启蒙娱乐
Полум'я наших душ
启蒙娱乐
09.05.202516:40
Пам'ятник бойовим санітарам Першої світової в Bad Belzig у Німеччині.
09.05.202510:39
«Одному генералу, командовавшему корпусом на ленинградском фронте, сказали: «Генерал, нельзя атаковать эту высоту, мы лишь потеряем множество людей и не добьемся успеха». Он отвечал: «Подумаешь, люди! Люди — это пыль, вперед!» Этот генерал прожил долгую жизнь и умер в своей постели. Вспоминается судьба другого офицера, полковника, воевавшего рядом с ним. Полковник командовал танковой бригадой и славился тем, что сам шел в атаку впереди всех. Однажды в бою под станцией Волосово связь с ним была потеряна. Его танк искали много часов и наконец нашли — рыжий, обгоревший. Когда с трудом открыли верхний люк, в нос ударил густой запах жареного мяса.
Не символична ли судьба двух этих полководцев?
... почему же шли на смерть, хотя ясно понимали ее неизбежность? Почему же шли, хотя и не хотели? Шли, не просто страшась смерти, а охваченные ужасом, и все же шли! Раздумывать и обосновывать свои поступки тогда не приходилось. Было не до того. Просто вставали и шли, потому что НАДО!
Вежливо выслушивали напутствие политруков — малограмотное переложение дубовых и пустых газетных передовиц — и шли. Вовсе не воодушевленные какими-то идеями или лозунгами, а потому, что НАДО. Так, видимо, ходили умирать и предки наши на Куликовом поле либо под Бородином. Вряд ли размышляли они об исторических перспективах и величии нашего народа... Выйдя на нейтральную полосу, вовсе не кричали «За Родину! За Сталина!», как пишут в романах. Над передовой слышен был хриплый вой и густая матерная брань, пока пули и осколки не затыкали орущие глотки. До Сталина ли было, когда смерть рядом. Откуда же сейчас, в шестидесятые годы, опять возник миф, что победили только благодаря Сталину, под знаменем Сталина? У меня на этот счет нет сомнений. Те, кто победил, либо полегли на поле боя, либо спились, подавленные послевоенными тяготами. Ведь не только война, но и восстановление страны прошло за их счет. Те же из них, кто еще жив, молчат, сломленные.
Остались у власти и сохранили силы другие — те, кто загонял людей в лагеря, те, кто гнал в бессмысленные кровавые атаки на войне. Они действовали именем Сталина, они и сейчас кричат об этом. Не было на передовой: «За Сталина!». Комиссары пытались вбить это в наши головы, но в атаках комиссаров не было. Все это накипь...».
- (с) Николай Никулин (Воспоминания о войне)
Не символична ли судьба двух этих полководцев?
... почему же шли на смерть, хотя ясно понимали ее неизбежность? Почему же шли, хотя и не хотели? Шли, не просто страшась смерти, а охваченные ужасом, и все же шли! Раздумывать и обосновывать свои поступки тогда не приходилось. Было не до того. Просто вставали и шли, потому что НАДО!
Вежливо выслушивали напутствие политруков — малограмотное переложение дубовых и пустых газетных передовиц — и шли. Вовсе не воодушевленные какими-то идеями или лозунгами, а потому, что НАДО. Так, видимо, ходили умирать и предки наши на Куликовом поле либо под Бородином. Вряд ли размышляли они об исторических перспективах и величии нашего народа... Выйдя на нейтральную полосу, вовсе не кричали «За Родину! За Сталина!», как пишут в романах. Над передовой слышен был хриплый вой и густая матерная брань, пока пули и осколки не затыкали орущие глотки. До Сталина ли было, когда смерть рядом. Откуда же сейчас, в шестидесятые годы, опять возник миф, что победили только благодаря Сталину, под знаменем Сталина? У меня на этот счет нет сомнений. Те, кто победил, либо полегли на поле боя, либо спились, подавленные послевоенными тяготами. Ведь не только война, но и восстановление страны прошло за их счет. Те же из них, кто еще жив, молчат, сломленные.
Остались у власти и сохранили силы другие — те, кто загонял людей в лагеря, те, кто гнал в бессмысленные кровавые атаки на войне. Они действовали именем Сталина, они и сейчас кричат об этом. Не было на передовой: «За Сталина!». Комиссары пытались вбить это в наши головы, но в атаках комиссаров не было. Все это накипь...».
- (с) Николай Никулин (Воспоминания о войне)
08.05.202519:24
Пісня вояків Українського визвольного війська.
07.05.202516:07
Лист колишнього "хіві" до редакції "Українського добровольця" з Донбасу родом який вже воював під Сталінградом, а нині знову зголошується до УВВ.
