ПРАВИЙ СЕКТОР
10.05.202507:01
Ідея не вмирає з тілом.
Яків Водяний — отаман, який після активної фази визвольної боротьби залишився в підпіллі й до кінця 1930-х років намагався зберегти бойовий дух серед побратимів. Та врешті його вдалося затримати під час масштабних спецоперацій НКВД.
10 травня 1940 року його було вбито. У протоколі справи з’явився сухий запис: «розстріляний». НКВД уникало публічності, коли йшлося про таких постатей. Їм було важливо не лише знищити людину, а стерти саму пам’ять про неї. Тому розправлялися тихо — без суду, без свідків.
Такі, як Яків Водяний, були небезпечні не зброєю. Їхньою силою була ідея, за яку вони були готові йти до кінця. Це й лякало радянську владу. Тому вона й убивала.
— зі звернення холодноярців до селян Черкащини, 1921 рік.
Яків Водяний — отаман, який після активної фази визвольної боротьби залишився в підпіллі й до кінця 1930-х років намагався зберегти бойовий дух серед побратимів. Та врешті його вдалося затримати під час масштабних спецоперацій НКВД.
10 травня 1940 року його було вбито. У протоколі справи з’явився сухий запис: «розстріляний». НКВД уникало публічності, коли йшлося про таких постатей. Їм було важливо не лише знищити людину, а стерти саму пам’ять про неї. Тому розправлялися тихо — без суду, без свідків.
Такі, як Яків Водяний, були небезпечні не зброєю. Їхньою силою була ідея, за яку вони були готові йти до кінця. Це й лякало радянську владу. Тому вона й убивала.
«Ми ж не здамося! Хай знають усі: Холодний Яр живе і буде жити, поки живий хоч один холодноярець!»
— зі звернення холодноярців до селян Черкащини, 1921 рік.
09.05.202507:35
Дєнь Пабєди. Ми порівняли офіційну радянсько-московську версію тогочасних подій та історичну правду.
Докладніше читайте за посиланням: https://telegra.ph/Korotkij-%D1%96nstruktazh-po-Dnyu-Pabyedi-05-09
❗️Обов’язково підписуйтесь на наш інстаграм: https://instagram.com/pravyy_sector
Докладніше читайте за посиланням: https://telegra.ph/Korotkij-%D1%96nstruktazh-po-Dnyu-Pabyedi-05-09
❗️Обов’язково підписуйтесь на наш інстаграм: https://instagram.com/pravyy_sector
07.05.202519:27
Олег Зайцев — Герой України, розвідник, доброволець, воїн честі.
Сьогодні вшановуємо пам’ять Олега Зайцева — учасника Революції Гідності у складі Правого сектора. З початку 2014 року він воював на сході України в лавах Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
З перших днів повномасштабного вторгнення Олег боронив Київщину у складі батальйону «Шаман» ГУР МОУ, брав участь у боях за Мощун та Ірпінь. 7 травня 2022 року разом із побратимом Віталієм Ігнатенком здійснив першу висадку на острів Зміїний. У запеклому бою прикривав відхід групи та загинув, урятувавши життя багатьох українських воїнів.
За особисту мужність і героїзм удостоєний звання Героя України (посмертно) та ордена «За мужність» III ступеня. Залишив дружину Наталію та двох доньок.
Його життя — приклад безкомпромісної відданості, стратегічного мислення та честі. Він не просто воював — він глибоко розумів суть війни як затяжного виклику, що потребує повної мобілізації духу та дії.
Сьогодні вшановуємо пам’ять Олега Зайцева — учасника Революції Гідності у складі Правого сектора. З початку 2014 року він воював на сході України в лавах Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
З перших днів повномасштабного вторгнення Олег боронив Київщину у складі батальйону «Шаман» ГУР МОУ, брав участь у боях за Мощун та Ірпінь. 7 травня 2022 року разом із побратимом Віталієм Ігнатенком здійснив першу висадку на острів Зміїний. У запеклому бою прикривав відхід групи та загинув, урятувавши життя багатьох українських воїнів.
За особисту мужність і героїзм удостоєний звання Героя України (посмертно) та ордена «За мужність» III ступеня. Залишив дружину Наталію та двох доньок.
Його життя — приклад безкомпромісної відданості, стратегічного мислення та честі. Він не просто воював — він глибоко розумів суть війни як затяжного виклику, що потребує повної мобілізації духу та дії.
05.05.202512:10
ЛІКАР НАЦІЇ ТА ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ
— казав Юрій Липа. Своїй вибір він зробив: служити Україні — до останнього подиху.
Народжений 5 травня 1900 року на Полтавщині, перші кроки свої зробив в Одесі. Ще в юності редагував «Вісник Одеси», писав публіцистику та воював за УНР — спочатку у складі Гайдамацької дивізії, пізніше — Морської піхоти.
У Варшаві здобув фах лікаря, але не залишив служіння ідеї: заснував товариство «Чорноморе», досліджував геополітичне становище України, писав книги, аналітику й статті. Під час Другої світової війни заснував Український Чорноморський інститут — аналітичний центр майбутньої незалежної держави.
У 1943 році став лікарем УПА, організовував підпільні медичні курси. 20 серпня 1944 року був схоплений НКВС і жорстоко вбитий у селі Шутова на Львівщині.
