Анатолий Шарий
Лёха в Short’ах Long’ует
Реальний Київ | Украина
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Инсайдер UA
Реальна Війна | Україна | Новини
Лачен пише
Анатолий Шарий
Лёха в Short’ах Long’ует
Реальний Київ | Украина
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Инсайдер UA
Реальна Війна | Україна | Новини
Лачен пише
Анатолий Шарий
Лёха в Short’ах Long’ует
Реальний Київ | Украина
Революційна організація
РКПУ — це організація, яка намагається створити робітничий рух в Україні, що базується на марксистсько-ленінських ідеях, без ревізіонізму.
@RKPUrevolution_bot: Зв'язний бот
Сайт:
rcpurevolution@gmail.com: пошта
@RKPUrevolution_bot: Зв'язний бот
Сайт:
rcpurevolution@gmail.com: пошта
关联群组
Обговорення РКПУ
16
记录
12.05.202523:59
178订阅者04.09.202423:59
0引用指数07.09.202423:59
38每帖平均覆盖率26.01.202511:01
18广告帖子的平均覆盖率26.04.202523:59
25.00%ER12.04.202507:19
18.02%ERR
22.04.202513:31
Товариші!
До дня народження Володимира Ілліча Леніна редакція РКПУ зробила так, що тепер на сайті Літератури будуть доступні також цитати Ілліча, якому сьогодні вже 155 років.
До дня народження Володимира Ілліча Леніна редакція РКПУ зробила так, що тепер на сайті Літератури будуть доступні також цитати Ілліча, якому сьогодні вже 155 років.
З Днем народження, товаришу Леніні! Хай твоє велике діло, діло за визволення пролетаріату світу, буде виконано! Нехай твої ідеї знайдуть місце в серцях робітничих мас в Україні. З Днем народження!
02.05.202516:49
Першотравень у Парижі.
Видно, як поліцейські бояться розганяти протест свідомих громадян поодинці — людей, що виступають на підтримку Палестини. Видно, що французький народ, як і інші європейські народи, не піддається залякуванням і шантажу.
Поліція б’є жінок на мітингах, придушує масові народні виступи. Буржуазія панічно боїться класової свідомості робітників. Вона не має на неї іншої відповіді, окрім як терор.
З моменту свого історичного виникнення — з доби буржуазних революцій XVIII століття — і до сьогодні, буржуазія як клас кидає всі сили на одне: придушити робітничий рух, задушити революцію, зберегти владу капіталу.
Вона може йти на компроміси лише тоді, коли її примушують страхом. Але щойно робітничий рух послаблюється — буржуазія повертається до своєї єдиної мови: мови насильства, репресій, пропаганди і війни проти власного народу.
Видно, як поліцейські бояться розганяти протест свідомих громадян поодинці — людей, що виступають на підтримку Палестини. Видно, що французький народ, як і інші європейські народи, не піддається залякуванням і шантажу.
Поліція б’є жінок на мітингах, придушує масові народні виступи. Буржуазія панічно боїться класової свідомості робітників. Вона не має на неї іншої відповіді, окрім як терор.
З моменту свого історичного виникнення — з доби буржуазних революцій XVIII століття — і до сьогодні, буржуазія як клас кидає всі сили на одне: придушити робітничий рух, задушити революцію, зберегти владу капіталу.
Вона може йти на компроміси лише тоді, коли її примушують страхом. Але щойно робітничий рух послаблюється — буржуазія повертається до своєї єдиної мови: мови насильства, репресій, пропаганди і війни проти власного народу.
01.05.202511:40
Товариші!
З приводу 1 травня — дня трудящих всього світу та дня для трудящих України, які сьогодні намагаються боротися за свою свободу, ми написали невелику статтю: http://rcpuliteratur.tilda.ws/1may.
Також пропонуємо ознайомитися зі статтями від інших революційних рухів:
• Філіппінська революція
• Посилення єдності робітничого класу та боротьба народів за покінчення з режимом експлуатації
З приводу 1 травня — дня трудящих всього світу та дня для трудящих України, які сьогодні намагаються боротися за свою свободу, ми написали невелику статтю: http://rcpuliteratur.tilda.ws/1may.
Також пропонуємо ознайомитися зі статтями від інших революційних рухів:
• Філіппінська революція
• Посилення єдності робітничого класу та боротьба народів за покінчення з режимом експлуатації
09.05.202521:01
В Україні день 9 травня був перенесений на 8 травня; а 9 травня став "Днем Європи". Чому? А тому щоб прибрати у народу справжню картину історії; щоб він забув про це. І тут приводять такі слова: "Чому ми повинні святкувати цей день? Адже його святкують лише в Росії". Але воювали не тільки росіяни; це не лише їхнє свято — як хоче зробити сама російська буржуазія. Українці під час цієї війни стали другими за кількістю загиблих і першими прийняли натиск нацистської окупації.
Українському народу-переможцю необхідно згадати славний досвід боротьби з фашизмом та використати його як натхнення для нової боротьби. Сьогодні ми стикаємося з новими викликами: внутрішньою диктатурою та імперіалізмом, які загрожують нашій свободі та незалежності, які знищують наш народ та пригнічують.
