Іляна Лисиця
30.04.202521:48
Сьогодні майже весь день створювала альбом декламацій на світлу пам'ять про мого батька Кучера Сергія, який боровся за Україну й 2022 року загинув у бою на Донеччині (біля села Пречистівка).
🖤Мініальбом "Батько" доступний на YouTube: https://youtu.be/RjRXMb7Dvg0
У моїй книжці "Радіохвилі" є вірші, присвячені татові, моєму героєві, які мені досі важко читати на публіку, але вони бережуть спогади про нього, про моє усвідомлення й примирення з життям без нього.
Я вирішила саме сьогодні, 30 квітня 2025 року, коли йому мало б виповнитися 60 років, записати ці вірші й відпустити їх у світ у вигляді декламацій. Цей мініальбом — мій подарунок на день народження батька. Люди живуть доти, доки є ті, хто про них пам'ятає.
Буду вдячна поширенню та коментарям під відео на ютубі. Завдяки вам це відео стане доступним для більшої кількості людей. 🫰
@virshoplitkarka #олена_галунець
🖤Мініальбом "Батько" доступний на YouTube: https://youtu.be/RjRXMb7Dvg0
У моїй книжці "Радіохвилі" є вірші, присвячені татові, моєму героєві, які мені досі важко читати на публіку, але вони бережуть спогади про нього, про моє усвідомлення й примирення з життям без нього.
Я вирішила саме сьогодні, 30 квітня 2025 року, коли йому мало б виповнитися 60 років, записати ці вірші й відпустити їх у світ у вигляді декламацій. Цей мініальбом — мій подарунок на день народження батька. Люди живуть доти, доки є ті, хто про них пам'ятає.
Треки альбому:
1. Батько.
2. Голий камінь.
3. Пречистівка.
4. Space.Буду вдячна поширенню та коментарям під відео на ютубі. Завдяки вам це відео стане доступним для більшої кількості людей. 🫰
@virshoplitkarka #олена_галунець
14.04.202510:15
Не хоче мені чат GPT робити нормальні очі на небі, то хай буде вже так.
***
Турботи танцюють по колу, як голка платівки, до сказу.
Засохли всі квіти в потрісканих горщиках, пусто у вазах.
Поволі заплющую очі для втечі у царство онірів,
Де сірі зеніти слугують надією, дороговказом.
Ласкаві та трохи сумні сяють на небі, наче світила.
Два сонця натомість одного побачать вину і поразки.
Лежу горілиць, шепочу сповідь в полі червонім від маків,
Бо тільки у царстві онірів я справжня. З тобою. Без маски.
Світила на небі, та небо гримить, невдоволено шепче,
Що сон не оживить померлих коханих — не збреше і блазень.
Туманні нитки тіней в'яжуть мене по руках, шиють саван.
«Живу на твоєму осонні, — у небо промовлю виразно.
— Хотіла б не спати зрадливо, прогнати онірів. Померти!»
Вальсую із Гіпносом. А обіймає у мріях Танатос.
***
Турботи танцюють по колу, як голка платівки, до сказу.
Засохли всі квіти в потрісканих горщиках, пусто у вазах.
Поволі заплющую очі для втечі у царство онірів,
Де сірі зеніти слугують надією, дороговказом.
Ласкаві та трохи сумні сяють на небі, наче світила.
Два сонця натомість одного побачать вину і поразки.
Лежу горілиць, шепочу сповідь в полі червонім від маків,
Бо тільки у царстві онірів я справжня. З тобою. Без маски.
Світила на небі, та небо гримить, невдоволено шепче,
Що сон не оживить померлих коханих — не збреше і блазень.
Туманні нитки тіней в'яжуть мене по руках, шиють саван.
«Живу на твоєму осонні, — у небо промовлю виразно.
— Хотіла б не спати зрадливо, прогнати онірів. Померти!»
Вальсую із Гіпносом. А обіймає у мріях Танатос.
02.04.202522:16
2 квітня - день поширення інформації про аутизм.
Так як мені є що сказати про це, розкажу.
Отже, я мама дитини з аутизмом уже понад 16 років. Може хтось помітив, коли я розповідаю про своїх дітей, я завжди кажу лише про молодшого сина - Андрія;)
Старшого сина звати Святозар і у нього важкий аутизм з народження. Те, що спочатку починалося як "плаксивість" тривожність у немовлятстві трансформувалося в "затримку розвитку" у ранньому віці і згодом у розумову відсталість. Зараз ця відсталість має важку форму. Свят не навчається в школі, не знає коли в нього ДН, не замовляє подарунків, не розмовляє. З 2013 року хворіє і на епілепсію.
