🏛Istorium ✙ || Історія України та світу
🏛Про історію - цікаво!
🎓Тільки важливі моменти з минулого!
Зв'язатися з адміністратором можна через бота @Istorium_bot
Підтримка каналу:
-Paypal - info@istorium.net
-Monobank - 4441 1111 6588 9712
Чат: https://t.me/istorium_ua_chat
🎓Тільки важливі моменти з минулого!
Зв'язатися з адміністратором можна через бота @Istorium_bot
Підтримка каналу:
-Paypal - info@istorium.net
-Monobank - 4441 1111 6588 9712
Чат: https://t.me/istorium_ua_chat
关联群组
Istorium✙ Chat
247
订阅者
4 462
24 小时
50.1%一周
220.5%一个月
1132.6%
引用指数
33
提及1频道上的转发0频道上的提及1
每帖平均覆盖率
1 817
12 小时527
0.2%24 小时1 8170%48 小时2 9340%
参与率 (ER)
3.58%
转发4评论0反应61
覆盖率参与率 (ERR)
0%
24 小时0%一周
4.69%一个月
5.1%
每则广告帖子的平均覆盖率
1 817
1 小时23412.88%1 – 4 小时180.99%4 - 24 小时1 54585.03%
"🏛Istorium ✙ || Історія України та світу" 群组最新帖子
01.04.202520:59
Доброго вечора. Дуже дякую за вашу допомогу і теплі слова у ваших донатах. Ваша підтримка неоціненна. В котрий раз я розумію, яка неймовірна спільнота тут зібралась.
На цих фото можно зайвий раз пересвідчитись яку велику ціну ми платимо за нашу незалежність. Це мій будинок після атаки шахедів на приватний сектор міста. Біль, спустошення та відображення того чому історія важлива, чому важлива національна пам'ять та як росія впродовж століть її знищує. Цей дім має також родове значення для моєї родини, його збудував мій прадід і він пережив окупацію та Другу світову війну. Але цьогочасну війну, на жаль, не пережив.
Ми продовжуємо збирати кошти на відновлення і віримо, що колись його відбудуємо.
Посилання на монобанку - https://send.monobank.ua/jar/6z39HtNJk8
Номер карти - 4441111165889712
Paypal - info@istorium.net
P.S. Нові пости будуть вже на цьому тижні.
На цих фото можно зайвий раз пересвідчитись яку велику ціну ми платимо за нашу незалежність. Це мій будинок після атаки шахедів на приватний сектор міста. Біль, спустошення та відображення того чому історія важлива, чому важлива національна пам'ять та як росія впродовж століть її знищує. Цей дім має також родове значення для моєї родини, його збудував мій прадід і він пережив окупацію та Другу світову війну. Але цьогочасну війну, на жаль, не пережив.
Ми продовжуємо збирати кошти на відновлення і віримо, що колись його відбудуємо.
Посилання на монобанку - https://send.monobank.ua/jar/6z39HtNJk8
Номер карти - 4441111165889712
Paypal - info@istorium.net
P.S. Нові пости будуть вже на цьому тижні.
+1
28.03.202523:51
Усім доброї ночі, адміну сьогодні прилетів "подарунок" у вигляді шахеда, тому в найближчі дні постів скоріш за все не буде, а якщо у вас буде можливість допомогти, то буду вам дуже вдячний.
Бережіть себе.
https://send.monobank.ua/jar/6z39HtNJk8
Номер карти - 4441111165889712
Бережіть себе.
https://send.monobank.ua/jar/6z39HtNJk8
Номер карти - 4441111165889712
28.03.202514:05
Ангели Монса: містична легенда Першої світової
23 серпня 1914 року розпочалася битва при Монсі, під час якої відбулося дивне міфічне явище, відоме як «Ангели Монса».
У ніч з 22 на 23 серпня британські солдати стримували німецький наступ біля бельгійського міста Монс. Через чисельну перевагу німецьких військ та їхню артилерію британцям і французам довелося відступити до Марни.
За легендою, солдатам з’явилися примарні постаті, що то зникали, то знову поставали перед ними. Одні вважали, що це були ангели, а інші – що це духи англійських лучників зі знаменитої середньовічної битви при Азенкурі, які допомагали британцям, стріляючи з луків по ворогах. Солдати завдали кілька ударів по німецьких військах, тимчасово затримавши їхній наступ.
Ця легенда вперше з’явилася 29 вересня 1914 року, коли валлійський письменник Артур Мейчен опублікував у лондонській газеті оповідання «Стрільці». У ньому розповідалося, як примарні лучники з битви при Азенкурі 25 жовтня 1415 року під час Столітньої війни прийшли на допомогу британським солдатам під Монсом і допомогли відбити наступ німців.
Попри те, що Мейчен неодноразово наголошував на вигаданому характері цієї історії, вона набула широкої популярності у Британії, а згодом і в усьому світі. У популярних версіях легенди замість лучників з’явилися ангели, які спустилися з небес, щоб зупинити «злих німців».
«Ангели Монса» підняли бойовий дух британського суспільства та надихнули деякі церкви підтримати війну, вбачаючи в цій історії знак того, що Бог на боці британців. Військове командування скористалося цією легендою для пропаганди.
Проте, за іншими повідомленнями, ці фантоми не атакували й не зупиняли німецьке просування. Свідчення про видіння з’явилися вже під час відступу, коли багато британських солдатів були виснажені, шоковані та, ймовірно, зневоднені, що дає підстави вважати ці явища галюцинаціями.
На фото: Ілюстрація з випуску The Illustrated London News від 29 листопада 1915 року: примарні лучники Монса в бою проти німців.
@istorium_ua
23 серпня 1914 року розпочалася битва при Монсі, під час якої відбулося дивне міфічне явище, відоме як «Ангели Монса».
У ніч з 22 на 23 серпня британські солдати стримували німецький наступ біля бельгійського міста Монс. Через чисельну перевагу німецьких військ та їхню артилерію британцям і французам довелося відступити до Марни.
За легендою, солдатам з’явилися примарні постаті, що то зникали, то знову поставали перед ними. Одні вважали, що це були ангели, а інші – що це духи англійських лучників зі знаменитої середньовічної битви при Азенкурі, які допомагали британцям, стріляючи з луків по ворогах. Солдати завдали кілька ударів по німецьких військах, тимчасово затримавши їхній наступ.
Ця легенда вперше з’явилася 29 вересня 1914 року, коли валлійський письменник Артур Мейчен опублікував у лондонській газеті оповідання «Стрільці». У ньому розповідалося, як примарні лучники з битви при Азенкурі 25 жовтня 1415 року під час Столітньої війни прийшли на допомогу британським солдатам під Монсом і допомогли відбити наступ німців.
Попри те, що Мейчен неодноразово наголошував на вигаданому характері цієї історії, вона набула широкої популярності у Британії, а згодом і в усьому світі. У популярних версіях легенди замість лучників з’явилися ангели, які спустилися з небес, щоб зупинити «злих німців».
«Ангели Монса» підняли бойовий дух британського суспільства та надихнули деякі церкви підтримати війну, вбачаючи в цій історії знак того, що Бог на боці британців. Військове командування скористалося цією легендою для пропаганди.
