«Після того, як усі громадяни по черзі пройдуть крізь міцні обійми правителя, і він виліпить із них те, що йому необхідно, він простягає свої могутні долоні на суспільство загалом. Він вкриває його мережею дрібних, витіюватих, одноманітних законів, що заважають найоригінальнішим розумам і найміцнішим душам піднестися над натовпом. Він не розтрощує волю людей, але розм'якшує її, згинає і спрямовує; він рідко спонукає до дії, але постійно чинить опір тому, щоб хтось діяв за власною ініціативою; він нічого не руйнує, але перешкоджає народженню нового; він не тиранить, але заважає, пригнічує, нервує, гасить, оглуплює й перетворює, врешті-решт, увесь народ на отару полохливих і працелюбних тварин, пастирем яких виступає уряд. Я завжди був упевнений, що подібна форма рабства, тиха, розмірена і мирна, картину якої я щойно змалював, могла б поєднуватися, хоч це і важко собі уявити, з деякими зовнішніми атрибутами свободи, і що вона цілком може встановитися навіть у тіні народної свободи...»
— Ф. Гаєк «Шлях до рабства»
