15. грудня 1918 р. на Софійській Площі у Києві прошуміли українські державні прапори. Директорія Української Народньої Республіки, оці нюючи високо заслуги полк. Євгена Коновальця і полк. Андрія Мельника, іменує їх Отаманами Військ УНР. 16. січня 1919 р., коли на Державній Раді в Києві обговорювано справу створення сильної влади, яка б могла опанувати хаос, то на носіїв цієї влади пропоновано тріумвірат - Симон Петлюра, Євген Коновалець. Андрій Мельник. Це свідчить про ті високі впливи й популярність, якими вже тоді користувався полк. Андрій Мельник. В січні того року він стає Начальником Штабу Армії УНР і на цьому пості перебуває до липня.

Самий монархізм для українських історичних умов завжди був чужий і неорганічний; в нашій же сучасности й будучности він просто стає абсурдом. Монархічні теорії наших гетьманців лишилися наскрізь штучним компільованням чужих, західно-европейських роялістичних ідей, густо при-правлених сосом московсько-польських «консервативних» анахронізмів. Це перетворило гетьманську течію в звичай-ну соціяльну реакцію, що - всуперед льогіці та інтересам Української Нації і в згоді з московсько-польськими реак-ційними елементами змагає до реставрації капіталістично-поміщицького ладу на базі федеративного «Союзу -
Трьох Русей».

Після відмови у зустрічі колишнім співв’язнем по Березі Картузькій Бульба-Боровець звертається за допомогою до мельниківців. Як зазначає Ярослав Гайвас, в розмові у приміщенні ОУН(М) брали участь М.Сціборський, О.Сеник та І.Рогач. У результаті до «Поліської Січі» вислано двох молодих старшин Зенона Домазара і Ярослава Черепка». А за даними Т.Справорський до бульбівського штабу тоді було вирішено вислати п’ять старшин із військового керівництва ОУН. Ними були З.Домазар-Діброва, І. Чубчик-Кедюлич (Я.Гайвас заперечує від’їзд його до «Поліської Січі» –І.О.), Кун, Колій та Пот. У Рівному 5 серпня 1941 року Т.Бульба-Боровець укладає угоду з полковником Іваном Трейком про участь українських монархістів в рядах «Поліської Січі».

Дня 14 січня 1944 р. в год. 17,30 впав у Львові в агентурної руки бандерівців в повній склі віри, підло замордований стрілом ззаду, полк, Роман Сушко, член Проводу Українських Націоналістів, сотник УСС, полковних України окої Армії, Командир Бригади 6. Дивізії Армії УНР, Командир Дивізії 00, учаснику II Зимового Походу 1 бою під Базаром, Краєвий Командант УВО, політичний в'язень та член Генеральної Ради Українських Комбатантів.

В кімнату ввійшли два представники гестапо, заявляючи, що вони мають наказ перепровадити обшук та їх обох арештувати. Ці «гестапівці» були українцями. Почали дуже поверховно й байдуже переглядати книжки. Жартували до свояка, що це Вам німецька заплата, а довідавшись, хто я є, нарешті, заявили, що обидва «арештовані» можуть утікати, коли це вважають за потрібне. Вони скажуть своїй владі, що обидвох не застали вдома.

До сьогодні я не знаю докладно, що було причиною тих арештів. Казали, що «бандерівці» перейшли до протинімецької партизанки, і це їх виарештовують. Обидва ж «гестапівці» були «мельниківцями».

30 листопада Український леґіон у с. Пискавиця біля Бані Луки (зараз — Боснія та Герцеговина) присягнув на вірність Україні. Загальна його чисельність в найкращі часи становила до 1,5 тис. бійців.
З весни 1942 року леґіоном командував Дмитро Луценко, колишній сотник Дієвої армії УНР, котрого хорватське командування нагородили двома медалями за відвагу. Та навесні 1943-го Луценко гине у бою й леґіон очолює підполковник Володимир Паньків.
Добровольці проявили хоробрість і високий бойовий дух у боях із комуністичними партизанами. За хоробрість у боях Анте Павелич нагородив багатьох леґіонерів Малою срібною медаллю і Бронзовою медаллю.