Юрій Липа не дожив до Незалежності, але був серед тих, хто її уявив, обґрунтував і наближав. Мислитель, борець, символ українського духу — він і далі надихає покоління.
«Життя людини — це боротьба. Є поле і є пустир. Треба вибирати»,
— казав Юрій Липа. Своїй вибір він зробив: служити Україні — до останнього подиху.
Народжений 5 травня 1900 року на Полтавщині, перші кроки свої зробив в Одесі. Ще в юності редагував «Вісник Одеси», писав публіцистику та воював за УНР — спочатку у складі Гайдамацької дивізії, пізніше — Морської піхоти.
У Варшаві здобув фах лікаря, але не залишив служіння ідеї: заснував товариство «Чорноморе», досліджував геополітичне становище України, писав книги, аналітику й статті. Під час Другої світової війни заснував Український Чорноморський інститут — аналітичний центр майбутньої незалежної держави.
У 1943 році став лікарем УПА, організовував підпільні медичні курси. 20 серпня 1944 року був схоплений НКВС і жорстоко вбитий у селі Шутова на Львівщині.
Юрій Липа не дожив до Незалежності, але був серед тих, хто її уявив, обґрунтував і наближав. Мислитель, борець, символ українського духу — він і далі надихає покоління.
03.05.202520:06
❗️ВІН ЛЮБИВ ЖИТТЯ — І ЖИТТЯ ЛЮБИЛО ЙОГО❗️
✔️Так кажуть про бійця Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” Юрія Гнатюка, позивний “Гуцул”.
▪️Вірний побратим, надійний товариш, душа колективу — саме таким його пам’ятають побратими.
▪️Юрій був мужнім і безстрашним воїном. Саме з такими виграють бої. Та, на жаль, смерть часто забирає найкращих…
▪️Сьогодні, 3 травня, йому могло б виповнитися 35 років. 11 червня 2016 року “Гуцул” загинув під ворожим артилерійським обстрілом на позиціях біля шахти “Бутівка”.
⚠️Нам тебе бракує, друже.
🇺🇦 Вічна пам’ять і слава Герою!
✔️Так кажуть про бійця Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” Юрія Гнатюка, позивний “Гуцул”.
▪️Вірний побратим, надійний товариш, душа колективу — саме таким його пам’ятають побратими.
▪️Юрій був мужнім і безстрашним воїном. Саме з такими виграють бої. Та, на жаль, смерть часто забирає найкращих…
▪️Сьогодні, 3 травня, йому могло б виповнитися 35 років. 11 червня 2016 року “Гуцул” загинув під ворожим артилерійським обстрілом на позиціях біля шахти “Бутівка”.
⚠️Нам тебе бракує, друже.
🇺🇦 Вічна пам’ять і слава Герою!
01.05.202505:46
Пам’яті Дениса Бондаренка «Джури/Юніора»
Сьогодні минає ще один рік без Дениса Бондаренка — юнака, який віддав життя за Україну, боронячи Маріуполь і «Азовсталь». 1 травня 2022 року його серце зупинилося від кулі снайпера. Йому було лише 18…
Денис родом із села Стецьківка на Сумщині. З юних років він вирізнявся свідомістю, активною громадянською позицією та відданістю національній ідеї. Виховував молодь у грі «Джура», був активним у русі «Права Молодь», системно тренувався, навчався, готувався. Його метою було стати бійцем полку «Азов» — і він досяг цього, незважаючи ні на що.
З початком повномасштабного вторгнення Денис став на захист Маріуполя. Разом із побратимами тримав оборону в підземеллях «Азовсталі» до останнього. Його життя було коротким, але сповненим сенсу, гідності й боротьби.
Ми пам’ятаємо. І доки пам’ятаємо — він живе.
Слава Герою!
Сьогодні минає ще один рік без Дениса Бондаренка — юнака, який віддав життя за Україну, боронячи Маріуполь і «Азовсталь». 1 травня 2022 року його серце зупинилося від кулі снайпера. Йому було лише 18…
Денис родом із села Стецьківка на Сумщині. З юних років він вирізнявся свідомістю, активною громадянською позицією та відданістю національній ідеї. Виховував молодь у грі «Джура», був активним у русі «Права Молодь», системно тренувався, навчався, готувався. Його метою було стати бійцем полку «Азов» — і він досяг цього, незважаючи ні на що.
З початком повномасштабного вторгнення Денис став на захист Маріуполя. Разом із побратимами тримав оборону в підземеллях «Азовсталі» до останнього. Його життя було коротким, але сповненим сенсу, гідності й боротьби.
Ми пам’ятаємо. І доки пам’ятаємо — він живе.
Слава Герою!
09.05.202512:05
Сьогодні, 9 травня, виповнилося б 59 років бійцю 1-ї ОШР Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” — другу “Казаху”.
4 грудня 2017 року в зоні бойових дій його життя обірвала куля ворожого снайпера. Віктор Матюхін, позивний “Казах”, громадянин Казахстану, який свідомо став до боротьби за свободу України. Він знав українську мову, шанував нашу культуру та став справжнім побратимом у спільному бою проти “русского міра”.
— Дмитро Коцюбайло, "Да Вінчі", командир 1-ї ОШР ДУК ПС.
4 грудня 2017 року в зоні бойових дій його життя обірвала куля ворожого снайпера. Віктор Матюхін, позивний “Казах”, громадянин Казахстану, який свідомо став до боротьби за свободу України. Він знав українську мову, шанував нашу культуру та став справжнім побратимом у спільному бою проти “русского міра”.
