Працювали ми на одному з напрямків, зайшли на позиції, облаштувались, сидимо, контролюємо свій сектор.
Ніч, на годиннику близько 2-3 ночі. В цей час кожної ночі виїжджав працювати ворожий танчик — відпрацьовував і їхав назад пити горілку та грати на балалайці. Перечекали його старання, настала тиша.
По рації передають, що будуть працювати наші пташки по ворожій посадці. Думаю про себе: «Ну чудово, якраз наш сектор, може, когось і вб’ють». Сидимо, виглядаємо спалахи.
І тут чую здалеку: лунає пісня «Я русскій, я іду до конца». Думаю про себе: «Мабуть, пора у відпустку». Але ні, дійсно, звук наближається. Виявляється, наші пілоти під’єднали динамік до «Мавіка» і зависли над підарським бліндажем.
І ось чергове «Я русскій, я іду до конца», і одразу — добрячий вибух.
Виявляється, наші оператори дронів працювали в парі: один «виманював», а інший скидав на них подарунки.
Акція була разова,але дієва,ну і настрій звісно підняли.
Доречі ці два виблядки виїхали у ЄС,і по тому ж непотрібному українському паспорту отримують виплати як біженці і почувають себе чудово.
Такого у нас в країні вистачає і оце має право голосу на рівні з усіма,потім ми дивуємось як до влади приходять ватні депутати подібні Дмитруку та ОПЗЖ.
Якщо під час війни ти нічого не робиш — ти зайвий.
Не допомагаєш? Не воюєш? Значить, просто існуєш, поки інші вмирають за те, щоб ти мав шанс жити.
Ця країна не для статистів. Тут іде війна за виживання, за майбутнє. І якщо ти не в строю — фізично чи морально — ти вже програв. Бездіяльність — це зрада.
Або візьми зброю, або стань тилом. Або відійди вбік — і не заважай тим, хто дійсно щось робить. Бо дарма прожите життя — це ще гірше, ніж смерть.
Сірість не народжується зовні. Вона починається зсередини. З моменту, коли людина каже собі: «Не час», «Це не для мене», «А що, як не вийде?» І ось уже дні стають однаковими, як бетонні плити. Минають роки — і жодної історії, яку хочеться розповісти.
Авантюризм — це не про бездумні вчинки. Це про сміливість вийти за межу. Це коли не чекаєш ідеального моменту, а створюєш його. Це коли життя — не просто прожите, а відчуто шкірою, кістками, серцем.
Поглянь на Ернеста Шеклтона. Його експедиція в Антарктику — провал у класичному сенсі: корабель затонув, план зірвався. Але цей “провал” перетворився на легенду мужності, лідерства, віри. Він не приніс золота, не відкрив нових земель, але показав: у ризику — життя, в бездіяльності — смерть.
Сьогодні ми живемо в світі, який продає безпечність як чесноту. Нам пропонують “стабільність”, “зону комфорту”, “прогнозоване майбутнє”. Але саме через це життя стає схожим на серіал без кульмінацій. Тихе, зручне, але мертве.
Авантюристи — це ті, хто запалює вогонь у темряві. Вони не завжди виграють, але завжди живуть.
Бо немає гіршої втрати, ніж прожити життя й не відчути його.
Підарфест в Києві все ж пройшов,а ті хто прийшли за здоровий глузд,традиційні цінності,та адекватне бачення того що проводити такі заходи під час війни недоречно,в старих добрих традиціях запакували в автозак.
Знайомтесь, адвокат Костік Глоба. Веде справу розвідника Романа Червінського і ховається від мобілізації.
Перебуває в розшуку за ухилення від мобілізації, але поліція цього не бачить, ТЦК мовчить. Може тому, що в нього гелік, який на блокпості не зупинять?
А чому ж тоді звичайних людей в метро ловлять, а адвокат Костік досі в розшуку і ганяє по Києву? Відповідь проста: Костік зливає всі справи в органи, тому Костіка не чіпає мобілізація. Будь як Костік, працюй на систему. Катарсис - Підписатися
15.04.202508:47
RANGE ROVER за донат! 200 грн = шанс на тачку⚡️
Вже зібрали 280 000+ грн — але треба ще! Донать кілька разів — множиш шанси!
Схоже, у Гринкевичів зʼявилися послідовники… Сподіваємося, на викладену нижче інформацію буде реакція відповідних органів та винні понесуть покарання.
Від початку 2024 року закупівлі військової форми для Міноборони контролюють три компанії: ТОВ «МІК», ТОВ «ОЛТЕКС» та група компаній «ТК-Груп». Вони фактично поділили між собою 100% контрактів.
Офіційно 80% військового одягу виробляється в Україні, але за інформацією джерел, 90% продукції постачається з Китаю, а частина навіть з т.з. Придністров'я.
Лише «ТК-Груп» щомісяця імпортує товарів на понад 30 млн гривень — це 15 вантажівок одягу. Продукція, авжеж, не відповідає технічним стандартам, а її вартість завищена у 2,5 рази. У результаті тільки за минулий рік Міноборони переплатило понад 1,2 млрд гривень. Крім цього, Соколовський, власник «ТК-Груп» не платить податки. Його основні підприємства постійно винні грошей інвестиційному фонду «Геліон», власником якого є той же Соколовський. Тобто винен сам собі. А це суми на сотні мільйонів гривень.