Він народився 27 лютого і я багато років плакала під пісню "Майже весна" під слова "і я живу блиском очей, смаком бажань, і запахом слів". В 2019 році відбулося повне прийняття ситуації і я вже не плачу.
Так, це страшна біда. Але я більше не впадаю в неконструктивні думки "ну чому це мені?", "за що?". Якщо це існує і це може статися з кимось іншим, то й зі мною може. Ну це факт.
Власне, ми дуже багато зусиль доклали, щоб "витягти" Свята з діагнозу, але марно. Натомість малий навчив нас долати труднощі, саме через нього я пішла в аспірантуру після закінчення магістерки, захистила дисер в 2017 році. Мої толерантність, терпіння, вміння підтримувати це все теж його заслуга. І найголовніше вміння давати безумовну любов тому, кому просто менше повезло в житті і він ніяк не завинив перед світом. Тож біда не лише забирає, а й дає❤
Одягну сьогодні щось блакитне, це мій улюблений колір)
Так як мені є що сказати про це, розкажу.
Отже, я мама дитини з аутизмом уже понад 16 років. Може хтось помітив, коли я розповідаю про своїх дітей, я завжди кажу лише про молодшого сина - Андрія;)
Старшого сина звати Святозар і у нього важкий аутизм з народження. Те, що спочатку починалося як "плаксивість" тривожність у немовлятстві трансформувалося в "затримку розвитку" у ранньому віці і згодом у розумову відсталість. Зараз ця відсталість має важку форму. Свят не навчається в школі, не знає коли в нього ДН, не замовляє подарунків, не розмовляє. З 2013 року хворіє і на епілепсію.
Він народився 27 лютого і я багато років плакала під пісню "Майже весна" під слова "і я живу блиском очей, смаком бажань, і запахом слів". В 2019 році відбулося повне прийняття ситуації і я вже не плачу.
Так, це страшна біда. Але я більше не впадаю в неконструктивні думки "ну чому це мені?", "за що?". Якщо це існує і це може статися з кимось іншим, то й зі мною може. Ну це факт.
Власне, ми дуже багато зусиль доклали, щоб "витягти" Свята з діагнозу, але марно. Натомість малий навчив нас долати труднощі, саме через нього я пішла в аспірантуру після закінчення магістерки, захистила дисер в 2017 році. Мої толерантність, терпіння, вміння підтримувати це все теж його заслуга. І найголовніше вміння давати безумовну любов тому, кому просто менше повезло в житті і він ніяк не завинив перед світом. Тож біда не лише забирає, а й дає❤
Одягну сьогодні щось блакитне, це мій улюблений колір)
17.02.202520:16
15.02.202504:51
Версія з цензурою😅
05.02.202508:04
Знайшла свій старий вірш. Перший, який написала про кохання, який саме і писався для того, щоб був хоч одненький про кохання, бо яка я без того поетка. І щось він мені такий надмірно пафосний. Ще почитала інші старі вірші і вони теж здалися пафосними. А останні здаються занадто сухими. Висновку не буде, просто роздуми на тему: про що писати, як писати і чи треба писати взагалі.
Нижче буде той самий вірш про кохання.
Нижче буде той самий вірш про кохання.
30.04.202512:31
Цей вірш було написано під враженням від книги Стівена Кінга 11.22.63.
Довелося помучити ШІ, щоб він видав щось хоч приблизно схоже на ілюстрацію до цього вірша.
Довелося помучити ШІ, щоб він видав щось хоч приблизно схоже на ілюстрацію до цього вірша.
24.02.202519:11
тік так ток
цок-цок
Годинник чи стукіт кісток?
цок-цок
З кожним цоком секундної стрілки
смерть робить крок на зустріч.
тік так ток
цок-цок
Як ти її зустрінеш?
Хлібом-сіллю озброєний
чи з транспарантом
кам'яних принципів?
Голий, поїдений, в дірах
чи з полем едельвейсів за ребрами?
Коли на годиннику
близько третьої
вона підходить з-за спини,
закриває раптово очі
своїми твердими руками
і каже «Куку! Не чекали?»
цок-цок
тік так ток
Стрілка вже заплила
за шостий буйок.
Розпочнімо куртуазне листування
з заграваннями
і скиданнями хти<strike>жи</strike>вок
«Дивися, який я живий!»
Смерть, як сіль.
Без неї не так смачно.
цок-цок
А коли коло крейдою
майже докреслено,
повиснеш на її кістяних ключицях
майже з полегшенням,
як при зустрічі з близьким
на вокзалі.