А ось у Росії День Перемоги не скасовано; його суть обурена. Радянські символи замінюються імперськими: георгіївська стрічка замість гвардейської чи червоної, драпуюється мавзолей Леніна, зносяться пам'ятники воїнам (і ні, це не в Україні, як ви мабуть подумали, а в Росі) ; акцент робиться на те, що виключно росіяни здобули цю перемогу. Російська влада використовує свято для пропаганди імперіалізму — прирівнюючи поточні окупаційні війни до подвигу радянського народу (наприклад: лозунг «Перемогли тоді — переможемо і зараз»).
Кремлівська ідеологія поєднує шовінізм, корпоративізм та заперечення права націй на самовизначення. Пам'ятники фашистським колабораціоністам; цитування філософа-фашиста Ільїна; поширення білих генералів — більшість із яких прийняли сторону Гітлера; репресії проти опозиції — це частина фашизації держави так само як і в Україні.
А зараз трохи відійдемо від теми й поговоримо про білих генералів. А точніше — звернемо увагу на Краснова, якого сьогодні на рівні з Ільїном: Спочатку він надурив радянську владу; потім влаштовував жорстокі репресії й напади; а зрештою — втік до Європи. Таких у Росії прославляють на рівні з героями Великої Вітчизняної війни; як в Україні УПА та ОУН намагаються зробити героями серед народу — так само й тут це роблять. Загалом ні українська ні російська чи будь-яка інша буржуазія ніколи не визнає вклад комуністів; вклад Сталіна й соціалістичної системи у цю велику перемогу.
Продовжуючи цю думку про важливість пам'ятати справжню історію й визнавати внесок усіх народів у боротьбу проти фашизму — ми повинні усвідомлювати необхідність єдності всіх прогресивних сил для захисту прав людини й боротьби за соціальну справедливість сьогоднішнього дня. Тільки спільними зусиллями ми можемо протистояти спробам переписати історію й викривити правду про ті страшні часи війни.
Але боротьба проти фашистської антинародної буржуазної диктатури продовжується сьогодні!
Ми бачимо нові форми придушення: економічна нерівність зростає, права трудящих порушуються під приводом "реформ", а ідеологія ненависті знову піднімає голову як серед правлячих еліт, так і серед окремих груп.
Фашизм не є випадковим явищем; він є логічним наслідком системи капіталізму, що породжує соціальну нерівність, експлуатацію та розподіл ресурсів на користь невеликої групи людей. Коли капіталізм зазнає криз, він вдається до імперіалізму, та до його найвищої форми - фашизму як до інструменту контролю за масами, щоб захистити свої інтереси. Тому фашизм можна подолати лише через соціалізм — систему, що ставить на перше місце потреби людей, а не потреби буржуа та прибутки корпорацій.
Ми закликаємо російський та український народи об'єднатися для боротьби проти цих систем!
Об'єднавшись під прапором революції та соціалізму та рівності для всіх народів, ми зможемо створити світ без придушення! Приєднуйтесь до цієї боротьби за права народів світу!
Вітаємо із 80-ю річницею перемоги радянських народів у Великій Вітчизняній війні.!
Українському народу-переможцю необхідно згадати славний досвід боротьби з фашизмом та використати його як натхнення для нової боротьби. Сьогодні ми стикаємося з новими викликами: внутрішньою диктатурою та імперіалізмом, які загрожують нашій свободі та незалежності, які знищують наш народ та пригнічують.
А ось у Росії День Перемоги не скасовано; його суть обурена. Радянські символи замінюються імперськими: георгіївська стрічка замість гвардейської чи червоної, драпуюється мавзолей Леніна, зносяться пам'ятники воїнам (і ні, це не в Україні, як ви мабуть подумали, а в Росі) ; акцент робиться на те, що виключно росіяни здобули цю перемогу. Російська влада використовує свято для пропаганди імперіалізму — прирівнюючи поточні окупаційні війни до подвигу радянського народу (наприклад: лозунг «Перемогли тоді — переможемо і зараз»).
Кремлівська ідеологія поєднує шовінізм, корпоративізм та заперечення права націй на самовизначення. Пам'ятники фашистським колабораціоністам; цитування філософа-фашиста Ільїна; поширення білих генералів — більшість із яких прийняли сторону Гітлера; репресії проти опозиції — це частина фашизації держави так само як і в Україні.
А зараз трохи відійдемо від теми й поговоримо про білих генералів. А точніше — звернемо увагу на Краснова, якого сьогодні на рівні з Ільїном: Спочатку він надурив радянську владу; потім влаштовував жорстокі репресії й напади; а зрештою — втік до Європи. Таких у Росії прославляють на рівні з героями Великої Вітчизняної війни; як в Україні УПА та ОУН намагаються зробити героями серед народу — так само й тут це роблять. Загалом ні українська ні російська чи будь-яка інша буржуазія ніколи не визнає вклад комуністів; вклад Сталіна й соціалістичної системи у цю велику перемогу.
Продовжуючи цю думку про важливість пам'ятати справжню історію й визнавати внесок усіх народів у боротьбу проти фашизму — ми повинні усвідомлювати необхідність єдності всіх прогресивних сил для захисту прав людини й боротьби за соціальну справедливість сьогоднішнього дня. Тільки спільними зусиллями ми можемо протистояти спробам переписати історію й викривити правду про ті страшні часи війни.
Але боротьба проти фашистської антинародної буржуазної диктатури продовжується сьогодні!