Проте, за іншими повідомленнями, ці фантоми не атакували й не зупиняли німецьке просування. Свідчення про видіння з’явилися вже під час відступу, коли багато британських солдатів були виснажені, шоковані та, ймовірно, зневоднені, що дає підстави вважати ці явища галюцинаціями.
На фото: Ілюстрація з випуску The Illustrated London News від 29 листопада 1915 року: примарні лучники Монса в бою проти німців.
@istorium_ua
28.03.202510:05
Британські броньовані автомобілі Austin з 17-го танкового батальйону вирушають на розвідку по дорозі до Аррас-Бум, другої битви на Соммі, 25 серпня 1918 року.
@istorium_ua
@istorium_ua
28.03.202508:08
Аахенський собор, Аахен, Німеччина
Величний Аахенський собор (Aachener Dom), розташований в однойменному місті на кордоні Німеччини, Бельгії та Нідерландів, є символом єдиної імперської влади. За свою більш ніж тисячолітню історію храмовий комплекс був добудований, зруйнований і відреставрований десятки разів, зберігши внутрішнє оздоблення в первозданному вигляді.
Під стародавніми склепіннями собору коронувалися правителі Священної Римської імперії. Протягом шестисот років, з 936 по 1531 рік, тут коронувалися 35 королів і 14 королев Німецької імперії.
Будівництво Аахенського собору почалося на рубежі 8-9 століть, коли Карл Великий - герцог Баварії і імператор Заходу - запропонував архітекторам з Італії та Візантії створити в Німеччині монументальний релігійний комплекс, покликаний стати «новим Римом».
Символом влади стала палацова каплиця-святиня, побудована у візантійському стилі і являє собою восьмикутник висотою понад тридцять метрів. Оздоблювальні матеріали для каплиці та навколишньої двоповерхової галереї - мармур, золоті мозаїки та скульптури - були привезені з Риму та Греції.
Собор Ахена був однією з перших культових споруд, внесених до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як шедевр каролінзької архітектури; це сталося в 1978 році.
@istorium_ua
Величний Аахенський собор (Aachener Dom), розташований в однойменному місті на кордоні Німеччини, Бельгії та Нідерландів, є символом єдиної імперської влади. За свою більш ніж тисячолітню історію храмовий комплекс був добудований, зруйнований і відреставрований десятки разів, зберігши внутрішнє оздоблення в первозданному вигляді.
Під стародавніми склепіннями собору коронувалися правителі Священної Римської імперії. Протягом шестисот років, з 936 по 1531 рік, тут коронувалися 35 королів і 14 королев Німецької імперії.
Будівництво Аахенського собору почалося на рубежі 8-9 століть, коли Карл Великий - герцог Баварії і імператор Заходу - запропонував архітекторам з Італії та Візантії створити в Німеччині монументальний релігійний комплекс, покликаний стати «новим Римом».
Символом влади стала палацова каплиця-святиня, побудована у візантійському стилі і являє собою восьмикутник висотою понад тридцять метрів. Оздоблювальні матеріали для каплиці та навколишньої двоповерхової галереї - мармур, золоті мозаїки та скульптури - були привезені з Риму та Греції.
Собор Ахена був однією з перших культових споруд, внесених до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як шедевр каролінзької архітектури; це сталося в 1978 році.
@istorium_ua
27.03.202514:22
Чому у римлян кіннота ніколи не була "ударним" родом військ?
Як справедливо зауважив дослідник римської армії Домінік Брефор, "римлянин був пішоходом. Він воював як піхотинець, тому для Вічного Міста кавалерія завжди відігравала другорядну роль".
Дійсно, Рим, володіючи, без перебільшення, зразковою піхотою, ніколи не міг похвалитися хорошої кавалерією з числа римських громадян. Відсутність власної кінноти доводилося компенсувати за рахунок італійських союзників Риму (самнітів, луканців, кампанців тощо) та допоміжних загонів, набраних за межами Апеннінського півострова. Загони галльських і германських вершників широко використовував Юлій Цезар. Рим імператорської доби успадкував цю практику.
Однак варто було Риму зіткнутися з народами, які споконвіку чудово володіли мистецтвом верхової їзди, як недоліки римської кінноти знову ставали очевидними. Саме тому римлянам лише ціною значних зусиль вдавалося бодай якось протистояти Парфії – практично єдиному непідкореному противнику.
І справа зовсім не в тому, що Рим не мав у своєму розпорядженні хорошої кавалерії. Проблема полягала в тому, що він так і не навчився використовувати її як цілком самостійний рід військ, покладаючись у всьому на дії піхоти.
Попри те, що римська кавалерія так і не здобула особливих лаврів на полях битв, вона гідно виконувала покладені на неї функції – підтримку легіонів, а також охорону неосяжних кордонів імперії.
Основним підрозділом допоміжної кінноти були али чисельністю 500 вершників (ala quingenaria), що складалися з 16 турм, приблизно по 30 кавалеристів у кожній. У 70-х роках I ст. н.е. почали формувати також тисячні али (ala milliaria), що складалися з 24 турм.
Окрім ал, у римській армії існували кавалерійські підрозділи – numeri. Як правило, це були загони, сформовані з воїнів народів, нещодавно підкорених Римом, які повністю зберігали свої національні особливості, за винятком того, що очолював ці загони римський офіцер (трибун або префект).
З появою на Дунаї наприкінці I ст. н.е. військ племен роксоланів і сарматів, які мали важкоозброєну кінноту – катафрактів (вершники в обладунках, що захищали тулуб, руки й ноги воїна, озброєні довгим списом, а їхні коні також були вкриті захисними латами), Риму довелося сформувати власні загони важкої кавалерії.
Можливо, подібні підрозділи існували в римській армії й раніше, проте перший регулярний загін римських катафрактів, озброєних важким довгим списом східного типу (contus), був сформований за правління Адріана (117-138 рр. н.е.). Легку ж кавалерію за імператорів продовжували так би мовити постачати нумідійці.
@istorium_ua
Як справедливо зауважив дослідник римської армії Домінік Брефор, "римлянин був пішоходом. Він воював як піхотинець, тому для Вічного Міста кавалерія завжди відігравала другорядну роль".
Дійсно, Рим, володіючи, без перебільшення, зразковою піхотою, ніколи не міг похвалитися хорошої кавалерією з числа римських громадян. Відсутність власної кінноти доводилося компенсувати за рахунок італійських союзників Риму (самнітів, луканців, кампанців тощо) та допоміжних загонів, набраних за межами Апеннінського півострова. Загони галльських і германських вершників широко використовував Юлій Цезар. Рим імператорської доби успадкував цю практику.
Однак варто було Риму зіткнутися з народами, які споконвіку чудово володіли мистецтвом верхової їзди, як недоліки римської кінноти знову ставали очевидними. Саме тому римлянам лише ціною значних зусиль вдавалося бодай якось протистояти Парфії – практично єдиному непідкореному противнику.
І справа зовсім не в тому, що Рим не мав у своєму розпорядженні хорошої кавалерії. Проблема полягала в тому, що він так і не навчився використовувати її як цілком самостійний рід військ, покладаючись у всьому на дії піхоти.
Попри те, що римська кавалерія так і не здобула особливих лаврів на полях битв, вона гідно виконувала покладені на неї функції – підтримку легіонів, а також охорону неосяжних кордонів імперії.