06.05.202517:59
06.05.202513:37
В ім'я вічної слави піхоти.
Від стародавніх часів до сьогодення піхота це незмінне ядро будь якої армії. Бойова слава піхоти проходить червоною ниткою через усі віхи історії, від незламних фаланг гоплітів під Марафоном до піхотинців штурмовиків в боях за Пашендейл. І саме на її долю випало тягнуто найтяжчу лямку в кожному з військових конфліктів. Мули Марія витримали подвійну осаду Алезії, піхотинець вигриз перемогу у тяжкої кінноти під Айзенкуром, ландскнехт і терція вщент розбила «жандармів» під Павією, козацька піхота вирізали квіт аристократії під Жовтими Водами, піхотне каре встояло перед найбільшою в історії атакою кавалерії під Ватерлоо, піхотинець зміг перенести усі жахи окопів Великої Війни, моторизована та механізована піхота стала ключовою ланкою в стратегії Бліцкригу...
На зображенні фрагмент барельєфу 1672-1675 рр, де відображено Запорізьку піхоту. Одну з найкращих в Європі на той час.
Від стародавніх часів до сьогодення піхота це незмінне ядро будь якої армії. Бойова слава піхоти проходить червоною ниткою через усі віхи історії, від незламних фаланг гоплітів під Марафоном до піхотинців штурмовиків в боях за Пашендейл. І саме на її долю випало тягнуто найтяжчу лямку в кожному з військових конфліктів. Мули Марія витримали подвійну осаду Алезії, піхотинець вигриз перемогу у тяжкої кінноти під Айзенкуром, ландскнехт і терція вщент розбила «жандармів» під Павією, козацька піхота вирізали квіт аристократії під Жовтими Водами, піхотне каре встояло перед найбільшою в історії атакою кавалерії під Ватерлоо, піхотинець зміг перенести усі жахи окопів Великої Війни, моторизована та механізована піхота стала ключовою ланкою в стратегії Бліцкригу...
На зображенні фрагмент барельєфу 1672-1675 рр, де відображено Запорізьку піхоту. Одну з найкращих в Європі на той час.
09.05.202515:22
Кривавий шлях на Ельбу 8 - 9 травня 1945, вояків протипанцерної бригади «Вільна Україна» 2-ї дивізії УНА. Зі спогадів командира 2-го куреня і начштабу бригади майора Володимира Гладича:
«Штаб Бригади дав наказ частинами відступати на захід, в напрямі до ріки Ельби. В той час наш Штаб ще мав точні інформації про рух ворожих сил. Всім командирам частин переслано точні інформації про ситуацію.
Відмарш на захід був дуже тяжкий. Він старався всі там військові частини окружити і не допустити вислинутись з їхніх рук. Тому, щоб сповільнити наш відступ і віддячитись за Дивізію Косцюшки, большевицькі літаки, ескадра за ескадрою, низькими полетами на протязі цілого дня шматували наше помучене вояцтво. Там Бригада понесла 60 % знищення в людях і матеріялі. Ніч була спокійна, і по короткому відпочинкові дальше форсованим маршем відходили ми на захід. Треба було занятися раненими і вбитими. При тому вже тут багато вояків зникло; перебираючись в реквізоване у німців цивільне вбрання, вони губилися серед населення.
В 4-ій годині ранком ще наші санітарні вози (це все, що нам залишилось) переїхали з раненими через Ельбу. Коли ж наші частини-розбитки добились туди вже о 8-ій годині ранку, то всі мости вже були обставлені большевиками. Ми є в окруженні!
Скрившись у глибоких лісах, ми провели розвідку над Ельбою і на підставі зібраних інформацій рішили залишки Бригади розділити на групи по кілька осіб (один, що знає німецьку мову), і самостійно кожна група мала пробитись до американців. Я особисто відійшов з останньою групою.
Багатьох большевики виловили, багатьох розстріляли, напевно сотні заслані в табори. Частина дісталась до Баварії».
«Штаб Бригади дав наказ частинами відступати на захід, в напрямі до ріки Ельби. В той час наш Штаб ще мав точні інформації про рух ворожих сил. Всім командирам частин переслано точні інформації про ситуацію.
Відмарш на захід був дуже тяжкий. Він старався всі там військові частини окружити і не допустити вислинутись з їхніх рук. Тому, щоб сповільнити наш відступ і віддячитись за Дивізію Косцюшки, большевицькі літаки, ескадра за ескадрою, низькими полетами на протязі цілого дня шматували наше помучене вояцтво. Там Бригада понесла 60 % знищення в людях і матеріялі. Ніч була спокійна, і по короткому відпочинкові дальше форсованим маршем відходили ми на захід. Треба було занятися раненими і вбитими. При тому вже тут багато вояків зникло; перебираючись в реквізоване у німців цивільне вбрання, вони губилися серед населення.