Ми бачимо нові форми придушення: економічна нерівність зростає, права трудящих порушуються під приводом "реформ", а ідеологія ненависті знову піднімає голову як серед правлячих еліт, так і серед окремих груп.
Фашизм не є випадковим явищем; він є логічним наслідком системи капіталізму, що породжує соціальну нерівність, експлуатацію та розподіл ресурсів на користь невеликої групи людей. Коли капіталізм зазнає криз, він вдається до імперіалізму, та до його найвищої форми - фашизму як до інструменту контролю за масами, щоб захистити свої інтереси. Тому фашизм можна подолати лише через соціалізм — систему, що ставить на перше місце потреби людей, а не потреби буржуа та прибутки корпорацій.
Ми закликаємо російський та український народи об'єднатися для боротьби проти цих систем!
Об'єднавшись під прапором революції та соціалізму та рівності для всіх народів, ми зможемо створити світ без придушення! Приєднуйтесь до цієї боротьби за права народів світу!
Вітаємо із 80-ю річницею перемоги радянських народів у Великій Вітчизняній війні.!
28.04.202519:59
Стаття на підтримку боротьби палестинського народу
Сьогодні, в умовах загострення світової кризи капіталістичної системи, ми бачимо, як імперіалізм знову проявляє свою варварську сутність. Економічні кризи, загострення міждержавних суперечностей, зростання експлуатації — усе це капіталізм неминуче намагається подолати через знищення людських життів, через війни, через руйнування цілих народів. Так було завжди, і так відбувається сьогодні в Палестині.
Ми, марксисти-ленінці, усвідомлюємо, що боротьба палестинського народу за свою свободу та національне визволення — це невід’ємна частина всесвітньої антиімперіалістичної боротьби трудящих. Ми висловлюємо нашу безумовну солідарність із героїчними воїнами руху ФАТХ та іншими борцями, що зі зброєю в руках виборюють право палестинського народу жити вільно на своїй землі.
Сіонізм, який прикривається гаслами національної самосвідомості, насправді проявляє себе як одна з найбільш огидних форм буржуазного фашизму. Це ідеологія колоніальної агресії, расизму, гніту та несправедливості, тісно пов'язана з інтересами світового капіталу. Сіоністська держава Ізраїль є знаряддям імперіалістичних держав у регіоні, слугує інтересам монополій та панівних класів, топчучи права корінного народу Палестини.
Боротьба палестинців — це не лише боротьба за національне визволення. Це фронт класової боротьби світового пролетаріату проти капіталізму, імперіалізму та фашизму. Ми повинні чітко розуміти, що визволення Палестини — це крок на шляху до визволення всіх пригноблених, усіх трудящих світу.
Водночас ми наголошуємо: від імперіалістичного гніту страждає не лише палестинський народ. Український народ, філіппінський народ та багато інших народів світу також потерпають від нещадної експлуатації, колоніального поневолення та воєн, розв'язаних заради прибутків імперіалістичних хижаків.
Сьогодні український народ стоїть перед важливим історичним завданням: узяти владу у свої руки, повалити режим буржуазної диктатури, який обслуговує інтереси як західних, так і російських імперіалістів, і розпочати боротьбу за справжню народну владу, за соціалізм. Лише так, ми, українці — зможемо визволити свою країну від зовнішнього панування, від олігархічного гніту та війни.
Імперіалізм сам не зупиниться. Він і надалі намагатиметься втопити людство в крові, аби зберегти своє панування. Відповіддю на це може бути тільки організована боротьба трудящих, очолена революційним авангардом — комуністичними партіями, натхненними ідеями марксизму-ленінізму, без ревізіонізму.
Ми закликаємо всіх свідомих робітників, усіх прогресивних людей світу: — Підтримати боротьбу палестинського народу за свободу! — Засудити сіонізм як форму фашизму! — Повстати проти імперіалізму — джерела всіх війн і злиднів! — Підняти революційну боротьбу трудящих України проти буржуазного режиму, російського і західного імперіалізму! — Будувати міжнародну солідарність трудящих! — Боротися за соціалізм — єдину альтернативу війнам, експлуатації та гніту!
Сьогодні, в умовах загострення світової кризи капіталістичної системи, ми бачимо, як імперіалізм знову проявляє свою варварську сутність. Економічні кризи, загострення міждержавних суперечностей, зростання експлуатації — усе це капіталізм неминуче намагається подолати через знищення людських життів, через війни, через руйнування цілих народів. Так було завжди, і так відбувається сьогодні в Палестині.
Ми, марксисти-ленінці, усвідомлюємо, що боротьба палестинського народу за свою свободу та національне визволення — це невід’ємна частина всесвітньої антиімперіалістичної боротьби трудящих. Ми висловлюємо нашу безумовну солідарність із героїчними воїнами руху ФАТХ та іншими борцями, що зі зброєю в руках виборюють право палестинського народу жити вільно на своїй землі.
Сіонізм, який прикривається гаслами національної самосвідомості, насправді проявляє себе як одна з найбільш огидних форм буржуазного фашизму. Це ідеологія колоніальної агресії, расизму, гніту та несправедливості, тісно пов'язана з інтересами світового капіталу. Сіоністська держава Ізраїль є знаряддям імперіалістичних держав у регіоні, слугує інтересам монополій та панівних класів, топчучи права корінного народу Палестини.
