Читанки Сільвер

у тебе все чудово виходить. але більше сториз!!!!

Шістнадцятирічна Джекі завжди прагне досконалості — найкращі оцінки, ідеальний вигляд, посилена підготовка до вступу в омріяний університет. Адже треба відповідати очікуванням дуже успішних батьків! А ще Джекі не надто полюбляє сюрпризи: для неї краще, коли все визначено наперед і ретельно сплановано. Утім, життя дівчини кардинально змінюється після трагічної втрати сім’ї. З розкішного району Нью-Йорка вона переїжджає на кінне ранчо в Колорадо, щоб жити зі своїми опікунами — родиною Волтерів.
Сюрприз номер 1 — у Волтерів дванадцять дітей, і майже всі вони — хлопці. Сюрприз номер 2 — старші брати неймовірні красунчики. Сюрприз номер 3 — черга до ранкового душу здається нескінченною. Сюрприз номер 4 — пранки, розіграші та суперечки тепер стали частиною її життя. І сюрприз номер 5 — навіть у найскладніших обставинах можна знайти близьких людей і любов.

Давним-давно світ був знищений богами. Лише декілька міст вціліло. Розділені безмежними дикими просторами, населеними монстрами та непередбачуваними небезпеками, кожне місто тепер управляється заступником — королівською особою, яка живиться задоволенням смертних. Народжена з інтуїцією, яка ніколи не підводить, Каліста знає, що її таланти мають велику цінність для тих, хто прагне влади у світі, тому вона живе таємно, як куртизанка Барона Арчвуда. В обмін на захист вона надає йому інформацію. Коли її інтуїція спонукає врятувати мандрівного Принца, який потрапив у біду, внутрішній голос спалахує попередженням — й обіцянкою. Сьогодні він принесе їй радість. Одного дня стане її погибеллю. Коли Принц зацікавлюється Калістою, вона, на прохання Барона, стає його тимчасовою супутницею. Але місто кипить від бунту, і з лицарями та монстрами біля міських воріт та голодним Принцом у ліжку її інтуїції може бути не достатньо, щоб уберегтися. Каліста повинна слідувати за своєю інтуїцією, щоб залишатись у безпеці, або йти за покликом серця до власного падіння.

— Ти впевнений, що твій титул — Гнів? Якби я не знала про це, то подумала б, що ти воєначальник батальйону недалеких і голопузих представників титулу Самозакоханості.

— Ти завжди так серйозно ставишся до інвентаризації? — запитав він. — Виглядає так, ніби ти збираєшся допитувати спагеті, а не рахувати скільки їх у тебе на полиці. П'ять, до речі.

Найболіснішою була опція спогадів: коли соцмережі показували фотографії за цей самий день у попередні роки. З одного боку, це нагадувало, в якому бездушному вакуумі вона жила, а з іншого... Боже, було так легко. Так зручно.