“Казах” був найстаршим бійцем підрозділу, мав великий бойовий досвід і був прикладом для багатьох. Він пройшов тривалий шлях у лавах Першої Штурмової Роти, безкомпромісно й самовіддано борючись за звільнення українських територій — аж до останньої хвилини свого життя.
— Дмитро Коцюбайло, "Да Вінчі", командир 1-ї ОШР ДУК ПС.
08.05.202519:40
🇺🇦 ВШАНУЙМО ПАМ’ЯТЬ ПОЛЕГЛОГО ГЕРОЯ!
8 травня Роману Федоришину (другу «Фєді»), бійцю 1-ї Окремої Штурмової Роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», могло б виповнитися 34 роки.
Роман був родом із Ходорова, Львівська область. Приєднався до «Правого сектору» ще під час Революції Гідності, де був активним учасником. У 2014 році добровольцем пішов на фронт у складі ДУК ПС. Пройшов жорстокі бої в Авдіївській промзоні, двічі був поранений, але щоразу повертався на передову.
Друг «Фєдя» був відважним і вмілим воїном, який неодноразово бився з ворогом на Донбасі. Веселий, щирий, завжди вмів підбадьорити побратимів навіть у найважчі хвилини.
Загинув 2 квітня 2019 року в зоні бойових дій у місті Авдіївка Донецької області.
Вічна слава Герою!
8 травня Роману Федоришину (другу «Фєді»), бійцю 1-ї Окремої Штурмової Роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», могло б виповнитися 34 роки.
Роман був родом із Ходорова, Львівська область. Приєднався до «Правого сектору» ще під час Революції Гідності, де був активним учасником. У 2014 році добровольцем пішов на фронт у складі ДУК ПС. Пройшов жорстокі бої в Авдіївській промзоні, двічі був поранений, але щоразу повертався на передову.
Друг «Фєдя» був відважним і вмілим воїном, який неодноразово бився з ворогом на Донбасі. Веселий, щирий, завжди вмів підбадьорити побратимів навіть у найважчі хвилини.
Загинув 2 квітня 2019 року в зоні бойових дій у місті Авдіївка Донецької області.
Вічна слава Герою!
06.05.202515:12
СОТНИК «ІРАНЕЦЬ». ДРУГА РІЧНИЦЯ ЗАГИБЕЛІ
Два роки тому, в околицях фортеці Бахмут, загинув Віктор Панаско — сотник «Іранець». Один із тих, кого несе українська національна пам’ять крізь покоління. Людина Чину. Ідейний націоналіст, відданий побратим, коханий чоловік, суворий командир і воїн, який не зламався, не відступив, не зрадив.
Свою боротьбу він почав змолоду — з 15 років був у лавах націоналістичних організацій. Один із командирів ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, очолював Чернігівський обласний загін. Активний учасник Революції Гідності, де став відомим як сотник Майдану. У квітні 2014 року став учасником першого бою «Правого Сектора» під Слов’янськом.
6 травня 2023 року він поліг смертю героя. Не в тилу. Не в спокої. А на передовій — як жив, так і загинув.
Та ім’я його живе між нами. І приклад його надихає нові покоління ставати на шлях боротьби — без страху, без сумнівів, до перемоги.
Пам’ятаємо. Боремось. Продовжуємо його справу.
Царство Небесне, друже «Іранець».
Два роки тому, в околицях фортеці Бахмут, загинув Віктор Панаско — сотник «Іранець». Один із тих, кого несе українська національна пам’ять крізь покоління. Людина Чину. Ідейний націоналіст, відданий побратим, коханий чоловік, суворий командир і воїн, який не зламався, не відступив, не зрадив.
Свою боротьбу він почав змолоду — з 15 років був у лавах націоналістичних організацій. Один із командирів ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, очолював Чернігівський обласний загін. Активний учасник Революції Гідності, де став відомим як сотник Майдану. У квітні 2014 року став учасником першого бою «Правого Сектора» під Слов’янськом.
6 травня 2023 року він поліг смертю героя. Не в тилу. Не в спокої. А на передовій — як жив, так і загинув.
Та ім’я його живе між нами. І приклад його надихає нові покоління ставати на шлях боротьби — без страху, без сумнівів, до перемоги.
Пам’ятаємо. Боремось. Продовжуємо його справу.
Царство Небесне, друже «Іранець».
05.05.202511:14
«Правий сектор» щиро вітає бойових побратимів з «Азову» з одинадцятою річницею створення.
Ваша історія — це історія честі, жертовності й безкомпромісної боротьби за Українську державу. З 5 травня 2014 року, коли перші добровольці стали на захист Батьківщини, й донині ви залишаєтесь символом незламності. Своїм героїзмом у боях за Маріуполь та інших напрямках ви довели, що жоден ворог не зламає націю, яка має таких воїнів.
Для бійців ДУК «Правий сектор» велика честь стояти з вами пліч-о-пліч на передовій цієї визвольної війни. Ваша відвага — дороговказ для всього українського народу й стимул до подальшої боротьби.
Одинадцять років – це лише пролог. Нас чекає головне – остаточна перемога!
Слава «Азову»!
