🐕🦺«Кобзар. Буря», Ілля Бакута
Бакута однозначно демонструє із кожним наступним випуском «Кобзаря» дедалі більший прогрес, й то він тут є не тільки зі сторони Бакути як сценариста й художника, але й зі сторони Ігоря Жеведя як колориста. «Буря» вже не має тих «шорохуватостей» у взаємодії творчого дуо, які я відмічав для себе ще у «Падінні яструба», й тепер є максимально фактурною, рівномірно стилізованою, витриманою між загальними планами й деталізованістю, й то почасти якраз завдяки тому, що Жеведь вирівнює недозаповнене тло завдяки вже влучнішим кольоровим переходам й вдаліше витримує колірну гаму.
Бакута теж вже не ставить важливих для сюжету елементів «на стики» композиції: «Буря» досі має елементи, що вистрибають у поділ з панелей, однак тепер вони саме що «вистрибають», а не висять на межі. За еволюцією рисунку в цій серії, й тим більш за композиційними рішеннями, мені вкрай цікаво стежити. Із недоліків тут я б виділив хіба не найвдалішу у переданні сюжету обкладинку, до якої зауваги щодо хиб композиції попередніх частин досі можна застосувати.
Сюжет же досі не те щоб розростається у масштабі, і є досить простим у поданні «монстра тижня», а проте чимдалі кращим у «розвішуванні рушниць», які (я дуже сподіваюсь) стрілятимуть не по одній, а єдиним залпом. Мені не подобається порівняння «Кобзаря» із Міньйолою з погляду візуалу, а проте порівняння із Міньйолою з погляду подання глобальних сюжетних елементів через випадкові зустрічі, я все ж підтримаю. Хочеться, аби ті на позір випадкові образи виявились не випадковими, й щоб екшн нарешті прогресував у своїй виразности. Утім, тут, на жаль, як я для більшості українських серій, можливості автора обмежують темп виходу, й тому ті дрібні намистини у низці мітотворчих для світу мальопису епізодів чимдалі, тим більше тільки дражнять. Тож так, як і казав: хай дражнять не за так.
#мальописроку2024 🐈⬛
