Меморіал.ua
Розповідаємо про полеглих героїв та цивільних українців, яких вбила Росія.
🔻Донат на памʼять: https://www.victims.memorial/supportus
Щоб додати людину до Меморіалу, заповність анкету:
- військові https://bit.ly/3s7nTsR
- цивільні https://bit.ly/3CMEmHS
🔻Донат на памʼять: https://www.victims.memorial/supportus
Щоб додати людину до Меморіалу, заповність анкету:
- військові https://bit.ly/3s7nTsR
- цивільні https://bit.ly/3CMEmHS
TGlist reytingi
0
0
TuriOmmaviy
Tekshirish
TekshirilmaganIshonchnoma
ShubhaliJoylashuv
TilBoshqa
Kanal yaratilgan sanaЛип 14, 2022
TGlist-ga qo'shildi
Вер 14, 2023"Меморіал.ua" guruhidagi so'nggi postlar
16.04.202516:00
Катерину Невкипілу знайшли загиблою в дитячій кімнаті власного дому. Російська армія обстріляла приватний сектор селища Обухівка на Дніпропетровщині 18 жовтня 2023 року.
Катерині був 31 рік. Жила в Обухівці. Займалась домашнім господарством і виховувала двох доньок – 13-річну Сніжану й півторарічну Аделіну. Старша донька того дня була в школі, а молодшу Катерина встигла взяти на руки й закрила собою.
У Катерини залишилися доньки, чоловік, мама, тато, брат й інші рідні.
Катерині був 31 рік. Жила в Обухівці. Займалась домашнім господарством і виховувала двох доньок – 13-річну Сніжану й півторарічну Аделіну. Старша донька того дня була в школі, а молодшу Катерина встигла взяти на руки й закрила собою.
«Моя сестра, найрідніша моя. Катя, напевно, єдина людина, яка завжди мене підтримувала: правий я чи ні – вона була на моєму боці. І це було для мене так важливо», – розповів рідний брат Антон.
У Катерини залишилися доньки, чоловік, мама, тато, брат й інші рідні.
16.04.202513:19
Втрата коханого на війні – трагедія. Проте часто це ще й історія сили, яка може підтримати інших, хто переживає горе.
Ви можете поділитися тим, що допомогло вам, або тим, що зберігає пам’ять про кохану людину. Це може бути творчість, щоденна справа, особливий ритуал, важливі слова — будь-що. Це може стати цінною підтримкою для інших, хто проходить подібний шлях.
🔻Поділіться своєю історією в цій короткій формі
Опитування проводить фонд Маємо жити. Також у проєкті беруть участь Культурні сили, простір ПроЖИТИ та Платформа пам'яті Меморіал.
Нещодавно ми спільно провели панельне обговорення, а команда Культурних сил представила кліп «Місто наречених» на пісню Саші Чемерова як присвяту жінкам, які втратили своїх коханих у війні.
Це наш внесок у розвиток культури підтримки в нашому суспільстві. Ми шукаємо способи бути поруч із тими, хто втратив близьких, і зберігати пам’ять.
Також ми хотіли б допомогти поширювати в медіа історії, які допоможуть жінкам, які втратили коханих чоловіків на війні.
Ви можете поділитися тим, що допомогло вам, або тим, що зберігає пам’ять про кохану людину. Це може бути творчість, щоденна справа, особливий ритуал, важливі слова — будь-що. Це може стати цінною підтримкою для інших, хто проходить подібний шлях.
🔻Поділіться своєю історією в цій короткій формі
Опитування проводить фонд Маємо жити. Також у проєкті беруть участь Культурні сили, простір ПроЖИТИ та Платформа пам'яті Меморіал.
Нещодавно ми спільно провели панельне обговорення, а команда Культурних сил представила кліп «Місто наречених» на пісню Саші Чемерова як присвяту жінкам, які втратили своїх коханих у війні.
Це наш внесок у розвиток культури підтримки в нашому суспільстві. Ми шукаємо способи бути поруч із тими, хто втратив близьких, і зберігати пам’ять.
Також ми хотіли б допомогти поширювати в медіа історії, які допоможуть жінкам, які втратили коханих чоловіків на війні.