Боротьба палестинців — це не лише боротьба за національне визволення. Це фронт класової боротьби світового пролетаріату проти капіталізму, імперіалізму та фашизму. Ми повинні чітко розуміти, що визволення Палестини — це крок на шляху до визволення всіх пригноблених, усіх трудящих світу.
Водночас ми наголошуємо: від імперіалістичного гніту страждає не лише палестинський народ. Український народ, філіппінський народ та багато інших народів світу також потерпають від нещадної експлуатації, колоніального поневолення та воєн, розв'язаних заради прибутків імперіалістичних хижаків.
Сьогодні український народ стоїть перед важливим історичним завданням: узяти владу у свої руки, повалити режим буржуазної диктатури, який обслуговує інтереси як західних, так і російських імперіалістів, і розпочати боротьбу за справжню народну владу, за соціалізм. Лише так, ми, українці — зможемо визволити свою країну від зовнішнього панування, від олігархічного гніту та війни.
Імперіалізм сам не зупиниться. Він і надалі намагатиметься втопити людство в крові, аби зберегти своє панування. Відповіддю на це може бути тільки організована боротьба трудящих, очолена революційним авангардом — комуністичними партіями, натхненними ідеями марксизму-ленінізму, без ревізіонізму.
Ми закликаємо всіх свідомих робітників, усіх прогресивних людей світу: — Підтримати боротьбу палестинського народу за свободу! — Засудити сіонізм як форму фашизму! — Повстати проти імперіалізму — джерела всіх війн і злиднів! — Підняти революційну боротьбу трудящих України проти буржуазного режиму, російського і західного імперіалізму! — Будувати міжнародну солідарність трудящих! — Боротися за соціалізм — єдину альтернативу війнам, експлуатації та гніту!
29.04.202507:29
Стаття від наших товаришів з Філіппін щодо чергової імперіалістичної затії влади Маніли:https://philippinerevolution.nu/statements/on-the-planned-signing-of-sovfa-between-marcos-and-new-zealand/
А також: https://philippinerevolution.nu/2025/04/21/npa-quezon-strikes-at-destructive-project-protector/
https://philippinerevolution.nu/2025/04/21/revolutionary-martyrs-honored/
https://philippinerevolution.nu/statements/we-are-not-preparing-for-war-we-are-waging-war/
https://philippinerevolution.nu/statements/establish-expand-and-strengthen-the-revolutionary-mass-organizations-to-advance-the-national-democratic-revolution/
А також: https://philippinerevolution.nu/2025/04/21/npa-quezon-strikes-at-destructive-project-protector/
https://philippinerevolution.nu/2025/04/21/revolutionary-martyrs-honored/
https://philippinerevolution.nu/statements/we-are-not-preparing-for-war-we-are-waging-war/
https://philippinerevolution.nu/statements/establish-expand-and-strengthen-the-revolutionary-mass-organizations-to-advance-the-national-democratic-revolution/
26.04.202513:05
Стаття про імперіалізм ЕС: https://cipoml.net/en/against-militarization-reaction-and-imperialist-eu/
Переклад статті від Міжнародної конференції марксистсько-ленінських партій та організацій: https://telegra.ph/Stattya-proti-%D1%96mper%D1%96al%D1%96zmu-04-26
09.05.202521:01
Товариші!
Сьогодні ми, Революційна організація, інші марксистсько-ленінські та революційні організації, а також багато народів світу відзначаємо таку дату, як 9 травня. Думаємо, що це за дата – знає кожен. Але проблема в тому, що багато хто знає тільки те, що це за день, а що він означає, що його привело і які подальші наслідки знають не всі. Не всі знають, хто привів до цієї перемоги, хто стримав натиск фашистських окупантів і прогнав нацистську Німеччину геть до Берліна, піднявши червоний прапор над Рейхстагом у ніч з 30 квітня по 1 травня, і невдовзі прийнявши разом із союзниками документ про капітуляцію Німеччини.
Тож повернемося до теми: 9 травня 1945 року — у середу вранці в Радянському Союзі пролунали такі слова:
Цього ж дня після оголошення великої перемоги у РСФРР (Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці), Москві на Червоній площі було проведено перший парад перемоги.
Сьогодні, ще з брежнєвських часів, існує традиція щорічно проводити цей парад у Москві. Проте проблема полягає в тому, що у багатьох випадках це робиться не з метою вшанування пам'яті та прославлення героїзму народу, а для створення нової інтерпретації історії, яка знецінює роль соціалізму, комуністичної партії та Сталіна у цих подіях.
Сьогодні ми, Революційна організація, інші марксистсько-ленінські та революційні організації, а також багато народів світу відзначаємо таку дату, як 9 травня. Думаємо, що це за дата – знає кожен. Але проблема в тому, що багато хто знає тільки те, що це за день, а що він означає, що його привело і які подальші наслідки знають не всі. Не всі знають, хто привів до цієї перемоги, хто стримав натиск фашистських окупантів і прогнав нацистську Німеччину геть до Берліна, піднявши червоний прапор над Рейхстагом у ніч з 30 квітня по 1 травня, і невдовзі прийнявши разом із союзниками документ про капітуляцію Німеччини.
Тож повернемося до теми: 9 травня 1945 року — у середу вранці в Радянському Союзі пролунали такі слова:
Товариші! Співвітчизники та співвітчизниці!
