Нині зими такі короткі —
Цій всього лиш четвертий рік.
Ще мала, не набралася сил,
А весна вже чатує-полює —
Не сховатися бідній, розтати.
Бо тобі і таким же, як ти,
Не потрібна сумна дитина.
Бо тобі і таким же, як ти,
Так кортить прорости по весні —
Диким полем і бавитись вітром,
Будяком степовим, мабуть, маком,
Бити байдики, кпинити з сонця,
Щоб те плакало — хитрі такі.
І манити до себе птахів,
Аби ті не летіли у вирій.
Ти там був, загубив там сили,
А птахи — лиш птахи, шкода їх.
Що лишається? Знаєш — запах...
Кажеш: "Стань у степу і стань степом,
Заплющ очі, тоді забудь, де ти —
І тоді ти пізнаєш нас.
Запашне різнотрав'я — ось де ми,
Роси темного ранку — це очі,
Миші й різні комахи — адепти,
Шелестіння трави — сонети."