16.04.202509:03
Художниця Маргарита Половінко була родом із Кривого Рогу. Вона закінчила факультет образотворчого мистецтва Дніпропетровського театрально-художнього коледжу, а згодом — Національну академію образотворчого мистецтва, де спеціалізувалася на станковому живописі.
У 2024 році вона стала парамедикинею-доброволицею, займалася евакуацією поранених, а згодом офіційно долучилася до складу 3-ї окремої штурмової бригади.
Один з творів Маргарити — щоденник, який малювала кров’ю. Вона мріяла завершити його після закінчення війни.
5 квітня Маргарита Половінко загинула на фронті. Поховали художницю та військову на Алеї Слави у Кривому Розі.
У 2024 році вона стала парамедикинею-доброволицею, займалася евакуацією поранених, а згодом офіційно долучилася до складу 3-ї окремої штурмової бригади.
Один з творів Маргарити — щоденник, який малювала кров’ю. Вона мріяла завершити його після закінчення війни.
5 квітня Маргарита Половінко загинула на фронті. Поховали художницю та військову на Алеї Слави у Кривому Розі.
16.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Сержант Володимир Бяложевський на псевдо Кіборг поліг 7 вересня 2022 року поблизу села Максимівка на Харківщині. Під час бойового завдання він зазнав смертельної вибухової травми. Тепер воїнові назавжди 31 рік.
Володимир народився у місті Золочів Львівської області. У 2009 році закінчив Золочівський професійний ліцей і опанував професію будівельного столяра, паркетника. У цивільному житті працював оператором конвеєра на фабриці морозива ТМ «Златка». Любив тварин, природу та ходити по гриби.
Чоловік був учасником АТО, отримав відзнаку «За оборону Донецького аеропорту» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Під час повномасштабного вторгнення Володимир повернувся до лав захисників. Боронив Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був кулеметником у розвідувальному взводі.
Посмертно Володимира нагородили медаллю «За військову службу Україні».
Вдома на нього чекали батьки Галина Степанівна та Роман Володимирович.
Сержант Володимир Бяложевський на псевдо Кіборг поліг 7 вересня 2022 року поблизу села Максимівка на Харківщині. Під час бойового завдання він зазнав смертельної вибухової травми. Тепер воїнові назавжди 31 рік.
Володимир народився у місті Золочів Львівської області. У 2009 році закінчив Золочівський професійний ліцей і опанував професію будівельного столяра, паркетника. У цивільному житті працював оператором конвеєра на фабриці морозива ТМ «Златка». Любив тварин, природу та ходити по гриби.
Чоловік був учасником АТО, отримав відзнаку «За оборону Донецького аеропорту» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Під час повномасштабного вторгнення Володимир повернувся до лав захисників. Боронив Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був кулеметником у розвідувальному взводі.
Посмертно Володимира нагородили медаллю «За військову службу Україні».
Вдома на нього чекали батьки Галина Степанівна та Роман Володимирович.
15.04.202515:02
Павло Петриченко був справедливим, рішучим, його активність і лідерство надихало багатьох.
Павло народився у Києві, здобув вищу освіту в Національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Був учасником Революції Гідності, а згодом доєднався до численних ініціатив, пов’язаних із боротьбою за справедливість і права громадян.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Павло займався волонтерством у Благодійному фонді Сергія Притули. У квітні 2022 року вступив до лав 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Займався аеророзвідкою. Згодом став командиром відділення БпЛА.
У 2023 році його було відзначено нагородою Головнокомандувача ЗСУ — «Золотим хрестом». Також нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Павло Петриченко загинув 15 квітня 2024 року на Донеччині. За день до свого 32-го дня народження.
У нього залишилися рідні, побратими, друзі та ціла спільнота людей, яким він був прикладом і опорою.
Павло народився у Києві, здобув вищу освіту в Національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Був учасником Революції Гідності, а згодом доєднався до численних ініціатив, пов’язаних із боротьбою за справедливість і права громадян.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Павло займався волонтерством у Благодійному фонді Сергія Притули. У квітні 2022 року вступив до лав 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Займався аеророзвідкою. Згодом став командиром відділення БпЛА.
У 2023 році його було відзначено нагородою Головнокомандувача ЗСУ — «Золотим хрестом». Також нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Павло Петриченко загинув 15 квітня 2024 року на Донеччині. За день до свого 32-го дня народження.
У нього залишилися рідні, побратими, друзі та ціла спільнота людей, яким він був прикладом і опорою.
