила всю сферу волонтерства: допомагала в шпиталях, забезпечувала фронт й опікувалась тилом. Коли дізналась, що дівчата на фронті мусять носити чоловічі бронежилети, за власний кошт відшивала спеціальні бронежилети для жінок», – поділилися близькі подруги Марина та Леся.
В Анжели залишились мама, сестра, брат і племінники.
01.02.202509:23
У ніч проти 1 лютого російська армія завдала ударів по українських містах ракетами, дронами та авіабомбами.
❗️Полтава. 3 загиблих, 10 поранених.
❗️Харків. 1 загибла жінка.
❗️Сумщина. 2 загиблих.
Є пошкодження в Запоріжжі, Одеській, Сумській, Харківській, Хмельницькій, Київській областях.
🔻Люди – не цифри. Допоможіть розповісти історії усіх, чиї життя відібрав ворог.
Поділіться даними за посиланням.
❗️Полтава. 3 загиблих, 10 поранених.
❗️Харків. 1 загибла жінка.
❗️Сумщина. 2 загиблих.
Є пошкодження в Запоріжжі, Одеській, Сумській, Харківській, Хмельницькій, Київській областях.
🔻Люди – не цифри. Допоможіть розповісти історії усіх, чиї життя відібрав ворог.
Поділіться даними за посиланням.
01.02.202506:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Сапер Артем Чегодар на псевдо Скорпіон загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 18 жовтня 2024 року. Захисникові назавжди 27 років.
Воїн жив у Кривому Розі. Мав освіту слюсаря з ремонту колісно-транспортних засобів.
Шлях воїна Артем розпочав з 2016-го в АТО. Боронив країну на посаді сапера 17-ї окремої танкової бригади. За особисту мужність був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни».
В Артема залишились мама, дружина та донечка.
Сапер Артем Чегодар на псевдо Скорпіон загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 18 жовтня 2024 року. Захисникові назавжди 27 років.
Воїн жив у Кривому Розі. Мав освіту слюсаря з ремонту колісно-транспортних засобів.
Шлях воїна Артем розпочав з 2016-го в АТО. Боронив країну на посаді сапера 17-ї окремої танкової бригади. За особисту мужність був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни».
«Світла людина, він завжди посміхався, був відкритий. Завжди розповідав про свою кохану дружину Аміну. Про те, яка вона гарна та мила, коли злиться на нього. Про свою донечку. Називав її бубликом, розповідаючи, як ця мала бешкетниця наводить хаос в домі», – розповіли побратими.
«Він був найкращим татом для нашої донечки, мені дуже шкода, що вона навіть не встигла його запам'ятати. Попри все, ніколи не жалівся, як йому б тяжко не було, завжди посміхався», – розповіла дружина.
В Артема залишились мама, дружина та донечка.
31.01.202517:07
Колона російської техніки ішла містом Ізюм на Харківщині, коли місцевий житель Олександр Іванов був на вулиці. Окупанти розстріляли чоловіка. Це сталося 5 травня 2022 року.
Олександрові було 60 років. Майже 20 років життя присвятив залізниці. Працював слюсарем-ремонтником механічної майстерні в Ізюмській дистанції колії.
Колеги і друзі згадують Олександра добрим, ввічливим, чуйним і життєрадісним. Він мав гарне почуття гумору. Був старанний і відповідальний.
В Олександра Іванова залишилися дружина і діти.
Олександрові було 60 років. Майже 20 років життя присвятив залізниці. Працював слюсарем-ремонтником механічної майстерні в Ізюмській дистанції колії.
Колеги і друзі згадують Олександра добрим, ввічливим, чуйним і життєрадісним. Він мав гарне почуття гумору. Був старанний і відповідальний.
«Він був люблячим чоловіком і батьком та просто гарною людиною, нікому не відмовляв у допомозі», – розповіла дружина Надія.
В Олександра Іванова залишилися дружина і діти.
31.01.202512:05
«Був виважений, поміркований, мудрий не на свої роки. Ніколи не сердився, завжди був усміхнений. Мав авторитет серед побратимів», – так про Максима Марищака розповідає мама Валентина.
