re:vanta
10.04.202516:15
Несу новий відгук на книжку, що безцеремонно увірвалася в чергу і завоювала всю увагу — й серце 💔
24.03.202513:28
29.01.202520:13
друг проводить розіграш на своєму каналі, заходьте🫡
29.08.202414:45
а це збір для брата мого хорошого універського друга, прошу приєднатися🔥🔥
Repost qilingan:
stavozero
01.04.202520:15
Який сучасний поет/поетка вам зараз спадає на думку найпершим/найпершою, коли чуєте назву "Житомир" або "Житомирщина"?
У мене — Ніла Ревчук.
І як завжди, цікаво буде почитати ваші варіанти :)
У мене — Ніла Ревчук.
І як завжди, цікаво буде почитати ваші варіанти :)
18.03.202518:52
=+=
вони кажуть, я біг
але насправді я йшов
цей темп чужим був тобі
і стиль життя мого – шоу
вітри здували нас геть
в глибини й труднощі дна
а ми не вірили геніям
і випливали. однак,
я час від часу топивсь
сил на двобої не мав
ти – рятував і дивився
на скільки вистачить мáни.
і реготав ще з потуг
вперед зриватись бігом
бо стати першим чи другим
було не крапкою – комою.
отак дражнили ми нерв
в народі званий "життям"
ліпили скотчем манери
пса називали "дитя моє"
і не змигнув я, не вздрів
як наздогнав ти мій крок
і звідкись взнав я злам брів
твій розклад дня, тижня, року
і ніжну міцність руки
і обіцянок метал
і страх зненацька покинув
захоплені п'єдестали.
я кліпнув кілька разів
переконатись – міраж
мене ж бо стільки возили
атракціонами вражень!..
...я довго думав, що йшов
але насправді я – біг.
ти мене якось знайшов
перед проваллям доріг
і зберіг.
18.03.2025
#revantapoetry
вони кажуть, я біг
але насправді я йшов
цей темп чужим був тобі
і стиль життя мого – шоу
вітри здували нас геть
в глибини й труднощі дна
а ми не вірили геніям
і випливали. однак,
я час від часу топивсь
сил на двобої не мав
ти – рятував і дивився
на скільки вистачить мáни.
і реготав ще з потуг
вперед зриватись бігом
бо стати першим чи другим
було не крапкою – комою.
отак дражнили ми нерв
в народі званий "життям"
ліпили скотчем манери
пса називали "дитя моє"
і не змигнув я, не вздрів
як наздогнав ти мій крок
і звідкись взнав я злам брів
твій розклад дня, тижня, року
і ніжну міцність руки
і обіцянок метал
і страх зненацька покинув
захоплені п'єдестали.
я кліпнув кілька разів
переконатись – міраж
мене ж бо стільки возили
атракціонами вражень!..
...я довго думав, що йшов
але насправді я – біг.
ти мене якось знайшов
перед проваллям доріг
і зберіг.
18.03.2025
#revantapoetry
11.01.202523:07
=+=
ця зима
впала мені на груди
випала мокрим снігом
хай-но і я впаду тут
може щось врешті виграю
руки у всіх гарячі
в мене – як лід; морозять
але на честь побачення
стануть початком осені
дивом на щоки ляжуть
шорстко вростуть у вечір
зона твого ураження –
ніжно-терпке приречення
12.01.2025
#revantapoetry
ця зима
впала мені на груди
випала мокрим снігом
хай-но і я впаду тут
може щось врешті виграю
руки у всіх гарячі
в мене – як лід; морозять
але на честь побачення
стануть початком осені
дивом на щоки ляжуть
шорстко вростуть у вечір
зона твого ураження –
ніжно-терпке приречення
12.01.2025
#revantapoetry
Repost qilingan:
Книжковий Острів 📚
29.08.202414:45
#Збір_ЗСУ_терміново
На РЕБ для 152 ОМБр
(найгарячіший 🔥 напрямок - Донбас) 🙏
Збираємо на засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) для 152-ої ОМБр
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8oZraUfZqp
💳Номер картки банки
5375 4112 2181 4713
На РЕБ для 152 ОМБр
(найгарячіший 🔥 напрямок - Донбас) 🙏
Збираємо на засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) для 152-ої ОМБр
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8oZraUfZqp
💳Номер картки банки
5375 4112 2181 4713
01.04.202520:15
я ждав, ждав і дождався (с)😁
12.03.202522:35
=+=
відстань вимірюється шириною твого плеча
час – у приблизній кількості ненаписаних букв
іноді в снах я позаду, поки всі грають в квача
іноді тут, в реальності, всі котяться, а я – куб
тіло хоче кленового соку й вітає весну
горбляться плечі від крапель-потреб з жолобка
міопія чуття – це коли хтось фокус посунув
й ти жадаєш вхопити хоч подих чи обрис, якщо не рукав
мав цвяхи й молоток би – на стіну б прибив
це полотно із суму, поваги і білих пальт
ми все сім раз відміряли, чесно зробили
тільки от відчувається наче не виграш – пат
відстань вимірюється міцністю глухої стіни
виросла поміж нами нізвідки, вогнем взялась
конкретно ця чесність докорінно мене змінила
мов на добро; а відчувається – під плотом спилась
…я не встигаю чи всі просто швидко біжать?..