15.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Старший сержант Володимир Кокта загинув 29 жовтня 2022 року під час ворожого штурму поблизу села Павлівка на Донеччині. Захисникові було 56 років.
Володимир народився у селищі Ружин на Житомирщині. Закінчив Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка. Працював на будівництві. На дозвіллі любив читати книги.
25 лютого 2022 року чоловіка призвали до ЗСУ. Він проходив службу у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був оператором-навідником.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилися дві доньки, онуки та колишня дружина.
Старший сержант Володимир Кокта загинув 29 жовтня 2022 року під час ворожого штурму поблизу села Павлівка на Донеччині. Захисникові було 56 років.
Володимир народився у селищі Ружин на Житомирщині. Закінчив Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка. Працював на будівництві. На дозвіллі любив читати книги.
25 лютого 2022 року чоловіка призвали до ЗСУ. Він проходив службу у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був оператором-навідником.
«Тато був доброю, щирою людиною, люблячим турботливим батьком і дідусем. Мав чотирьох онуків. За відгуками побратимів, завжди вмів підтримати та підставити плече у важку хвилину. Понад усе цінував справедливість. Завжди відповідально ставився до всіх завдань», – розповіла Марина Кокта.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилися дві доньки, онуки та колишня дружина.
14.04.202516:30
«Це людина неймовірної доброти. Ці голубі очі... Вони завжди світилися, коли бачили сина, доньку. Діти були його гордістю», – Ольга Філіпова згадує чоловіка Віталія.
У перший день повномасштабної війни він пішов до військкомату, щоб стати на захист країни та рідних. Воював у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ЗСУ. Брав участь у боях за Сєвєродонецьк на Луганщині, а потім вирушив звільняти Харківщину від окупантів.
Віталій загинув 6 вересня 2022 року біля міста Балаклія.
🎥 Яким був захисник Віталій Філіпов, що любив та які спогади залишив – дивіться у відео пам’яті
14.04.202516:03
43-річний Сергій Донець загинув 9 березня 2022-го в Слобожанському на Харківщині. Того дня російські війська обстріляли селище з авіації.
Сергій Донець народився у селі Червоний Лиман на Харківщині. Мати померла, коли хлопцеві було півтора року. Рідний батько з ними не жив. Сергія виховували дідусь і бабуся. Він вивчився на тракториста. Однак за фахом не працював. Якось поїхав на весілля в Слов'янськ. Там закохався в дружку нареченої і вони побралися.
Сергій займався бізнесом. За 3 роки до повномасштабної війни розлучився і переїхав до дядька у Слобожанське.
У Сергія залишилися син, дядько, сестра.
Сергій Донець народився у селі Червоний Лиман на Харківщині. Мати померла, коли хлопцеві було півтора року. Рідний батько з ними не жив. Сергія виховували дідусь і бабуся. Він вивчився на тракториста. Однак за фахом не працював. Якось поїхав на весілля в Слов'янськ. Там закохався в дружку нареченої і вони побралися.
Сергій займався бізнесом. За 3 роки до повномасштабної війни розлучився і переїхав до дядька у Слобожанське.
«Сергій був дуже спокійний. Ми прекрасно жили разом. В дитинстві я йому був за батька, а останнім часом ми були, як брати – дуже дружили. Мали спільне хобі – риболовлю. Після переїзду до мене він працював у Харкові на будівництвах», – розповів дядько Михайло.
У Сергія залишилися син, дядько, сестра.
14.04.202515:12
Ми – ті, хто пам’ятає.
Щоб знаходити сили боротися. Щоб вшанувати тих, хто віддав життя. Щоб передати спогади дітям.
Бо пам’ять – це зброя.
Футболку «Пам'ять – це твій меч» від Культурних Сил ви можете отримати, зробивши донат на пам’ять для Меморіалу.
Її отримає один/одна з благочинців, хто зробить донат від 200 гривень на дружню банку амбасадора Меморіалу музиканта Саші Чемерова.
🔻 Доєднатися можна до 25 квітня.
🔻 Хто отримає футболку, буде визначено в системі Моно.
🔻Користувачам інших банків варто зазначити у коментарях до донату свій контакт.