Основним підрозділом допоміжної кінноти були али чисельністю 500 вершників (ala quingenaria), що складалися з 16 турм, приблизно по 30 кавалеристів у кожній. У 70-х роках I ст. н.е. почали формувати також тисячні али (ala milliaria), що складалися з 24 турм.
Окрім ал, у римській армії існували кавалерійські підрозділи – numeri. Як правило, це були загони, сформовані з воїнів народів, нещодавно підкорених Римом, які повністю зберігали свої національні особливості, за винятком того, що очолював ці загони римський офіцер (трибун або префект).
З появою на Дунаї наприкінці I ст. н.е. військ племен роксоланів і сарматів, які мали важкоозброєну кінноту – катафрактів (вершники в обладунках, що захищали тулуб, руки й ноги воїна, озброєні довгим списом, а їхні коні також були вкриті захисними латами), Риму довелося сформувати власні загони важкої кавалерії.
Можливо, подібні підрозділи існували в римській армії й раніше, проте перший регулярний загін римських катафрактів, озброєних важким довгим списом східного типу (contus), був сформований за правління Адріана (117-138 рр. н.е.). Легку ж кавалерію за імператорів продовжували так би мовити постачати нумідійці.
@istorium_ua
27.03.202510:04
«Матінка камікадзе» - таке прізвисько в роки Другої світової війни отримала Томе Торіхама, яка володіла закусочною на острові Кюсю. Річ у тім, що саме в її селищі авіабаза, з якої вилітали пілоти-камікадзе, і багато хто з них перед останнім польотом заходив туди.
В повоєнний час присвятила себе збереженню пам'яті про загиблих пілотів.
@istorium_ua
В повоєнний час присвятила себе збереженню пам'яті про загиблих пілотів.
@istorium_ua
27.03.202508:07
Замок Тауферс, Південний Тіроль, Італія
Тауферс (нім. Burg Taufers, італ. Castello di Tures) - великий замковий комплекс на північний захід від Кампо-Турес у Південному Тіролі (Італія). Фортеця контролювала прохід до перевалу Арнталь.
@istorium_ua
Тауферс (нім. Burg Taufers, італ. Castello di Tures) - великий замковий комплекс на північний захід від Кампо-Турес у Південному Тіролі (Італія). Фортеця контролювала прохід до перевалу Арнталь.
@istorium_ua
26.03.202514:40
Роберт Кемпбелл - офіцер британської армії, який здивував увесь світ тим, що під час Першої світової війни, коли його відпустили з полону під чесне слово повернутися, він дотримав обіцянку.
Військова служба почалася для Кемпбелла ще 1903 року, і початок Першої світової він зустрів у чині капітана, командуючи 1-м батальйоном Східного Суррейського піхотного полку. З кінця липня його підрозділ було перекинуто на канал Монс-Конде, що розташований на північному заході Франції. І на початку серпня німецькі війська їх атакували.
Поранений капітан опинився в німецькому полоні й був розміщений у Магдебурзі. У 1916 році він отримав листа з дому з новиною про те, що його мати помирає від раку. Поміркувавши, він написав прохання відпустити його попрощатися з матір'ю не комусь, а самому кайзеру Вільгельму II. Як не дивно, послання дійшло до нього, і він відповів, що дозволяє британському офіцеру вирушити додому на два тижні, включно з чотирма днями на дорогу туди-назад на човні та поїзді. І натомість вимагає дати слово честі, що той повернеться в табір для військовополонених.
7 листопада 1916 року Роберт прибув до своєї матері (вона померла за 3 місяці) у Грейвсенд, графство Кент, і провів із нею тиждень. А потім, незважаючи на всі спроби близьких відмовити його, дотримав своєї обіцянки і повернувся в німецький полон.
Після закінчення Першої світової Кемпбелл був звільнений і повернувся на батьківщину, де служив в армії до виходу на пенсію 1925 року. У Другу світову повернувся на службу до рідного полку, ставши головним спостерігачем Королівського корпусу спостерігачів (підрозділ цивільної оборони, що займався виявленням, ідентифікацією, відстеженням і сповіщенням про польоти повітряних суден над Британією) на острові Вайт.
Війну він пережив, а помер уже 1961 року.
@istorium_ua
Військова служба почалася для Кемпбелла ще 1903 року, і початок Першої світової він зустрів у чині капітана, командуючи 1-м батальйоном Східного Суррейського піхотного полку. З кінця липня його підрозділ було перекинуто на канал Монс-Конде, що розташований на північному заході Франції. І на початку серпня німецькі війська їх атакували.
Поранений капітан опинився в німецькому полоні й був розміщений у Магдебурзі. У 1916 році він отримав листа з дому з новиною про те, що його мати помирає від раку. Поміркувавши, він написав прохання відпустити його попрощатися з матір'ю не комусь, а самому кайзеру Вільгельму II. Як не дивно, послання дійшло до нього, і він відповів, що дозволяє британському офіцеру вирушити додому на два тижні, включно з чотирма днями на дорогу туди-назад на човні та поїзді. І натомість вимагає дати слово честі, що той повернеться в табір для військовополонених.
7 листопада 1916 року Роберт прибув до своєї матері (вона померла за 3 місяці) у Грейвсенд, графство Кент, і провів із нею тиждень. А потім, незважаючи на всі спроби близьких відмовити його, дотримав своєї обіцянки і повернувся в німецький полон.
Після закінчення Першої світової Кемпбелл був звільнений і повернувся на батьківщину, де служив в армії до виходу на пенсію 1925 року. У Другу світову повернувся на службу до рідного полку, ставши головним спостерігачем Королівського корпусу спостерігачів (підрозділ цивільної оборони, що займався виявленням, ідентифікацією, відстеженням і сповіщенням про польоти повітряних суден над Британією) на острові Вайт.
Війну він пережив, а помер уже 1961 року.
@istorium_ua
26.03.202510:06
Залізниця, якою пересуваються солдати канадського корпусу через зруйноване французьке село, червень 1918 року.
@istorium_ua
@istorium_ua
26.03.202508:04
Даремський собор, Дарем, Англія
Собор Христа, Пресвятої Діви Марії та св. Кутберта Даремського, коротко Даремський собор (Durham Cathedral) - головна церква Даремської єпархії, кафедральний собор єпископа Даремського (четвертого єпископа англійської церкви), місце поховання св. Кутберта.
Даремський собор - це перша у Великій Британії пам'ятка, внесена (поряд із сусіднім Даремським замком) до об'єктів Всесвітньої спадщини (1986). Являє собою один із найкращих зразків норманського ізводу романського стилю.
@istorium_ua
Собор Христа, Пресвятої Діви Марії та св. Кутберта Даремського, коротко Даремський собор (Durham Cathedral) - головна церква Даремської єпархії, кафедральний собор єпископа Даремського (четвертого єпископа англійської церкви), місце поховання св. Кутберта.
Даремський собор - це перша у Великій Британії пам'ятка, внесена (поряд із сусіднім Даремським замком) до об'єктів Всесвітньої спадщини (1986). Являє собою один із найкращих зразків норманського ізводу романського стилю.
@istorium_ua
25.03.202515:56
Армія Короля-Сонця 🇫🇷
Протягом усього XVII століття армія Франції неухильно зростала і міцніла. Об'єднання країни Генріхом IV, перші військові реформи кардинала Рішельє, продовжені військовим міністром Мішелем Летельє за кардинала Мазаріні, створили підґрунтя для створення регулярної королівської армії в другій половині століття. І Людовик XIV грамотно скористався спадщиною.