Настав великий день перемоги над Німеччиною. Фашистська Німеччина, поставлена на коліна Червоною Армією та військами наш
7 травня у місті Реймсі був підписаний попередній протокол капітуляції. 8 травня представники німецького верховного командування в рамках підготовки представників Верховного командування союзних військ та Верховного Головнокомандування радянських військ підтримали у Берліні залишковий акт капітуляції, виконання якого розпочалося о 24 годині 8 трав.
Знаючи волчі звички деяких заправ, важливі угоди та угоди з официальними документами, ми не маємо підстав вважати, що це слово. Однак сьогодні вранці німецькі війська при виконанні акту про капітуляцію почали масово складати оружня і здаватися в повне нашим військам. Це вже не порожній папірець. Це – справжня капітуляція збройних сил Німеччини. Щоправда, одна група німецьких військ біля Чехословаччини все ще ухиляється від капітуляції. Але я сподіваюся, що Червоної
Тепер ми можемо з повним правом заявити, що настав історичний день залишкового розгрому Німеччини, день великої перерви
Великі жертви, принесені нами на ім'я свободи та незалежності нашої Батьківщини, незліченні страждання та муки, пережиті нами у війні, напружена народна праця у тилу та на фронті, віддана на вівтар Вітчизні, не пройшли даремно і увінчалися повною победою надворого. Вікова боротьба слов'янських народів за своє існування та свою незалежність закінчилася перемогою над німецькими зага
Відніні над Європою буде майоріт
Три роки тому Гітлер всенародно заявив, що його завданням є розчленування Радянського Союзу та відрив від нього Кавказу, України, Білорусії, Прибалтики та інших регіонів; він прямо заявив: «Ми знищимо Росію, щоб вона більше ніколи не змогла піднятися». Це було три роки тому. Але божевільним ідеям Гітлера не судилося здійснитися – хід війни розвіяв їх у порох. Насправді сталося щось прямо проти
Товариші! Велика Вітчизняна війна завершилася нашою повною перемогою. Період війни у Європі завершився, розпочався період світового розвитку.
З перемогою вас, мої дорогі співвітчизники та співвітчизниці!
Слава нашій героїчній Червоній Армії, яка відстояла незалежність нашої Батьківщини і здобула победу над врагом!
Слава великому народу-переможцю!
Вічна слава героям, які загинули в боях з ворогом і віддали своє життя за свободу та щастя народу!
Цього ж дня після оголошення великої перемоги у РСФРР (Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці), Москві на Червоній площі було проведено перший парад перемоги.
Сьогодні, ще з брежнєвських часів, існує традиція щорічно проводити цей парад у Москві. Проте проблема полягає в тому, що у багатьох випадках це робиться не з метою вшанування пам'яті та прославлення героїзму народу, а для створення нової інтерпретації історії, яка знецінює роль соціалізму, комуністичної партії та Сталіна у цих подіях.
30.04.202515:37
Товариші!
У цьому місяці, квітні 2025 року, виповнюється ювілей, а точніше, 50 років з того моменту, як весь Індокитай здобув свою свободу!
У квітні 2025 року виповнюється рівно пів століття з того моменту, як завершилася одна з найтриваліших і найжорстокіших визвольних боротьб ХХ століття — боротьба народів Індокитаю проти імперіалістичного поневолення. Кампучія, В’єтнам і Лаос заплатили страшну ціну за своє право на свободу. І сьогодні ми згадуємо не лише дати — ми згадуємо людей, ріки крові, мільйони життів, і нестерпну, але вперту дорогу до незалежності.
Боротьба в Індокитаї не була короткою кампанією. Це були десятиліття безперервного опору — спершу французькому колоніалізму, потім японській окупації, далі — знову Франції, а згодом і головному агресору епохи — Сполученим Штатам Америки. Проти мирних народів застосовувалося все: килимові бомбардування, напалм, хімічна зброя, економічна блокада, політичні провокації, маріонеткові уряди. Але народи Індокитаю — в'єтнамці, лаосці, кхмери — не залишились рабами.
У квітні 1975 року визвольна боротьба досягла своєї кульмінації.
17 квітня війська революції ввійшли в Пномпень. Маріонеткова влада Лон Нола втекла, залишивши за собою розграбовану країну, знищені регіони, і, по різним оцінкам, від сотні тисяч, до 1 млн жертв. Але Кампучія знову стала вільною.
30 квітня у В’єтнамі завершилося те, що здавалося безкінечною війною. Після довгих років спротиву — спочатку проти Франції, потім проти США та проамериканського режиму Південного В’єтнаму — війська В’єтнамської народної армії увійшли до Сайгону. Над містом піднявся прапор В'єтнаму та ВНА. В’єтнам об’єднався.
Приблизно того ж дня завершилося визволення Лаосу. Збройні сили Патет Лао проголосили нову добу для своєї країни. Три народи — три перемоги.
Але вартість цієї перемоги — нечувана. За роки війни на Індокитай було скинуто десятки мільйонів тонн бомб. Жоден регіон планети не зазнав такого інтенсивного руйнування з повітря. Села зрівнювали із землею, ліси палали, поля перетворювалися на мертві зони. Люди жили під землею, у тунелях, роками. Але жили. І боролися. І вистояли.