🔗 Банка для донату: https://send.monobank.ua/jar/8VLb8usdu4
Усі донати будуть спрямовані на діяльність ГО Меморіал – для вшанування пам'яті полеглих захисників та загиблих у війні цивільних.
Щоб знаходити сили боротися. Щоб вшанувати тих, хто віддав життя. Щоб передати спогади дітям.
Бо пам’ять – це зброя.
Футболку «Пам'ять – це твій меч» від Культурних Сил ви можете отримати, зробивши донат на пам’ять для Меморіалу.
Її отримає один/одна з благочинців, хто зробить донат від 200 гривень на дружню банку амбасадора Меморіалу музиканта Саші Чемерова.
🔻 Доєднатися можна до 25 квітня.
🔻 Хто отримає футболку, буде визначено в системі Моно.
🔻Користувачам інших банків варто зазначити у коментарях до донату свій контакт.
🔗 Банка для донату: https://send.monobank.ua/jar/8VLb8usdu4
Усі донати будуть спрямовані на діяльність ГО Меморіал – для вшанування пам'яті полеглих захисників та загиблих у війні цивільних.
14.04.202513:06
🙏🏻Допоможіть команді Меморіалу знайти всі імена убитих в Сумах та розповісти усі історії, аби люди не залишились цифрами статистики…
🔷Якщо ви знаєте загиблих, напишіть нам:
📲 098 379 2169
📧victims.of.russia@gmail.com
▫️або заповніть гугл-форму
🔷Якщо ви знаєте загиблих, напишіть нам:
📲 098 379 2169
📧victims.of.russia@gmail.com
▫️або заповніть гугл-форму
14.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Солдат Валерій Савранський на псевдо Саврік загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання біля селища Неліпівка на Донеччині. Йому було 24 роки.
Валерій родом із міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Опанував професію кухаря-кондитера. У 20 років пішов служити до Національної Гвардії України – планував продовжити навчатися, коли закінчиться війна.
Під час повномасштабного вторгнення хлопець захищав свою країну у лавах 11-ї бригади імені Михайла Грушевського (в/ч 3012) НГУ.
Валерія нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу».
У воїна залишилися батьки та старший брат.
Солдат Валерій Савранський на псевдо Саврік загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання біля селища Неліпівка на Донеччині. Йому було 24 роки.
Валерій родом із міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Опанував професію кухаря-кондитера. У 20 років пішов служити до Національної Гвардії України – планував продовжити навчатися, коли закінчиться війна.
Під час повномасштабного вторгнення хлопець захищав свою країну у лавах 11-ї бригади імені Михайла Грушевського (в/ч 3012) НГУ.
Валерія нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу».
«Добрий, чесний, відкритий. Багато друзів мав. Тільки знайшов свою кохану, але не встигли розписатися. Він завжди посміхався. Завжди вірив у краще», – розповіла мама захисника Тетяна.
У воїна залишилися батьки та старший брат.
13.04.202518:21
Російська армія вбила у Сумах сімʼю 💔
Ракетний удар 13 квітня забрав життя Наталії Краснощок, її чоловіка Миколи та сина Максима Мартиненка.
Наталія була консультанткою французького бренду косметики та парфумерії «Lambre».
«Це невимовний біль втрати… Наталія була разом з «Lambre» більше 20 років і стала невідʼємною частиною нашої великої родини. Завжди позитивна і вірила в перемогу України до останньої хвилини життя», – написали на сторінці бренду.
«Зі співчуттям у серцях… Колектив учителів, працівників та учнів ліцею глибоко сумує з приводу трагічної загибелі учня 6 класу Максима Мартиненка та його батьків. Наші серця розбиті сьогоднішньою звісткою. Як шкода, що більше ніколи не зустрінемось у стінах рідного ліцею», – повідомили на сторінці Старосільського ліцею.
Ракетний удар 13 квітня забрав життя Наталії Краснощок, її чоловіка Миколи та сина Максима Мартиненка.
Наталія була консультанткою французького бренду косметики та парфумерії «Lambre».
«Це невимовний біль втрати… Наталія була разом з «Lambre» більше 20 років і стала невідʼємною частиною нашої великої родини. Завжди позитивна і вірила в перемогу України до останньої хвилини життя», – написали на сторінці бренду.
