Нові,але вже пожовклі стіни пронизані наскрізь сітками диму .Спогади тут відлунюються ледь чуйним ехом. Я зняв фотографії, та вони все ще продовжують залишались в своїх рамках. Спогади блищать опалом,ледь чутний запахом погашеної свічки.Тріщить паркет від важких кроків.
-Чи це було вірне рішення?- безглузде питання,яке не знайде відповіді і буде ходити тінню за мною може і до кінця життя.Однак, воно вірне сьогодні.
Я звик до запаху цигарок та туманних думок.До силуетів,що блукають кімнатою.
До себе і певно тебе.
Серцебитя у вухах,тремтячі пальці і сірники,порушені слізьми. Це певно все.