Пів століття по тому світ змінився, але багато речей залишилися незмінними. Все ще є країни, які залишаються колоніями. Все ще існує імперіалізм — під новими назвами, новими прапорами, новими технологіями. Але головний урок Індокитаю нікуди не зник: навіть найпотужніший агресор не встоїть проти народу, який вирішив бути вільним.
Згадуючи 1975-й рік,ми не лиже відзначаємо його події, — ми надихаємося ним. Це не лише історія Південно-Східної Азії. Це історія для всього світу. Для кожного, хто чинить спротив, хто шукає справедливості, хто не згоден мовчати. Колись настане такий момент, коли кожен імперіаліст зрозуміє, що йому настав кінець! Хай живе боротьба!
Цей урок стосується й нас. Український народ, який сьогодні живе в умовах зовнішнього контролю, втрати суверенітету, війни, розчарування й брехні — має сьогодні зробити свій вибір. Приклад Індокитаю не лише надихає, а й зобов’язує. Ми бачимо: незалежність не приносять зверху. Її виборюють. Її захищають. Її здобувають — у боротьбі, у жертвах, у самопосвяті. Настав час і українському народові, як колись в’єтнамському, лаоському чи кхмерському, встати з колін, сказати «досить» і здобути своє справжнє визволення — не на папері, не в промовах, а в реальному житті.
У цьому місяці, квітні 2025 року, виповнюється ювілей, а точніше, 50 років з того моменту, як весь Індокитай здобув свою свободу!
У квітні 2025 року виповнюється рівно пів століття з того моменту, як завершилася одна з найтриваліших і найжорстокіших визвольних боротьб ХХ століття — боротьба народів Індокитаю проти імперіалістичного поневолення. Кампучія, В’єтнам і Лаос заплатили страшну ціну за своє право на свободу. І сьогодні ми згадуємо не лише дати — ми згадуємо людей, ріки крові, мільйони життів, і нестерпну, але вперту дорогу до незалежності.
Боротьба в Індокитаї не була короткою кампанією. Це були десятиліття безперервного опору — спершу французькому колоніалізму, потім японській окупації, далі — знову Франції, а згодом і головному агресору епохи — Сполученим Штатам Америки. Проти мирних народів застосовувалося все: килимові бомбардування, напалм, хімічна зброя, економічна блокада, політичні провокації, маріонеткові уряди. Але народи Індокитаю — в'єтнамці, лаосці, кхмери — не залишились рабами.
У квітні 1975 року визвольна боротьба досягла своєї кульмінації.
17 квітня війська революції ввійшли в Пномпень. Маріонеткова влада Лон Нола втекла, залишивши за собою розграбовану країну, знищені регіони, і, по різним оцінкам, від сотні тисяч, до 1 млн жертв. Але Кампучія знову стала вільною.
30 квітня у В’єтнамі завершилося те, що здавалося безкінечною війною. Після довгих років спротиву — спочатку проти Франції, потім проти США та проамериканського режиму Південного В’єтнаму — війська В’єтнамської народної армії увійшли до Сайгону. Над містом піднявся прапор В'єтнаму та ВНА. В’єтнам об’єднався.
Приблизно того ж дня завершилося визволення Лаосу. Збройні сили Патет Лао проголосили нову добу для своєї країни. Три народи — три перемоги.
Але вартість цієї перемоги — нечувана. За роки війни на Індокитай було скинуто десятки мільйонів тонн бомб. Жоден регіон планети не зазнав такого інтенсивного руйнування з повітря. Села зрівнювали із землею, ліси палали, поля перетворювалися на мертві зони. Люди жили під землею, у тунелях, роками. Але жили. І боролися. І вистояли.
Пів століття по тому світ змінився, але багато речей залишилися незмінними. Все ще є країни, які залишаються колоніями. Все ще існує імперіалізм — під новими назвами, новими прапорами, новими технологіями. Але головний урок Індокитаю нікуди не зник: навіть найпотужніший агресор не встоїть проти народу, який вирішив бути вільним.
Згадуючи 1975-й рік,ми не лиже відзначаємо його події, — ми надихаємося ним. Це не лише історія Південно-Східної Азії. Це історія для всього світу. Для кожного, хто чинить спротив, хто шукає справедливості, хто не згоден мовчати. Колись настане такий момент, коли кожен імперіаліст зрозуміє, що йому настав кінець! Хай живе боротьба!
Цей урок стосується й нас. Український народ, який сьогодні живе в умовах зовнішнього контролю, втрати суверенітету, війни, розчарування й брехні — має сьогодні зробити свій вибір. Приклад Індокитаю не лише надихає, а й зобов’язує. Ми бачимо: незалежність не приносять зверху. Її виборюють. Її захищають. Її здобувають — у боротьбі, у жертвах, у самопосвяті. Настав час і українському народові, як колись в’єтнамському, лаоському чи кхмерському, встати з колін, сказати «досить» і здобути своє справжнє визволення — не на папері, не в промовах, а в реальному житті.
14.04.202516:45
Товариші!
У наш час усе частіше можна почути, що марксизм-ленінізм — це вчення минулого, яке нібито "потребує оновлення", "не відповідає реаліям" або ж "вичерпало себе". Але хто саме висуває ці твердження? Часто це або соціал-шовіністи, що виправдовують імперіалістичні війни (зокрема агресію РФ проти України, чи агресії НАТО), або люди, які взагалі не розуміють суті марксистської теорії.
