У калюжі пʼять щук.
В звіриній самосвідомості мені мислиться, що і я — маю зябра і що я — теж риба.
Можливо, навіть щука.
Можливо, навіть шоста калюжна щука, а не якась собі окрема рибна одиниця.
Та це гіпотеза.
Перша щука з калюжі давно померла. Мене щось повʼязувало з нею, але я не можу пригадати що, коли і чому. Фіґ з нею з цією щукою.
Плаває своїм ніжним черевцем до гори, підставляє його під сонечко і нікому не заважає.
Ще одна щучка — моя улюблена. Я знаю кожну її лусочку. Вона не кусається. Цю щуку, власне кажучи, і я кусати не планую.
З нею можна виповзти на перекур. З нею можна подивитися євробачення і фільми гаспара ное. Нормальна щука, людська. Якби моя воля — я би посадила її в акваріум, подалі від інших щук, щоби вони не мали на неї впливу. Але цій щуці подобається її калюжа і її калюжні товариші. Хай так. Мені вони теж подобаються, якщо чесно.
І є ще одна щука.
Ну і щука.
Справжнісінька. Як візьме і як вʼїде в тебе зубами! І болить, і болить до нудоти, а як звикнеш — вже і подобається наче. Відпускає різко, без попередження, а ти ходи, носи на собі цей кусь як трофейний матеріал і хоч плач, хоч не плач, хоч проси вкусити знову, а щуці вже, вибачте, нову жертву до калюжі веди.
Тебе то вже зазубрили на смак.
Є ще дві щуки, але вони так. Ну знаєте, як в оповідях буває, для фону.
Одна з них недолюблює мене — ат, it’s unpleasant, та переживеться, впораємося. Інша ж — така типова маскуліна щучка, з вусиками. Гарненька, але особисто мені від неї лячно. Не мого смаку риба.
Врешті, з калюжі починає грати якийсь ненавʼязливий фанковий мотивчик — боже збав, а ніжка таки смикається в такт, волосся на вітрі розвивається, з руки стирчить ота сама — в біса красивезна ідіотська щука, але тобі, тобі — серйозній жінці з вищою освітою і дипломом таки весело, весело, уявляєш?
Ти і щуки. Картина маслом.
Якось, якось була одна історійка з першою з них.
Ночували в подружній постелі і щука питала:
— А чоловік, чоловік твій де?
На що я і кажу:
— Ну він же не дурний, він вихований! Чому ж він буде ночувати з нами, поки ти тут?
А потім ми багато курили, поки нас кусали комарі в заростях високої трави, і мене величали найзагадковішою рибою. Блаженні часи.
Друга щука розказувала, що вона фліртує виключно способом розмови про геополітику.
Ми ніколи не говорили про геополітику і саме з цієї благословенної причини в нас все добре. І тому це досі моя улюблена щука.
З третьої щуки ухи не звариш.
Що я власне їй і сказала, як тільки ми перетнулися в калюжі.
— Все хороше, — в напівтемряві мичу, тягнучи слова, натягуючи панчішку — таки направду, не вічне.
Із темряви мені долітало:
— От ми з тобою не вічні, але чи значить це що ми… «хараши»?
— Ну я точно «хараша», — сміялася. Сміялася собі, дурненька.
Подобається по-справжньому — коли не можеш пояснити, чому подобається, казав якось один мудрий філософ, навряд прісноводний.
А буває, щуки їдять інших щук.
Думалося, що я саме такого роду щучка.
Врешті лежу біля калюжі, грію кісточки на сонці.
Ну і бог з ним. Зате поплавала.