На початку століття армія рідко досягала чисельності понад 60-80 тисяч осіб, і складалася переважно із загонів дворян і найманих полків, які після закінчення війни розпускалися, що знижувало чисельність армії в мирний час часом до 10 тисяч осіб. За Людовіка XIV все змінилося. Завдяки реформам військового міністра маркіза Лувуа (син Летельє) армія була принципово новою моделлю військової сили і складалася з королівських полків, які ретельно вирощували, постачали і навчали. Вони несли пряму відповідальність перед королем і були йому слухняні. Поповнювалася армія на основі вербування добровольців. Крім того, помітну частку від загального складу нової королівської армії становили наймані іноземні полки, які мали такий самий устрій, як і французькі королівські полки, і так само беззаперечно підпорядковувалися королю. У всій армії встановлювалася жорстка ієрархія, яка унеможливлювала свавільну поведінку генералів і воєначальників. Встановився принцип старшинства серед високопоставлених офіцерів, а покірність очікувалася і забезпечувалася на всіх рівнях.
Але двома найважливішими змінами стало впровадження централізованої системи забезпечення армії їжею, обмундируванням, зброєю і боєприпасами та відмова від розпуску полків після закінчення війни. Завдяки посиленню бюрократичного апарату та управлінських структур стало можливим забезпечувати велику армію всім необхідним навіть у мирний час. Тепер після закінчення бойових дій скорочувалася тільки чисельність солдатів у підрозділах, а офіцерський склад, служби і штаб зберігалися. Полки розташовувалися таборами або квартирувалися, продовжуючи відточувати свої військові навички.
Усе це дало змогу Людовіку XIV кардинально підвищити чисельність своїх військ. Під час Війни за деволюцію (1667-1668) у нього було до 130 тисяч осіб. Під час Голландської війни (1672-1678) армія налічувала до 280 тисяч осіб. Під час Війни Аугсбурзької ліги (1688-1697) вона становила трохи більше 350 тисяч осіб. Нарощувалася і чисельність армії в мирний час. Так, після Голландської війни армія постійно налічувала близько 150 тисяч осіб, що було яскравою ілюстрацією якісно нового рівня організації збройних сил. І саме нова армія дозволила Королю-Сонцю майже півстоліття боротися з Габсбургами, Англією, Голландією та іншими країнами заради статусу гегемона Європи.
@istorium_ua
Протягом усього XVII століття армія Франції неухильно зростала і міцніла. Об'єднання країни Генріхом IV, перші військові реформи кардинала Рішельє, продовжені військовим міністром Мішелем Летельє за кардинала Мазаріні, створили підґрунтя для створення регулярної королівської армії в другій половині століття. І Людовик XIV грамотно скористався спадщиною.
На початку століття армія рідко досягала чисельності понад 60-80 тисяч осіб, і складалася переважно із загонів дворян і найманих полків, які після закінчення війни розпускалися, що знижувало чисельність армії в мирний час часом до 10 тисяч осіб. За Людовіка XIV все змінилося. Завдяки реформам військового міністра маркіза Лувуа (син Летельє) армія була принципово новою моделлю військової сили і складалася з королівських полків, які ретельно вирощували, постачали і навчали. Вони несли пряму відповідальність перед королем і були йому слухняні. Поповнювалася армія на основі вербування добровольців. Крім того, помітну частку від загального складу нової королівської армії становили наймані іноземні полки, які мали такий самий устрій, як і французькі королівські полки, і так само беззаперечно підпорядковувалися королю. У всій армії встановлювалася жорстка ієрархія, яка унеможливлювала свавільну поведінку генералів і воєначальників. Встановився принцип старшинства серед високопоставлених офіцерів, а покірність очікувалася і забезпечувалася на всіх рівнях.
Але двома найважливішими змінами стало впровадження централізованої системи забезпечення армії їжею, обмундируванням, зброєю і боєприпасами та відмова від розпуску полків після закінчення війни. Завдяки посиленню бюрократичного апарату та управлінських структур стало можливим забезпечувати велику армію всім необхідним навіть у мирний час. Тепер після закінчення бойових дій скорочувалася тільки чисельність солдатів у підрозділах, а офіцерський склад, служби і штаб зберігалися. Полки розташовувалися таборами або квартирувалися, продовжуючи відточувати свої військові навички.
Усе це дало змогу Людовіку XIV кардинально підвищити чисельність своїх військ. Під час Війни за деволюцію (1667-1668) у нього було до 130 тисяч осіб. Під час Голландської війни (1672-1678) армія налічувала до 280 тисяч осіб. Під час Війни Аугсбурзької ліги (1688-1697) вона становила трохи більше 350 тисяч осіб. Нарощувалася і чисельність армії в мирний час. Так, після Голландської війни армія постійно налічувала близько 150 тисяч осіб, що було яскравою ілюстрацією якісно нового рівня організації збройних сил. І саме нова армія дозволила Королю-Сонцю майже півстоліття боротися з Габсбургами, Англією, Голландією та іншими країнами заради статусу гегемона Європи.
@istorium_ua
+2
已删除28.03.202523:00
25.03.202511:00
В ці буремні часи іноді хочеться в мережі почитати не новини, а щось, що тебе підтримає🫂
Якщо впізнаєш себе в цьому твердженні - підписуйся на наш телеграм-канал про Психологію та Саморозвиток✅
Тут ти знайдеш:
🔹корисні поради та практичні вправи
🔹цікаві факти
🔹мотиваційні цитати
🔹надихаючі афірмації
Ми не даємо чарівної таблетки, але обіцяємо вам атмосферу підтримки і корисних знань🌿
Підписатися💚
Якщо впізнаєш себе в цьому твердженні - підписуйся на наш телеграм-канал про Психологію та Саморозвиток✅
Тут ти знайдеш:
🔹корисні поради та практичні вправи
🔹цікаві факти
🔹мотиваційні цитати
🔹надихаючі афірмації
Ми не даємо чарівної таблетки, але обіцяємо вам атмосферу підтримки і корисних знань🌿
Підписатися💚
25.03.202510:07
Австро-угорські піхотинці та кулеметники всередині бронепоїзда, 1917 рік.
@istorium_ua
@istorium_ua
25.03.202508:07
Неймовірно деталізована скульптура Charles de Sainte-Maure, 1781 рік
Автор - французький скульптор Луї-Філіп Муші
Статую герцога Монтозьє (Шарля де Сент-Мора) іноді називають «Мармуровою мереживною хусткою», вона була вирізана посмертно.
Герцог Монтозьє був французьким солдатом і одним з опікунів Великого дофіна Франції Людовика, сина і спадкоємця Людовика XIV, Короля-Сонця. Робота зберігається в Луврі в Парижі.
@istorium_ua
Автор - французький скульптор Луї-Філіп Муші
Статую герцога Монтозьє (Шарля де Сент-Мора) іноді називають «Мармуровою мереживною хусткою», вона була вирізана посмертно.
Герцог Монтозьє був французьким солдатом і одним з опікунів Великого дофіна Франції Людовика, сина і спадкоємця Людовика XIV, Короля-Сонця. Робота зберігається в Луврі в Парижі.