То що ж таке марксизм-ленінізм насправді?
В основному, це вчення про визвольну боротьбу пролетаріату за владу і побудову соціалістичного ладу. Це наука про революцію, про диктатуру пролетаріату і про знищення експлуатації людини людиною. І найважливішою складовою цього вчення є саме революційний шлях.
Тому ми маємо прямо сказати: буржуазія ніколи добровільно не віддасть владу. Парламентський "шлях до соціалізму" — це ілюзія, вигадка тих, хто боїться реального протистояння. Ця ідея давно відома і має ім’я — ревізіонізм, ідея пересмотру основ марксизму-ленінізму, подміна їх ідей чи відмова від конкретних лиц.
Найважливішим аспектом цього вчення є ідея революції як головного сподвижника марксизму-ленінізму. Але що ж заявляють ці товариші? Вони стверджують, що боротися за соціалізм необхідно мирним, парламентським шляхом. Хоча всі ми прекрасно знаємо те, що буржуазія ніколи не віддасть своєї влади.
Тепер трохи про парламентську боротьбу. Ще наприкінці XIX — початку XX століття соціал-демократи (Другий інтернаціонал) робили ставку на участь у виборах. У Скандинавії, Німеччині, Австрії — так, вони приходили до влади. Але що в результаті?
Реформи були поверхневими. Соціал-демократи, замість боротьби за владу трудящих, почали обслуговувати інтереси капіталу. Умови життя покращились лише частково у зрівнянні з монархією, пролетаріат залишився залежним і пригніченим. Податки, інфляція, політичний тиск — усе це стало частиною життя під "лівими урядами", які насправді давно вже не ліві, а самі що ні на є буржуазні.
Більше того, соціал-демократи проявили себе як відверті антикомуністи, коли почали виступати проти Радянської влади, проти революцій у Європі. Це доводить: вони не просто помиляються — вони служать буржуазії.
Соціал-демократи проявили своє справжнє обличчя, коли почали виступати проти першої в світі країни Рад, проти комунізму та революцій. Це підтверджує той факт, що соціал-демократи є буржуазними шовіністами та антикомуністами. Вони боялися протистояти владі або, навпаки, прагнули до влади, грошей і привілеїв буржуазного життя.
Від Каутського до Хрущова: хто зрадив марксизм?
Ревізіонізм не виник на порожньому місці. Його прапороносцем став Карл Каутський, який заперечував необхідність революції, називав диктатуру пролетаріату "тиранією" і закликав до мирного переходу до соціалізму через вибори. Його позиція стала ідеологічною базою Другого інтернаціоналу — організації, що зреклася марксизму.
Ленін, як і багатьох інших, назвав Каутського "ревізіоністом, та відступником", і в опозиції до другого інтернаціоналу, потрібно було створити новий. Ось і був створений Третій інтернаціонал — Комінтерн, який відстоював ідеї революційної боротьби.
Після революції 1917 року вороги з’явилися і всередині самого руху:
Троцький — пропагандист перманентної революції тощо, що заперечував побудову соціалізму в одній країні. Його дії призвели до розколів і терору у середині СРСР.
Бухарін — ідеолог "мирного співіснування з капіталізмом", апологет ринку, та правий уклоніст.
Косіор і Чубар — діячі, які намагалися підмінити класову боротьбу національними гаслами.
Хрущов — головний ревізіоніст, що розпочав демонтаж соціалістичної економіки, дискредитував партію та фактично проклав шлях до контрреволюції 1991 року. Він оказався самим хитрішим, самим проворнішим та підлим із всіх вище сказаних.
У наш час усе частіше можна почути, що марксизм-ленінізм — це вчення минулого, яке нібито "потребує оновлення", "не відповідає реаліям" або ж "вичерпало себе". Але хто саме висуває ці твердження? Часто це або соціал-шовіністи, що виправдовують імперіалістичні війни (зокрема агресію РФ проти України, чи агресії НАТО), або люди, які взагалі не розуміють суті марксистської теорії.
То що ж таке марксизм-ленінізм насправді?
В основному, це вчення про визвольну боротьбу пролетаріату за владу і побудову соціалістичного ладу. Це наука про революцію, про диктатуру пролетаріату і про знищення експлуатації людини людиною. І найважливішою складовою цього вчення є саме революційний шлях.
Тому ми маємо прямо сказати: буржуазія ніколи добровільно не віддасть владу. Парламентський "шлях до соціалізму" — це ілюзія, вигадка тих, хто боїться реального протистояння. Ця ідея давно відома і має ім’я — ревізіонізм, ідея пересмотру основ марксизму-ленінізму, подміна їх ідей чи відмова від конкретних лиц.
Найважливішим аспектом цього вчення є ідея революції як головного сподвижника марксизму-ленінізму. Але що ж заявляють ці товариші? Вони стверджують, що боротися за соціалізм необхідно мирним, парламентським шляхом. Хоча всі ми прекрасно знаємо те, що буржуазія ніколи не віддасть своєї влади.
Тепер трохи про парламентську боротьбу. Ще наприкінці XIX — початку XX століття соціал-демократи (Другий інтернаціонал) робили ставку на участь у виборах. У Скандинавії, Німеччині, Австрії — так, вони приходили до влади. Але що в результаті?
