Відчуття, наче тонеш у смолі. Саме такі асоціації у мене викликає цей альбом, але це, можливо, найкраще, що я слухав цього року. Повільна і дуже важка музика, вона затягує наче мантра та змушує коливатися в унісон із нею. Дике звірячення гавкання перегукується із внутрішнім болем та агресією, в той час, як щирий щемкий спів тисне на бажання віднайти комфорт. Це захопливе темне полотно, яке все більше вдивляється в тебе від того, чим довше ти вдивляєшся в нього
Погода зараз така класна, такий морозець, але сонечко світить, хочеться себе побалувати після уроків бустером карточок Человека Паука
17.10.202414:31
Prison — Still Alive (2019)
Дуже сильна робота. Музично це здебільшого хардкор, але впродовж цілого альбому розвивається концепція життя наперекір будь-чому. Відкриваючий трек є короткими оповідями від багатьох людей про страшні речі, які з ними відбувалися, будь то важка фізична чи психічна хвороба, загибель або самогубство близьких, знущання з боку оточуючих, але всі ці оповідачі мають дещо спільне - вони все ще живі. Далі кожна із цих тем розвивається в окрему пісню — складнощі у соціальному становищі, проблеми з ментальним здоров'ям, міжособистісні труднощі, суїцидальні думки — усе те, із чим щодня борються мільярди людей. Головна думка альбому — ти можеш з усім цим впоратися. Немає безвихідних ситуацій, і, якщо ти вже тут, то ладен продовжувати, відбиватися та перемагати. У текстах дуже часто повторюється слово hurt, і це не просто так. Жити боляче, і це правда, але життя все ж варте того
And it hurts to live, oh God, but it hurts even worse to die Sometimes I can't believe I'm still alive
Окрім такого життєствердного наративу, те, що для мене виділяє цей гурт серед інших — дуже живий та емоційний вокал. Особливо є деякі партії, в яких вокал більше переходить у болючі зойки, і це чіпляє найбільше
Улюблені пісні: Still Alive, Mental Illness, Obituary's Son
Один з найочікуваніших альбомів цього року для мене. Познайомився з творчістю цього львівського гурта на одному з їх перших виступів, і одразу ж закохався. При прослуховуванні на тебе звалюється стіна розпачу, страху, невизначеності, болю. Іноді це збурюється різкими намаганнями вибратися з цього мороку, але все марно, бо гнітюча пітьма як сипучі піски поглинає тебе все глибше і глибше. Здається, наче шляху назад немає, і, як би не старався, нічого не допомагає, і попереду лише розруха і занепад... У момент повної зневіреності наступає затишшя, тоді повертаються спогади про кращі часи, тоді вперше за весь цей час слухаєш давно забутого внутрішнього себе. Справжнього себе. Тоді помічаєш, що пітьма не безпроглядна, і на горизонті жевріє світло. Тоді починаєш справді чути та розуміти себе. Тоді з'являються сили продовжувати йти. Тоді з'являється надія