В 4-ій годині ранком ще наші санітарні вози (це все, що нам залишилось) переїхали з раненими через Ельбу. Коли ж наші частини-розбитки добились туди вже о 8-ій годині ранку, то всі мости вже були обставлені большевиками. Ми є в окруженні!
Скрившись у глибоких лісах, ми провели розвідку над Ельбою і на підставі зібраних інформацій рішили залишки Бригади розділити на групи по кілька осіб (один, що знає німецьку мову), і самостійно кожна група мала пробитись до американців. Я особисто відійшов з останньою групою.
Багатьох большевики виловили, багатьох розстріляли, напевно сотні заслані в табори. Частина дісталась до Баварії».
09.05.202510:28
«Діди воювали»
Дякую за спробу. Дякую за боротьбу.
Слава невідомому солдату УВВ та УНА!
Ідея ваша не програла, звір більшовицький переміг лише фізично.
Дякую за спробу. Дякую за боротьбу.
Слава невідомому солдату УВВ та УНА!
Ідея ваша не програла, звір більшовицький переміг лише фізично.
08.05.202514:36
Оберштурмфюрер Сергій Кротов перед стратою написав листа своїй дружині:
"Моя любимая жена, я исполнил свой долг, сражаясь с большевиками и безбожниками. Этим утром я сдался американцам, французские солдаты ведут меня на расстрел. Моя дорогая жена, прости меня, позаботься о том, чтобы наши дети помнили, что их отец был всегда справедлив и очень любил их. Моя дорогая жена, моя дорогая Симона, целую тебя от всего сердца, целую мою бедную мать и детей. Всегда веруй в Бога и прощай зло, которое нам несправедливо причиняют. Прощай, Сергей Кротов".
"Моя любимая жена, я исполнил свой долг, сражаясь с большевиками и безбожниками. Этим утром я сдался американцам, французские солдаты ведут меня на расстрел. Моя дорогая жена, прости меня, позаботься о том, чтобы наши дети помнили, что их отец был всегда справедлив и очень любил их. Моя дорогая жена, моя дорогая Симона, целую тебя от всего сердца, целую мою бедную мать и детей. Всегда веруй в Бога и прощай зло, которое нам несправедливо причиняют. Прощай, Сергей Кротов".
07.05.202516:02
Нагородження за хоробрість в N-ському батальйоні РОА. Жовтень 1943 р.
На крайній світлині українець сержант Андрій Богоєвський.
На крайній світлині українець сержант Андрій Богоєвський.
06.05.202517:53
З Днем Піхоти!
«Піхота ти найкраща з усіх родів військ» - командир 98-ї піхотної дивізії Вермахту.
«Піхота ти найкраща з усіх родів військ» - командир 98-ї піхотної дивізії Вермахту.
06.05.202511:22
Залізні Лицарі Зимового Походу.
Від Армії УНР до Збройних сил України.
6 травня 1920 року, 105 років тому в районі Ямполя на Поділлі, розвідувальний роз'їзд чорних запорожців зустрівся з роз'їздом 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР, що наступала з заходу. Так проривом більшовицького фронту 14-ої Армії РККА завершився Героїчний Перший Зимовий похід Армії УНР.
Зимовий похід 6.XII.1919-6.V.1920 є блискучою сторінкою героїчної боротьби Перших Визвольних змагань. Шість місяців Рейду безперервної хоробрості та витримки, пройдено тисячі кілометрів, здобуто десятки Переможних битв та близько сотні локальних сутичок по тилах більшовицьких московських окупантів та денікінців.
«З нами залишаться тільки ті, хто має залізні нерви та сталеве серце!»
- саме так звернувся перед початком Походу славетний Командарм Михайло Омелянович-Павленко.
Такими вони і були, сталевими Лицарями Зимового Походу. Це були найстійкіші, ті хто не зломився в першу чергу духовно. А це було важко в умовах катастрофи "Трикутника смерті" листопада-грудня 1919. Коли багатьом здавалося, що це вже кінець.
Але для тих козаків і старшин які пішли в Героїчне невідоме, це лише був початок нового.
Річниці початку і закінчення Зимового Походу, символічно поєднали зв'язок поколінь українських воїнів. Адже саме 6 грудня ми відзначаємо День Збройних сил Україні, саме того дня коли розпочався Похід.