Реформи були поверхневими. Соціал-демократи, замість боротьби за владу трудящих, почали обслуговувати інтереси капіталу. Умови життя покращились лише частково у зрівнянні з монархією, пролетаріат залишився залежним і пригніченим. Податки, інфляція, політичний тиск — усе це стало частиною життя під "лівими урядами", які насправді давно вже не ліві, а самі що ні на є буржуазні.
Більше того, соціал-демократи проявили себе як відверті антикомуністи, коли почали виступати проти Радянської влади, проти революцій у Європі. Це доводить: вони не просто помиляються — вони служать буржуазії.
Соціал-демократи проявили своє справжнє обличчя, коли почали виступати проти першої в світі країни Рад, проти комунізму та революцій. Це підтверджує той факт, що соціал-демократи є буржуазними шовіністами та антикомуністами. Вони боялися протистояти владі або, навпаки, прагнули до влади, грошей і привілеїв буржуазного життя.
Від Каутського до Хрущова: хто зрадив марксизм?
Ревізіонізм не виник на порожньому місці. Його прапороносцем став Карл Каутський, який заперечував необхідність революції, називав диктатуру пролетаріату "тиранією" і закликав до мирного переходу до соціалізму через вибори. Його позиція стала ідеологічною базою Другого інтернаціоналу — організації, що зреклася марксизму.
Ленін, як і багатьох інших, назвав Каутського "ревізіоністом, та відступником", і в опозиції до другого інтернаціоналу, потрібно було створити новий. Ось і був створений Третій інтернаціонал — Комінтерн, який відстоював ідеї революційної боротьби.
Після революції 1917 року вороги з’явилися і всередині самого руху:
Троцький — пропагандист перманентної революції тощо, що заперечував побудову соціалізму в одній країні. Його дії призвели до розколів і терору у середині СРСР.
Бухарін — ідеолог "мирного співіснування з капіталізмом", апологет ринку, та правий уклоніст.
Косіор і Чубар — діячі, які намагалися підмінити класову боротьбу національними гаслами.
Хрущов — головний ревізіоніст, що розпочав демонтаж соціалістичної економіки, дискредитував партію та фактично проклав шлях до контрреволюції 1991 року. Він оказався самим хитрішим, самим проворнішим та підлим із всіх вище сказаних.
14.04.202516:45
Головна ідея цих ревізіоністів полягає в тому, щоб змінити основні принципи марксизму-ленінізму, відкинути вчення про класову боротьбу, революцію та диктатуру пролетаріату. Вони вважають, що соціалізму можна досягти мирним шляхом, додаючи до цього різні елементи, такі як націонал-комунізм, науковий соціалізм Брежнєва, лівий шовінізм і навіть фашизм. Наша головна задача, як комуністів, полягає в тому, щоб викрити та знищити ці буржуазні ідеї, спрямовані на перегляд основ вчень Маркса, Енгельса, Леніна та Сталіна на користь капіталізму.
Наше завдання, як завдання справжніх марксистів-ленінців — нести прапор далі! Тому ми, РКПУ, стоїмо на чітких, непохитних позиціях марксизму-ленінізму. Ми відкидаємо ревізіонізм у всіх його формах: від троцькізму до хрущовщини, від соціал-демократії до лівого шовінізму тощо.
Ми не віримо в "реформований" капіталізм. Ми не визнаємо "націонал-комунізмів", "наукових соціалізмів" без класової боротьби чи фальшивої "демократії". Ми визнаємо лише один шлях — революційний, та соціалістичний.
Марксизм-ленінізм живий. Він не потребує "оновлення", бо він сам — діалектика. І саме в ньому — майбутнє трудящих.
Ми не віримо в казки про "мирний шлях до соціалізму".
Ми також пам’ятаємо Троцького, Бухаріна, Хрущова — зрадників, що вбивали революцію зсередини.
✊ Пролетарі всіх країн, об’єднуйтесь — але не з буржуазією, а один з одним!
Наше завдання, як завдання справжніх марксистів-ленінців — нести прапор далі! Тому ми, РКПУ, стоїмо на чітких, непохитних позиціях марксизму-ленінізму. Ми відкидаємо ревізіонізм у всіх його формах: від троцькізму до хрущовщини, від соціал-демократії до лівого шовінізму тощо.
Ми не віримо в "реформований" капіталізм. Ми не визнаємо "націонал-комунізмів", "наукових соціалізмів" без класової боротьби чи фальшивої "демократії". Ми визнаємо лише один шлях — революційний, та соціалістичний.
Марксизм-ленінізм живий. Він не потребує "оновлення", бо він сам — діалектика. І саме в ньому — майбутнє трудящих.
Ми не віримо в казки про "мирний шлях до соціалізму".
Ми також пам’ятаємо Троцького, Бухаріна, Хрущова — зрадників, що вбивали революцію зсередини.
✊ Пролетарі всіх країн, об’єднуйтесь — але не з буржуазією, а один з одним!
Ця стаття є лише вступом. Надалі ми детальніше розглянемо питання ревізіонізму, проаналізуємо пакт Молотова-Ріббентропа, розкриємо справжню роль соціал-демократії у знищенні комуністичного руху, та доведемо необхідність повернення до справжньої революційної стратегії.
🚩РКПУ закликає: доєднуйся до боротьби!
Вивчай теорію, викривай ревізіоністів, організуйся!
登录以解锁更多功能。
