
Україна Online: Новини | Політика

Телеграмна служба новин - Україна

Резидент

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Николаевский Ванёк

Лачен пише

Реальний Київ | Украина

Реальна Війна

Україна Online: Новини | Політика

Телеграмна служба новин - Україна

Резидент

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Николаевский Ванёк

Лачен пише

Реальний Київ | Украина

Реальна Війна

Україна Online: Новини | Політика

Телеграмна служба новин - Україна

Резидент

The ДОКУМЕНТАЛІСТ
TGlist reytingi
0
0
TuriOmmaviy
Tekshirish
TekshirilmaganIshonchnoma
ShubhaliJoylashuvУкраїна
TilBoshqa
Kanal yaratilgan sanaЛют 07, 2025
TGlist-ga qo'shildi
Трав 27, 2024Muxrlangan guruh
TД
The ДОКУМЕНТАЛІСТ Chat
27


31.03.202514:47
Нелюди.
Картина німецького художника Герберта Смагона 1945 року.
Картина німецького художника Герберта Смагона 1945 року.


19.03.202510:24
Repost qilingan:
ГОЛОБУЦЬКИЙ

07.04.202517:26
"Інтер", телепрограма і святковий концерт до 2022 Нового року. Лишалось 57 днів до Великої війни. Завершувався 8-й рік чергової війни з Росією.
Корінь - саме отут. Чому нас вважали легкою ціллю.
Корінь - саме отут. Чому нас вважали легкою ціллю.


12.04.202514:58
Що записано в книгу життя, або як приходить і відходить рід
Не знаю точної локації - де саме зроблена ця світлина і що зараз на місці цього саду.
Навіть важко впізнати пору. Рання весна, пізня осінь?
Це не важливо. Важливе інше - люди, які збереглися на ній.
Люди, які дали мені кров, характер і все те, що називають спадковістю.
/З кроликом у руках мій тато Володя - наймолодший серед трьох братів. Був затятим книгоманом, зібрав величезну, як на село, бібліотеку і привчив мене до читання.
Мабуть, ніякі університети світу не дали б мені стільки, як ці куплені ним книги.
Так добре писав, що я завжди думаю - от якби він був живим, то точно влаштували б конкурс якоїсь короткої прози, хто краще втне - я чи таки він? Я бачу цей баттл - він на старій друкарці, я - на своєму "Asus" б'ємо по клавішах, аж іскри летять.
Не знаю точної локації - де саме зроблена ця світлина і що зараз на місці цього саду.
Навіть важко впізнати пору. Рання весна, пізня осінь?
Це не важливо. Важливе інше - люди, які збереглися на ній.
Люди, які дали мені кров, характер і все те, що називають спадковістю.
/З кроликом у руках мій тато Володя - наймолодший серед трьох братів. Був затятим книгоманом, зібрав величезну, як на село, бібліотеку і привчив мене до читання.
Мабуть, ніякі університети світу не дали б мені стільки, як ці куплені ним книги.
Так добре писав, що я завжди думаю - от якби він був живим, то точно влаштували б конкурс якоїсь короткої прози, хто краще втне - я чи таки він? Я бачу цей баттл - він на старій друкарці, я - на своєму "Asus" б'ємо по клавішах, аж іскри летять.
12.04.202514:59
З сокирою у руках - дід Семен. Це саме на його честь названо мого брата Семена. Дід був артистом. Організовував театри, малював і брав активну участь в "Просвіті".
Сільська робота його не дуже цікавила, через що постійно сварилася баба, ну бо які буряки чи картопля, якщо жде Панас Мирний чи Нечуй-Левицький. А воли і корови хай собі ревуть, бо вони проза, а не поезія життя.
Думаю і оцю сокиру в руки дід взяв радше, щоб стати до фото.
Після цього він точно сів на мотоцикл та й знову гайнув кудись по своїх творчих справах.
Не знаю чи правда, але кажуть, що саме дід Семен добре знався з родиною Стефаників, які жили в Русові.
Про що думали ці яскраві і сильні люди?
Що робили саме того дня, коли в село приїхав фотограф? Що робили день перед тим і наступного дня?
Якою була їхня хата і побут в ній?
Які розмови там велися вечорами?
Хто з сусідів приходив в гості?
Чи збереглося хоча б одне дерево, яке на цьому фото ще зовсім молоде?
Ну є ж шанс, що воно ще росте? Нехай старе, крислате, всохле і давно не родюче, але тримається, рветься за життя.
Чекає на весну і перший зелений листочок, який вистрелить з чорної шершавої кори.
Стільки пам'яті і стільки темряви.
Світла і забуття.
Стільки всього у цій книзі ЖИТТЯ...
Сільська робота його не дуже цікавила, через що постійно сварилася баба, ну бо які буряки чи картопля, якщо жде Панас Мирний чи Нечуй-Левицький. А воли і корови хай собі ревуть, бо вони проза, а не поезія життя.
Думаю і оцю сокиру в руки дід взяв радше, щоб стати до фото.
Після цього він точно сів на мотоцикл та й знову гайнув кудись по своїх творчих справах.
Не знаю чи правда, але кажуть, що саме дід Семен добре знався з родиною Стефаників, які жили в Русові.
Про що думали ці яскраві і сильні люди?
Що робили саме того дня, коли в село приїхав фотограф? Що робили день перед тим і наступного дня?
Якою була їхня хата і побут в ній?
Які розмови там велися вечорами?
Хто з сусідів приходив в гості?
Чи збереглося хоча б одне дерево, яке на цьому фото ще зовсім молоде?
Ну є ж шанс, що воно ще росте? Нехай старе, крислате, всохле і давно не родюче, але тримається, рветься за життя.
Чекає на весну і перший зелений листочок, який вистрелить з чорної шершавої кори.
Стільки пам'яті і стільки темряви.
Світла і забуття.
Стільки всього у цій книзі ЖИТТЯ...
19.03.202510:25
Якщо серед підписників є багато трампістів і адептів руху MAGA, то свисніть, ми перестанемо таке постити. Все розуміємо. Ніщо людське нам не чуже.
Kirishning iloji bo'lmadi
media kontentga
media kontentga




