вибудова.
початок з кореня. це основа, твоє походження,
корінище і з боку паростки – під землею, назовні ж – порожньо.
так потрібно, це так задумано, бо інакше ніяк не вивезти,
без коріння не буде розвитку, аксіома – помреш не виросши.
потім серце, ядро у стовбурі – ось нарешті пульсують жилками,
хочеш бачити все навколо, але ріст твій помірно-стриманий,
витягаючись, вигинаючись, юним гіллям ізбоку створений
ти закінчуєш фазу росту, переходячи до
становлення.
підліткові шукання самости, розгалуження, свого кольору
виростають на вітті бруньками, де щоразу себе повторюють,
і коли вже нарешті пагони, наче пір'ям усі заповнені,
обростають, стають зеленими – ти знаходиш себе – під кроною.
розростаєшся і досліджуєш своє віття під сонця променем,
розливаєш живущу впевненість по корі, всі дірки заповнюєш,
і зелений стає багряним, кожен день - перехід забарвлення,
ти готовий стрибнути вгору до нового.
а втім
ламаєшся.
твої руки, фаланги пальців, навіть нігті тепер оголені,
ти шукаєш свого пристанку, поки тіло стискає холодом.
прогинаючись, витискаючись, наче здобич у лапах лютого,
ти приймаєш своє майбутнє, озираючись на минулого.
коли ззовні нема нічого, може здатись, що все вже втрачено,
але зими на те й даються, щоб спинитися і побачити:
ти мінливий, ніким не скорений, ти щорічно міняєш зовнішність.
пам'ятай, що початок – з кореня.
все циклічно, усе
повториться
січень 25