І навіть квіти будуть.
Як при зустрічі на вокзалі.
тік так ток
цок-цок
Від півночі до півночі.
цок-цок
За уроком урок.
цок
Кажуть «memento mori»
і десь гірко плаче Агасфер.
***
Безсмертні ті, хто не живе
з Дамокловим мечем у серці.
Не чутно кроків смерті, поки я співаю,
броньована тканиною мелодій.
Коли вона прийде, тоді піду я —
розминулися.
Можна мені не безсмертя,
а вічне життя?
цок-цок
Годинник чи стукіт кісток?
цок-цок
З кожним цоком секундної стрілки
смерть робить крок на зустріч.
тік так ток
цок-цок
Як ти її зустрінеш?
Хлібом-сіллю озброєний
чи з транспарантом
кам'яних принципів?
Голий, поїдений, в дірах
чи з полем едельвейсів за ребрами?
Коли на годиннику
близько третьої
вона підходить з-за спини,
закриває раптово очі
своїми твердими руками
і каже «Куку! Не чекали?»
цок-цок
тік так ток
Стрілка вже заплила
за шостий буйок.
Розпочнімо куртуазне листування
з заграваннями
і скиданнями хти<strike>жи</strike>вок
«Дивися, який я живий!»
Смерть, як сіль.
Без неї не так смачно.
цок-цок
А коли коло крейдою
майже докреслено,
повиснеш на її кістяних ключицях
майже з полегшенням,
як при зустрічі з близьким
на вокзалі.
І навіть квіти будуть.
Як при зустрічі на вокзалі.
тік так ток
цок-цок
Від півночі до півночі.
цок-цок
За уроком урок.
цок
Кажуть «memento mori»
і десь гірко плаче Агасфер.
***
Безсмертні ті, хто не живе
з Дамокловим мечем у серці.
Не чутно кроків смерті, поки я співаю,
броньована тканиною мелодій.
Коли вона прийде, тоді піду я —
розминулися.
Можна мені не безсмертя,
а вічне життя?
17.02.202517:48
15.02.202503:50
24.01.202507:16
Попередній вірш був написаний після власних рефлексій після прочитання вірша Стаса Гриненчука
29.04.202518:04
знати б
скільки варте найкраще «якби»
коли жмутки сонця змусять примружитись
і переріжуть мрійливий погляд
на тремтливе пасмо між пальцями
як не склав вітрило в негоду
тоді град пробив у десятку
травень любить гучні розставання
задавати питання без відповіді
щоб стояли вони як пристав
як зажим у рані забутий
залишивши долоні здивованими
ти віддав життя без роздумів
за незграбний помах руки
нетривкий п'янкий порцеляновий
не скріпив угоду з дияволом
то напевне пошився у дурні
сосни враз проросли і висохли
тицяли носом наосліп у землю
а корінням смоктали хмари
не знайшовши сік апельсиновий
до яєшні з беконом
на ранок
а на крисах миски лишився
тільки окрайчик надгризений
потім — враз! —
розкрутилися виразки
не знеболює фурошикі
позабуте тонке мистецтво
а хустини із шовку — ганчір'я
що звисає з дерев поступливо
обсмальцьованими бурульками
в океани замулені каїнами
снігом чорним від горя притрушені
борщ кривавий із пір'я круків
як скуштуєш то захлинешся
і життя своє точно віддав би
за незграбні заламані руки
за тонкі ціловані пальчики
та за тридцять срібних монет
світ ніхто не відспівує
ну й гаразд
хай конає в гріху і без сповіді
завелика ціна за людство
хоч сумління трохи марудить
і гадає на кавовій гущі
все передбачене справдиться
зарубцюються спогади наживо
у шлунку травневих ночей
почекаємо виписки з наві
а на шиях ярма як кризи
їх не зняти
з плечима зрослися
всі слова на твоїх скрижалях
перетворяться на неонові вивіски
із дешевими гаслами
і пійлом приправленим
перцем розкаянь і голосінь
вже ніщо прийдешнє не вразить
із засмучених стомлених пальців
вислизає біляве пасмо
скільки варте найкраще «якби»
коли жмутки сонця змусять примружитись
і переріжуть мрійливий погляд
на тремтливе пасмо між пальцями
як не склав вітрило в негоду
тоді град пробив у десятку
травень любить гучні розставання
задавати питання без відповіді
щоб стояли вони як пристав
як зажим у рані забутий
залишивши долоні здивованими
ти віддав життя без роздумів
за незграбний помах руки
нетривкий п'янкий порцеляновий
не скріпив угоду з дияволом
то напевне пошився у дурні
сосни враз проросли і висохли
