Наступного ранку збиралися виходити пішки.
Відхід запланували на 5-6 ранку. Але по селу працювали без зупину дві години, якраз в час коли хотіли йти.
В обід перекинули рюкзаки, забрали найцінніше. Взяли антидронову рушницю — заряду вистачить на п’ять хвилин роботи, бо зарядне давно проїбали. Готуємось на наступний ранок.
Під вечір неочікувано кажуть, що знов будуть пробувати їхати.
Черговий загадково і саркастично каже: — Будем проводити операцію по вас.
Ну ніхуя сібє, «операцію», посміялись.
Зарядилися надією.
Хоча я все рівно не вірив.
Ніхуя не буде, думаю собі — полюбе пішки пиздувати будем.
Ближче до ночі слухаєм радєйку: хуйова видимість, готуйте речі.
Години очікування.
Думаю: видимість зараз покращиться, і ми вже не виберемося. Вийду пішки пізди тому черговому потім дам, але
Заїжджає Залітає пікап. Завірюха якраз така.
Швидко завантажуємося: двоє спереду, троє ззаду, двоє в кунгу.
Їдемо.
Мораль? Її немає.
Сама страшна хуйня? Та ні, буденність у цій сфері
Можеш воювати. Потім ти — 200. І тебе поховають у смітті, щоб не світилась сигнатура тіла.
Ось і вся мораль.
Коли там уже єбаний договорнячок.