@istorium_ua
记录
07.04.202523:59
4.5K订阅者05.04.202523:59
4300引用指数10.03.202514:36
3K每帖平均覆盖率10.03.202514:36
3K广告帖子的平均覆盖率04.11.202423:59
44.00%ER12.07.202323:59
150.35%ERR
+2
17.03.202508:08
Стародавні ступінчасті колодязі в Індії
Ступінчасті колодязі являють собою котловани, що наповнюються як ґрунтовими водами, так і за рахунок опадів у сезон дощів. Система різнорівневих майданчиків і сходів, що з'єднують їх, дає змогу забезпечити доступ до води в будь-який сезон за будь-якого її рівня.
Один із найбільших збережених ступінчастих колодязів Чанд-Баорі в селі Абханері в Раджастхані має 13 ярусів і загальну глибину 30 метрів.
@istorium_ua
Ступінчасті колодязі являють собою котловани, що наповнюються як ґрунтовими водами, так і за рахунок опадів у сезон дощів. Система різнорівневих майданчиків і сходів, що з'єднують їх, дає змогу забезпечити доступ до води в будь-який сезон за будь-якого її рівня.
Один із найбільших збережених ступінчастих колодязів Чанд-Баорі в селі Абханері в Раджастхані має 13 ярусів і загальну глибину 30 метрів.
@istorium_ua
26.03.202514:40
Роберт Кемпбелл - офіцер британської армії, який здивував увесь світ тим, що під час Першої світової війни, коли його відпустили з полону під чесне слово повернутися, він дотримав обіцянку.
Військова служба почалася для Кемпбелла ще 1903 року, і початок Першої світової він зустрів у чині капітана, командуючи 1-м батальйоном Східного Суррейського піхотного полку. З кінця липня його підрозділ було перекинуто на канал Монс-Конде, що розташований на північному заході Франції. І на початку серпня німецькі війська їх атакували.
Поранений капітан опинився в німецькому полоні й був розміщений у Магдебурзі. У 1916 році він отримав листа з дому з новиною про те, що його мати помирає від раку. Поміркувавши, він написав прохання відпустити його попрощатися з матір'ю не комусь, а самому кайзеру Вільгельму II. Як не дивно, послання дійшло до нього, і він відповів, що дозволяє британському офіцеру вирушити додому на два тижні, включно з чотирма днями на дорогу туди-назад на човні та поїзді. І натомість вимагає дати слово честі, що той повернеться в табір для військовополонених.
7 листопада 1916 року Роберт прибув до своєї матері (вона померла за 3 місяці) у Грейвсенд, графство Кент, і провів із нею тиждень. А потім, незважаючи на всі спроби близьких відмовити його, дотримав своєї обіцянки і повернувся в німецький полон.
Після закінчення Першої світової Кемпбелл був звільнений і повернувся на батьківщину, де служив в армії до виходу на пенсію 1925 року. У Другу світову повернувся на службу до рідного полку, ставши головним спостерігачем Королівського корпусу спостерігачів (підрозділ цивільної оборони, що займався виявленням, ідентифікацією, відстеженням і сповіщенням про польоти повітряних суден над Британією) на острові Вайт.
Війну він пережив, а помер уже 1961 року.
@istorium_ua
Військова служба почалася для Кемпбелла ще 1903 року, і початок Першої світової він зустрів у чині капітана, командуючи 1-м батальйоном Східного Суррейського піхотного полку. З кінця липня його підрозділ було перекинуто на канал Монс-Конде, що розташований на північному заході Франції. І на початку серпня німецькі війська їх атакували.
Поранений капітан опинився в німецькому полоні й був розміщений у Магдебурзі. У 1916 році він отримав листа з дому з новиною про те, що його мати помирає від раку. Поміркувавши, він написав прохання відпустити його попрощатися з матір'ю не комусь, а самому кайзеру Вільгельму II. Як не дивно, послання дійшло до нього, і він відповів, що дозволяє британському офіцеру вирушити додому на два тижні, включно з чотирма днями на дорогу туди-назад на човні та поїзді. І натомість вимагає дати слово честі, що той повернеться в табір для військовополонених.
7 листопада 1916 року Роберт прибув до своєї матері (вона померла за 3 місяці) у Грейвсенд, графство Кент, і провів із нею тиждень. А потім, незважаючи на всі спроби близьких відмовити його, дотримав своєї обіцянки і повернувся в німецький полон.
Після закінчення Першої світової Кемпбелл був звільнений і повернувся на батьківщину, де служив в армії до виходу на пенсію 1925 року. У Другу світову повернувся на службу до рідного полку, ставши головним спостерігачем Королівського корпусу спостерігачів (підрозділ цивільної оборони, що займався виявленням, ідентифікацією, відстеженням і сповіщенням про польоти повітряних суден над Британією) на острові Вайт.
Війну він пережив, а помер уже 1961 року.
@istorium_ua
23.03.202515:06
Тактика бою запорозьких козаків: табір як мобільна фортеця
Запорозькі козаки були видатними воїнами свого часу, запровадивши дієві тактичні рішення, які дозволяли успішно протистояти чисельно переважаючим силам противника. Однією з найбільш поширених воєнних стратегій був "табір" або "вагенбург" — рухоме укріплення, що давало можливість ефективно вести оборону у степу.
Козацький табір складався з великої кількості возів, які розташовувалися у формі трикутника або овалу. Вози зв'язували між собою ланцюгами або мотузками, створюючи суцільну стіну, яка слугувала захистом від ворожої кінноти. У центрі цього укріплення розміщувалися піхота, запасні боєприпаси та продовольство.
Навколо табору висилали дозорних вершників, які стежили за пересуванням противника. Якщо наближалася загроза, козаки швидко займали бойові позиції: стрільці розташовувалися між возами, а артилеристи готували гармати.
Запорозькі козаки активно використовували вогнепальну зброю. На деяких возах встановлювали легкі гармати, які завдавали значних втрат ворогу. Піхотинці озброювалися рушницями (пищалями) та аркебузами, з яких вони вели прицільний вогонь з-за захисту возів.
Особливістю козацької тактики було безперервне ведення вогню. Щоб підтримувати високу скорострільність, використовували систему передачі заряджених рушниць: одні козаки стріляли, а інші заряджали зброю та передавали її стрільцям.
Після того, як вогонь з табору розсіював лави ворога, козацька кіннота стрімко вискакувала з укріплення та добивала супротивника шаблями й списами. Завдяки високій маневреності вони швидко переслідували ворога, не даючи йому змоги перегрупуватися.
Козаки прагнули завдавати ударів раптово. Вони використовували ніч для потайного наближення до ворога, а на світанку починали атаку. Важливою рисою їхнього бою була висока ініціативність та взаємодопомога.
Кіннота в атаку йшла "лавою" — широким нерівним фронтом, крила якого загиналися, охоплюючи ворога з флангів. Аби протидіяти ворожій кавалерії, козаки застосовували "батовку" — щільне шикування піхоти, яке створювало непроникну стіну для ворожих вершників.
Ця тактика була особливо ефективною проти татарських орд, які здебільшого використовували легку кінноту. Оскільки татари зазвичай уникали відкритих сутичок і застосовували тактику раптових нападів, добре організований козацький табір робив їхні атаки малоефективними.