+4
10.04.202508:52
Сьогодні, 10 квітня, рівно 113 років тому «Титанік» вирушив у свій перший та єдиний рейс, із Саутгемптона до Нью-Йорка.
На борту було 1317 пасажирів та 908 членів екіпажу.
14 квітня, за 20 хв. до півночі, «Титанік» зіткнувся з айсбергом. Отримавши кілька пробоїн, пароплав почав тонути. У шлюпки садили насамперед жінок та дітей.
15 квітня, близько 2-ї години ночі, розламавшись на дві частини, «Титанік» затонув забравши життя 1496 осіб.
712 людей, що врятувалися, підібрав пароплав «Карпатія».
На борту було 1317 пасажирів та 908 членів екіпажу.
14 квітня, за 20 хв. до півночі, «Титанік» зіткнувся з айсбергом. Отримавши кілька пробоїн, пароплав почав тонути. У шлюпки садили насамперед жінок та дітей.
15 квітня, близько 2-ї години ночі, розламавшись на дві частини, «Титанік» затонув забравши життя 1496 осіб.
712 людей, що врятувалися, підібрав пароплав «Карпатія».






16.03.202519:13
Мало не пропустили важливу дату – 16 березня, 2004 року в одному із житлових будинків Архангельська, що на росії, вибухнув газ.
Цілий під’їзд дев’ятиповерхового будинку було зруйновано, 60 осіб загинуло.
Спершу слідчі вважали, що витік газу був випадковим, але пізніше з'ясувалося, що труби спеціально розгерметизував 26-річний слюсар Сергій Алексейчик, який в такий спосіб помстився за звільнення з роботи — «Архангельскоблгазу».
На суді він зізнався, що «пробку з кранів витяг, щоб поганяти аварійну бригаду газовиків».
Цілий під’їзд дев’ятиповерхового будинку було зруйновано, 60 осіб загинуло.
Спершу слідчі вважали, що витік газу був випадковим, але пізніше з'ясувалося, що труби спеціально розгерметизував 26-річний слюсар Сергій Алексейчик, який в такий спосіб помстився за звільнення з роботи — «Архангельскоблгазу».
На суді він зізнався, що «пробку з кранів витяг, щоб поганяти аварійну бригаду газовиків».