Ваша історія — це історія честі, жертовності й безкомпромісної боротьби за Українську державу. З 5 травня 2014 року, коли перші добровольці стали на захист Батьківщини, й донині ви залишаєтесь символом незламності. Своїм героїзмом у боях за Маріуполь та інших напрямках ви довели, що жоден ворог не зламає націю, яка має таких воїнів.
Для бійців ДУК «Правий сектор» велика честь стояти з вами пліч-о-пліч на передовій цієї визвольної війни. Ваша відвага — дороговказ для всього українського народу й стимул до подальшої боротьби.
Одинадцять років – це лише пролог. Нас чекає головне – остаточна перемога!
Слава «Азову»!
03.05.202507:54
Микола Міхновський (31 березня 1873 — 3 травня 1924) — один із перших ідеологів української незалежності, політик, публіцист, адвокат, військовий.
Народився на Полтавщині в родині священника, нащадок козацького роду. Ще студентом приєднався до «Братства тарасівців», де сформулював програмний документ — «Кредо молодого українця», що містив заклик до творення української національної ідеї та власної держави.
У 1900 році написав брошуру «Самостійна Україна» — перший політичний маніфест ХХ століття, що відкрито проголошував повну незалежність України «від Карпат до Кавказу». Документ був створений для Революційної української партії (РУП), з якою Міхновський згодом розійшовся в поглядах.
У 1902 році він заснував Українську народну партію та уклав її ідеологічний маніфест — «Десять заповідей УНП», серед яких — гасло «Україна для українців». Обґрунтував потребу створення національної української армії.
Його ідеї стали наріжним каменем українського самостійництва і вплинули на покоління борців за незалежність.
Народився на Полтавщині в родині священника, нащадок козацького роду. Ще студентом приєднався до «Братства тарасівців», де сформулював програмний документ — «Кредо молодого українця», що містив заклик до творення української національної ідеї та власної держави.
У 1900 році написав брошуру «Самостійна Україна» — перший політичний маніфест ХХ століття, що відкрито проголошував повну незалежність України «від Карпат до Кавказу». Документ був створений для Революційної української партії (РУП), з якою Міхновський згодом розійшовся в поглядах.
У 1902 році він заснував Українську народну партію та уклав її ідеологічний маніфест — «Десять заповідей УНП», серед яких — гасло «Україна для українців». Обґрунтував потребу створення національної української армії.
Його ідеї стали наріжним каменем українського самостійництва і вплинули на покоління борців за незалежність.
30.04.202513:25
Сьогодні минають треті роковини загибелі Максима Матузки, друга «Марса» — бійця ДУК «Правий Сектор» та колишнього очільника Правої Молоді Сумщини.
Максим народився 22 січня 2000 року в селі Нижня Сагарівка Сумської області. Після закінчення школи навчався у Сумському коледжі харчової промисловості.
З ранніх років долучився до Національно-визвольного руху «Правий Сектор». Брав активну участь у патріотичному вихованні молоді, проходив вишколи для всебічного розвитку та протидіяв проросійським впливам. Згодом очолив Сумську обласну організацію «Права Молодь».
У 2021 році добровільно вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». Навіть у цивільному житті жив боротьбою — нею дихав, у ній бачив сенс свого існування.
Максим загинув 30 квітня 2022 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу Мар’їнки Донецької області.
Для нього боротьба була не обов’язком, а способом життя. І це життя він віддав за Україну — без вагань, з гідністю та честю.
Вічна пам’ять Герою.
Максим народився 22 січня 2000 року в селі Нижня Сагарівка Сумської області. Після закінчення школи навчався у Сумському коледжі харчової промисловості.
З ранніх років долучився до Національно-визвольного руху «Правий Сектор». Брав активну участь у патріотичному вихованні молоді, проходив вишколи для всебічного розвитку та протидіяв проросійським впливам. Згодом очолив Сумську обласну організацію «Права Молодь».
У 2021 році добровільно вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». Навіть у цивільному житті жив боротьбою — нею дихав, у ній бачив сенс свого існування.
Максим загинув 30 квітня 2022 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу Мар’їнки Донецької області.
Для нього боротьба була не обов’язком, а способом життя. І це життя він віддав за Україну — без вагань, з гідністю та честю.
Вічна пам’ять Герою.
09.05.202509:08
9 травня 1919 року Головою Директорії Української Народної Республіки було обрано Генерального секретаря з військових справ та Головного Отамана Війська УНР Симона Петлюру. Сучасна оцінка його діяльності лишається суперечливою. Зокрема, на Петлюру покладено відповідальність за арешт і подальшу страту командира Запорізького корпусу Армії УНР Петра Болбочана — талановитого полководця та авторитетного військового діяча, чия популярність і вплив не поступалися, а подекуди й перевершували позиції самого Петлюри.
Обіймаючи посаду Головного Отамана, через відсутність належного досвіду Петлюра припустився низки стратегічних прорахунків. Його дипломатичні кроки виявилися переважно невдалими — передусім ідеться про союз із польським диктатором Пілсудським, невигідний для України, а також про спробу домовленості з російським монархістом Денікіним.
Втім, на відміну від більшості діячів доби УНР, саме Петлюра усвідомлював вирішальне значення створення національного війська. Добре знаючи історичний досвід українського народу, він тверезо оцінював перспективу неминучої війни з Московією. Саме завдяки його амбітності й рішучості УНР зберегла державну суб’єктність у критичний момент — після усунення від влади соціаліста Володимира Винниченка, симпатика “російського пролетаризму”, чиї погляди й дії лише прискорювали окупацію.
