у школі було багато чого. крайній мій спогад про неї – травень, останній дзвоник, шпарить сонце і пахне свободою. я йду додому після лінійки, знаючи, що більше не повернусь сюди як учениця. завтра ми переїжджаємо. біля кавʼярні зустрічаю хлопця – свою першу любов. зупиняюсь поговорити з ним. ми перекидаємось парою фраз і сміємося. я обіймаю його, а в голові в мене усвідомлення, що ця глава життя скінчилася, але все тільки попереду. це тільки початок
ця кавʼярня досі працює. сьогодні зайшла до неї, і в нас завʼязалась розмова із дівчиною-бариста:
– знаєте, я раніше до вас постійно заходила, коли вчилась тут у школі. років пʼять, може, шість тому
– нічого не змінилось, правда?
– магазини, може, нові, кафе… а в цілому, дійсно, все, як і було
– воно завжди так. життя
