О четвертій ранку по нашій країні полетіли ракети. Від цього моменту пройшло три роки. Три роки боїв, болю, втрат і перемог. Ми змінилися. Всі змінилися…
Наша країна стала першою в багатьох речах. По ній першій у застосували міжконтинентальну ракету. По ній першій били "Кинджалами" та "Іскандерами" у таких масштабах. Наші міста стали полігоном для випробувань дронів, ракет та іншого озброєння.
Ми першими навчилися будувати ППО, яке збиває «непереможні» російські ракети. Ми першими показали, як дрони можуть змінити правила гри. Ми навчилися бити ворога в тилу на тисячі кілометрів, не маючи флоту, авіації чи арсеналу ядерного стримування.
Ми – перші у світі, хто без власного флоту потопив ворожий підводний човен. Ми – перші, хто без авіаносців, есмінців і корветів знищив стільки ворожих кораблів, що Чорноморський флот Росії фактично перестав існувати як бойова сила.
Росія принесла на нашу землю не просто війну – вона принесла звірства, від яких здригнувся світ. Буча, Ізюм, Маріуполь, Оленівка – назви, які стали символами геноциду, катувань, масових убивств. Наших дітей викрадали, наших людей розстрілювали з зав’язаними руками, цивільних катували електрострумом тільки за те, що вони українці. Вони вбивали нас тому, що ми є.
Ми могли зламатися. Могли втратити віру, як втрачали міста під першим натиском. У нас було багато невдач, непорозумінь, болючих помилок. Але було й інше – шалена воля до перемоги, здатність вставати після поразок і бити сильніше.
За ці три роки ми стали сильнішими. Ми розвинули власний ВПК, навчилися воювати краще за тих, кого вважали найсильнішими. Ми втратили страх.
Росія програла цю війну ще в перші 72 години. Вони кидали десант на Гостомель, рвалися до Києва, закидали наші міста диверсантами – і провалилися. Вони не врахували головного – нашої волі до спротиву.
Величезна шана всім героям, які віддали своє життя. Усім, хто зустрів ворога в перші години, хто з боями вибивав окупантів із північних областей, хто не дав їм взяти Київ. Шана всім, хто бився за Гостомель і розгромив там найкращі сили ворога.
Шана тим, хто тримав Маріуполь 86 днів, хто стояв до останнього на "Азовсталі", хто виходив у бій, знаючи, що шансів повернутися майже немає.
Шана всім, хто зараз тримає лінію фронту, ремонтує техніку, керує дронами, евакуює поранених, доставляє боєприпаси. Ми втратили багатьох, але не маємо права їх підвести. Війна ще не закінчена – і ми маємо її виграти.
Ми не будуемо казати, що далі буде легше. Ні – далі буде ще важче. Особливо з останніми новинами. Але в нас немає вибору. Ми або зламаємо ворога, або зникнемо як нація. Іншого варіанту немає. І якщо за три роки вони не змогли нас перемогти, то вони не переможуть ніколи.
Слава Україні 🫡
