хочеш
покличу зірку із неба?
вона шукатиме нас за звуком
тихого сміху
та клацання запальнички
між нашими поглядами.
поставиш її у вазу,
щоб не затухла,
щоб світила теплом у грозові ночі,
коли вечеря вимушено
стає романтичною.
«при зірках».
коли найстрашніше,
що може статися —
це забути
про необачно прочинену кватирку
у спальні.
та сьогодні ми туди не повернемось.
лише набридатимемо
розмовами
годиннику над кухонним столом,
а потім послухаємо,
чи встигатиме він підспівувати
в такти дощу.
подумки
рахуватимемо секунди
між спалахами емоцій
у хмарах
і громом,
щоб знати, що буря помалу
відходить.
посидимо так,
доки небо забуде,
за чим горювало,
а далі...
залишаться тільки тиша,
пульсуюче світло зірки у грудях...
і ми.
17 березня 2025