«Зі співчуттям у серцях… Колектив учителів, працівників та учнів ліцею глибоко сумує з приводу трагічної загибелі учня 6 класу Максима Мартиненка та його батьків. Наші серця розбиті сьогоднішньою звісткою. Як шкода, що більше ніколи не зустрінемось у стінах рідного ліцею», – повідомили на сторінці Старосільського ліцею.
13.04.202516:04
Полковник поліції Андрій Матвієнко загинув 1 листопада 2024 року внаслідок російської атаки на Харків. Він був на роботі, коли російські війська завдали два удари ракетами по місцю дислокації поліцейських.
Андрію було 43 роки. Під час повномасштабного вторгнення організував роботу підрозділів. Налагодив взаємодію та логістику з різними службами, допомагав на звільнених територіях.
Колеги згадують, що він завжди мав позитивний настрій та підбадьорював усіх навколо.
Андрій любив відпочинок на дачі з друзями і близьким, риболовлю. У подорожах цікавився архітектурою та історією, любив все фотографувати. Відвідував театри, любив музику, багато читав та постійно розвивався. Дуже любив тварин.
У загиблого залишилися мама, сестра та племінники.
Андрію було 43 роки. Під час повномасштабного вторгнення організував роботу підрозділів. Налагодив взаємодію та логістику з різними службами, допомагав на звільнених територіях.
Колеги згадують, що він завжди мав позитивний настрій та підбадьорював усіх навколо.
«Він усім допомагав, завжди міг знайти рішення будь-якої проблеми. Завжди був лідером, відповідальним, доброзичливим, цікавим співрозмовником. Веселим, світлим, креативним. На нього завжди можна було покластися», – розповіли рідні.
Андрій любив відпочинок на дачі з друзями і близьким, риболовлю. У подорожах цікавився архітектурою та історією, любив все фотографувати. Відвідував театри, любив музику, багато читав та постійно розвивався. Дуже любив тварин.
У загиблого залишилися мама, сестра та племінники.
13.04.202513:21
Внаслідок російського удару по місту Суми 13 квітня загинула музикантка Олена Когут.
Олена була викладачкою Сумського фахового коледжу мистецтв і культури імені Д.С. Бортнянського та артисткою оркестру Сумського національного театру імені М. Щепкіна.
Вона грала на фортепіано та органі.
«Для багатьох студентів Олена Сергіївна стала не просто викладачем, а справжнім наставником, мудрим порадником та щирою підтримкою. Її любов до музики була безкінечною, її віра в своїх студентів – безмежною. Вона розкривала потенціал кожного, запалювала іскри творчості та допомогала повірити у власні сили. Її уроки були не лише передачею знань, а й уроками людяності, доброти та оптимізму», – написали на сайті коледжу.
Олена була викладачкою Сумського фахового коледжу мистецтв і культури імені Д.С. Бортнянського та артисткою оркестру Сумського національного театру імені М. Щепкіна.
Вона грала на фортепіано та органі.
«Для багатьох студентів Олена Сергіївна стала не просто викладачем, а справжнім наставником, мудрим порадником та щирою підтримкою. Її любов до музики була безкінечною, її віра в своїх студентів – безмежною. Вона розкривала потенціал кожного, запалювала іскри творчості та допомогала повірити у власні сили. Її уроки були не лише передачею знань, а й уроками людяності, доброти та оптимізму», – написали на сайті коледжу.
13.04.202511:11
Кількість загиблих у Сумах зросла до 31 людини, з них двоє – діти.
84 поранених, зокрема 10 дітей.
📷 ДСНС
84 поранених, зокрема 10 дітей.
«Прильоти зафіксовані чітко в центр міста. Сьогодні — Вербна неділя, багато людей було на вулиці, неподалік розташований і храм, де проходить освячення. Саме в цей час росіяни вдарили, чітко усвідомлюючи, що бʼють по цивільних», — зазначив Міністр МВС Ігор Клименко.
📷 ДСНС
Rekordlar
24.03.202516:35
4.5KObunachilar31.12.202423:59
2800Iqtiboslar indeksi27.01.202523:59
3.4KBitta post qamrovi28.02.202512:22
679Reklama posti qamrovi30.09.202423:59
32.29%ER27.01.202523:59
77.71%ERR16.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Сержант Володимир Бяложевський на псевдо Кіборг поліг 7 вересня 2022 року поблизу села Максимівка на Харківщині. Під час бойового завдання він зазнав смертельної вибухової травми. Тепер воїнові назавжди 31 рік.