колії соцмереж звиваються, заганяють в кут
по крупинках збираю довіру, турботу і стиглий жаль
вирощу з них терпіння, вифільтрую, спокутую
і виведу
новий
сорт
13.03.2025
відстань вимірюється шириною твого плеча
час – у приблизній кількості ненаписаних букв
іноді в снах я позаду, поки всі грають в квача
іноді тут, в реальності, всі котяться, а я – куб
тіло хоче кленового соку й вітає весну
горбляться плечі від крапель-потреб з жолобка
міопія чуття – це коли хтось фокус посунув
й ти жадаєш вхопити хоч подих чи обрис, якщо не рукав
мав цвяхи й молоток би – на стіну б прибив
це полотно із суму, поваги і білих пальт
ми все сім раз відміряли, чесно зробили
тільки от відчувається наче не виграш – пат
відстань вимірюється міцністю глухої стіни
виросла поміж нами нізвідки, вогнем взялась
конкретно ця чесність докорінно мене змінила
мов на добро; а відчувається – під плотом спилась
…я не встигаю чи всі просто швидко біжать?..
колії соцмереж звиваються, заганяють в кут
по крупинках збираю довіру, турботу і стиглий жаль
вирощу з них терпіння, вифільтрую, спокутую
і виведу
новий
сорт
13.03.2025
31.08.202422:23
=+=
останні років десять
перед кожним Днем Незалежності
я щоразу думаю:
Боже, дякую тобі, усім твоїм друзям,
обличчям і просто причетним
за те, що я народилася після:
після доби однакових сірих будинків
біло-зелених та біло-блакитних
стін поліклінік
навіть зараз, не бувши
ні разу свідком,
я прокидаюся мокра,
в мерзенно холодному поті
посеред ночі, бо згадую:
ось ми лазимо напіврозваленим
заводом, що пахне цвіллю і
мокрою глиною, мишами
а баба кричить: вилазьте, бо вб’єтесь!..
не так давно він був ще
імені Свердлова
чи якогось іншого –ова,
але обов’язково радянського.
І цей –ов точно вбивав людей,
можливо, не руками, але
розпорядженнями
мені було п’ять, потім вісім,
а потім дев’ять
завод розбирали на залізо і цеглу
закрили млин
і я бачила, як млинар,
що важив мою трирічну сестру,
коли млин іще працював,
на промислових вагах
(«ого, яка важенька, пів мішка борошна!»),
більше не ходить щоранку,
бо немає куди ходити:
тільки пити і тішити себе
обрубками минулого:
раньше ж було лучче
ми просто жили на одній величезній вулиці,
але в мене було своє «раньше» - пізніше.
це вже була незалежність,
а рани радянщини та її
архітектурно-мистецькі ансамблі
в мені відтоді не зажили
і не заживуть.
сьогодні моїй сестрі двадцять два
і я не уявляю, скільки
мішків борошна еквівалентні її вазі, але
я сиджу на її ліжку о першій ночі,
кажучи знову:
бач, я не можу знайти раціональної причини
аж так ненавидіти архітектуру доби,
у якій не жила, але яку застала
як предка в бетоні.