@istorium_ua
Запорозькі козаки були видатними воїнами свого часу, запровадивши дієві тактичні рішення, які дозволяли успішно протистояти чисельно переважаючим силам противника. Однією з найбільш поширених воєнних стратегій був "табір" або "вагенбург" — рухоме укріплення, що давало можливість ефективно вести оборону у степу.
Козацький табір складався з великої кількості возів, які розташовувалися у формі трикутника або овалу. Вози зв'язували між собою ланцюгами або мотузками, створюючи суцільну стіну, яка слугувала захистом від ворожої кінноти. У центрі цього укріплення розміщувалися піхота, запасні боєприпаси та продовольство.
Навколо табору висилали дозорних вершників, які стежили за пересуванням противника. Якщо наближалася загроза, козаки швидко займали бойові позиції: стрільці розташовувалися між возами, а артилеристи готували гармати.
Запорозькі козаки активно використовували вогнепальну зброю. На деяких возах встановлювали легкі гармати, які завдавали значних втрат ворогу. Піхотинці озброювалися рушницями (пищалями) та аркебузами, з яких вони вели прицільний вогонь з-за захисту возів.
Особливістю козацької тактики було безперервне ведення вогню. Щоб підтримувати високу скорострільність, використовували систему передачі заряджених рушниць: одні козаки стріляли, а інші заряджали зброю та передавали її стрільцям.
Після того, як вогонь з табору розсіював лави ворога, козацька кіннота стрімко вискакувала з укріплення та добивала супротивника шаблями й списами. Завдяки високій маневреності вони швидко переслідували ворога, не даючи йому змоги перегрупуватися.
Козаки прагнули завдавати ударів раптово. Вони використовували ніч для потайного наближення до ворога, а на світанку починали атаку. Важливою рисою їхнього бою була висока ініціативність та взаємодопомога.
Кіннота в атаку йшла "лавою" — широким нерівним фронтом, крила якого загиналися, охоплюючи ворога з флангів. Аби протидіяти ворожій кавалерії, козаки застосовували "батовку" — щільне шикування піхоти, яке створювало непроникну стіну для ворожих вершників.
Ця тактика була особливо ефективною проти татарських орд, які здебільшого використовували легку кінноту. Оскільки татари зазвичай уникали відкритих сутичок і застосовували тактику раптових нападів, добре організований козацький табір робив їхні атаки малоефективними.
@istorium_ua
+1
09.03.202510:03
«Перша у світі книга про моду», Trachtenbuch - книга-каталог одягу, який носив німець Маттеус Шварц у XVI столітті
Маттеус Шварц (1497-1574) - торговець і поціновувач мистецтва з Аугсбурга. Він був настільки захоплений модою, що витрачав більшу частину доходу на вбрання і скрупульозно документував свої образи та одяг протягом 40 років - з 1520 до 1560 року.
Шварц замовляв художникам акварельні портрети себе на пергаменті в модній сукні як додаток до власної автобіографії. Портрети включають і портрет Шварца в оголеному вигляді спереду і ззаду 1526 року у віці 29 років, і його відновлення після інсульту у віці 52 років, а також зображення його святкового одягу для візиту Максиміліана I, імператора Священної Римської імперії, на сейм в Аугсбурзі 1518 року, для весілля Антона Фуггера 1527 року і для візиту Фердинанда, герцога Австрійського 1530 року, похмурі чорні жалобні шати на смерть його батька 1519 року і закінчуючи зображенням Шварца як старого чоловіка, що оплакує смерть Антона Фуггера (на якого він працював усе своє життя) 1560 року.
До кожного портрета (всього їх накопичилося 137 за 40 років) Шварц додавав рукописні коментарі з описом часу і контексту вбрання, а також свій латинський девіз: Omne quare suum quia («Кожне “чому” має своє “тому”»).
Оригінальна книга в музеї герцога Антона Ульріха в Брауншвейгу, Німеччина. Дві рукописні копії 1740 р.: у Національній бібліотеці в Парижі та в бібліотеці Готфріда Вільгельма Лейбніца в Ганновері.
@istorium_ua
Маттеус Шварц (1497-1574) - торговець і поціновувач мистецтва з Аугсбурга. Він був настільки захоплений модою, що витрачав більшу частину доходу на вбрання і скрупульозно документував свої образи та одяг протягом 40 років - з 1520 до 1560 року.
Шварц замовляв художникам акварельні портрети себе на пергаменті в модній сукні як додаток до власної автобіографії. Портрети включають і портрет Шварца в оголеному вигляді спереду і ззаду 1526 року у віці 29 років, і його відновлення після інсульту у віці 52 років, а також зображення його святкового одягу для візиту Максиміліана I, імператора Священної Римської імперії, на сейм в Аугсбурзі 1518 року, для весілля Антона Фуггера 1527 року і для візиту Фердинанда, герцога Австрійського 1530 року, похмурі чорні жалобні шати на смерть його батька 1519 року і закінчуючи зображенням Шварца як старого чоловіка, що оплакує смерть Антона Фуггера (на якого він працював усе своє життя) 1560 року.
До кожного портрета (всього їх накопичилося 137 за 40 років) Шварц додавав рукописні коментарі з описом часу і контексту вбрання, а також свій латинський девіз: Omne quare suum quia («Кожне “чому” має своє “тому”»).
Оригінальна книга в музеї герцога Антона Ульріха в Брауншвейгу, Німеччина. Дві рукописні копії 1740 р.: у Національній бібліотеці в Парижі та в бібліотеці Готфріда Вільгельма Лейбніца в Ганновері.
@istorium_ua
08.03.202514:08
Ефе́кт ко́бри — англомовний ідіоматичний вираз, що застосовується для характеристики ситуації, коли рішення, прийняте для розв'язання якоїсь проблеми, призводить до небажаного результату, прямо протилежного поставленій меті.
Термін «ефект кобри» виник за часів англійського колоніального правління в Індії. Англійці виявили, що розвелося занадто багато кобр. Аби позбутися отруйних змій, губернатор призначив нагороду за кожну здану голову змії. Спершу кількість змій швидко знизилася після їх знищення. Однак потім індійці швидко пристосувалися, почавши розводити кобр, щоб отримувати премію. Зрештою, коли премія за вбиту кобру була скасована, то виявилося, що кількість отруйних кобр не тільки не зменшилася, але й навіть зросла.
Аналогічна ситуація виникла в Ханої за часів французького колоніального правління у В'єтнамі, коли колоніальна влада розробила програму знищення щурів, виплачуючи винагороду за кожного вбитого щура. При цьому підставою для виплати винагороди був хвіст убитого щура. Як наслідок, населення, аби заробити, стало фактично розводити цих гризунів. Упійманих щурів часто не вбивали, а лише відрізали їм хвости для того, щоб отримати винагороду. Безхвостих щурів просто відпускали для того, щоб ті розмножувалися далі і забезпечували в майбутньому ловців щурів винагородою.
@istorium_ua
Термін «ефект кобри» виник за часів англійського колоніального правління в Індії. Англійці виявили, що розвелося занадто багато кобр. Аби позбутися отруйних змій, губернатор призначив нагороду за кожну здану голову змії. Спершу кількість змій швидко знизилася після їх знищення. Однак потім індійці швидко пристосувалися, почавши розводити кобр, щоб отримувати премію. Зрештою, коли премія за вбиту кобру була скасована, то виявилося, що кількість отруйних кобр не тільки не зменшилася, але й навіть зросла.