Володимир народився у місті Золочів Львівської області. У 2009 році закінчив Золочівський професійний ліцей і опанував професію будівельного столяра, паркетника. У цивільному житті працював оператором конвеєра на фабриці морозива ТМ «Златка». Любив тварин, природу та ходити по гриби.
Чоловік був учасником АТО, отримав відзнаку «За оборону Донецького аеропорту» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Під час повномасштабного вторгнення Володимир повернувся до лав захисників. Боронив Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був кулеметником у розвідувальному взводі.
Посмертно Володимира нагородили медаллю «За військову службу Україні».
Вдома на нього чекали батьки Галина Степанівна та Роман Володимирович.
Сержант Володимир Бяложевський на псевдо Кіборг поліг 7 вересня 2022 року поблизу села Максимівка на Харківщині. Під час бойового завдання він зазнав смертельної вибухової травми. Тепер воїнові назавжди 31 рік.
Володимир народився у місті Золочів Львівської області. У 2009 році закінчив Золочівський професійний ліцей і опанував професію будівельного столяра, паркетника. У цивільному житті працював оператором конвеєра на фабриці морозива ТМ «Златка». Любив тварин, природу та ходити по гриби.
Чоловік був учасником АТО, отримав відзнаку «За оборону Донецького аеропорту» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Під час повномасштабного вторгнення Володимир повернувся до лав захисників. Боронив Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був кулеметником у розвідувальному взводі.
Посмертно Володимира нагородили медаллю «За військову службу Україні».
Вдома на нього чекали батьки Галина Степанівна та Роман Володимирович.
11.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Солдат Сергій Квітка на псевдо Адвокат поліг 17 березня 2024 року неподалік села Іванівське на Донеччині. Захиснику було 33 роки.
Сергій жив у місті Харкові. Працював експедитором. Весь вільний від роботи час проводив з родиною. Захоплювався риболовлею та розділяв це дозвілля з сином.
Під час повномасштабної війни, у березні 2023 року, чоловік долучився до лав Збройних Сил України та вирушив на фронт. Служив у 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Був мінометником.
Посмертно Сергія Квітку нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на Героя чекали дружина та син.
Солдат Сергій Квітка на псевдо Адвокат поліг 17 березня 2024 року неподалік села Іванівське на Донеччині. Захиснику було 33 роки.
Сергій жив у місті Харкові. Працював експедитором. Весь вільний від роботи час проводив з родиною. Захоплювався риболовлею та розділяв це дозвілля з сином.
Під час повномасштабної війни, у березні 2023 року, чоловік долучився до лав Збройних Сил України та вирушив на фронт. Служив у 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Був мінометником.
«Він був дуже відважним чоловіком і патріотом своєї країни. Найкращий батько та чоловік. Дуже добрий і щирий, усім допомагав. Він був тією людиною, яку ніхто ніколи не замінить», – сказала дружина Марина.
Посмертно Сергія Квітку нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на Героя чекали дружина та син.
10.04.202515:57
Діані Запішній було 12 років. Жила у Полтаві. Навчалась у сьомому класі. Цікавилася тхеквондо. З чотирьох років вивчала англійську.
Життя Діани відібрав російський ракетний удар по місту Полтава 1 лютого 2025 року. Поряд загинули її батьки Сергій і Катерина й молодший брат Даниїл.
У дівчинки залишились бабуся і тітка.
«Діанка була в пошуку себе, мрійлива, тиха, спокійна. Захоплювалась аніме. В дорослому житті хотіла навчатись за кордоном», – розповіла тітка Тетяна.
«Діана була дуже гарною дівчинкою. Маленькою була відкритою. Любила фотографувати, вести соціальні мережі. З віком стала шукати себе, свій стиль. Останнім часом захоплювалась готичним стилем. Була старанною ученицею, добре навчалась. Надзвичайно розумна, здібна. Завжди мала свою думку, вміла її відстояти. Була чесною, дружелюбною. Гарно вихована, чуйна. Любила настільні ігри і часто за ними проводила вечори з батьками. Любила малювати і в неї це дуже гарно виходило», – розповіла класна керівниця Жанна Василівна.