Абрамович напише у дві тисячі шістнадцятому, що естетика комунізму і соціалізму ґрунтується на чистісінькій потворності,
і буде права. дуже дивно, ми зростали
в різних щелепах цієї машини,
але зуби на вигляд – одні й ті самі.
і мені страшно тиснуть ряди цих домів,
у яких я живу; цих заводів
і я не готова відповісти на питання:
чи зараз лучче?
але не так, як тоді, як тоді,
коли на моїх прадідів та їхніх батьків,
дідів писали доноси, а потім
розстрілювали через сім днів
без суду і слідства у місці, де зараз
сіро стоїть житомирський онкодиспансер
їх-то реабілітували. а нашу
генетичну пам’ять коли?
від того все менше можу чути розмови
про відносно щасливе дитинство
і юність батьків, назви вулиць,
дивитися фільми, де люди були
чимось більшим
а здавалися фоном системи.
бо все це мені тхне сирими
і дохлими мріями, що ніколи не
виходили (а може й не входили!)
з голів (чи у голови) цих людей
бо які іще мрії, якщо ти не ділиш їх
з усіма?
і стіни з вогкої цегли
пам'ятають усе. іще.
я не можу ненавидіти їх менше.
чи могла б, якби народилась тоді?
01.09.2024
#revantapoetry
останні років десять
перед кожним Днем Незалежності
я щоразу думаю:
Боже, дякую тобі, усім твоїм друзям,
обличчям і просто причетним
за те, що я народилася після:
після доби однакових сірих будинків
біло-зелених та біло-блакитних
стін поліклінік
навіть зараз, не бувши
ні разу свідком,
я прокидаюся мокра,
в мерзенно холодному поті
посеред ночі, бо згадую:
ось ми лазимо напіврозваленим
заводом, що пахне цвіллю і
мокрою глиною, мишами
а баба кричить: вилазьте, бо вб’єтесь!..
не так давно він був ще
імені Свердлова
чи якогось іншого –ова,
але обов’язково радянського.
І цей –ов точно вбивав людей,
можливо, не руками, але
розпорядженнями
мені було п’ять, потім вісім,
а потім дев’ять
завод розбирали на залізо і цеглу
закрили млин
і я бачила, як млинар,
що важив мою трирічну сестру,
коли млин іще працював,
на промислових вагах
(«ого, яка важенька, пів мішка борошна!»),
більше не ходить щоранку,
бо немає куди ходити:
тільки пити і тішити себе
обрубками минулого:
раньше ж було лучче
ми просто жили на одній величезній вулиці,
але в мене було своє «раньше» - пізніше.
це вже була незалежність,
а рани радянщини та її
архітектурно-мистецькі ансамблі
в мені відтоді не зажили
і не заживуть.
сьогодні моїй сестрі двадцять два
і я не уявляю, скільки
мішків борошна еквівалентні її вазі, але
я сиджу на її ліжку о першій ночі,
кажучи знову:
бач, я не можу знайти раціональної причини
аж так ненавидіти архітектуру доби,
у якій не жила, але яку застала
як предка в бетоні.
Абрамович напише у дві тисячі шістнадцятому, що естетика комунізму і соціалізму ґрунтується на чистісінькій потворності,
і буде права. дуже дивно, ми зростали
в різних щелепах цієї машини,
але зуби на вигляд – одні й ті самі.
і мені страшно тиснуть ряди цих домів,
у яких я живу; цих заводів
і я не готова відповісти на питання:
чи зараз лучче?
але не так, як тоді, як тоді,
коли на моїх прадідів та їхніх батьків,
дідів писали доноси, а потім
розстрілювали через сім днів
без суду і слідства у місці, де зараз
сіро стоїть житомирський онкодиспансер
їх-то реабілітували. а нашу
генетичну пам’ять коли?
від того все менше можу чути розмови
про відносно щасливе дитинство
і юність батьків, назви вулиць,
дивитися фільми, де люди були
чимось більшим
а здавалися фоном системи.
бо все це мені тхне сирими
і дохлими мріями, що ніколи не
виходили (а може й не входили!)
з голів (чи у голови) цих людей
бо які іще мрії, якщо ти не ділиш їх
з усіма?