І закінчення Походу відбулося 6 травня, саме в День Піхоти України.
Славні предки-лицарі Зимового Походу! Ви для нас є взірець для наслідування! Ми продовжуємо вашу справу, ворог досі той самий.
Від Армії УНР до Збройних сил України.
6 травня 1920 року, 105 років тому в районі Ямполя на Поділлі, розвідувальний роз'їзд чорних запорожців зустрівся з роз'їздом 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР, що наступала з заходу. Так проривом більшовицького фронту 14-ої Армії РККА завершився Героїчний Перший Зимовий похід Армії УНР.
Зимовий похід 6.XII.1919-6.V.1920 є блискучою сторінкою героїчної боротьби Перших Визвольних змагань. Шість місяців Рейду безперервної хоробрості та витримки, пройдено тисячі кілометрів, здобуто десятки Переможних битв та близько сотні локальних сутичок по тилах більшовицьких московських окупантів та денікінців.
«З нами залишаться тільки ті, хто має залізні нерви та сталеве серце!»
- саме так звернувся перед початком Походу славетний Командарм Михайло Омелянович-Павленко.
Такими вони і були, сталевими Лицарями Зимового Походу. Це були найстійкіші, ті хто не зломився в першу чергу духовно. А це було важко в умовах катастрофи "Трикутника смерті" листопада-грудня 1919. Коли багатьом здавалося, що це вже кінець.
Але для тих козаків і старшин які пішли в Героїчне невідоме, це лише був початок нового.
Річниці початку і закінчення Зимового Походу, символічно поєднали зв'язок поколінь українських воїнів. Адже саме 6 грудня ми відзначаємо День Збройних сил Україні, саме того дня коли розпочався Похід.
І закінчення Походу відбулося 6 травня, саме в День Піхоти України.
Славні предки-лицарі Зимового Походу! Ви для нас є взірець для наслідування! Ми продовжуємо вашу справу, ворог досі той самий.
09.05.202515:16
The end...
Останнє зведення від Верховного командування Вермахту (Oberkommando der Wehrmacht) 9 травня 1945 року.
«Верховне головнокомандування збройних сил повідомляє:
У вівторок в Східній Пруссії німецькі дивізії робили все, що в їх силах, щоб захистити гирло Вісли і західну частину Куршської коси. Перш за все хотілося б відзначити, що в цих боях особливо відзначилася 7-а піхотна дивізія. За свою зразкову стійкість командир дивізії, генерал фон Гаухен, був нагороджений дубовим листям з мечами та діамантами до Лицарського хреста.
Основні сили групи армій «Курляндія», які під командуванням генерал-полковника Гюнтера протягом декількох місяців чинили запеклий опір, набагато чисельним піхотним і танковим з'єднанням Красної армії, 429 230 осіб. радянських військ. В ході операції безповоротні втрати Червоної армії становили 30 501 чол., санітарні 130 447. Німців на початку операції було 250 тис., і ми зуміли вистояти в шести великих боях, покрили себе невмирущою славою. Вони відхилили всі пропозиції про дострокову капітуляцію. При дотриманні бездоганного порядку літаки Люфтваффе вивезли поранених і літніх людей на Захід. Офіцери і штаби залишилися разом зі своїми військами. Опівночі, відповідно до прийнятих нами умов, були припинені всі військові дії і заборонено будь-яке переміщення військ.
Захисники Бреслау, які протягом двох місяців успішно відбивали всі атаки радянських військ, після героїчного опору в останній момент поступилися переважаючим силам противника.
На Південно-Східному фронті всі штаби основних підрозділів, дислоковані в районі Дрездена, отримали наказ припинити вогонь. Повстання чехів майже на всій території Богемії і Моравії може перешкодити виконанню умов капітуляції і порушити наш зв'язок з військами в цьому районі.
Верховне головнокомандування збройних сил до цих пір не отримало інформацію про групи армій Льора («Е»), Рендуліча («Австрія») і Шернера («Центр»).
Далеко від Батьківщини захисники військових баз в Атлантиці, війська в Норвегії і гарнізони островів в Егейському морі, дотримуючись дисципліни і виконуючи наказ, зберегли честь німецького солдата.
З півночі на всіх фронтах змовкають гармати. За наказом гроссадмірал Деніца збройні сили припиняють безнадійну боротьбу.