Аналогічна ситуація виникла в Ханої за часів французького колоніального правління у В'єтнамі, коли колоніальна влада розробила програму знищення щурів, виплачуючи винагороду за кожного вбитого щура. При цьому підставою для виплати винагороди був хвіст убитого щура. Як наслідок, населення, аби заробити, стало фактично розводити цих гризунів. Упійманих щурів часто не вбивали, а лише відрізали їм хвости для того, щоб отримати винагороду. Безхвостих щурів просто відпускали для того, щоб ті розмножувалися далі і забезпечували в майбутньому ловців щурів винагородою.
@istorium_ua
16.03.202514:04
Велике пограбування поїзда: зухвалість, що стала легендою
Деякі злочини настільки зухвалі та продумані, що входять в історію. Одним із найгучніших пограбувань XX століття стало так зване "Велике пограбування поїзда" у Великій Британії 1963 року. Це була одна з найбільш грандіозних крадіжок готівки в історії країни, що захопила уяву не лише британців, а й усього світу.
8 серпня 1963 року поштовий поїзд Королівської пошти вирушив з Глазго до Лондона, перевозячи значні суми грошей, зібраних із шотландських банків. За звичайних обставин цей поїзд не супроводжували озброєні охоронці, оскільки він вважався маловразливим для нападу. Проте злочинна група на чолі з Брюсом Рейнольдсом ретельно вивчила маршрути, розклад і систему безпеки.
Банда складалася з 15 осіб, серед яких були професійні злочинці, колишні військові й навіть один колишній машиніст, що допоміг розрахувати всі технічні нюанси. Вони підготували ретельний план: за допомогою змінених семафорних сигналів вони змусили поїзд зупинитися на віддаленій ділянці неподалік мосту Брайдвілл у Бакінгемширі. Коли машиніст Альберт Міллз вийшов перевірити причину зупинки, його оглушили ударом по голові (на щастя, не смертельним) і змусили передати керування.
Злодії знали, в якому саме вагоні перевозили гроші. Вони швидко пробралися всередину, нейтралізували персонал і почали вивантажувати мішки з готівкою. Загалом вони винесли 2,6 мільйона фунтів стерлінгів (еквівалент понад 50 мільйонів сучасних доларів). Напад тривав усього 30 хвилин, після чого грабіжники втекли на заздалегідь підготовлену ферму, де планували перечекати, поки вщухне розголос.
Попри бездоганно продуману операцію, грабіжники припустилися критичної помилки — вони не прибрали за собою всі відбитки пальців у фермерському будинку, де переховувалися після нападу. Поліція швидко вийшла на слід злочинців, і вже за кілька тижнів розпочалися арешти. Дванадцятьох учасників пограбування засудили до тривалих тюремних строків, зокрема Ронні Біггс отримав 30 років позбавлення волі. Однак деяким вдалося втекти — наприклад, Біггс здійснив сенсаційну втечу з в'язниці і переховувався в Бразилії майже три десятиліття.
"Велике пограбування поїзда" стало справжньою сенсацією у британській пресі. Багато людей навіть симпатизували грабіжникам, сприймаючи їх не як злочинців, а як розумних і відчайдушних авантюристів. Ця історія лягла в основу численних книг, фільмів і документальних стрічок.
Попри те, що більшість учасників злочину були зрештою спіймані, велика частина викрадених грошей так і не була знайдена. Це лише додало загадковості цій справі, зробивши її однією з найвідоміших у кримінальній історії Великої Британії.
@istorium_ua
Деякі злочини настільки зухвалі та продумані, що входять в історію. Одним із найгучніших пограбувань XX століття стало так зване "Велике пограбування поїзда" у Великій Британії 1963 року. Це була одна з найбільш грандіозних крадіжок готівки в історії країни, що захопила уяву не лише британців, а й усього світу.
8 серпня 1963 року поштовий поїзд Королівської пошти вирушив з Глазго до Лондона, перевозячи значні суми грошей, зібраних із шотландських банків. За звичайних обставин цей поїзд не супроводжували озброєні охоронці, оскільки він вважався маловразливим для нападу. Проте злочинна група на чолі з Брюсом Рейнольдсом ретельно вивчила маршрути, розклад і систему безпеки.
Банда складалася з 15 осіб, серед яких були професійні злочинці, колишні військові й навіть один колишній машиніст, що допоміг розрахувати всі технічні нюанси. Вони підготували ретельний план: за допомогою змінених семафорних сигналів вони змусили поїзд зупинитися на віддаленій ділянці неподалік мосту Брайдвілл у Бакінгемширі. Коли машиніст Альберт Міллз вийшов перевірити причину зупинки, його оглушили ударом по голові (на щастя, не смертельним) і змусили передати керування.
Злодії знали, в якому саме вагоні перевозили гроші. Вони швидко пробралися всередину, нейтралізували персонал і почали вивантажувати мішки з готівкою. Загалом вони винесли 2,6 мільйона фунтів стерлінгів (еквівалент понад 50 мільйонів сучасних доларів). Напад тривав усього 30 хвилин, після чого грабіжники втекли на заздалегідь підготовлену ферму, де планували перечекати, поки вщухне розголос.
Попри бездоганно продуману операцію, грабіжники припустилися критичної помилки — вони не прибрали за собою всі відбитки пальців у фермерському будинку, де переховувалися після нападу. Поліція швидко вийшла на слід злочинців, і вже за кілька тижнів розпочалися арешти. Дванадцятьох учасників пограбування засудили до тривалих тюремних строків, зокрема Ронні Біггс отримав 30 років позбавлення волі. Однак деяким вдалося втекти — наприклад, Біггс здійснив сенсаційну втечу з в'язниці і переховувався в Бразилії майже три десятиліття.
"Велике пограбування поїзда" стало справжньою сенсацією у британській пресі. Багато людей навіть симпатизували грабіжникам, сприймаючи їх не як злочинців, а як розумних і відчайдушних авантюристів. Ця історія лягла в основу численних книг, фільмів і документальних стрічок.
Попри те, що більшість учасників злочину були зрештою спіймані, велика частина викрадених грошей так і не була знайдена. Це лише додало загадковості цій справі, зробивши її однією з найвідоміших у кримінальній історії Великої Британії.
@istorium_ua
15.03.202508:03
Приголомшливий вид на каплицю Носа-Сеньйора-да-Віторія на Азорських островах, Португалія.
@istorium_ua
@istorium_ua
27.03.202510:04
«Матінка камікадзе» - таке прізвисько в роки Другої світової війни отримала Томе Торіхама, яка володіла закусочною на острові Кюсю. Річ у тім, що саме в її селищі авіабаза, з якої вилітали пілоти-камікадзе, і багато хто з них перед останнім польотом заходив туди.
В повоєнний час присвятила себе збереженню пам'яті про загиблих пілотів.
@istorium_ua
В повоєнний час присвятила себе збереженню пам'яті про загиблих пілотів.
@istorium_ua
+2
13.03.202514:07
Антикітерський механізм - це стародавній пристрій, який був призначений для розрахунку положення небесних тіл. Фактично, він є першим у світі відомим нам аналоговим комп‘ютером.