тицяли носом наосліп у землю
а корінням смоктали хмари
не знайшовши сік апельсиновий
до яєшні з беконом
на ранок
а на крисах миски лишився
тільки окрайчик надгризений
потім — враз! —
розкрутилися виразки
не знеболює фурошикі
позабуте тонке мистецтво
а хустини із шовку — ганчір'я
що звисає з дерев поступливо
обсмальцьованими бурульками
в океани замулені каїнами
снігом чорним від горя притрушені
борщ кривавий із пір'я круків
як скуштуєш то захлинешся
і життя своє точно віддав би
за незграбні заламані руки
за тонкі ціловані пальчики
та за тридцять срібних монет
світ ніхто не відспівує
ну й гаразд
хай конає в гріху і без сповіді
завелика ціна за людство
хоч сумління трохи марудить
і гадає на кавовій гущі
все передбачене справдиться
зарубцюються спогади наживо
у шлунку травневих ночей
почекаємо виписки з наві
а на шиях ярма як кризи
їх не зняти
з плечима зрослися
всі слова на твоїх скрижалях
перетворяться на неонові вивіски
із дешевими гаслами
і пійлом приправленим
перцем розкаянь і голосінь
вже ніщо прийдешнє не вразить
із засмучених стомлених пальців
вислизає біляве пасмо
12.04.202504:48
Знов дарунок від Мемотворця 😍🙏🏻❤️🩹
23.02.202510:31
17.02.202512:29
15.02.202503:50
Що ви знаєте про круті подарунки на День Св. Валентина?😅
Тепер маю кліп від режисера серіала «Верлібристки теж плачуть»
Мемартика😘
Тепер маю кліп від режисера серіала «Верлібристки теж плачуть»
Мемартика😘
转发自:
мертва ворона
24.01.202507:16
...від природи я шарлатан, але можу випадково стати чесним...
помітив, шо я вигорів.
не від роботи. не від другої роботи. не від відсутності здорового сну. не від токсичних людей. не від балуваних дітей, які зривають тобі нерви та уроки. не від війни. не від болі.
вигорів від реальності.
тікаю від усього вищесказаного. вдаю, шо все гаразд. радію, усміхаюсь. але я б втопився в своїх моніторах. не прокидався. не повертався в цей світ, коли глибоко занурився всередину.
раніше мені здавалося, що все якась високоякісна гра.
тепер, я не помічаю нікого і нічого. досі чекаю, що десь загублений інтерес повернеться. все стане, як раніше.
золотий час не повернеться. в майбутньому немає нічого такого, заради чого хотілось б жити. я ще не знаю, але може я поплив...
сьогодні я значно глибше, чим був раніше. тут так темно, що я не бачу поверхню.
я горю, кохана, я горю...
...від природи я був чесним, але випадково можу стати шарлатаном...
помітив, шо я вигорів.
не від роботи. не від другої роботи. не від відсутності здорового сну. не від токсичних людей. не від балуваних дітей, які зривають тобі нерви та уроки. не від війни. не від болі.
вигорів від реальності.
тікаю від усього вищесказаного. вдаю, шо все гаразд. радію, усміхаюсь. але я б втопився в своїх моніторах. не прокидався. не повертався в цей світ, коли глибоко занурився всередину.
раніше мені здавалося, що все якась високоякісна гра.
тепер, я не помічаю нікого і нічого. досі чекаю, що десь загублений інтерес повернеться. все стане, як раніше.
золотий час не повернеться. в майбутньому немає нічого такого, заради чого хотілось б жити. я ще не знаю, але може я поплив...
сьогодні я значно глибше, чим був раніше. тут так темно, що я не бачу поверхню.
я горю, кохана, я горю...
...від природи я був чесним, але випадково можу стати шарлатаном...
19.04.202506:38
12.04.202504:48
22.02.202517:10
Меланжевий спадень цілує чоло ніжним світлом.
Прозоре повітря у колір lovestories у квітні
бентежить майбутнім безсонням.
В нагрудній кишені бушлату цвіте ніжний крокус.
Кохання плекає його попри заздрісні вроки
знецінень чудес Персефони.
Обійми, як привід до квітки покласти монету.
Якщо ти помітиш, скажу, що це просто, щоб стерти
білет лотереї з заправки.
Кладу у кишеню монету, як кидають в море,
щоб точно вернутися в теплі обійми. Акторка
із мене погана, насправді.