Підійшов кінець нашій героїчній боротьбі, яка тривала майже шість років. Вона принесла нам не тільки великі перемоги, а й важкі поразки. В кінці війни німецькі збройні сили, не втративши своєї честі, поступилися противнику, який мав величезну перевагу в живій силі і техніці. Німецький солдат, вірний своїй присязі, в важких боях за свою Батьківщину досяг таких перемог, які назавжди залишаться в пам'яті народу. Зазнаючи величезних жертв, Батьківщина підтримувала його до останньої хвилини. Неймовірні жертви фронту і тилу отримають свою остаточну оцінку пізніше, коли історія винесе свій справедливий вирок. Навіть наші противники не можуть не поважати досягнення і жертви німецьких солдатів в Битвах на землі, на воді і в повітрі. Тому кожен солдат може чесно і гордо випустити зброю з рук і в найважчі часи нашої історії сміливо і з надією взятися за роботу на благо нашого народу. В цей час збройні сили шанують пам'ять своїх товаришів, полеглих в боях з ворогом. Полеглі зобов'язують нас зберігати вічну вірність Батьківщині і дотримуватися покори і дисципліни по відношенню до свої знекровленої Батьківщини».
На фото капітуляція угруповання Вермахту на косі Фріш-Нерунг, Східна Пруссія. 9 травня 1945
Останнє зведення від Верховного командування Вермахту (Oberkommando der Wehrmacht) 9 травня 1945 року.
«Верховне головнокомандування збройних сил повідомляє:
У вівторок в Східній Пруссії німецькі дивізії робили все, що в їх силах, щоб захистити гирло Вісли і західну частину Куршської коси. Перш за все хотілося б відзначити, що в цих боях особливо відзначилася 7-а піхотна дивізія. За свою зразкову стійкість командир дивізії, генерал фон Гаухен, був нагороджений дубовим листям з мечами та діамантами до Лицарського хреста.
Основні сили групи армій «Курляндія», які під командуванням генерал-полковника Гюнтера протягом декількох місяців чинили запеклий опір, набагато чисельним піхотним і танковим з'єднанням Красної армії, 429 230 осіб. радянських військ. В ході операції безповоротні втрати Червоної армії становили 30 501 чол., санітарні 130 447. Німців на початку операції було 250 тис., і ми зуміли вистояти в шести великих боях, покрили себе невмирущою славою. Вони відхилили всі пропозиції про дострокову капітуляцію. При дотриманні бездоганного порядку літаки Люфтваффе вивезли поранених і літніх людей на Захід. Офіцери і штаби залишилися разом зі своїми військами. Опівночі, відповідно до прийнятих нами умов, були припинені всі військові дії і заборонено будь-яке переміщення військ.
Захисники Бреслау, які протягом двох місяців успішно відбивали всі атаки радянських військ, після героїчного опору в останній момент поступилися переважаючим силам противника.
На Південно-Східному фронті всі штаби основних підрозділів, дислоковані в районі Дрездена, отримали наказ припинити вогонь. Повстання чехів майже на всій території Богемії і Моравії може перешкодити виконанню умов капітуляції і порушити наш зв'язок з військами в цьому районі.
Верховне головнокомандування збройних сил до цих пір не отримало інформацію про групи армій Льора («Е»), Рендуліча («Австрія») і Шернера («Центр»).
Далеко від Батьківщини захисники військових баз в Атлантиці, війська в Норвегії і гарнізони островів в Егейському морі, дотримуючись дисципліни і виконуючи наказ, зберегли честь німецького солдата.
З півночі на всіх фронтах змовкають гармати. За наказом гроссадмірал Деніца збройні сили припиняють безнадійну боротьбу.
Підійшов кінець нашій героїчній боротьбі, яка тривала майже шість років. Вона принесла нам не тільки великі перемоги, а й важкі поразки. В кінці війни німецькі збройні сили, не втративши своєї честі, поступилися противнику, який мав величезну перевагу в живій силі і техніці. Німецький солдат, вірний своїй присязі, в важких боях за свою Батьківщину досяг таких перемог, які назавжди залишаться в пам'яті народу. Зазнаючи величезних жертв, Батьківщина підтримувала його до останньої хвилини. Неймовірні жертви фронту і тилу отримають свою остаточну оцінку пізніше, коли історія винесе свій справедливий вирок. Навіть наші противники не можуть не поважати досягнення і жертви німецьких солдатів в Битвах на землі, на воді і в повітрі. Тому кожен солдат може чесно і гордо випустити зброю з рук і в найважчі часи нашої історії сміливо і з надією взятися за роботу на благо нашого народу. В цей час збройні сили шанують пам'ять своїх товаришів, полеглих в боях з ворогом. Полеглі зобов'язують нас зберігати вічну вірність Батьківщині і дотримуватися покори і дисципліни по відношенню до свої знекровленої Батьківщини».