Життя Діани відібрав російський ракетний удар по місту Полтава 1 лютого 2025 року. Поряд загинули її батьки Сергій і Катерина й молодший брат Даниїл.
У дівчинки залишились бабуся і тітка.
14.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Солдат Валерій Савранський на псевдо Саврік загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання біля селища Неліпівка на Донеччині. Йому було 24 роки.
Валерій родом із міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Опанував професію кухаря-кондитера. У 20 років пішов служити до Національної Гвардії України – планував продовжити навчатися, коли закінчиться війна.
Під час повномасштабного вторгнення хлопець захищав свою країну у лавах 11-ї бригади імені Михайла Грушевського (в/ч 3012) НГУ.
Валерія нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу».
У воїна залишилися батьки та старший брат.
Солдат Валерій Савранський на псевдо Саврік загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання біля селища Неліпівка на Донеччині. Йому було 24 роки.
Валерій родом із міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Опанував професію кухаря-кондитера. У 20 років пішов служити до Національної Гвардії України – планував продовжити навчатися, коли закінчиться війна.
Під час повномасштабного вторгнення хлопець захищав свою країну у лавах 11-ї бригади імені Михайла Грушевського (в/ч 3012) НГУ.
Валерія нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу».
«Добрий, чесний, відкритий. Багато друзів мав. Тільки знайшов свою кохану, але не встигли розписатися. Він завжди посміхався. Завжди вірив у краще», – розповіла мама захисника Тетяна.
У воїна залишилися батьки та старший брат.
13.04.202518:21
Російська армія вбила у Сумах сімʼю 💔
Ракетний удар 13 квітня забрав життя Наталії Краснощок, її чоловіка Миколи та сина Максима Мартиненка.
Наталія була консультанткою французького бренду косметики та парфумерії «Lambre».
«Це невимовний біль втрати… Наталія була разом з «Lambre» більше 20 років і стала невідʼємною частиною нашої великої родини. Завжди позитивна і вірила в перемогу України до останньої хвилини життя», – написали на сторінці бренду.
«Зі співчуттям у серцях… Колектив учителів, працівників та учнів ліцею глибоко сумує з приводу трагічної загибелі учня 6 класу Максима Мартиненка та його батьків. Наші серця розбиті сьогоднішньою звісткою. Як шкода, що більше ніколи не зустрінемось у стінах рідного ліцею», – повідомили на сторінці Старосільського ліцею.
Ракетний удар 13 квітня забрав життя Наталії Краснощок, її чоловіка Миколи та сина Максима Мартиненка.
Наталія була консультанткою французького бренду косметики та парфумерії «Lambre».
«Це невимовний біль втрати… Наталія була разом з «Lambre» більше 20 років і стала невідʼємною частиною нашої великої родини. Завжди позитивна і вірила в перемогу України до останньої хвилини життя», – написали на сторінці бренду.
«Зі співчуттям у серцях… Колектив учителів, працівників та учнів ліцею глибоко сумує з приводу трагічної загибелі учня 6 класу Максима Мартиненка та його батьків. Наші серця розбиті сьогоднішньою звісткою. Як шкода, що більше ніколи не зустрінемось у стінах рідного ліцею», – повідомили на сторінці Старосільського ліцею.
12.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Лейтенант Руслан Іванов загинув 12 квітня 2023 року, обороняючи місто Бахмут на Донеччині. Воїну було 32 роки.
Руслан жив у Києві. Служив в Управлінні державної охорони України. Займався рукопашним боєм.
У 2014 році воював у зоні проведення АТО. За оборону міста Словʼянськ був нагороджений відзнакою. Отримав статус учасника бойових дій.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан боронив Київщину. Згодом вирушив на інші гарячі ділянки фронту. Служив у Головному управлінні розвідки Міноборони України.
Посмертно Руслан нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вдома на воїна чекали мама, дружина, сестра, племінники та друзі.
Лейтенант Руслан Іванов загинув 12 квітня 2023 року, обороняючи місто Бахмут на Донеччині. Воїну було 32 роки.
Руслан жив у Києві. Служив в Управлінні державної охорони України. Займався рукопашним боєм.
У 2014 році воював у зоні проведення АТО. За оборону міста Словʼянськ був нагороджений відзнакою. Отримав статус учасника бойових дій.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан боронив Київщину. Згодом вирушив на інші гарячі ділянки фронту. Служив у Головному управлінні розвідки Міноборони України.