19.03.202518:27
19 березня 1934 року працівник радгоспу «Прогрес» Митрофан Нікітін здійснив перший в історії замах на мертвого Леніна, що лежав в Мавзолеї.
Він випустив у нього дві кулі, а третю – собі у серце.
В кишені у чоловіка лежала передсмертна записка:
«Наскільки люди поринули у брехню. Довкола злидні, голод, рабство, звірство, пришибленість якась.
Люди бояться один одного, бояться слова зайвого сказати, знаючи, що за плечима ГПУ, катування, смерть.
Люди від виснаження, від голоду падають і мруть як мухи.
Кругом лютує тиф так інші епідемічні хвороби, котрі все далі розповсюджуються.
Так, дійсно наш «російський соціалізм» дуже і дуже багато принесе лиха народу.
Ще багато мільйонів загине від комунізму, від цієї химери, абсурду.
Я, Нікітін Митрофан Михайлович, з радістю вмираю за народ».
На початку 30-х Нікітін працював в Україні, де став свідком відбирання в селян хліба, розкуркулювання, колективізації і голоду, що був наслідком цього.
У всьому він звинувачував Леніна, хоча той і помер раніше.
Він випустив у нього дві кулі, а третю – собі у серце.
В кишені у чоловіка лежала передсмертна записка:
«Наскільки люди поринули у брехню. Довкола злидні, голод, рабство, звірство, пришибленість якась.
Люди бояться один одного, бояться слова зайвого сказати, знаючи, що за плечима ГПУ, катування, смерть.
Люди від виснаження, від голоду падають і мруть як мухи.
Кругом лютує тиф так інші епідемічні хвороби, котрі все далі розповсюджуються.
Так, дійсно наш «російський соціалізм» дуже і дуже багато принесе лиха народу.
Ще багато мільйонів загине від комунізму, від цієї химери, абсурду.
Я, Нікітін Митрофан Михайлович, з радістю вмираю за народ».
На початку 30-х Нікітін працював в Україні, де став свідком відбирання в селян хліба, розкуркулювання, колективізації і голоду, що був наслідком цього.
У всьому він звинувачував Леніна, хоча той і помер раніше.






+8
03.04.202508:42
Щоб не закидали упередженості. Подаю зі спогадами автора.
Перший спогад про Великдень у мене пов’язаний із чимось забороненим і з ментами.
Це були 1970-і, Луганськ, де я тоді жив. З вечора перед Великоднем храм Петра та Павла у нашому районі оточував наряд міліції.
Вони стояли щільним кільцем і на службу пропускали лише старих людей. Втім, крім них ніхто й не рвався. Як мені пояснили батьки, до церкви ходити — особистій справі шкодити.
Хрещений мій казав мені: «Пробач, Саню, ми, коли тебе хрестили, до церкви не заходили. Баба Віра, сусідка, взяла тебе в оберемок і занесла всередину. Ось хто в тебе хрещений».
У 1980-х я підріс, і мені захотілося покаятися.
Вирувала перебудова — до церкви можна було пройти вільно, міліцейські кордони вже не стояли, а в моду увійшли вінчання. Поки я думав, у чому мені покаятися, батюшка прискорив процедуру, запитавши: «Телевізор дивишся?» «Дивлюся, звичайно», — відповів я, не розуміючи суті, й почув: «Уже грішний!» На цьому покаяння закінчилося.
Перший спогад про Великдень у мене пов’язаний із чимось забороненим і з ментами.
Це були 1970-і, Луганськ, де я тоді жив. З вечора перед Великоднем храм Петра та Павла у нашому районі оточував наряд міліції.
Вони стояли щільним кільцем і на службу пропускали лише старих людей. Втім, крім них ніхто й не рвався. Як мені пояснили батьки, до церкви ходити — особистій справі шкодити.
Хрещений мій казав мені: «Пробач, Саню, ми, коли тебе хрестили, до церкви не заходили. Баба Віра, сусідка, взяла тебе в оберемок і занесла всередину. Ось хто в тебе хрещений».
У 1980-х я підріс, і мені захотілося покаятися.
Вирувала перебудова — до церкви можна було пройти вільно, міліцейські кордони вже не стояли, а в моду увійшли вінчання. Поки я думав, у чому мені покаятися, батюшка прискорив процедуру, запитавши: «Телевізор дивишся?» «Дивлюся, звичайно», — відповів я, не розуміючи суті, й почув: «Уже грішний!» На цьому покаяння закінчилося.
12.04.202514:59
Тато завжди стукав друкарською машинкою, ходив в костюмах і носив чорний таємничий портфель з кодовими замками. Що там було? Куплені на останні гроші книги, статті в районку, якісь старі фото надіслані діаспорою? Можливо рукопис, який він так і не встиг дописати.
Тато розбився в ДТП, коли я був в 9 класі.
//У хустині і своєму отому "вічному светрі" баба Василина. Вона завжди сиділа на лавиці перед хатою, сушила яблука і груші, відганяла ос і прожила таке довге життя, що і сама здавалася мені вічною.
Робила прекрасний вишняк і завжди давала кишенькові гроші, які довго розмотувала з квітчастої хустини.
Я досі пам'ятаю як пахло в неї в хаті, якого кольору і структури була та лавиця. Отак закрию очі і ніби чую під пальцями сухі з потрісканою фарбою дошки.
Дуже не любила коли мене кликали Стьопою і говорила: "то так москалі кажуть". Мене Стьопа і досі ніхто не називає.
///Далі татів брат Кузьма, якого також вже немає. Був прекрасним чудовим столяром, який з дерева міг зробити будь-що - від вікон і дверей до воза і дитячої колиски.
Мав величезну силу. Я вже якось писав, що одного разу розлютився, схопив за роги корову і повалив її догори ногами.
Але при тому все життя прислуговував паламарем в нашій старій церкві і був надзвичайно добрим.
Я коли приїжджав зі Львова, то він завжди мене перепиняв і розпитував як я і "чи не бідую там". А я завжди біг-летів, не мав ніколи часу.
А тепер і ніхто не спитає бідую я чи ні.
////З деревиною у руках прадід Кузьма. Прадід, який в часи темної скрути і тотального злидарства на селі наважився поїхати на заробітки до Канади.
Заробив грошей і збудував першу в селі двоповерхову хату.
Потім у 1951-му, за підтримку УПА, москалі все село вивезли, а хату розікрали і зруйнували.
З селом зробили щось подібне, як зараз з Бучею. Коли люди повернулися за якийсь час додому, то воно стояло могильною пусткою - завалені хати, порожні мовчазні скрині, засипані криниці.
Тато розбився в ДТП, коли я був в 9 класі.
//У хустині і своєму отому "вічному светрі" баба Василина. Вона завжди сиділа на лавиці перед хатою, сушила яблука і груші, відганяла ос і прожила таке довге життя, що і сама здавалася мені вічною.
Робила прекрасний вишняк і завжди давала кишенькові гроші, які довго розмотувала з квітчастої хустини.
Я досі пам'ятаю як пахло в неї в хаті, якого кольору і структури була та лавиця. Отак закрию очі і ніби чую під пальцями сухі з потрісканою фарбою дошки.
Дуже не любила коли мене кликали Стьопою і говорила: "то так москалі кажуть". Мене Стьопа і досі ніхто не називає.
///Далі татів брат Кузьма, якого також вже немає. Був прекрасним чудовим столяром, який з дерева міг зробити будь-що - від вікон і дверей до воза і дитячої колиски.
Мав величезну силу. Я вже якось писав, що одного разу розлютився, схопив за роги корову і повалив її догори ногами.
Але при тому все життя прислуговував паламарем в нашій старій церкві і був надзвичайно добрим.
Я коли приїжджав зі Львова, то він завжди мене перепиняв і розпитував як я і "чи не бідую там". А я завжди біг-летів, не мав ніколи часу.
А тепер і ніхто не спитає бідую я чи ні.
////З деревиною у руках прадід Кузьма. Прадід, який в часи темної скрути і тотального злидарства на селі наважився поїхати на заробітки до Канади.
Заробив грошей і збудував першу в селі двоповерхову хату.
Потім у 1951-му, за підтримку УПА, москалі все село вивезли, а хату розікрали і зруйнували.
З селом зробили щось подібне, як зараз з Бучею. Коли люди повернулися за якийсь час додому, то воно стояло могильною пусткою - завалені хати, порожні мовчазні скрині, засипані криниці.






+3
02.04.202512:20
У тридцятих роках Сталін вирішив відкрити СССР для іноземних туристів.
Для цього на всю потугу запрацювали совєтські художники та поліграфісти, стараннями яких народжувалися різноманітні буклети та листівки.
Їх відправляли по всьому світу. Чому?
Країні були потрібні гроші і валюта на індустріалізацію.
Знекровлене село і родинні коштовності поповнити казну уже не могли.
У 1933 Самуїл Маршак написав:
Давай побываем
в Советском Союзе!
Я буду питаться
Зернистой икрой,
Живую ловить осетрину,
Кататься на тройке
Над Волгой-рекой
И бегать в колхоз
По малину!
Для цього на всю потугу запрацювали совєтські художники та поліграфісти, стараннями яких народжувалися різноманітні буклети та листівки.
Їх відправляли по всьому світу. Чому?
Країні були потрібні гроші і валюта на індустріалізацію.
Знекровлене село і родинні коштовності поповнити казну уже не могли.
У 1933 Самуїл Маршак написав:
Давай побываем
в Советском Союзе!
Я буду питаться
Зернистой икрой,
Живую ловить осетрину,
Кататься на тройке
Над Волгой-рекой
И бегать в колхоз
По малину!
18.03.202520:48
Не знаю, який там хокей збирається організовувати Трамп і хуйло, але у 1987-му молодіжний чемпіонат світу між Канадою та СССР завершився справжнім льодовим побоїщем.
Спортсмени були агресивно налаштовані ще перед матчем.
«Можна програти чемпіонат світу, але канадців треба перемогти обов’язково! Вибили тобі око — встав його на місце і біжи за канадцем. Не дай йому кидати по воротах!» - давав настанови команді тренер Анатолій Тарасов.
«Ми кричали суперникам: «Ідіть у дупу, чортові комуняки!» - згадували канадці.
У результаті після страшної бійки командам дали півгодини, щоб зібрати речі і під конвоєм розвезли по готелях. А вранці - в аеропорт.
Спортсмени були агресивно налаштовані ще перед матчем.
«Можна програти чемпіонат світу, але канадців треба перемогти обов’язково! Вибили тобі око — встав його на місце і біжи за канадцем. Не дай йому кидати по воротах!» - давав настанови команді тренер Анатолій Тарасов.
«Ми кричали суперникам: «Ідіть у дупу, чортові комуняки!» - згадували канадці.
У результаті після страшної бійки командам дали півгодини, щоб зібрати речі і під конвоєм розвезли по готелях. А вранці - в аеропорт.






12.04.202514:31
Хм, з’явилася цікава інформація — виявляється ЦРУ не вірило у самогубство Гітлера і продовжувало шукати його цілих десять років після офіційної інформації про смерть.
Про це пише New York Post з посиланням на розсекречені документи.
Зокрема, у жовтні 1945 року до американського розвідувального управління надійшов звіт, що фюрер міг переховуватись у спа-готелі в аргентинському містечку Ла-Фальда.
Його власниця була «палкою прихильницею» Гітлера.
У 1955 році агент із кодовим ім’ям CIMELODY-3 передав фотографію, на якій нібито зображений Гітлер на пляжі в Колумбії під фальшивим ім’ям Адольф Шріттельмайор.
Цей знімок став одним із декількох причин, що змушували розвідку продовжувати розслідування.
Втім, уже в 1955 році ЦРУ вирішило згорнути операцію, визнавши низькою ймовірність того, що нацист живий.
Ви як вважаєте?
Про це пише New York Post з посиланням на розсекречені документи.
Зокрема, у жовтні 1945 року до американського розвідувального управління надійшов звіт, що фюрер міг переховуватись у спа-готелі в аргентинському містечку Ла-Фальда.
Його власниця була «палкою прихильницею» Гітлера.
У 1955 році агент із кодовим ім’ям CIMELODY-3 передав фотографію, на якій нібито зображений Гітлер на пляжі в Колумбії під фальшивим ім’ям Адольф Шріттельмайор.
Цей знімок став одним із декількох причин, що змушували розвідку продовжувати розслідування.
Втім, уже в 1955 році ЦРУ вирішило згорнути операцію, визнавши низькою ймовірність того, що нацист живий.
Ви як вважаєте?


22.03.202509:33
У Британії помер совєтський шпигун-перебіжчик Олег Гордієвський, якого називають найвідомішим шпигуном ХХ століття.
Працював у КГБ, паралельно співпрацював з британською контррозвідкою МІ-6.
У 1985 Москва запідозрила його в неблагонадійності, але йому дивом вдалося уникнути арешту, суду та розстрілу, оскільки агента таємно переправили через кордон до Фінляндії у багажнику автомобіля.
Втечу з СССР тодішній міністр закордонних справ Великобританії Джеффрі Хоу назвав "дуже суттєвим успіхом британських сил безпеки".
Вважається, що саме Гордієвський допоміг змінити хід Холодної війни, пояснивши західним структурам, що насправді думають у совку і як краще спілкуватися із комуністичним режимом.
Працював у КГБ, паралельно співпрацював з британською контррозвідкою МІ-6.
У 1985 Москва запідозрила його в неблагонадійності, але йому дивом вдалося уникнути арешту, суду та розстрілу, оскільки агента таємно переправили через кордон до Фінляндії у багажнику автомобіля.
Втечу з СССР тодішній міністр закордонних справ Великобританії Джеффрі Хоу назвав "дуже суттєвим успіхом британських сил безпеки".
Вважається, що саме Гордієвський допоміг змінити хід Холодної війни, пояснивши західним структурам, що насправді думають у совку і як краще спілкуватися із комуністичним режимом.
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.