Чудова мить світанку: Спас воскрес,
Щоб я і ти, Його життям пробуджені,
Могли сягнути душами небес,
Відкуплені, вже більше не осуджені!
Він нам подарував нове життя,
Назвавши так велично: дітьми Божими.
Вже у зневірі дні не пролетять -
Ми можем бути на Ісуса схожими.
Христос воскрес і дав спасіння дар
Із милості до нас і ласки Божої.
Себе віддав як жертву на вівтар,
Бо дуже любить по-отцівськи кожного.
Заради нас Він смерть здолати зміг,
І сили пекла також посоромлені.
Христос воскрес! Темряву переміг!
Вже назавжди гріха основи зломлені!
Чудова мить: в відкуплених серцях
Воскреслий Святим Духом поселяється.
Бринить сльоза подяки на очах
Й величне Боже Ім'я прославляється.
Він спас і відродив тебе й мене
Того світанку воскресіння світлого.
Наповнив змістом все життя земне
І дарував надію життя вічного.
Христос воскрес! Яка блага ця вість,
Що силою і торжеством наповнена.
Нехай лунає так, як і колись:
Відрадно, урочисто і упевнено!
Нехай же радість сповнює серця
І вдячна пісня в небо хай здіймається!
Прославмо за любов свого Творця,
І Ним, воскреслим, хай душа втішається!
Цей вірш уже був у спільноті, але, може, ще комусь знадобиться.
10.04.16
"Під хрестом же Ісуса стояли -
Його мати, і сестра Його матері,
Марія Клеопова, і Марія Магдалина".
Єв. Івана 19:25
То був найважчий день. І найчорніший,
Коли Ісуса воїни розп'яли.
Ну хіба може горе бути більшим?!
Марія в розпачі біля хреста стояла.
Якби могла - о!- якби тільки вміла
Полегшити Його тяжкі страждання
Або додати ще й своєї сили...
Але з хреста дивився Він востаннє.
І гучно скрикнувши, помер. О Боже милий!
Хіба такому треба помирати?
Хіба Йому тепер лягти в могилу,
Коли стільком ще треба помагати?
Не розуміла. Серце рвалось з болю.
Як пережити втрату надвелику?
Він же змінив її пропащу долю,
Не дав згубити молодого віку!
Ну а тепер, а що тепер робити
Усім, хто так любив Його? О Боже!
Уже й могила каменем закрита
І запечатана. Стоїть сторожа.
Скінчився день. А у неділю рано,
Ще ледь світанок зарожевив обрій,
Ще навіть стежку бачила погано,
Побігла в сад, уже знайомий добре.
Але... О ні! Могила вже відкрита!
Христа нема. Його, напевне, вкрали,
Щоб назавжди від неї схоронити!
У відчаї Марія заридала.
"Чого ти плачеш?" - ангели питають.
Ну а вона іще не розуміє.
"Я тіло Господа свого шукаю".
І знову відчай, знову безнадія.
"Чого ти плачеш?" Озирнулась. "Може,
Це ти Його узяв? Скажи, прошу я,
Куди поклав? Мені ти допоможеш?
Я заберу Його..." "Маріє!" - чує.
...Світанок. На траві ще були роси,
І прохолода землю огортала.
Та на очах вже не бриніли сльози.
"Раввуні!" - вона Господа впізнала.
* * *
Як добре, коли знаємо ми Бога
І ходим у житті Його стежками,
У світі не шукаєм тільки свого,
А багатієм добрими ділами.
Та лиш тоді, коли любов у серці
До Господа, як у Марії, буде,
Він тихим голосом до нас озветься
І ми побачим воскресіння чудо.
© Юля Тонего