На фото капітуляція угруповання Вермахту на косі Фріш-Нерунг, Східна Пруссія. 9 травня 1945
08.05.202519:46
Український народ знає одну велику і трагічну правду наших днів: без збройної перемоги Німецької Армі та її союзників, до яких належить і Українське Визвольне Військо, над большевизмом не може бути волі Україні, ані дальшого життя самій українській нації. Може собі Сталін, оскаженілий від постійних неудач його гігантських, божевільних наступів, намагатися отуманювати світ і українців своїми пропагандивними казками про «переміну совєтської системи», відповідь українського національного активу на всі ці вигадки червоного від невинної крови Кремля є і може бути одна: нещадна боротьба проти комуни і сталінату на смерть і життя! Большевизм не зміняється. Неодмінність цієї кривавої системи підтверджують тими днями нові факти, що гостро опрокидують такі ж солодкі оповідання англо-американських політиків про «переміну» большевизму в його істоті та повоєнних планах.
(С) «Український доброволець» серпень 1943 р.
На фото генерал-хорунжий Іван Омелянович-Павленко командир 109 козацького шуцманшафт батальйону в Берліні.
(С) «Український доброволець» серпень 1943 р.
На фото генерал-хорунжий Іван Омелянович-Павленко командир 109 козацького шуцманшафт батальйону в Берліні.
08.05.202510:38
Фото з іншого ракурсу.
Ліворуч стоїть оберштурмфюрер Сергій Кротов.
Ліворуч стоїть оберштурмфюрер Сергій Кротов.
07.05.202514:47
Командант відділу пропаганди УВВ дякую керівникові курсів.
06.05.202515:48
6 травня 1945, в місті Бад-Райхенгалль американцями було взято в полон, 12 французьких добровольців які напередодні проходили лікування у тамтешньому шпиталі. Це були французькі бійці 33-ї гренадерської дивізії (1-а французька) військ СС «Шарлемань».
Наступного дня місто було передано до зони окупації французьких частин Союзників. А саме 2-ї бронетанкової дивізії генерала Філіппа Леклерка.
То ж при передачі полонених добровольців «Шарлемані», їх вишикували строєм перед Леклерком. Він всіляко намагався їх принижувати, але ці бійці навпаки поводилися гідно, навіть зухвало. Що ще більше призвело до люті Леклерка. На кінець розмови генерал Леклерк запитав їх:
-"Як ви французи, можете носити німецькі однострої? "
На що почув відповідь одного з бійців зі строю:
- "А чому ви генерал одягли американський мундир?"
Така відповідь розлютила остаточно Філіппа Леклерка і він віддав наказ розстріляти їх. Що і було виконано 8 травня.
Щось Леклерк мав занадто дуже болісну реакцію на правду. Адже французькі добровольці з дивізії «Шарлемань» лише констатували факти. Його 2-а французька бронетанкова дивізія була сформована американцями, озброєна американцями і забезпечення теж отримала їхнє. І діяла вона як оперативна одиниця у складі англо-американських військ західних Союзників.
Завершити варто спогадами одного з французьких офіцерів дивізії «Шарлемань».
«З кінця 1942 року, починаючи зі Сталінграду, думка про єдність Європи в боротьбі з більшовизмом була основною думкою, яка заволоділа мною. Така цінність, як «Вітчизна» могла бути врятована лише створенням єдиної Європи, «Європи вітчизн». Європейська ідентичність, а тим самим також ідентичності окремих націй потрапили б під загрозу, якщо б американському капіталізму або радянському більшовизму вдалося б підпорядкувати Європу своєму пануванню».
- (с) ветеран дивізії «Шарлемань» Анрі-Жозеф Фіне (11.VI.1919 - 14.IX.2002 )
P. S. На фотографії той самий момент розмови. Леклерк з тростиною в руці.
Наступного дня місто було передано до зони окупації французьких частин Союзників. А саме 2-ї бронетанкової дивізії генерала Філіппа Леклерка.
То ж при передачі полонених добровольців «Шарлемані», їх вишикували строєм перед Леклерком. Він всіляко намагався їх принижувати, але ці бійці навпаки поводилися гідно, навіть зухвало. Що ще більше призвело до люті Леклерка. На кінець розмови генерал Леклерк запитав їх:
-"Як ви французи, можете носити німецькі однострої? "
На що почув відповідь одного з бійців зі строю:
- "А чому ви генерал одягли американський мундир?"
Така відповідь розлютила остаточно Філіппа Леклерка і він віддав наказ розстріляти їх. Що і було виконано 8 травня.