Ти все зрозумієш і скажеш, що будеш у червні,
щоб їсти з моєї долоні малину й черешні.
Обом очевидно — не друзі.
Вигладжую скроні, нервово кручу сиві пасма.
Ти все обіцяєш, повторюєш, мов копіпастом,
постійно: не плач, повернуся...
Прозоре повітря у колір lovestories у квітні
бентежить майбутнім безсонням.
В нагрудній кишені бушлату цвіте ніжний крокус.
Кохання плекає його попри заздрісні вроки
знецінень чудес Персефони.
Обійми, як привід до квітки покласти монету.
Якщо ти помітиш, скажу, що це просто, щоб стерти
білет лотереї з заправки.
Кладу у кишеню монету, як кидають в море,
щоб точно вернутися в теплі обійми. Акторка
із мене погана, насправді.
Ти все зрозумієш і скажеш, що будеш у червні,
щоб їсти з моєї долоні малину й черешні.
Обом очевидно — не друзі.
Вигладжую скроні, нервово кручу сиві пасма.
Ти все обіцяєш, повторюєш, мов копіпастом,
постійно: не плач, повернуся...
15.02.202504:51
05.02.202508:04
Якби мала кринолін,
не лишали б твої доторки
пекучих фосфорних медуз,
яких видно лиш у світлі
твого ультрафіолету.
Якби мала перуку,
вона б захистила
мої просякнуті дофаміном мізки
від прилюдного
протікання.
Якби мала рукавички,
не зміг би зняти відбитки
з подушечок пальців,
викриваючи
мої почуття.
Якби мала корсет,
він закрив би серце,
яке хочеться заховати під пахвою,
і сказати йому:
"Тссс, ну що ти маленьке?".
Але захисту не було —
тебе вже встромлено в мене
й прокручено.
Червень 2023
не лишали б твої доторки
пекучих фосфорних медуз,
яких видно лиш у світлі
твого ультрафіолету.
Якби мала перуку,
вона б захистила
мої просякнуті дофаміном мізки
від прилюдного
протікання.
Якби мала рукавички,
не зміг би зняти відбитки
з подушечок пальців,
викриваючи
мої почуття.
Якби мала корсет,
він закрив би серце,
яке хочеться заховати під пахвою,
і сказати йому:
"Тссс, ну що ти маленьке?".
Але захисту не було —
тебе вже встромлено в мене
й прокручено.
Червень 2023
24.01.202507:12
Не звинувачуй себе за маску,
не кляни себе, що не щирий,
що ховаєш чорну діру у потилиці,
тому не повертаєшся спиною.
Прометею без ланцюгів,
знову стоїш на стіні розпластаний?
Хотів вкрасти для інших полум'я?
Дивно, що сам не згорів.
Маска — уступ,
що пов'язує зі світом
живих і цілісних.
Коли прірва ніжно всміхається,
розстелює руки в сторони
для знеболюючих обіймів,
провалля здається виходом,
свободою, що знаходиться
на відстані згоди на слабкість
і однієї думки, прохолодної,
як вітерець у спеку.
Відчуваєш біль від опіків?
Тоді є шанс на загоєння,
бо мертве не болить.
І та сама штучна маска —
не клітка, а чохол
для оголеного серця,
яке потребує часу,
щоб наростити броню.
Хай хижо пульсує урвище,
і хай собі темрява шкіриться
поки ти тримаєшся за маску,
маска тримає тебе —
це твої надійні милиці.
#лисячівірші
не кляни себе, що не щирий,
що ховаєш чорну діру у потилиці,
тому не повертаєшся спиною.
Прометею без ланцюгів,
знову стоїш на стіні розпластаний?
Хотів вкрасти для інших полум'я?
Дивно, що сам не згорів.
Маска — уступ,
що пов'язує зі світом
живих і цілісних.
Коли прірва ніжно всміхається,
розстелює руки в сторони
для знеболюючих обіймів,
провалля здається виходом,
свободою, що знаходиться
на відстані згоди на слабкість
і однієї думки, прохолодної,
як вітерець у спеку.
Відчуваєш біль від опіків?
Тоді є шанс на загоєння,
бо мертве не болить.
І та сама штучна маска —
не клітка, а чохол
для оголеного серця,
яке потребує часу,
щоб наростити броню.
Хай хижо пульсує урвище,
і хай собі темрява шкіриться
поки ти тримаєшся за маску,
маска тримає тебе —
це твої надійні милиці.
#лисячівірші
显示 1 - 24 共 51
登录以解锁更多功能。