Механізм передбачає астрономічне положення, затемнення та чотирирічний цикл стародавніх Олімпійських ігор. Також використовується теорія Гіппарха щодо руху Місяця, що припускає можливість того, що він міг розробити механізм або принаймні над ним працював.
На передній панелі механізму є фіксований кільцевий циферблат, який представляє екліптику, дванадцять знаків зодіаку, позначених у секторах 30 градусів. Поза цим циферблатом є інше кільце, яке можна обертати, позначене місяцями та днями сотично-єгипетського календаря - дванадцять місяців по 30 днів та п‘ять додаткових днів.
1902 року археолог Валеріос Стаїс виявив, серед піднятих з затонулого корабля предметів, кілька бронзових шестерень, закріплених у шматках вапняку.
Технологія більше нагадувала артефакти XIV століття, тому автентичність відкриття викликала певні сумніви. Скоріш за все саме тому йому не було надано належної оцінки, доки в 1950-х роках британський історик науки Дерек де Солла Прайс і фізик-ядерник Харалампос Каракалос не взялися за загадковий механізм. Після детального вивчення пристрою, вони виявили що він датується I століттям до нашої ери.
Тому виходить що знання про подібну технологію були втрачені в давнину і не були “відкриті заново” аж до XIV століття.
Тож якщо будете в Греції, обов’язково відвідайте Національний археологічний музей в Афінах. Усі відомі фрагменти антикітерського механізму зберігаються там разом із низкою реконструкцій/реплік того, як механізм міг виглядати та працювати.
@istorium_ua
Механізм передбачає астрономічне положення, затемнення та чотирирічний цикл стародавніх Олімпійських ігор. Також використовується теорія Гіппарха щодо руху Місяця, що припускає можливість того, що він міг розробити механізм або принаймні над ним працював.
На передній панелі механізму є фіксований кільцевий циферблат, який представляє екліптику, дванадцять знаків зодіаку, позначених у секторах 30 градусів. Поза цим циферблатом є інше кільце, яке можна обертати, позначене місяцями та днями сотично-єгипетського календаря - дванадцять місяців по 30 днів та п‘ять додаткових днів.
1902 року археолог Валеріос Стаїс виявив, серед піднятих з затонулого корабля предметів, кілька бронзових шестерень, закріплених у шматках вапняку.
Технологія більше нагадувала артефакти XIV століття, тому автентичність відкриття викликала певні сумніви. Скоріш за все саме тому йому не було надано належної оцінки, доки в 1950-х роках британський історик науки Дерек де Солла Прайс і фізик-ядерник Харалампос Каракалос не взялися за загадковий механізм. Після детального вивчення пристрою, вони виявили що він датується I століттям до нашої ери.
Тому виходить що знання про подібну технологію були втрачені в давнину і не були “відкриті заново” аж до XIV століття.
Тож якщо будете в Греції, обов’язково відвідайте Національний археологічний музей в Афінах. Усі відомі фрагменти антикітерського механізму зберігаються там разом із низкою реконструкцій/реплік того, як механізм міг виглядати та працювати.
@istorium_ua
21.03.202519:37
12 березня 1917 року у Петербурзі відбулася 20-тисячна українська маніфестація під жовто-блакитними прапорами.
@istorium_ua
@istorium_ua
23.03.202510:04
Реконструкція шолома із Саттон-Ху, знайдений під час розкопок похоронного човна в 1939 році.
Міг належати східно-англійському королю Редвальду, VII ст. н.е.
@istorium_ua
Міг належати східно-англійському королю Редвальду, VII ст. н.е.
@istorium_ua
19.03.202512:27
Приголомшлива мозаїка «Переможець» з римської вілли на околиці міста Лептіс-Магна, Лівія, початок II століття н.е.
Кровоточивий, повністю знесилений переможець поєдинку гладіаторів сидить біля трупа поваленого супротивника, не в силах розтиснути пальці, які все ще судорожно стискають руків'я меча.
Мозаїку знайдено у фригідарії (у прохолодному приміщенні з басейном) римських приватних терм розкішної римської вілли Ваді-Лебда.
@istorium_ua
Кровоточивий, повністю знесилений переможець поєдинку гладіаторів сидить біля трупа поваленого супротивника, не в силах розтиснути пальці, які все ще судорожно стискають руків'я меча.
Мозаїку знайдено у фригідарії (у прохолодному приміщенні з басейном) римських приватних терм розкішної римської вілли Ваді-Лебда.
@istorium_ua
18.03.202508:00
Книжкове колесо, винайдене 1588 року італійським інженером Агостіно Рамеллі
Колесо було важкою дерев'яною книжковою шафою, що оберталася, вагою 600 фунтів, яка давала змогу вченим з легкістю використовувати до восьми відкритих книг одночасно. У ній було передбачено продуману систему шестерень, що давала змогу утримувати книги у вертикальному положенні, поки колесо оберталося вручну, що заощаджувало час читачів, яким не потрібно було брати книги з полиць.
Описане в «Книзі машин» Рамеллі, воно було креативним інструментом епохи Відродження для навчання, хоча невідомо, скільки їх було зроблено насправді.
@istorium_ua
Колесо було важкою дерев'яною книжковою шафою, що оберталася, вагою 600 фунтів, яка давала змогу вченим з легкістю використовувати до восьми відкритих книг одночасно. У ній було передбачено продуману систему шестерень, що давала змогу утримувати книги у вертикальному положенні, поки колесо оберталося вручну, що заощаджувало час читачів, яким не потрібно було брати книги з полиць.
Описане в «Книзі машин» Рамеллі, воно було креативним інструментом епохи Відродження для навчання, хоча невідомо, скільки їх було зроблено насправді.
@istorium_ua
25.03.202508:07
Неймовірно деталізована скульптура Charles de Sainte-Maure, 1781 рік
Автор - французький скульптор Луї-Філіп Муші
Статую герцога Монтозьє (Шарля де Сент-Мора) іноді називають «Мармуровою мереживною хусткою», вона була вирізана посмертно.
Герцог Монтозьє був французьким солдатом і одним з опікунів Великого дофіна Франції Людовика, сина і спадкоємця Людовика XIV, Короля-Сонця. Робота зберігається в Луврі в Парижі.
@istorium_ua
Автор - французький скульптор Луї-Філіп Муші
Статую герцога Монтозьє (Шарля де Сент-Мора) іноді називають «Мармуровою мереживною хусткою», вона була вирізана посмертно.
Герцог Монтозьє був французьким солдатом і одним з опікунів Великого дофіна Франції Людовика, сина і спадкоємця Людовика XIV, Короля-Сонця. Робота зберігається в Луврі в Парижі.
@istorium_ua
07.03.202508:03
Краса Сент-Майклс-Маунт (гори Святого Михайла), на якій розташований середньовічний монастир, графство Корнуолл
Монастир був заснований на острові ченцями-бенедиктинцями в XII столітті. Потрапити на острів можна тільки під час відливу, йдучи спеціально прокладеною по дну затоки доріжкою, вимощеною каменем.
@istorium_ua
Монастир був заснований на острові ченцями-бенедиктинцями в XII столітті. Потрапити на острів можна тільки під час відливу, йдучи спеціально прокладеною по дну затоки доріжкою, вимощеною каменем.
@istorium_ua
登录以解锁更多功能。