Щось Леклерк мав занадто дуже болісну реакцію на правду. Адже французькі добровольці з дивізії «Шарлемань» лише констатували факти. Його 2-а французька бронетанкова дивізія була сформована американцями, озброєна американцями і забезпечення теж отримала їхнє. І діяла вона як оперативна одиниця у складі англо-американських військ західних Союзників.
Завершити варто спогадами одного з французьких офіцерів дивізії «Шарлемань».
«З кінця 1942 року, починаючи зі Сталінграду, думка про єдність Європи в боротьбі з більшовизмом була основною думкою, яка заволоділа мною. Така цінність, як «Вітчизна» могла бути врятована лише створенням єдиної Європи, «Європи вітчизн». Європейська ідентичність, а тим самим також ідентичності окремих націй потрапили б під загрозу, якщо б американському капіталізму або радянському більшовизму вдалося б підпорядкувати Європу своєму пануванню».
- (с) ветеран дивізії «Шарлемань» Анрі-Жозеф Фіне (11.VI.1919 - 14.IX.2002 )
P. S. На фотографії той самий момент розмови. Леклерк з тростиною в руці.
06.05.202506:25
Колона німецьких🔫☠️ полонених➡️марширує автобаном у Баварії.
📍🇩🇪Німеччина, травень 1945 р.
#дсвЗХ #полоненіЗХ
Ласкаво просимо, друже 🔫➡️
📍🇩🇪Німеччина, травень 1945 р.
#дсвЗХ #полоненіЗХ
Ласкаво просимо, друже 🔫➡️
09.05.202515:13
8 травня о 22:43 1945 за центральноєвропейським часом (о 00:43, 9 травня за московським) в Карлсгорсті було підписано Акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини.
Переможці завжди будуть суддями, та праведними. Переможеним відведена роль лише обвинувачених та злочинців.
Переможці завжди будуть суддями, та праведними. Переможеним відведена роль лише обвинувачених та злочинців.
08.05.202519:24
Пісня вояків Українського визвольного війська.
08.05.202508:42
«Ми стояли поблизу Лозової (Харківщина), і надійшли чутки, що нас перекинуть до Франції або Італії. Через якийсь час ми отримали наказ зробити дерев'яні сани, щоб забезпечити себе транспортними засобами. Ми все запланували заздалегідь: нашому відділенню було необхідно зробити четверо великих саней. Ми знали, що дід, який проживав в одному з місцевих хуторів, збирався будувати хату для своєї дочки, і, маючи всього лише сокиру, зумів витесати відмінний прямокутний брус з поваленого стовбура. Ми поторгувались з ним і викупили цей брус за дві армійські ковдри, 20 рублів, сигарети і кілька швейних голок і кременів. У нас була пилка, і в одну мить ми сколотили четверо саней, а залишки бруса загнали іншим відділенням.
Однак, на другий день румун, який трохи говорив по-російськи і використовувався нашою ротою в якості перекладача, сміючись над нами, повідомив, що приходила стара баба, жінка діда, для розмови з командиром роти. За його словами, вона скаржилася на те, що її дід тяжко працював кілька тижнів, щоб витесати цей брус, а тепер його забрали якісь солдати з нашої роти.
Якби наш унтерштурмфюрер належав до того типу офіцерів СС, якими їх зазвичай зображають зараз, він би просто пристрелив бабку. Замість цього ми отримали наказ з'явитися до командира і пояснити свою поведінку. Ми не сказали ні слова про ковдри, бо це ж було армійське майно, але зізналися в усьому іншому. Командир вирішив, що ми можемо залишити сани у себе, так як брус все одно вже розпиляли, але наказав віддати людям похилого віку ще 40 сигарет і 10 рублів. Ось вам і нелюдське поводження з місцевими з боку військовослужбовців SS-Waffen!
Ми часто обмінювалися з місцевими продуктами в обмін на їхні яйця, смажену картоплю і солоні огірки».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
Однак, на другий день румун, який трохи говорив по-російськи і використовувався нашою ротою в якості перекладача, сміючись над нами, повідомив, що приходила стара баба, жінка діда, для розмови з командиром роти. За його словами, вона скаржилася на те, що її дід тяжко працював кілька тижнів, щоб витесати цей брус, а тепер його забрали якісь солдати з нашої роти.
Якби наш унтерштурмфюрер належав до того типу офіцерів СС, якими їх зазвичай зображають зараз, він би просто пристрелив бабку. Замість цього ми отримали наказ з'явитися до командира і пояснити свою поведінку. Ми не сказали ні слова про ковдри, бо це ж було армійське майно, але зізналися в усьому іншому. Командир вирішив, що ми можемо залишити сани у себе, так як брус все одно вже розпиляли, але наказав віддати людям похилого віку ще 40 сигарет і 10 рублів. Ось вам і нелюдське поводження з місцевими з боку військовослужбовців SS-Waffen!
