Сьогодні прочитав, що з’явилась ініціатива про перейменування у Львові вулиці Володимира Винниченка.
Скажу мабуть непопулярне, але в мене складається враження, що декомунізація вже давно вийшла з-під контролю.
В 2015 році, коли все це починалось, я дуже підтримував ці процеси і вважаю, що вони були, безперечно, правильні.
Але на кейсі окремого Львова я бачу, як все це перетворюється на безконтрольний процес, який неможливо завершити.
У Львові вже давно немає радянських чи російських назв. Але процеси продовжуються, бо, як виявляється, запинитись не так і просто. Ледь не щомісяця знаходяться нові прізвища, які підпадають під перейменування, а як ні – то можна Рєпіна на Ріпина поміняти.
Чи перейменують Винниченка, чи залишать, насправді, не так важливо. Є ще Вернадський, якого легітимізує тільки наявність на купюрі, є ще з десяток назв, які виглядають сумнівно.
Я хотів би поставити питання ширше – чи цей процес можливо завершити?
Зовсім скоро помруть останні шістдесятники/сімдесятники, не за горами перші перейменування культурних та політичних діячів 1990-х,
Рано чи пізно постане питання масового перейменування на честь героїв російсько-української війни, поки що це лише одиничні випадки найбільш відомих героїв.
А ще будуть несподівані випадки, як от з Іриною Фаріон, якій вулицю теж дуже швидко знайшли.
Насправді я іноді думаю про це і не знаю, що далі. Бо вулиць же більше не стане, хіба якісь райони новобудов у найбільших містах типу Києва чи Львова.
Якось мене це турбує.
Я не бачу в цьому логіки, стратегії і хоч якогось бачення, як це має виглядати.
З одного боку – більшість перейменувань потрібні та важливі, але, з іншого, є кейс Львова, коли очевидні перейменування вже закінчились. І що далі – питання.
Поки що не виглядає, ніби хоч в когось є бачення, як можна завершити цей процес, або хоча б контролювати.
Що скажете? Поділіться думками, бо я не знаходжу відповідей.
