Уявляєш мені 22
Тепер я лілея
Називаю себе так коли інколи щось читаю, періодично згадуючи про якісь сенси
троянди які росли біля дому
розбите серце
трохи про злість
Інколи про кохання, згадуючи ніжність, яку нікому не даю відібрати у себе, ніби це все, що я маю і все що у мене лишилось
Насправді, якщо бути чесною, зʼявилось і багато чого хорошого, мені інколи соромно, що війна, а я буваю щаслива
Хоча сумую за тобою
І за будинком з зеленими стінами
Жахливо сумую
Інколи плачу вночі через слова, що сверблять під шкірою
Ті, що сказала і ті, що так і не встигла
Вони сіткою вкривають тіло
І здається я не можу вибратись, ковзаю в них, а перерізати нікого поруч немає
Ти б міг, але тебе немає теж
Закарбовую тебе у літерах, але знаєш, літери теж мають свої межі
Маю їх так багато, а слів із них підібрати не можу
Вони всі не ті
Якісь недоречні
Якісь негожі
Не пасують тобі, і не передають те, що б я хотіла
Але я продовжую писати
Бо тепер я, ну знаєш, лілея
Було б сумно просто зникати
І мені
І тобі у моїх літерах
Тому я просто пишу далі
