— Цієї ночі я врятував тобі життя. Двічі, — Талос посміхнувся крізь кров, що заливала його обличчя. — І ти відплачуєш мені ниттям?
— Я хотів стати героєм, — за мить він заховав своє пошрамоване обличчя під шоломом із черепом. На неї поглянули червоні лінзи, позбавлені емоцій. — І подивися сама, що з того вийшло.
— Це буде лекція? Я радий, що тобі вдалося зібрати понад чотири слова у речення, але чи можемо ми обговорити моє сприйняття, коли я не спливатиму кров’ю?
— Звідки ви знаєте, що мене щось турбує?
— Можливо, тому, що я не закінчений дурень.
— Ви не можете контролювати Узаса. Хіба є різниця? Невже ваші життя коштують набагато більше, ніж наші?
— Очевидно, — відповів Талос, — тому, що ми тримаємо зброю біля твого обличчя, Дале Кар.
— Витріщатися — негарно, — зауважив він.
— Вам пощастило не втратити око.
— Цікавий вибір слів. Половину мого черепа було замінено багатошаровим металевим імплантатом, і Киріон завірив мене, що ліва сторона мого обличчя виглядає так, наче я програв бій зі скельною пумою.
— Якщо помста для тебе не має значення, — продовжив Талос, — ти просто недостатньо страждав. Помста — це все, на що кожен із нас може сподіватися, щоразу ми повинні зализувати нові рани й чекати, поки вони загояться. Кожна душа на цьому кораблі, як смертна, так і безсмертна, приймає це за істину. Всі, крім тебе. Ти наполягаєш на тому, що тебе образили більше, ніж будь-кого іншого. Ти — той, хто сміє шепотіти про незгоду в пітьмі, забуваючи, що твої господарі живуть у тій самій темряві.
У цьому світі, де існують відьми та поширились «Чари»… У світі, що досі не знав «Магії»…
Життя Найманця, затаврованого зневажливим статусом Звіропалого, проходило в постійному бою за власну голову, адже чимало відьом бажало використати її як жертвоприношення для своїх чарів. Аж ось одного дня наш герой, що мріє колись перетворитися на людину, зустрічає посеред лісу прекрасну Відьму…
І ця зустріч відгортає завісу чудової фентезійної історії!
Бажаємо вам знайти свого Звіропалого чи свою Відьмочку, цьом 💋
Трішки цікавих фактів:
