субстанція кловська | югтг
09.03.202521:34
ще в «кірі кіраліні» є ЖОСТКО стереотипний тіп з блекфейсом
це так, щоб зацікавить. тут додам кілька гіфок (не з ним)
це так, щоб зацікавить. тут додам кілька гіфок (не з ним)
09.03.202516:40
3. кіра кіраліна (1927) боріса глаголіна.
якось випадково трапилося, що в цьому спискові, написаному ще з місяць тому, відразу три німих фільми підряд (якраз до вчорашньої дати) або про безправ'я жінок, або про насильство, або просто про їхню видимість.
ця тема станом на тоді справді активно підіймалася. крім позавчорашнього «ордеру на арешт» (1926), вчорашьної «кіри...» та сьогоднішньої «василини» (1928), до цієї «течії» в нас можна віднести — найочевидніше — «право на жінку» (1930), а також «джальму» (1929), «таміллу» (1928) (цікаво, що так часто назвою ставало саме жіноче ім'я, пізніше це відгукнеться в творчості івченків), «квартали передмістя» (1930), «п'ять наречених» (1930), ще з десяток втрачених фільмів і науково-популярний «жінці про жінку» (1930).
з одного боку ця хвиля фільмів вкладається у загальну радянську течію (про)фемінізму, як відомо, дещо викривленого, псевдофемінізму, в якому жіноче звільнення підтримується, аби скористатися ним, накинувши ще більше обов'язків.
тоді з тебе, як у «феміністичній» «королеві бензоколонки» (1962) не спаде обов'язок знати всі 30 варіантів приготування картоплі, а також виглядати «жіночно» й прикрашати собою та клумбами робоче місце, а ще й просто накинеться робота, яку раніше вважали суто чоловічою. словом, зручна адаптація до «модних віянь» — кілька мільйонів додаткових робочих рук на індустріальному шкідливому будівництві зайвими не стануть.
з іншого боку, переконцентровуючись із причин і контексту масового виникнення цих фільмів на власне самі фільми, часто бачиш значно приємніші речі. троп «кіри кіраліни» дуже популярний і впізнаваний: жінку проти її волі видають заміж за багатого і жахливого, вона потерпає від насильства і намагається здобути суб'єктність. також, як це часто буває, має того самого коханого, який хоч і бідний, але хороший. в контексті нашого німого це переважно ще й історії або не з україни (кіра з балкан, тамілла з алжиру), або з допам'ятних імперських часів — ну бо в союзі вже все, звісно, добре, і ніяких утисків — бачили як жінки на дніпрельстані пахають?
якось випадково трапилося, що в цьому спискові, написаному ще з місяць тому, відразу три німих фільми підряд (якраз до вчорашньої дати) або про безправ'я жінок, або про насильство, або просто про їхню видимість.
ця тема станом на тоді справді активно підіймалася. крім позавчорашнього «ордеру на арешт» (1926), вчорашьної «кіри...» та сьогоднішньої «василини» (1928), до цієї «течії» в нас можна віднести — найочевидніше — «право на жінку» (1930), а також «джальму» (1929), «таміллу» (1928) (цікаво, що так часто назвою ставало саме жіноче ім'я, пізніше це відгукнеться в творчості івченків), «квартали передмістя» (1930), «п'ять наречених» (1930), ще з десяток втрачених фільмів і науково-популярний «жінці про жінку» (1930).
з одного боку ця хвиля фільмів вкладається у загальну радянську течію (про)фемінізму, як відомо, дещо викривленого, псевдофемінізму, в якому жіноче звільнення підтримується, аби скористатися ним, накинувши ще більше обов'язків.
тоді з тебе, як у «феміністичній» «королеві бензоколонки» (1962) не спаде обов'язок знати всі 30 варіантів приготування картоплі, а також виглядати «жіночно» й прикрашати собою та клумбами робоче місце, а ще й просто накинеться робота, яку раніше вважали суто чоловічою. словом, зручна адаптація до «модних віянь» — кілька мільйонів додаткових робочих рук на індустріальному шкідливому будівництві зайвими не стануть.
з іншого боку, переконцентровуючись із причин і контексту масового виникнення цих фільмів на власне самі фільми, часто бачиш значно приємніші речі. троп «кіри кіраліни» дуже популярний і впізнаваний: жінку проти її волі видають заміж за багатого і жахливого, вона потерпає від насильства і намагається здобути суб'єктність. також, як це часто буває, має того самого коханого, який хоч і бідний, але хороший. в контексті нашого німого це переважно ще й історії або не з україни (кіра з балкан, тамілла з алжиру), або з допам'ятних імперських часів — ну бо в союзі вже все, звісно, добре, і ніяких утисків — бачили як жінки на дніпрельстані пахають?
07.03.202512:48
03.03.202523:27
❌ написать ім'я спортсменки
❌ написать шо це десята ракетка світу
❌ написать назву турніру
❌ написать принаймні назву спорту хз
✅ написать "дочка мільярдера"
❌ написать шо це десята ракетка світу
❌ написать назву турніру
❌ написать принаймні назву спорту хз
✅ написать "дочка мільярдера"
20.02.202522:08
іронічно, що слово року в америці — це brainrot. дід на молодіжній хвилі, а ви убіжаєтесь
13.10.202420:59
колись я змонтую 10 годин крупних планів дідів і бабів з українського кіна і більше ніколи не буду онлайн
09.03.202516:41
07.03.202518:17
і наостанок — про рублі
«укразія» (1925), реж. петро чардинін
«укразія» (1925), реж. петро чардинін
07.03.202512:48
1/100
укразія (1925), реж. петро чардинін
в 11 класі, вступаючи на режисуру, подумав шо це ж треба знати на екзамен історію світового й українського кіна. був істориком за профілем, тому пішов усе вчити класичним історичним методом — з самого початку. так два місяці я дивився французьких авангардистів 20-х і українське кіно до (!) вуфку. на тому всю підготовку і закінчив, бо екзамен наставав якраз через два місяці.
от, власне, послуговуючись таким відомим підручником з історії кіна як «вікіпедія» натрапив на продюсерське товариство ханжонкова і ко, яке знімало кіно на наших теренах із доісторичних часів, і давай дивитися усе підряд.
подивився і з десяток короткометражних фільмів чи то петра, чи то пьотра чардиніна — це все шо встиг. а коли вже на екзамені спитали хто зняв «хрещеного батька» — трошки розгубився.
чомусь шановна комісія не знала шо мене треба було питать про «бояріна оршу» (1911) і «дядькову квартиру» (1913). так от тоді був страшно фрустрований шо не було можливості подивитися «мовчи, суме, мовчи» (1917) і «укразію, або 7+2» (1925).
що ж. і ось ми тут. фільму, щоправда, у вільному доступі досі немає, проте на днях на дц.онлайн буде інша картина чардиніна — байопік «тарас шевченко» 1926 року. я не бачив, тому рекомендую👺
«укразія» — несподівано аж задуже жвавий бойовик від старого вовка української кінематографії, страшно продуктивного майстра конвенційних «прозових» наративних жанрових фільмів 20-х, уособлення чи не всього, що ненавидів дзига вертов, колись пробував, але таки полишив довженко, і чим жив тодішній, скажімо, голлівуд.
гігантські (ну справді, просто гігантські) масовки, перестрілки по місту, втечі й переслідування, безкінечні флешбеки й складні дроблення фабули, бойові сцени й каскадерські трюки, шпіони, собаки, коні. а ще — широчезна палітра виражальних засобів.
іронічно, що як один із перших совєтських бойовиків про доблесне протистояння пролетарських підпільників, що поступово набуває обертів і матеріалізується в організований кулак протесту мас він абсолютно схематичний — себто видно, що чардиніну було цікаво лише кіно знімать, а «хто кому і куди» його мало обходило: поміняй червоних з білими місцями і нічого, за невеликими антуражними дрібницями, й не зміниться по суті.
у долі фільму дуже складна і плутана, як сюжет, історія, через яку маємо те, що він і не дороблений, і збережений лише частково, і змонтований уже в ХХІ столітті не зовсім відповідно оригіналу, і з тим усім все ще не до кінця зрозуміло. через це дійсно складно до кінця збагнути сюжет, що, вочевидь, критично в такому жанровому фільмі. але вже як є.
також видно, що чардинін був більш, ніж знайомий із монтажем атракціонів, подекуди відверто цитував, і реалізував це в якійсь дуже оригінальній манері може й краще, ніж будь-хто з наших режисерів німого.
робота оператора й родоначальника всєя операторська школа україни бориса завелєва неймовірна, і про це трохи пізніше буде окрема історія.
укразія (1925), реж. петро чардинін
в 11 класі, вступаючи на режисуру, подумав шо це ж треба знати на екзамен історію світового й українського кіна. був істориком за профілем, тому пішов усе вчити класичним історичним методом — з самого початку. так два місяці я дивився французьких авангардистів 20-х і українське кіно до (!) вуфку. на тому всю підготовку і закінчив, бо екзамен наставав якраз через два місяці.
от, власне, послуговуючись таким відомим підручником з історії кіна як «вікіпедія» натрапив на продюсерське товариство ханжонкова і ко, яке знімало кіно на наших теренах із доісторичних часів, і давай дивитися усе підряд.
подивився і з десяток короткометражних фільмів чи то петра, чи то пьотра чардиніна — це все шо встиг. а коли вже на екзамені спитали хто зняв «хрещеного батька» — трошки розгубився.
чомусь шановна комісія не знала шо мене треба було питать про «бояріна оршу» (1911) і «дядькову квартиру» (1913). так от тоді був страшно фрустрований шо не було можливості подивитися «мовчи, суме, мовчи» (1917) і «укразію, або 7+2» (1925).
що ж. і ось ми тут. фільму, щоправда, у вільному доступі досі немає, проте на днях на дц.онлайн буде інша картина чардиніна — байопік «тарас шевченко» 1926 року. я не бачив, тому рекомендую👺
«укразія» — несподівано аж задуже жвавий бойовик від старого вовка української кінематографії, страшно продуктивного майстра конвенційних «прозових» наративних жанрових фільмів 20-х, уособлення чи не всього, що ненавидів дзига вертов, колись пробував, але таки полишив довженко, і чим жив тодішній, скажімо, голлівуд.
гігантські (ну справді, просто гігантські) масовки, перестрілки по місту, втечі й переслідування, безкінечні флешбеки й складні дроблення фабули, бойові сцени й каскадерські трюки, шпіони, собаки, коні. а ще — широчезна палітра виражальних засобів.
іронічно, що як один із перших совєтських бойовиків про доблесне протистояння пролетарських підпільників, що поступово набуває обертів і матеріалізується в організований кулак протесту мас він абсолютно схематичний — себто видно, що чардиніну було цікаво лише кіно знімать, а «хто кому і куди» його мало обходило: поміняй червоних з білими місцями і нічого, за невеликими антуражними дрібницями, й не зміниться по суті.
у долі фільму дуже складна і плутана, як сюжет, історія, через яку маємо те, що він і не дороблений, і збережений лише частково, і змонтований уже в ХХІ столітті не зовсім відповідно оригіналу, і з тим усім все ще не до кінця зрозуміло. через це дійсно складно до кінця збагнути сюжет, що, вочевидь, критично в такому жанровому фільмі. але вже як є.
також видно, що чардинін був більш, ніж знайомий із монтажем атракціонів, подекуди відверто цитував, і реалізував це в якійсь дуже оригінальній манері може й краще, ніж будь-хто з наших режисерів німого.
робота оператора й родоначальника всєя операторська школа україни бориса завелєва неймовірна, і про це трохи пізніше буде окрема історія.
Repost qilingan:
Канал імені Леоніда Осики
02.03.202520:02
Поки я готую список українських версій фільмів Кіностудії Довженка 1945-1991 років, зʼявляються власне самі фільми, існування яких раніше підтверджувалось хіба архівними документами чи спогадами глядачів.
Ось на ютуб-каналі, який спеціалізується на віднайденні рідкісних відеоматеріалів, опублікували початок «Дорогою ціною» (1957) українською.
Скільки ми у Довженко-Центрі показували цей справді видатний фільм Марка Донського, стільки виникало дискомфортне відчуття від літературної російської переважно зі столичною вимовою, якою розмовляли українські селяни.
Судячи з випалених субтитрів, це експортна копія. Це хороша новина. Раніше вважалось, що експортували російськомовні копії. Це підвищує шанси віднайдення українських версій в іноземних фільмофондах і архівах.
Ось на ютуб-каналі, який спеціалізується на віднайденні рідкісних відеоматеріалів, опублікували початок «Дорогою ціною» (1957) українською.
Скільки ми у Довженко-Центрі показували цей справді видатний фільм Марка Донського, стільки виникало дискомфортне відчуття від літературної російської переважно зі столичною вимовою, якою розмовляли українські селяни.
Судячи з випалених субтитрів, це експортна копія. Це хороша новина. Раніше вважалось, що експортували російськомовні копії. Це підвищує шанси віднайдення українських версій в іноземних фільмофондах і архівах.
20.02.202514:54
— страсті жанни д'арк (1928)
— коліївщина (1933).
— коліївщина (1933).
11.10.202411:21
перепрошую, а куди мене репостнули і звідки навала підписників (-иць)?
09.03.202516:41
крім іншого, «кіра кіраліна» — екранізація однойменного роману румунського франкофонного письменника грецького походження панаїта істраті.
істраті певний час був долучений до лав масових антикапіталістичних фанатизмів по совку серед західних письменників, що приїздили сюди «на курорт» і поверталися додому з оманливими одами (але, звісно ж, поверталися — на відстані союз любити значно легше).
найвідомішими серед тодішніх «депардьє» були, приміром, бернард шоу, ромен роллан, луї арагон, жорж садуль; однією з найшкідливіших хиб кіл лівої інтелігенції, з якої донині вони подекуди не можуть вирватися, була формула раннього сартра «всіляко підтримувати союз, бо капіталізм — це зло».
тут це розуміли й пропагували свої «балєти і культуру» європами — давній гебістський метод, знайомий нам до сьогодні.
так от річ із панаїтом істраті в тому, що він раптом виявився прозірливішим за шоу та роллана — це була одна з перших штанг пропагандистських «фіксерів».
від п'янких гостин в істраті лишилися не ті емоції. повернувшись до франції, він писав:
«"пролетарі всіх країн, єднайтеся"! єднайтеся, і не відряджайте туди більше делегацій дурників, які нічого не бачать і нічого не приносять. їдьте одні, без гідів, без керівництва, і ви відчуєте, хай там які ви недалекі, набагато більше, ніж усі світові вожді (...) немає й сліду волі, яка йде знизу. гніт згори. тон чинної політики: розчавити найменше зазіхання на духовну незалежність, справжню критику, скористатися кожним, хто погодиться голосувати "згідно з лінією партії і профспілок" (...) для чого нас годували, утримували й розважали, наче турецьких пашів за рахунок принцес у лахмітті?»
та голос інфантильно-наївної прорадянської (згодом проросійської) лінії в світогляді лівих був сильнішим. про неї на днях у своїй вірусній промові критично згадував французький депутат клод мальюре. за два роки по голодомору й у рік смерті румунського письменника в марксистській l'humanité вийшла стаття:
«коли істраті запросили в срср, анархістський дух і розкута успіхом власна дурість спонукали його дослухатися чуток, повіданих сім'єю контрреволюціонера віктора сержа. вражаючі досягнення соціалізму, поступ нової людини обминув його письменницьке око. з усієї поїздки, однієї з тих, котрі мали анрі барбюс, люк дюртен, анре мальро, френсіс журден, жан-річард блок та інші, й із котрих поверталися глибоко натхненні на плідну працю та активні дії, істраті не виніс нічого, крім нескінченних скигливих історій, що йому понаповідали на кухнях! повернувшись до франції, він зліпив докупи гидливу озлобленість і неважливі деталі, й оформив це у кількатомник, сповнений безвір'я й люті».
більше про поїздку читайте в ярини цимбал. там вона також описує, що глянувши вуфківську «кароліну» емоційний істраті був, здається, невеселий. місцеві кінематографісти вирішили питання старим-добрим, вічним, як світ, пластирем — на монтажі поправим!
а все ж, навряд чи щось таки поправиш — «кіра кіраліна» пана панаїті, якщо вірити інтернетним переповідкам, це твір, у якому автор, «поєднуючи еротичні мотиви з життям у порту браїла, а також соціальною дійсністю, передав у поетичній формі антиосманську боротьбу румунського народу до її майже мітичного вираження (...) центральна тема балади не структурована навколо жіночого персонажа кіри, а стосується браїли та дунаю, порту, переповненого людьми з усіх куточків світу: козаків, росіян, турків, румунів, болгар, арабів, анатолійців. через цю суміш націй та історій балада малює більш промовисту картину, ніж історичні документи».
іронічно, але нічого з того у фільмові немає (що й не є ціллю екранізації — просто як факт). як і факт, що немає «мотиву дороги та мандрівника», «екзотичного космосу втечі», і — вже точно — гомосексуального персонажа, який уперше для румунської літератури з'являвся саме там.
на фото загірну комуну перед істраті рекламують пізніше зацькований владою олександр довженко й пізніше утеклий до загнилих штатів леонід «лео могі» могилевський. утік і «кірин» режисер боріс глаголін. жінка — marie louise boduet-bouvier — не гуглиться — ось вам і жіноча видимість.
істраті певний час був долучений до лав масових антикапіталістичних фанатизмів по совку серед західних письменників, що приїздили сюди «на курорт» і поверталися додому з оманливими одами (але, звісно ж, поверталися — на відстані союз любити значно легше).
найвідомішими серед тодішніх «депардьє» були, приміром, бернард шоу, ромен роллан, луї арагон, жорж садуль; однією з найшкідливіших хиб кіл лівої інтелігенції, з якої донині вони подекуди не можуть вирватися, була формула раннього сартра «всіляко підтримувати союз, бо капіталізм — це зло».
тут це розуміли й пропагували свої «балєти і культуру» європами — давній гебістський метод, знайомий нам до сьогодні.
так от річ із панаїтом істраті в тому, що він раптом виявився прозірливішим за шоу та роллана — це була одна з перших штанг пропагандистських «фіксерів».
від п'янких гостин в істраті лишилися не ті емоції. повернувшись до франції, він писав:
«"пролетарі всіх країн, єднайтеся"! єднайтеся, і не відряджайте туди більше делегацій дурників, які нічого не бачать і нічого не приносять. їдьте одні, без гідів, без керівництва, і ви відчуєте, хай там які ви недалекі, набагато більше, ніж усі світові вожді (...) немає й сліду волі, яка йде знизу. гніт згори. тон чинної політики: розчавити найменше зазіхання на духовну незалежність, справжню критику, скористатися кожним, хто погодиться голосувати "згідно з лінією партії і профспілок" (...) для чого нас годували, утримували й розважали, наче турецьких пашів за рахунок принцес у лахмітті?»
та голос інфантильно-наївної прорадянської (згодом проросійської) лінії в світогляді лівих був сильнішим. про неї на днях у своїй вірусній промові критично згадував французький депутат клод мальюре. за два роки по голодомору й у рік смерті румунського письменника в марксистській l'humanité вийшла стаття:
«коли істраті запросили в срср, анархістський дух і розкута успіхом власна дурість спонукали його дослухатися чуток, повіданих сім'єю контрреволюціонера віктора сержа. вражаючі досягнення соціалізму, поступ нової людини обминув його письменницьке око. з усієї поїздки, однієї з тих, котрі мали анрі барбюс, люк дюртен, анре мальро, френсіс журден, жан-річард блок та інші, й із котрих поверталися глибоко натхненні на плідну працю та активні дії, істраті не виніс нічого, крім нескінченних скигливих історій, що йому понаповідали на кухнях! повернувшись до франції, він зліпив докупи гидливу озлобленість і неважливі деталі, й оформив це у кількатомник, сповнений безвір'я й люті».
більше про поїздку читайте в ярини цимбал. там вона також описує, що глянувши вуфківську «кароліну» емоційний істраті був, здається, невеселий. місцеві кінематографісти вирішили питання старим-добрим, вічним, як світ, пластирем — на монтажі поправим!
а все ж, навряд чи щось таки поправиш — «кіра кіраліна» пана панаїті, якщо вірити інтернетним переповідкам, це твір, у якому автор, «поєднуючи еротичні мотиви з життям у порту браїла, а також соціальною дійсністю, передав у поетичній формі антиосманську боротьбу румунського народу до її майже мітичного вираження (...) центральна тема балади не структурована навколо жіночого персонажа кіри, а стосується браїли та дунаю, порту, переповненого людьми з усіх куточків світу: козаків, росіян, турків, румунів, болгар, арабів, анатолійців. через цю суміш націй та історій балада малює більш промовисту картину, ніж історичні документи».
іронічно, але нічого з того у фільмові немає (що й не є ціллю екранізації — просто як факт). як і факт, що немає «мотиву дороги та мандрівника», «екзотичного космосу втечі», і — вже точно — гомосексуального персонажа, який уперше для румунської літератури з'являвся саме там.
на фото загірну комуну перед істраті рекламують пізніше зацькований владою олександр довженко й пізніше утеклий до загнилих штатів леонід «лео могі» могилевський. утік і «кірин» режисер боріс глаголін. жінка — marie louise boduet-bouvier — не гуглиться — ось вам і жіноча видимість.
07.03.202517:20
також у минулому семестрі писав університетську наукову статтю на тему використання інтертитрів німого кіно не як фунціонального засобу, а як творчого прийому, який може впливать на глядача десятками різних способів.
«укразія» в цьому плані неймовірне відкриття й поки найвинахідливіший із тих 26 (?) німих фільмів вуфку-українафільму, які я бачив. і це при тому, що це 1925, тобто ще не зовсім розквіт в історії українського німого. в коментарях ще кілька класних фрагментів.
«укразія» в цьому плані неймовірне відкриття й поки найвинахідливіший із тих 26 (?) німих фільмів вуфку-українафільму, які я бачив. і це при тому, що це 1925, тобто ще не зовсім розквіт в історії українського німого. в коментарях ще кілька класних фрагментів.
06.03.202516:34
люба родино, дорогі друзі. сьогодні починаю свої 100 днів українського кіна.
щодня буду дивитися український фільм за один конкретний рік від 1925 року виходу до 2025-го. за 100 днів вийде 100 років.
пропускать і наздоганять пізніше можна, дивитися кілька в один день можна, головне, щоб у сотий день (гугл каже, що це 14 червня) я закінчив свій маратон.
дивлюся лише те, що досі не бачив. обираю не завжди очевидне. короткі метри, серіали, телефільми можна. декілька років пропущено, бо я або вже бачив все, що за цей рік було, або просто в україні справді нічого тоді не випустили. деякі фільми можу замінити в ході перегляду.
старатимусь робити з цього якийсь контент, тому ви попали. сьогодні — укразія (1925) петра чардиніна, повний список тут.
щодня буду дивитися український фільм за один конкретний рік від 1925 року виходу до 2025-го. за 100 днів вийде 100 років.
пропускать і наздоганять пізніше можна, дивитися кілька в один день можна, головне, щоб у сотий день (гугл каже, що це 14 червня) я закінчив свій маратон.
дивлюся лише те, що досі не бачив. обираю не завжди очевидне. короткі метри, серіали, телефільми можна. декілька років пропущено, бо я або вже бачив все, що за цей рік було, або просто в україні справді нічого тоді не випустили. деякі фільми можу замінити в ході перегляду.
старатимусь робити з цього якийсь контент, тому ви попали. сьогодні — укразія (1925) петра чардиніна, повний список тут.
Repost qilingan:
своє'рідне
23.02.202518:07
23 лютого 2022 року я писала вірш на давню українську літературу.
типове завдання на літтворчості, але більше таких у мене немає.
вірш, в котором вздлуж зверху и знизу
єден же текст виражається
господи
уявляєш
садок
мій
вишневий
хочуть розіп’яти
знову й без вагань
цього разу
вишні достигли
цього разу
вже хрущі
не такі безпорадні
типове завдання на літтворчості, але більше таких у мене немає.
вірш, в котором вздлуж зверху и знизу
єден же текст виражається
господи
уявляєш
садок
мій
вишневий
хочуть розіп’яти
знову й без вагань
цього разу
вишні достигли
цього разу
вже хрущі
не такі безпорадні
19.02.202517:35
в найближчі дні виявиться, що в америки є всі ресурси, аби нарешті закрити небо над росією, відправити їм кількадесят ф16, налаштувати високоефективний ленд-ліз і ввести війська, щоб нарешті звільнити окуповану терористами курщину🙏🙏🙏
09.03.202516:40
кіра кіраліна (1927) боріса глаголіна
07.03.202514:50
совєтський словник «кино: энциклопедический словарь» під керівництвом сєргєя юткєвіча колись написав про оператора олександра пищикова таке:
«один із засновників української операторської школи (...), продовжувач традицій демуцького (...), першим [вочевидь, у радянському кіні] примінив повітряну зйомку».
пізніше цю інформацію неодноразово передруковували й повторювали. як оператор повітряної зйомки пищиков зняв, приміром, у 1937 році «новели про героїв-льотчиків» і в 1938 — «ескадрилью №5». в останньому, між іншим, опер-пост — микола топчій.
а втім, «звідкись» у 1925 році в «укразії» з'явилися оці кадри. окремої людини, яка б займалася цим, у титрах не прописано.
і згаданий демуцький, і згаданий топчій, і ще інші згодом визнані оператори були учнями завелєва.
«один із засновників української операторської школи (...), продовжувач традицій демуцького (...), першим [вочевидь, у радянському кіні] примінив повітряну зйомку».
пізніше цю інформацію неодноразово передруковували й повторювали. як оператор повітряної зйомки пищиков зняв, приміром, у 1937 році «новели про героїв-льотчиків» і в 1938 — «ескадрилью №5». в останньому, між іншим, опер-пост — микола топчій.
а втім, «звідкись» у 1925 році в «укразії» з'явилися оці кадри. окремої людини, яка б займалася цим, у титрах не прописано.
і згаданий демуцький, і згаданий топчій, і ще інші згодом визнані оператори були учнями завелєва.
05.03.202510:16
нарешті долар буде по 8
але є нюанс...
але є нюанс...
21.02.202510:55
14.02.202510:10
нещодавно колега писав про ось такий цікавий момент з української/совєтської кіноісторії.
тепер маю чим продовжити тему.
за відсутністю (принаймні в нас) даних, які б заперечували це, «щастя никифора бубнова» (1983) справді можемо вважати першим осмисленим використанням доллі зуму в українському чи навіть совкіно.
але ось такий візуально інтересний кадр можна побачити в «дорогою ціною» (1957) марка донського, зафільмований одним із головних новаторів, та й просто кінооператорів української школи миколою топчієм.
психологічно-обгрунтованим прийомом це назвати складно, але технічно — це цілком і повноцінно доллі зум. його потреба тут зумовлена бажанням мати конкретне специфічне кадрування на початку і в кінці, будуючи при цьому все суто на внутрішньокадровому монтажі.
це було неможливим без зміни фокусної відстані. так у й без того насиченому видатними знахідками «дорогою ціною» народився, можливо таки перший доллі зум у союзі.
цікаво, що «вертіго» альфреда гічкока з'явився вже за рік по тому — саме з нього цей операторський прийом став культовим і увійшов до кінематографічного арсеналу митців світу.
щоправда, в таких, як у топчія-донського формі, він виникав і раніше — хоча б у «ребецці» (1940) того ж таки гічкока
тепер маю чим продовжити тему.
за відсутністю (принаймні в нас) даних, які б заперечували це, «щастя никифора бубнова» (1983) справді можемо вважати першим осмисленим використанням доллі зуму в українському чи навіть совкіно.
але ось такий візуально інтересний кадр можна побачити в «дорогою ціною» (1957) марка донського, зафільмований одним із головних новаторів, та й просто кінооператорів української школи миколою топчієм.
психологічно-обгрунтованим прийомом це назвати складно, але технічно — це цілком і повноцінно доллі зум. його потреба тут зумовлена бажанням мати конкретне специфічне кадрування на початку і в кінці, будуючи при цьому все суто на внутрішньокадровому монтажі.
це було неможливим без зміни фокусної відстані. так у й без того насиченому видатними знахідками «дорогою ціною» народився, можливо таки перший доллі зум у союзі.
цікаво, що «вертіго» альфреда гічкока з'явився вже за рік по тому — саме з нього цей операторський прийом став культовим і увійшов до кінематографічного арсеналу митців світу.
щоправда, в таких, як у топчія-донського формі, він виникав і раніше — хоча б у «ребецці» (1940) того ж таки гічкока
04.10.202417:11
мда підписники пости петиція шоб замість повітряної тривоги включали най най іна іна кукі кукі підписать онлайн подобаються вам більше ніж години дбало виписуваних текстів про мистецтво
сейз е лот ебаут сосаїті💅
сейз е лот ебаут сосаїті💅
Ko'rsatilgan 1 - 24 dan 35
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.