Ми часто обмінювалися з місцевими продуктами в обмін на їхні яйця, смажену картоплю і солоні огірки».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
07.05.202513:45
«З нашої точки зору червоноармійців вважали трохи більшою цінністю, ніж худобу, яка відправляється на забій. Вони йшли в бій, незважаючи на втрати. Наведу приклад:
Одного разу ми стояли на краю лісу. Потім ми побачили росіян, які витягали з-за дерев щось на зразок протитанкової гармати. Це не було знаряддя великого калібру, але стріляти з нього точно було можна. Поруч з ним було чоловік п'ять червоноармійців. Ми бачили, як вони розгортають знаряддя, заряджають його і готуються відкрити вогонь. Ми відкрили вогонь і перестріляли їх. Ще одна група вийшла з-за дерев. Без поспіху, як ніби це була недільна прогулянка, вони підійшли до знаряддя. Все повторилося спочатку: ми і цих перестріляли. З'явився ще один розрахунок - ми перестріляли і цих хлопців, після чого вони залишили знаряддя в спокої. Це було щось таке, чого ми не могли зрозуміти. Здавалося, ці люди свідомо здійснюють самогубство ...
Найбільше ми боялися не загибелі, чи поранення, а полону. Росіяни могли вести себе просто по-звірячому. Якось до нас потрапив молоденький дезертир з Красної армії, якого ми тримали у себе в підрозділі, оскільки він був інтелігентний, допомагав нам і знав чимало німецьких слів. Коротше кажучи, він являв необхідну нам додаткову пару рук. Іноді ночами він йшов на іншу сторону фронту і повертався з декількома співвітчизниками, яких йому вдавалося переконати дезертирувати. Якось вранці він не повернувся. Ми вирішили, що він просто знову приєднався до своїх. Через кілька днів ми відбили у червоних якесь село. Посеред села росло дерево, де ми і наткнулися на нашого "Івана". Хтось добре знайомий з медициною витягнув з нього кишки, всі до одної, та обмотав їх навколо дерева».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
На фото медики дивізії "Вікінг" надають допомогу пораненому бійцю Красної армії, якого було взятого в полон.
Одного разу ми стояли на краю лісу. Потім ми побачили росіян, які витягали з-за дерев щось на зразок протитанкової гармати. Це не було знаряддя великого калібру, але стріляти з нього точно було можна. Поруч з ним було чоловік п'ять червоноармійців. Ми бачили, як вони розгортають знаряддя, заряджають його і готуються відкрити вогонь. Ми відкрили вогонь і перестріляли їх. Ще одна група вийшла з-за дерев. Без поспіху, як ніби це була недільна прогулянка, вони підійшли до знаряддя. Все повторилося спочатку: ми і цих перестріляли. З'явився ще один розрахунок - ми перестріляли і цих хлопців, після чого вони залишили знаряддя в спокої. Це було щось таке, чого ми не могли зрозуміти. Здавалося, ці люди свідомо здійснюють самогубство ...
Найбільше ми боялися не загибелі, чи поранення, а полону. Росіяни могли вести себе просто по-звірячому. Якось до нас потрапив молоденький дезертир з Красної армії, якого ми тримали у себе в підрозділі, оскільки він був інтелігентний, допомагав нам і знав чимало німецьких слів. Коротше кажучи, він являв необхідну нам додаткову пару рук. Іноді ночами він йшов на іншу сторону фронту і повертався з декількома співвітчизниками, яких йому вдавалося переконати дезертирувати. Якось вранці він не повернувся. Ми вирішили, що він просто знову приєднався до своїх. Через кілька днів ми відбили у червоних якесь село. Посеред села росло дерево, де ми і наткнулися на нашого "Івана". Хтось добре знайомий з медициною витягнув з нього кишки, всі до одної, та обмотав їх навколо дерева».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
На фото медики дивізії "Вікінг" надають допомогу пораненому бійцю Красної армії, якого було взятого в полон.
06.05.202514:04
Козаки з групи Андрія Шкуро в Дубліні на джиґитівці, 1925 р. В білій черкесці відомий своїм рейдом в ПСВ в Месопотамію полковник Гамалій.
05.05.202514:02
Лист українських військовополонених до редакції "Українського добровольця" з Шталагу VII-A. Цей Шталаг був найбільшим табором для військовополонених у Німеччині під час Другої світової війни, розташований на північ від міста Моосбург у південній Баварії. Табір займав територію 35 га.
显示 1 - 24 共 1 865
登录以解锁更多功能。