Уже в еміграції Петлюра не припинив боротьбу за українську державність. Він організував повстанські рейди (Перший і Другий Зимові походи Армії УНР) та формував підпільні військові центри в окупованій більшовиками Україні.
Симон Петлюра — постать складна, але значуща. Його внесок у боротьбу за незалежність заслуговує на гідне місце в національній пам’яті.
Обіймаючи посаду Головного Отамана, через відсутність належного досвіду Петлюра припустився низки стратегічних прорахунків. Його дипломатичні кроки виявилися переважно невдалими — передусім ідеться про союз із польським диктатором Пілсудським, невигідний для України, а також про спробу домовленості з російським монархістом Денікіним.
Втім, на відміну від більшості діячів доби УНР, саме Петлюра усвідомлював вирішальне значення створення національного війська. Добре знаючи історичний досвід українського народу, він тверезо оцінював перспективу неминучої війни з Московією. Саме завдяки його амбітності й рішучості УНР зберегла державну суб’єктність у критичний момент — після усунення від влади соціаліста Володимира Винниченка, симпатика “російського пролетаризму”, чиї погляди й дії лише прискорювали окупацію.
Уже в еміграції Петлюра не припинив боротьбу за українську державність. Він організував повстанські рейди (Перший і Другий Зимові походи Армії УНР) та формував підпільні військові центри в окупованій більшовиками Україні.
Симон Петлюра — постать складна, але значуща. Його внесок у боротьбу за незалежність заслуговує на гідне місце в національній пам’яті.
08.05.202509:00
Представників Сумського осередку «Правого сектору» досі переслідують прокуратура та поліція — виключно через їхню послідовну українську позицію.
Кримінальне провадження за обвинуваченням у нібито незаконному зберіганні зброї, відкрите ще у 2019 році, залишається відкритим. Станом на 2025 рік нікому не вручено підозру, жодної зброї не виявлено.
З відповіді Сумської окружної прокуратури заступнику керівника «Правого сектору» в області Костянтину Паращенку випливає, що підозри в межах провадження не оголошувалися, а для активізації досудового розслідування прокурор неодноразово надавав слідчому вказівки, виконання яких, за фактом, саботується.
То, можливо, ця «незаконна зброя» зберігається у самих прокурорів чи поліцейських?
Чому жоден з тих, хто фабрикував це провадження на замовлення зрадника Деркача, досі не поніс відповідальності? Зокрема тодішні керівники поліції — Лушпієнко, Григоров, Невожай та інші? Питання залишається відкритим.
Кримінальне провадження за обвинуваченням у нібито незаконному зберіганні зброї, відкрите ще у 2019 році, залишається відкритим. Станом на 2025 рік нікому не вручено підозру, жодної зброї не виявлено.
З відповіді Сумської окружної прокуратури заступнику керівника «Правого сектору» в області Костянтину Паращенку випливає, що підозри в межах провадження не оголошувалися, а для активізації досудового розслідування прокурор неодноразово надавав слідчому вказівки, виконання яких, за фактом, саботується.
То, можливо, ця «незаконна зброя» зберігається у самих прокурорів чи поліцейських?
Чому жоден з тих, хто фабрикував це провадження на замовлення зрадника Деркача, досі не поніс відповідальності? Зокрема тодішні керівники поліції — Лушпієнко, Григоров, Невожай та інші? Питання залишається відкритим.
06.05.202514:25
Запрошуємо на ХХХ Вшанування Героїв Холодного Яру.
16 травня 2025 року
18.00: Будинок культури (м. Кам’янка Черкаської обл.) – концерт.
17 травня 2025 року
11.00 (с. Мельники, цвинтар) - вшанування пам'яті Головного отамана Холодного Яру та похованих в братській могилі холодноярців.
12.00 (с. Мельники, центр) – урочисте покладання квітів.
13.00 (с. Мельники, Кресельці) – покладання квітів до монументів на місці останнього бою Василя і Петра Чучупаків.
14:30 (Мотронинський монастир) – громадська панахида.
15.00 (хутір Буда) - Літературно-музична сцена.
18 травня 2025 року
Пантеоні Героїв - відкриття пам’ятників полеглим борцям за Українську державу: БУКАРЬОВУ “БІЛОТУР” Дмитру, ВОРОБКАЛУ “ГРЕК” Андрію, КАРАСЮ Володимиру, СТРІЛЬЦЮ “ТЯЖ” Ярославу, НАЗАРЧУКУ “ФРІЦ” Олексію, ЛЮБУНІ “ІНСТРУКТОР” Володимиру.
Відкритя пам’ятного знаку полеглим воякам 31-го полку НГУ.
Вшанування пам’яті Георгія Тарасенка та Андрія Лугового.
14.30 (хутір Буда) – освячення дзвіниці храму.
15.00 – Літературно-музична сцена.
16 травня 2025 року
18.00: Будинок культури (м. Кам’янка Черкаської обл.) – концерт.
17 травня 2025 року
11.00 (с. Мельники, цвинтар) - вшанування пам'яті Головного отамана Холодного Яру та похованих в братській могилі холодноярців.
12.00 (с. Мельники, центр) – урочисте покладання квітів.
13.00 (с. Мельники, Кресельці) – покладання квітів до монументів на місці останнього бою Василя і Петра Чучупаків.