і стіни з вогкої цегли
пам'ятають усе. іще.
я не можу ненавидіти їх менше.
чи могла б, якби народилась тоді?
01.09.2024
#revantapoetry
Repost qilingan:
дайфуку вишневий коло хати 🌸
27.03.202517:37
Те, через що мені іноді стає дуже сумно — те, як у сучасній японській називаються місяці. 😩💔
На жаль, зараз вони називаються за їхніми порядковими номерами — цебто буквально 1月 — перший місяць, 2月 — другий місяць і так далі. Але так було не завжди: колись вони мали назви, які відображали суть того, що відбувалося у той період часу.
Теперішній 1月、січень, колись називався 睦月 — муцукі、"місяць близькості". Це був місяць, коли разом збиралась вся родина і всі близькі, майже як і зараз, століття потому.
Лютий у древніх японців називався 如月 — кісараґі, "місяць коли холоднішає", тож доводиться вдягати ще один шар одягу. Ця назва походить від 衣更着、що буквально означає "вдягнути більше одягу". Ну і правильно, в лютому треба вдягати термуху 😩
Березень має назву, яка співпадає з назвою історичного періоду Яйой — 弥生、не повірите, Яйой 🤯 Слово 弥生 означає "швидке і густе проростання трави", і це слово збереглося у топонімах і жіночих іменах (особливо серед старших жіночок).
Квітень по старому календарю був вже самісіньким кінцем весни (вона закінчувалась 6 травня), тому його називали в честь квітки, яка росте лише наприкінці весни — 卯月 、узукі. Сама квітка називається унохана, а по-нашому — дейція 🌸
Травень в древній Японії вважався початком літа і називався 皐月, сацукі. Як і 弥生、це слово також вживається у сучасній японській, щоправда з іншим написанням канджі — 五月 (буквально "п'ятий місяць"). 五月雨, самідаре — літні дощі, хоча пишеться "травневі дощі".А ще є 五月病 — травнева депресія, яку відчувають студенти або люди, що тільки-но влаштувались на роботу (початок навчального і фінансового року у Японії припадає на квітень). На новому місці вони так стресують, що вже через місяць, у травні, вигорають і дістають депресію —五月病.
Червень був вже серединою літа і називався 水無月、міназукі, буквально "місяць без води", що дивно, враховуючи, що влітку у Японії сезон дощів і води цілком достатньо. Справа у тому, що канджі 無, який тепер позначає "відсутність", тут виконує роль присвійної частки の — тобто насправді 水無月 це "місяць води". Це факт, води в період цую в Японії дай боже 🫧
Липень називався 文月、фумізукі, "місяць поезії". У липні відбувались масштабні святкування фестивалю зірок Танабата, на якому древні японці презентували публіці поезію, складену на його честь, тому поезія була чи не найвизначнішою частиною цього місяця.
8 серпня літо в Японії офіційно закінчувалося, тож наставав 葉月、хазукі, "місяць листя". У той час листя вже забарвлювалось у червоний і потрохи опадало, тож серпень ще іноді називали 仲秋、середина осені.
У вересні люди стали помічати, що дні стають коротше, а ночі значно довше, тому вересень називався 長月, наґацукі, скорочення від 夜長月、 "місяць довгих ночей". Іноді його ще називали 晩秋, "вечір осені" .
Архаїчна назва жовтня дещо контроверсійна і пов'язана з японською міфологією: він називається 神無月、канназукі. За легендою, саме у жовтні всі боги (神) з'їжджалися на щорічну нараду у провінцію Ізумо, міфологічну "країну богів", тому їх нема (無).Цікаво, що у самій провінції Ізумо була інша назва для цього місяця, 神有月、тобто буквально "місяць з богами". Але існує і інша інтерпретація цієї назви, аналогічна з червнем, 水無月, де 無 є замінником частки の: згідно неї 神無月 перекладається як "місяць богів".
Листопад мав надзвичайно поетичну назву 霜月、шімоцукі. 霜 — це іней, тому це "місяць, коли осідає іней". В древній Японії листопад був першим місяцем зими, тому іноді його ще називали 雪待月 — місяцем очікування снігу.
