Я закінчила редагування «Останньої війни імперій». Ух. Ця книга дуже важлива для мене, вона найболючіша і найскладніша з усього, що я писала, а тому і найцікавіша. Мені навіть не було що особливо там скорочувати, на понад мільйон знаків нарізала всього 9698 тисяч, або 1708 слів, бо тут відчувається, що текст став відчутно зрілішим за першу книгу. Як і з «Останньою обителлю», я не змінювала нічого істотно, тож власники попередньої редакції не переймайтеся.
Тож так, «Леобург» я доредагувала, осучаснила, причесала і бордюри побілила. Іноді цей текст спричиняв мені chills, особливо в моменти так званої «емоційної дипломатії», яку Джекі практикувала задовго до Кулеби, чи опису застосування дронів у бою (я була за крок, щоб придумати стімпанк-фпв). Таке собі трохи Self-fulfilling prophecy.
Мені дуже хочеться, щоб ця, саме ця книга знайшла собі читачів - незважаючи на те, що вона друга з дилогії. І я надіюся, що ви колись її прочитаєте. Ну, бо може комусь у житті бракує Теодора Яблонського.