У 1943 році СБ на Володимирщині ходили по хатах, і кликали іти з ними до роботи, а там вони скажуть до чого хто надається. Коли ж та людина, до якої вони зайшли, відмовляється, що то ще не час, або що їхня робота не корисна, чи ще там що, тоді СБ авторитетно витягає шомпола і починає бити ту людину до смерти, кажучи їй: „То ти проти України? Нам усім треба будувати разом, так, як ми тобі скажемо." Таких випадків були сотки, люди, що відмовилися від роботи, тяжко потерпіли від бандерівського СБ.

Хочу також звернути увагу на те, що ОУН під проводом Мельника була готова все подарувати бандерівцям, якби тільки вони були прийняли те прощення, була готова мовчати про всі вбивства, щоб догодити бандерівцям, щоб вони повернулись до ОУН і знов співпрацювати разом. А за ті всі жертви, що впали з бандерівських рук, були б зложили вину на поляків, совєтів чи вже на кого будь, аби оправдати бандерівський провід і зробити їх чесними людьми, бо ж д-р Мацях, член Проводу, мені заявив: „Ми не можемо їх робити бандитами".

Москва та Польща, яка теж зрадила московським злочином, не досягнули цілі. Смерть Євгена Коновальця не роз'єднала ні націоналістів, ні народу, а навпаки об'єднала ще могутніше усіх борців довкола нового Вождя, призначеного Євгеном Коновальцем, шефа його штабу, та найближчого співробітника з днів Хвали 1918 рр. і опісля, Полковника Андрія Мельника. Хто такий Андрій Мельник – не треба згадувати. Українська Армія, з якої виросли УВО-ОУН, самі про це говорять. Підпільна боротьба в УЗ, львівські Бригідки, зрошені кров'ю Краєвого Команданта УВО – Андрія Мельника, ні, пекло тюрем, тортури, ні радощі революційної боротьби в краю – не є чужі Андрієві Мельникові – Підпільникові, Провідникові, Революціонерові!

Во

"Смерть москалям, і жидам і другим ворогам України"

"Хай живе Гітлер"

"Хай живе німецька армія"

В липні місяці на Крем'янеччині вони підступно роззброїли партизанський відділ під політичним проводом полк. А. Мельника, а в серпні несподівано напали на штаб УПА Бульби Боровця і в нелюдський спосіб замордували його дружину та інших старшин цього штабу.

Але, щоб не втратити «приємности», Журба знов за-атакував німців, що збирали свої трупи і готувалися до від'їзду. Німці, почувши свіжу силу, вирішили тікати. На місце награбованого в селі добра (одежа, свині, гуси, кури) повкидали на машини свої жертви.

На Бущі наш відділ під командою Макуха не дав калмикам спалити цілого села. В бою німецькі посіпаки за-лишили двох своїх убитих. Під Стіжком, у висліді бою, у нас були лише три легко ранені. Німці мали 90 вбитих і ранених. Згідно з даними нашої розвідки, вбиті були похо-вані в спільній могилі на польовому цвинтарі в Білокриниці вночі, щоб приховати перед населенням ганебну поразку й кількість жертв.

День дев'ятий травня був днем нашої пе-ремоги. За село Стіжок німці дорого заплатили власною кров'ю. А ми переконались, що засідка й несподіваний удар рівноважать наші недостачі.

У січні 1929 року в столиці Австрії, Відні, відбувся Перший Конгрес Українських Націоналістів. На ньому представники різних націоналістичних груп (УВО, Союз української націоналістичної молоді, Легії українських націоналістів тощо) об'єдналися в одну організацію — ОУН.

Основною метою організації було здобуття незалежної української держави шляхом революційної боротьби. ОУН використовувала як політичні, так і силові методи, включаючи саботаж і замахи на польських, радянських та румунських урядовців.

Зібрались ми в стодолі і при такому стані почали виявляти всі свої незадоволення. Тут вийшло, що крем'янчуки знали про те, що їх загін ком. якого був Хрін, був розброєний, а вони тримали в таємниці від нас, щоб не викликати паніки між нами. До нашого загону ту вістку приніс пор. Бористен, після чого ком. Білий покликав крем'янчуків і сказав їм про те, але просив їх щоб вони не розповсюджували такої вістки, що бандерівці розброїли наш Крем'янецький відділ. Так розказав Граб, Чалий і Яструб.

У Сербії і Хорватії мав зв'язки з представниками ОУН, а після розколу останньої з її мельниківським крилом. Він звертався з листом до голови проводу ОУН Андрія Мельника з проханням долучитися до збройних формувань український націоналістів разом зі своїми козаками у війні