І, нарешті, останній місяць, грудень, називався 師走, шівасу. Це ще один архаїзм, який використовується і досі. Чому? Бо 師走 це "священники, що бігають", і це слово позначає передноворічну метушню, пов'язану з активними приготуваннями до свят. Як тоді люди метушилися і бігали, готуючи все необхідне для свят, так і зараз, сотні років потому, люди так само бігають і метушаться. І ось тому я і люблю вчити архаїзми: через них можна побачити крихти менталітету і життя людей з минулих епох, які часто мало чим відрізняються від наших. 🥺
На жаль, зараз вони називаються за їхніми порядковими номерами — цебто буквально 1月 — перший місяць, 2月 — другий місяць і так далі. Але так було не завжди: колись вони мали назви, які відображали суть того, що відбувалося у той період часу.
Теперішній 1月、січень, колись називався 睦月 — муцукі、"місяць близькості". Це був місяць, коли разом збиралась вся родина і всі близькі, майже як і зараз, століття потому.
Лютий у древніх японців називався 如月 — кісараґі, "місяць коли холоднішає", тож доводиться вдягати ще один шар одягу. Ця назва походить від 衣更着、що буквально означає "вдягнути більше одягу". Ну і правильно, в лютому треба вдягати термуху 😩
Березень має назву, яка співпадає з назвою історичного періоду Яйой — 弥生、не повірите, Яйой 🤯 Слово 弥生 означає "швидке і густе проростання трави", і це слово збереглося у топонімах і жіночих іменах (особливо серед старших жіночок).
Квітень по старому календарю був вже самісіньким кінцем весни (вона закінчувалась 6 травня), тому його називали в честь квітки, яка росте лише наприкінці весни — 卯月 、узукі. Сама квітка називається унохана, а по-нашому — дейція 🌸
Травень в древній Японії вважався початком літа і називався 皐月, сацукі. Як і 弥生、це слово також вживається у сучасній японській, щоправда з іншим написанням канджі — 五月 (буквально "п'ятий місяць"). 五月雨, самідаре — літні дощі, хоча пишеться "травневі дощі".А ще є 五月病 — травнева депресія, яку відчувають студенти або люди, що тільки-но влаштувались на роботу (початок навчального і фінансового року у Японії припадає на квітень). На новому місці вони так стресують, що вже через місяць, у травні, вигорають і дістають депресію —五月病.
Червень був вже серединою літа і називався 水無月、міназукі, буквально "місяць без води", що дивно, враховуючи, що влітку у Японії сезон дощів і води цілком достатньо. Справа у тому, що канджі 無, який тепер позначає "відсутність", тут виконує роль присвійної частки の — тобто насправді 水無月 це "місяць води". Це факт, води в період цую в Японії дай боже 🫧
Липень називався 文月、фумізукі, "місяць поезії". У липні відбувались масштабні святкування фестивалю зірок Танабата, на якому древні японці презентували публіці поезію, складену на його честь, тому поезія була чи не найвизначнішою частиною цього місяця.
8 серпня літо в Японії офіційно закінчувалося, тож наставав 葉月、хазукі, "місяць листя". У той час листя вже забарвлювалось у червоний і потрохи опадало, тож серпень ще іноді називали 仲秋、середина осені.
У вересні люди стали помічати, що дні стають коротше, а ночі значно довше, тому вересень називався 長月, наґацукі, скорочення від 夜長月、 "місяць довгих ночей". Іноді його ще називали 晩秋, "вечір осені" .
Архаїчна назва жовтня дещо контроверсійна і пов'язана з японською міфологією: він називається 神無月、канназукі. За легендою, саме у жовтні всі боги (神) з'їжджалися на щорічну нараду у провінцію Ізумо, міфологічну "країну богів", тому їх нема (無).Цікаво, що у самій провінції Ізумо була інша назва для цього місяця, 神有月、тобто буквально "місяць з богами". Але існує і інша інтерпретація цієї назви, аналогічна з червнем, 水無月, де 無 є замінником частки の: згідно неї 神無月 перекладається як "місяць богів".
Листопад мав надзвичайно поетичну назву 霜月、шімоцукі. 霜 — це іней, тому це "місяць, коли осідає іней". В древній Японії листопад був першим місяцем зими, тому іноді його ще називали 雪待月 — місяцем очікування снігу.