14:30 (Мотронинський монастир) – громадська панахида.
15.00 (хутір Буда) - Літературно-музична сцена.
18 травня 2025 року
Пантеоні Героїв - відкриття пам’ятників полеглим борцям за Українську державу: БУКАРЬОВУ “БІЛОТУР” Дмитру, ВОРОБКАЛУ “ГРЕК” Андрію, КАРАСЮ Володимиру, СТРІЛЬЦЮ “ТЯЖ” Ярославу, НАЗАРЧУКУ “ФРІЦ” Олексію, ЛЮБУНІ “ІНСТРУКТОР” Володимиру.
Відкритя пам’ятного знаку полеглим воякам 31-го полку НГУ.
Вшанування пам’яті Георгія Тарасенка та Андрія Лугового.
14.30 (хутір Буда) – освячення дзвіниці храму.
15.00 – Літературно-музична сцена.
04.05.202512:12
4 травня 1945 року. Коли світ майже святкував перемогу — українці готувалися до нової війни.
У цей день Провід ОУН проголосив Декларацію, яка стала криком нескореного народу:
Світ втомився від війни. Але для України вона лише починалася — не за сфери впливу, не за чужі столиці, а за право жити на своїй землі, говорити своєю мовою, бути собою.
Радянський Союз прийшов як «визволитель», та українці бачили в ньому нового колонізатора — з ГУЛАГами, розстрілами, депортаціями, русифікацією.
У Декларації ОУН була воля. Була аналітика. Було пророцтво.
І головне — була присяга: боротися до кінця.
Навіть коли в березні 1950-го загинув Роман Шухевич, навіть коли повстанські загони залишились без зв’язку, без підтримки — бій тривав.
У лісах. У селах. У катівнях.
Жила Україна, яка відмовилась вмирати.
Цей документ — не просто сторінка історії.
Це подих нації, яка вирішила бути вільною. Всупереч усьому.
У цей день Провід ОУН проголосив Декларацію, яка стала криком нескореного народу:
«Ми не складемо зброї. Ми не залишимо українських земель. Ми не визнаємо жодної влади, крім своєї».
Світ втомився від війни. Але для України вона лише починалася — не за сфери впливу, не за чужі столиці, а за право жити на своїй землі, говорити своєю мовою, бути собою.
Радянський Союз прийшов як «визволитель», та українці бачили в ньому нового колонізатора — з ГУЛАГами, розстрілами, депортаціями, русифікацією.
У Декларації ОУН була воля. Була аналітика. Було пророцтво.
І головне — була присяга: боротися до кінця.
Навіть коли в березні 1950-го загинув Роман Шухевич, навіть коли повстанські загони залишились без зв’язку, без підтримки — бій тривав.
У лісах. У селах. У катівнях.
Жила Україна, яка відмовилась вмирати.
Цей документ — не просто сторінка історії.
Це подих нації, яка вирішила бути вільною. Всупереч усьому.
02.05.202505:31
ГЕРОЇ ОДЕСИ: ТІ, ХТО ЗУПИНИЛИ «РУССКУЮ ВЄСНУ»
Одинадцять років тому Одеса вистояла. Місто, яке проросійські сили прагнули втопити у хаосі, зберегло себе — завдяки рішучості й мужності своїх захисників. Це була перемога українського духу над чадом палаючої «русской вєсни».
Сьогодні в українському місті Одеса перехожі минають залізну огорожу на розі Дерибасівської та Преображенської. На ній — чорно-білі портрети з синьо-жовтими та червоно-чорними стрічками. Завжди живі квіти. Але скільки з нас зупиняються? Скільки пам’ятають, ким були ці люди?
2 травня 2014 року від куль сепаратистів загинули справжні сини України: Андрій Бірюков та десятник «Правого сектора» Ігор Іванов. Вони були на передовій спротиву, стримуючи загрозу повторення донецького сценарію. Їхня жертовність стала однією з підвалин сьогоднішнього миру в місті.
Пам’ятаймо. Не дозволяймо забути, яку ціну заплачено за свободу.
Одинадцять років тому Одеса вистояла. Місто, яке проросійські сили прагнули втопити у хаосі, зберегло себе — завдяки рішучості й мужності своїх захисників. Це була перемога українського духу над чадом палаючої «русской вєсни».
Сьогодні в українському місті Одеса перехожі минають залізну огорожу на розі Дерибасівської та Преображенської. На ній — чорно-білі портрети з синьо-жовтими та червоно-чорними стрічками. Завжди живі квіти. Але скільки з нас зупиняються? Скільки пам’ятають, ким були ці люди?
2 травня 2014 року від куль сепаратистів загинули справжні сини України: Андрій Бірюков та десятник «Правого сектора» Ігор Іванов. Вони були на передовій спротиву, стримуючи загрозу повторення донецького сценарію. Їхня жертовність стала однією з підвалин сьогоднішнього миру в місті.
Пам’ятаймо. Не дозволяймо забути, яку ціну заплачено за свободу.
29.04.202509:40
ОСТАННІЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ
29 квітня — річниця проголошення Української Держави під проводом Гетьмана Павла Скоропадського.
Весна 1918 року. Україна перебуває у глибокій кризі. Центральна Рада, очолювана соціалістами й федералістами, не здатна ефективно реагувати на загрози. Вона втратила контроль над внутрішньою ситуацією, соціальні та політичні процеси вийшли з-під впливу державної влади. Замість державотворення — політична боротьба і суперечки. Майбутнє України здавалося примарним.