«Мій чоловік був надзвичайною і доброю людиною. Допомагав усім навкруги. До нього дослуховувалися оточуючі та брали з нього приклад. Він був люблячим чоловіком майже 17 років, пліч-о-пліч щасливо йшли по життю, будували плани на майбутнє. Я знаю, що наше кохання вічне. Я кохатиму тебе із землі, а ти мене – з неба…» – написала Юлія Іванова.
Посмертно Руслан нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вдома на воїна чекали мама, дружина, сестра, племінники та друзі.
24.03.202506:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Старший солдат Володимир Добровольський поліг 15 листопада 2024 року під час бойового завдання у Курській області в РФ. Герою було 26 років.
Володимир жив у місті Подільськ на Одещині. Працював на металобазі та в різних закладах харчування. Дуже любив історію: обожнював дивитися історичні фільми та читати книги. Чудово готував. Хотів по закінченню війни відкрити свій заклад. Любив грати в шахи – вигравав майже всі поєдинки з друзями.
У листопаді 2019 року вирішив піти на військову службу та підписав контракт зі ЗСУ. Служив у 73-му морському центрі спеціальних операцій ССО. У квітні 2024 року його перевели у військову частину А5011.
У Володимира залишилися батьки, двоюрідна сестра та цивільна дружина.
Старший солдат Володимир Добровольський поліг 15 листопада 2024 року під час бойового завдання у Курській області в РФ. Герою було 26 років.
Володимир жив у місті Подільськ на Одещині. Працював на металобазі та в різних закладах харчування. Дуже любив історію: обожнював дивитися історичні фільми та читати книги. Чудово готував. Хотів по закінченню війни відкрити свій заклад. Любив грати в шахи – вигравав майже всі поєдинки з друзями.
У листопаді 2019 року вирішив піти на військову службу та підписав контракт зі ЗСУ. Служив у 73-му морському центрі спеціальних операцій ССО. У квітні 2024 року його перевели у військову частину А5011.
«Вова був дуже доброю, світлою та щирою людиною. Завжди допомагав всім, хто просив. Він був дуже начитаним, дуже розумним, розбирався майже у всіх сферах життя. Мріяв про діточок та велику щасливу сім'ю, але ми не встигли…» – розповіла кохана Ірина Відлацька.
У Володимира залишилися батьки, двоюрідна сестра та цивільна дружина.
13.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Молодший сержант Мирослав Драгонюк поліг 20 грудня 2022 року поблизу селища Підгородне на Донеччині. Воїнові назавжди 22 роки.
Мирослав народився у селищі Вовковинці на Хмельниччині. Закінчив Зяньковецький ліцей. Захоплювався музикою, риболовлею. Любив життя, свою сім'ю, собак, їздити на велосипеді, грати на фортепіано.
У 2018 році хлопця призвали на строкову службу до ЗСУ. Оскільки Мирослав міряв бути військовим, то за рік підписав контракт і продовжив служити у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.
За гідну службу Мирослава нагородили орденами «За мужність» III і II ступенів (другим уже посмертно).
Удома на захисника чекали батьки, четверо братів і син. Один із братів Мирослава також став на захист України.
Молодший сержант Мирослав Драгонюк поліг 20 грудня 2022 року поблизу селища Підгородне на Донеччині. Воїнові назавжди 22 роки.
Мирослав народився у селищі Вовковинці на Хмельниччині. Закінчив Зяньковецький ліцей. Захоплювався музикою, риболовлею. Любив життя, свою сім'ю, собак, їздити на велосипеді, грати на фортепіано.
У 2018 році хлопця призвали на строкову службу до ЗСУ. Оскільки Мирослав міряв бути військовим, то за рік підписав контракт і продовжив служити у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.
За гідну службу Мирослава нагородили орденами «За мужність» III і II ступенів (другим уже посмертно).
«Він завжди казав, що життя – це найкращий дар, який у нього є. Він любив життя, йому лише 22 було. Любив сина, братів. Мріяв про сад великий і про те, що ми всі разом поїдемо на море… Тепер це біль, який я щодня несу в собі», – розповіла мама Вікторія.
Удома на захисника чекали батьки, четверо братів і син. Один із братів Мирослава також став на захист України.
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.