І, нарешті, останній місяць, грудень, називався 師走, шівасу. Це ще один архаїзм, який використовується і досі. Чому? Бо 師走 це "священники, що бігають", і це слово позначає передноворічну метушню, пов'язану з активними приготуваннями до свят. Як тоді люди метушилися і бігали, готуючи все необхідне для свят, так і зараз, сотні років потому, люди так само бігають і метушаться. І ось тому я і люблю вчити архаїзми: через них можна побачити крихти менталітету і життя людей з минулих епох, які часто мало чим відрізняються від наших. 🥺
Repost qilingan:
re:vanta
06.03.202517:49
=+=
трісне скло
зерно проросте
Атей
вийде на лови
і зловить
нас, полохливих
худих пташок
а шов
що це на дзьобі за?
зайшов і питав
в обох
ну Бог нагородив
відсипав любов
і Бог
трохи, бач, прогадав
а як?
забрав в нас
коріння і сагайдак
і стріли вкласти
не мали куди
постаріли, поранили
крила
а він що?
ходив, казав
ви просили любов
а не спокій
сороки розносили
те між земель
і століть
так і стоїть
ну а ви?
уяви, що місили
глину, глей
і солому
і солону воду
і клеїли крила
збирали любов
у глечик
на плечі в'язали
і нéсли
і пестили
і Богу казали:
може ми й не просили
не мали сили
і може біль
прописався у нас
на кухні
але слухай
якщо ми не годні спокій
тягти високими
і любити разом
хіба з обрáзами,
то може це
вірно-правильно
лишити нас окремо
пересипати травами
дати куркуми, анісу,
кориці
і хай ті вівці
яких ми нарахували
у спільних снах
розбіжаться всією
отарою,
відокремляться парами?
а Бог?
посміхався: зубами
очима: дивився
ротом: казав:
ця гроза потрібна
тобі й йому
тому
щоб крила зрослись
загоївся дзьоб
набухла любов
то Бог
дає вам оце: усе
а ви вже беріть
чи боріть, чи
знаходьте когось
хто візьме.
то чуєш, Атею?
зловив нас і
зловився сам:
неси тепер
сито перлів: між ними
все є – крім любові.
#revantapoetry
06.12.23
потяг Холм-Київ
трісне скло
зерно проросте
Атей
вийде на лови
і зловить
нас, полохливих
худих пташок
а шов
що це на дзьобі за?
зайшов і питав
в обох
ну Бог нагородив
відсипав любов
і Бог
трохи, бач, прогадав
а як?
забрав в нас
коріння і сагайдак
і стріли вкласти
не мали куди
постаріли, поранили
крила
а він що?
ходив, казав
ви просили любов
а не спокій
сороки розносили
те між земель
і століть
так і стоїть
ну а ви?
уяви, що місили
глину, глей
і солому
і солону воду
і клеїли крила
збирали любов
у глечик
на плечі в'язали
і нéсли
і пестили
і Богу казали:
може ми й не просили
не мали сили
і може біль
прописався у нас
на кухні
але слухай
якщо ми не годні спокій
тягти високими
і любити разом
хіба з обрáзами,
то може це
вірно-правильно
лишити нас окремо
пересипати травами
дати куркуми, анісу,
кориці
і хай ті вівці
яких ми нарахували
у спільних снах
розбіжаться всією
отарою,
відокремляться парами?
а Бог?
посміхався: зубами
очима: дивився
ротом: казав:
ця гроза потрібна
тобі й йому
тому
щоб крила зрослись
загоївся дзьоб
набухла любов
то Бог
дає вам оце: усе
а ви вже беріть
чи боріть, чи
знаходьте когось
хто візьме.
то чуєш, Атею?
зловив нас і
зловився сам:
неси тепер
сито перлів: між ними
все є – крім любові.
#revantapoetry
06.12.23
потяг Холм-Київ
30.08.202421:39
бачу, що чоловік позаду (на першому фото) зробив мені фату...😁 а сьогоднішній альбом Вів'єн Морт називається "Фата"....
він неймовірний🔥
він неймовірний🔥
Ko'rsatilgan 1 - 14 dan 14
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.