У критичний момент відповідальність за долю держави бере на себе Павло Скоропадський — аристократ, військовик, нащадок славетного козацького роду. Його бачення — створення сильної незалежної держави з ефективними інституціями, професійною армією та авторитетом на міжнародній арені.
За сім із половиною місяців існування Гетьманату в державі було досягнуто реальних зрушень у сфері економіки, адміністрації, культури, освіти, релігійного життя. Попри це, втілити повний задум завадили як внутрішні протиріччя, так і зовнішній тиск.
29 квітня — річниця проголошення Української Держави під проводом Гетьмана Павла Скоропадського.
Весна 1918 року. Україна перебуває у глибокій кризі. Центральна Рада, очолювана соціалістами й федералістами, не здатна ефективно реагувати на загрози. Вона втратила контроль над внутрішньою ситуацією, соціальні та політичні процеси вийшли з-під впливу державної влади. Замість державотворення — політична боротьба і суперечки. Майбутнє України здавалося примарним.
У критичний момент відповідальність за долю держави бере на себе Павло Скоропадський — аристократ, військовик, нащадок славетного козацького роду. Його бачення — створення сильної незалежної держави з ефективними інституціями, професійною армією та авторитетом на міжнародній арені.
За сім із половиною місяців існування Гетьманату в державі було досягнуто реальних зрушень у сфері економіки, адміністрації, культури, освіти, релігійного життя. Попри це, втілити повний задум завадили як внутрішні протиріччя, так і зовнішній тиск.
09.05.202508:41
На будівлі Харківської гімназії №76 встановлено меморіальну табличку на честь загиблого Героя — Антона Пономарьова, відомого під позивним «Руді». У церемонії відкриття взяли участь його рідні, вчителі та побратими.
Антон Пономарьов народився у Харкові. Був активним учасником харківського осередку «Правої Молоді». У квітні 2023 року добровільно вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», де служив у 2 МБ 67-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 18 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів Яр на Донеччині. Йому було 21 рік.
Пам’ять про Антона Пономарьова вшановується не лише в Харкові, але й серед побратимів по всій Україні. Його жертовність стала символом відданості національній ідеї та боротьбі за свободу України.
Антон Пономарьов народився у Харкові. Був активним учасником харківського осередку «Правої Молоді». У квітні 2023 року добровільно вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», де служив у 2 МБ 67-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 18 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів Яр на Донеччині. Йому було 21 рік.
Пам’ять про Антона Пономарьова вшановується не лише в Харкові, але й серед побратимів по всій Україні. Його жертовність стала символом відданості національній ідеї та боротьбі за свободу України.
08.05.202507:58
Ідеї, сильніші за смерть: 18 років без Василя Іванишина
8 травня 2025 року минає 18 років із дня смерті Василя Іванишина (1944–2007) — українського мислителя, літературознавця, публіциста, педагога, провідника національного руху й засновника ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери.
Вихований із дитинства в дусі патріотизму, Іванишин поєднував наукову працю з безкомпромісною боротьбою. Його погляди на національну ідею та українську літературу сформували цілу генерацію борців. Заснований ним «Тризуб» став ідейною та кадровою основою для «Правого сектору», що з Майдану пішов на фронт.
Сьогодні згадуємо Василя Іванишина як людину, яка без залишку присвятила себе служінню Україні. Його ідеї продовжують жити й надихають на нові звершення в ім’я Нації та Української Самостійної Соборної Держави.
«По полях каменистих, по дорогах тернистих,
Нам ще довго орати і йти.
Коли хмари нависли — спопелій, але зблисни,
Щоби інші зробили хоч крок до мети…»
8 травня 2025 року минає 18 років із дня смерті Василя Іванишина (1944–2007) — українського мислителя, літературознавця, публіциста, педагога, провідника національного руху й засновника ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери.
Вихований із дитинства в дусі патріотизму, Іванишин поєднував наукову працю з безкомпромісною боротьбою. Його погляди на національну ідею та українську літературу сформували цілу генерацію борців. Заснований ним «Тризуб» став ідейною та кадровою основою для «Правого сектору», що з Майдану пішов на фронт.
Сьогодні згадуємо Василя Іванишина як людину, яка без залишку присвятила себе служінню Україні. Його ідеї продовжують жити й надихають на нові звершення в ім’я Нації та Української Самостійної Соборної Держави.
06.05.202509:42
6 травня — День піхоти. Професійне свято тих, хто тримає передову в лавах Сухопутних військ Збройних Сил України. Саме піхотинці першими йдуть у бій, тримають оборону в найгарячіших точках і щоденно виборюють свободу та незалежність нашої держави.
Піхота — це основа армії. Її мужність, витривалість і самопожертва формують бойову міць ЗСУ. У війні проти російського агресора піхота несе головний тягар боїв — в окопах, містах, селах, лісах і полях. Вони ризикують життям, щоб ми могли жити.
Цього дня ми дякуємо не лише тим, хто нині на передовій, а й ветеранам — тим, хто в різні епохи боронив українську землю.
Слава українській піхоті! Повага, вдячність і низький уклін усім, хто тримає фронт.