Підсумовуючи, історія Гринкевичей не спричинила якихось позитивних змін, а стала банально — перерозподілом кормушки. Катарсис - Підписатися
13.04.202513:23
На відео — два типи, яким «нема за кого воювати». Вони б і від громадянства відмовились. І від країни. І від себе — аби тільки не брати відповідальність.
Це не пацифізм. Це не «свобода думки». Це — гниль. Проблема не в тому, що вони не хочуть стріляти. Проблема в тому, що їм все одно, хто це зробить замість них. Вони існують тут лише доти, доки хтось інший тримає лінію. Коли ця лінія впаде — перші побіжать з криками. Але вже буде пізно.
Такі люди — не нейтральні. Вони не «просто живуть своїм життям». Вони — тягар. Вони деморалізують, вони заражають страхом, вони розкладають тил.
У нас немає часу і ресурсу тягати мертвий вантаж. Не буде ніякого “давайте зрозуміємо”, “це складно”, “ніхто нікому нічого не винен”. Байдужість у час війни — це співучасть у вбивстві країни.
Перемирʼя - є Перемирʼя - нема Заморозка - буде Заморозки - не буде Війна завтра закінчиться Війна завтра не закінчиться
Заїбали,у адмінів тг каналів арестович головного мозку,ще от 2-3 тижня і війна всьо,купуйте квитки на відпочинок бо завтра відкриють кордони,і запрацює Бориспільський аєропорт.
Перемирʼя - є Перемирʼя - нема Заморозка - буде Заморозки - не буде Війна завтра закінчиться Війна завтра не закінчиться
Заїбали,у адмінів тг каналів арестович головного мозку,ще от 2-3 тижня і війна всьо,купуйте квитки на відпочинок бо завтра відкриють кордони,і запрацює Бориспільський аєропорт.
Підарфест в Києві все ж пройшов,а ті хто прийшли за здоровий глузд,традиційні цінності,та адекватне бачення того що проводити такі заходи під час війни недоречно,в старих добрих традиціях запакували в автозак.
Доречі ці два виблядки виїхали у ЄС,і по тому ж непотрібному українському паспорту отримують виплати як біженці і почувають себе чудово.
Такого у нас в країні вистачає і оце має право голосу на рівні з усіма,потім ми дивуємось як до влади приходять ватні депутати подібні Дмитруку та ОПЗЖ.
На відео — два типи, яким «нема за кого воювати». Вони б і від громадянства відмовились. І від країни. І від себе — аби тільки не брати відповідальність.
Це не пацифізм. Це не «свобода думки». Це — гниль. Проблема не в тому, що вони не хочуть стріляти. Проблема в тому, що їм все одно, хто це зробить замість них. Вони існують тут лише доти, доки хтось інший тримає лінію. Коли ця лінія впаде — перші побіжать з криками. Але вже буде пізно.
Такі люди — не нейтральні. Вони не «просто живуть своїм життям». Вони — тягар. Вони деморалізують, вони заражають страхом, вони розкладають тил.
У нас немає часу і ресурсу тягати мертвий вантаж. Не буде ніякого “давайте зрозуміємо”, “це складно”, “ніхто нікому нічого не винен”. Байдужість у час війни — це співучасть у вбивстві країни.
Працювали ми на одному з напрямків, зайшли на позиції, облаштувались, сидимо, контролюємо свій сектор.
Ніч, на годиннику близько 2-3 ночі. В цей час кожної ночі виїжджав працювати ворожий танчик — відпрацьовував і їхав назад пити горілку та грати на балалайці. Перечекали його старання, настала тиша.
По рації передають, що будуть працювати наші пташки по ворожій посадці. Думаю про себе: «Ну чудово, якраз наш сектор, може, когось і вб’ють». Сидимо, виглядаємо спалахи.
І тут чую здалеку: лунає пісня «Я русскій, я іду до конца». Думаю про себе: «Мабуть, пора у відпустку». Але ні, дійсно, звук наближається. Виявляється, наші пілоти під’єднали динамік до «Мавіка» і зависли над підарським бліндажем.
І ось чергове «Я русскій, я іду до конца», і одразу — добрячий вибух.
Виявляється, наші оператори дронів працювали в парі: один «виманював», а інший скидав на них подарунки.
Акція була разова,але дієва,ну і настрій звісно підняли.
Знайомтесь, адвокат Костік Глоба. Веде справу розвідника Романа Червінського і ховається від мобілізації.
Перебуває в розшуку за ухилення від мобілізації, але поліція цього не бачить, ТЦК мовчить. Може тому, що в нього гелік, який на блокпості не зупинять?
А чому ж тоді звичайних людей в метро ловлять, а адвокат Костік досі в розшуку і ганяє по Києву? Відповідь проста: Костік зливає всі справи в органи, тому Костіка не чіпає мобілізація. Будь як Костік, працюй на систему. Катарсис - Підписатися
