У навздогін до попереднього допису, ірландський коричневий хліб я таки спекла, і вийшов добрий. Він завжди добрим виходить, попри мої скіли у випічці, які я застосовую рівно двічі на рік: на Паску та власне, на день святого Патрика.
Рецепт хліба простий настільки, що навіть для тих, хто не дружить з випічкою хліба, не становить труднощів. Я роблю так: склянку з гіркою цільнозернового борошна в рівній пропорції змішую з білим борошном, додаю пів чайної ложки солі і чайну ложку соди без гірки ("гірку" треба зняти ножем, бо соди не має бути забагато). Все перемішую й додаю кефір (сьогодні був кефір), хоча за традиційним рецептом має бути батермілк. У Канаді цей продукт непопулярний, на відміну від Штатів, та й кефір не дуже то знайдеш, але за своїми хлібопекарськими властивостями кефір і батермілк не дуже відрізняються. Отож, цієї рідини треба додати стільки, щоб замісити тісто, яке тримається купи - але ретельно вимішувати ніззя, бо отримаєте резиновий м'ячик.
Робите з тіста приблизно кульку, кладете її на деко (вже ваша справа, чи там пергаментниї папір, а чи деко змащено олією), сплощуєте тісто приблизно до товщини 4см, розрізаєте поверхню навхрест і ставите в розігріту духовку.
І от тепер головний момент, через який я і шукала рецепти цього хліба в мережі. Треба, щоб тісто підійшло до того часу, коли утвориться скоринка. Я бачила рекомендації розігріти духовку до 225 градусів Цельсія, і так тримати 10 хвилин, а потім допікати хліб при температурі 200 градусів. Але тут треба дивитися на властивості кожної окремої духовки. Якби я ще раз пекла цей хліб у тій самій духовці, що сьогодні, то почала б з 200 градусів, довела до готовності на 180, а потім підвищила температуру під кінець, щоби скоринка набрала кольору. Але тут кожному видніше.
Їсти цей хліб треба з маслом (в мене було прекрасне фермерське солене масло), а зберігається він щонайменше 1-2 дні після випічки.
Ще я сьогодні варила Irish stew. Це печеня з яловичини та картоплі й цибулі. Традиційно м'ясо має бути бараниною, але її тут важко знайти, хіба що за всі гроші світу. Однак я, заплативши за 2 кг яловичини 28 канадських доларів, і без того досі перебуваю в ахуї. Яловичина з чайнатауна, правда, виявилася смачною та соковитою, то я не шкодую. Ще, всупереч традиції, я додала в печеню моркву, цілі гриби шампіньони (от тут пощастило- в тому самому китайському маркеті я купила цілий фунт за один долар) - і для кольорового та ідеологічного балансу додала півпачки мороженого зеленого горошку. Якщо хто не знає, помаранчевий колір символізує ірландських лоялістів до британської корони, а зелений справу католиків - борців за незалежність. Якби я дбала тільки про ідеологію, то моркви у печеню не додавала б. Але для смаку - ну, на мій смак - морква там потрібна.
А от у чому жодної потреби немає, то це в додачі до печені пива Ґінес. Рецептів ірландської печені з Гінесом у мережі хоч греблю гати, але до смаку воно додає лише гірку нотку і темний колір. Як на мій хлопський розум, ліпше добре обсмажити овочі та м'ясо до маярівської реакції, і жодного пива у печені не треба. Так само не треба додавати цукор. Морква та цибуля дають достатньо солодкого смаку.
Ну й на останок, щодо картоплі. Є така думка, що ірландська печеня не є насправді ірландською, якщо картопля в ній недостатньо розварена. Цю думку я почерпнула в кулінарній книжці Ганни Гласс (1747), мати та чоловік якої були ірландцями. Отож для печені треба обирати такі сорти картоплі, які в процесі готування дещо втрачають форму, а не такі, що форми тримаються.
Ну й трохи особистого. Я не маю жодного стосунку до Ірландії й ніколи не була в цій, з усіх розповідей, прекрасній країні. Але мій покійний чоловік мав ірландське походження та громадянство. Тому я думаю, що й мені можна було відсвяткувати сьогодні день святого Патрика, і привітати вас із ним, хоч і заднім числом. А колись, може, розповім про традиційну страву американців ірландського походження - corned beef and cabbage