Максим з Хмельниччини. Здобув вищу військову освіту. Служив у 95 ОДШБр.
З 2021 року виконував бойові завдання на території ООС. Постійно підвищував свій фаховий рівень з розмінування.
Саме під його керівництвом встановлено мінні загородження та знешкоджено ворожу техніку та ворога на Харківщині.
Максим загинув 16 березня 2022 року біля села Кам'янка на Харківщині. Віз боєкомплекти для забезпечення побратимів та потрапив під прямий ворожий обстріл.
31 січня Максиму мало б виповнитися 26 років, проте назавжди 23…
«Не віриться, що його нема. Ніби вирване серце з грудей, ніби перекрили повітря і далі не знаєш, як жити...В душі чекаєш, але...» – сказала мама Валентина.
Посмертно Максима Марищака нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
31.01.202506:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
35-річний молодший сержант Іван Лавренков на псевдо Мєдлєнний поліг 18 жовтня 2024 року поблизу села Новоукраїнка на Донеччині.
Іван жив у місті Лозова на Харківщині. Працював будівельником, зводив будинки та робив ремонти. Любив вивчати щось нове, рибалити, відпочивати на природі та проводити час із сім'єю.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав 113-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
За службу та виконання поставлених завдань боєць був нагороджений такими відзнаками: «Золотий хрест», «За оборону України», «За звільнення Харкова», «Бахмутський рубіж».
Вдома на нього чекали дружина Людмила та двоє синів: Денис і Олег.
35-річний молодший сержант Іван Лавренков на псевдо Мєдлєнний поліг 18 жовтня 2024 року поблизу села Новоукраїнка на Донеччині.
Іван жив у місті Лозова на Харківщині. Працював будівельником, зводив будинки та робив ремонти. Любив вивчати щось нове, рибалити, відпочивати на природі та проводити час із сім'єю.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав 113-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
За службу та виконання поставлених завдань боєць був нагороджений такими відзнаками: «Золотий хрест», «За оборону України», «За звільнення Харкова», «Бахмутський рубіж».
«Мій чоловік був дуже справедливим і чесним, мав багато друзів. Найдобріша людина. Завжди для нас був підтримкою та опорою», – розповіла дружина.
Вдома на нього чекали дружина Людмила та двоє синів: Денис і Олег.
30.01.202517:14
Життя 41-річної Наталії Онопрієнко відібрав російський обстріл села Безруки Харківського району Харківщини 3 липня 2022-го.
Неподалік Безрук стояли ворожі війська й регулярно його обстрілювали.
Третього липня Наталія з дружиною свого брата Іриною Кононенко пішли до сусіда Володимира Гужви. Раптом у його дім влучила російська ракета. Усі троє людей загинули.
Наталії відірвало ногу, її забрала «швидка», та врятувати життя не вдалося – дорогою до лікарні жінка померла.
Наталія Онопрієнко народилася у Безруках. До повномасштабної війни працювала на виробництві холодильників. Була доброю, усміхненою, готовою допомогти іншим.
У Наталії Онопрієнко залишилися син і брат.
Неподалік Безрук стояли ворожі війська й регулярно його обстрілювали.
Третього липня Наталія з дружиною свого брата Іриною Кононенко пішли до сусіда Володимира Гужви. Раптом у його дім влучила російська ракета. Усі троє людей загинули.
Наталії відірвало ногу, її забрала «швидка», та врятувати життя не вдалося – дорогою до лікарні жінка померла.
Наталія Онопрієнко народилася у Безруках. До повномасштабної війни працювала на виробництві холодильників. Була доброю, усміхненою, готовою допомогти іншим.
«Коли почалася війна, без геройства і страху, з моєю допомогою розвозила людям гуманітарну допомогу. Де було небезпечно через обстріли, і машини не погоджувалися їхати, вона сідала на велосипед і їхала до людей», – пригадав син Дмитро.
У Наталії Онопрієнко залишилися син і брат.
