“Десь за хвилину Трамп закінчив свій вітальний монолог, і я пояснив йому суть матеріалів, які збирався з ним обговорити, і те, чому йому важливо про них знати. Я почав викладати йому дані з досьє про те, що у 2013 році в московському готелі він мав зустріч із повіями, яку росіяни зняли на плівку. Я не згадав про те, що повії помочилися одна на одну на ліжку, де колись спали президент Обама та перша леді. Я вирішив, що про цю деталь йому знати необовʼязково. Уся ця ситуація здавалася мені сюрреалістичною. Під час зустрічі я мало не отримав позатілесного досвіду: я немов дивився на себе збоку та бачив, як розповідав новому президентові про випадок з російськими проститутками. Посеред доповіді Трамп різко та зухвало мене перебив. Йому кортіло заперечити правдивість звинувачень.
Я пояснив, що ФБР не наполягало на правдивості досьє. Ми лише гадали, що йому варто знати про його існування й те, що воно вже отримало широкий розголос.
Я додав, що одне із завдань ФБР полягає в захисті президента від стороннього впливу, тому він повинен знати, що можуть сказати росіяни, навіть якщо це неправда. Я також наголосив, що ми не мали наміру приховувати від нього інформацію, яку до того ж преса збиралася оприлюднити.
Трамп знову заперечив усі звинувачення та запитав – гадаю, риторично, – чи він схожий на того, кому потрібні послуги повій.
Потім він узявся говорити про випадки, коли жінки звинувачували його в сексуальному домаганні, хоча цього питання я не порушував. Він назвав імена кількох жінок та їхні звинувачення, немов навмисне їх завчив. Здавалося, що він зайняв глуху оборону й розмова невдовзі обернеться катастрофою, тож я інстинктивно розіграв свій козир:
– Сер, ми вас не розслідуємо.
Це його заспокоїло”.
(Із книги спогадів екс-директора ФБР Джеймса Комі “Вища вірність“)