Піхота — це основа армії. Її мужність, витривалість і самопожертва формують бойову міць ЗСУ. У війні проти російського агресора піхота несе головний тягар боїв — в окопах, містах, селах, лісах і полях. Вони ризикують життям, щоб ми могли жити.
Цього дня ми дякуємо не лише тим, хто нині на передовій, а й ветеранам — тим, хто в різні епохи боронив українську землю.
Слава українській піхоті! Повага, вдячність і низький уклін усім, хто тримає фронт.
04.05.202509:46
Сьогодні минає рік з дня загибелі нашого побратима — Максима Відринського, позивний “Добряк”.
У 18 років він став на захист України в лавах спецпідрозділу “Kraken”. До цього очолював осередок “Правої Молоді” в Луцьку, активно відстоював свої переконання, писав музику й вірші, займався спортом. Його життя було сповнене боротьби, дії та творчості.
Максим загинув 4 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.
Пам’ятаємо. Боремось. Перемагаємо.
У 18 років він став на захист України в лавах спецпідрозділу “Kraken”. До цього очолював осередок “Правої Молоді” в Луцьку, активно відстоював свої переконання, писав музику й вірші, займався спортом. Його життя було сповнене боротьби, дії та творчості.
Максим загинув 4 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.
Пам’ятаємо. Боремось. Перемагаємо.
01.05.202510:04
УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР НАД КИЄВОМ
У ніч проти 1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства (нині — Київський національний економічний університет) замайорів синьо-жовтий прапор. Двоє молодих українців зірвали радянське червоне полотнище й замінили його на національний прапор України.
Цими відчайдухами були 26-річний робітник Віктор Кукса та 28-річний студент інституту Григорій Москаленко.
1 травня — день традиційного радянського маршу трудящих. Колони формувалися саме навпроти інституту. І цього разу, замість червоного прапора, тисячі українців побачили над будівлею синьо-жовтий стяг — символ нації, яку хотіли стерти.
Дев’ять місяців чекісти шукали винних. І знайшли. Обох засудили: Москаленка — до трьох років, Куксу — до двох. Вони відбули повні строки.
Цей вчинок — ще одне свідчення того, що боротьба українців за свободу ніколи не припинялася. Навіть у найтемніші часи. Навіть під найстрашнішою окупацією.
Не припиняймо боротьби і зараз!
У ніч проти 1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства (нині — Київський національний економічний університет) замайорів синьо-жовтий прапор. Двоє молодих українців зірвали радянське червоне полотнище й замінили його на національний прапор України.
Цими відчайдухами були 26-річний робітник Віктор Кукса та 28-річний студент інституту Григорій Москаленко.
1 травня — день традиційного радянського маршу трудящих. Колони формувалися саме навпроти інституту. І цього разу, замість червоного прапора, тисячі українців побачили над будівлею синьо-жовтий стяг — символ нації, яку хотіли стерти.
Дев’ять місяців чекісти шукали винних. І знайшли. Обох засудили: Москаленка — до трьох років, Куксу — до двох. Вони відбули повні строки.
Цей вчинок — ще одне свідчення того, що боротьба українців за свободу ніколи не припинялася. Навіть у найтемніші часи. Навіть під найстрашнішою окупацією.
Не припиняймо боротьби і зараз!
29.04.202506:02
Бої за гору Маківку: відвага та спротив Українських Січових Стрільців
Рівно 110 років тому, 29 квітня 1915 року, розпочалася героїчна оборона гори Маківка.
На висоті 958 метрів січові стрільці мужньо стримували наступ російських військ. Попри численні атаки, ворог щоразу зазнавав тяжких втрат. Січові стрільці не лише тримали оборону, а й рішуче контратакували, змушуючи противника відступати. Лише ціною надзвичайних зусиль та кинувши в бій усі наявні резерви, росіянам 3–4 травня вдалося захопити вершину. Проте заплатили вони за це жахливу ціну: два полки були практично знищені, загальні втрати перевищили 3000 вояків.
Оборона Маківки мала стратегічне значення: вона затримала просування росіян через карпатські перевали та дала змогу німецьким військам зосередитися для подальшого успішного прориву, що спричинив загальний відступ російської армії з Галичини.
У ніч на 13 травня 1915 року російські війська залишили гору Маківка без бою. Висота, здобута ними ціною величезних жертв, була втрачена за дев’ять днів.
Рівно 110 років тому, 29 квітня 1915 року, розпочалася героїчна оборона гори Маківка.
На висоті 958 метрів січові стрільці мужньо стримували наступ російських військ. Попри численні атаки, ворог щоразу зазнавав тяжких втрат. Січові стрільці не лише тримали оборону, а й рішуче контратакували, змушуючи противника відступати. Лише ціною надзвичайних зусиль та кинувши в бій усі наявні резерви, росіянам 3–4 травня вдалося захопити вершину. Проте заплатили вони за це жахливу ціну: два полки були практично знищені, загальні втрати перевищили 3000 вояків.
Оборона Маківки мала стратегічне значення: вона затримала просування росіян через карпатські перевали та дала змогу німецьким військам зосередитися для подальшого успішного прориву, що спричинив загальний відступ російської армії з Галичини.
У ніч на 13 травня 1915 року російські війська залишили гору Маківка без бою. Висота, здобута ними ціною величезних жертв, була втрачена за дев’ять днів.
显示 1 - 24 共 376
登录以解锁更多功能。