Море хвилюється люто розхлюпане море хвилюється — раз.
Мрії пелюстками люляють людяність в серці приплюснутім — з ран.
Сунуть сутулі насуплені сутінки. Сутичка неба й води.
Ви ж не судіть — й несудимими…
Гляньте: несуться судинами
втоплені рештки — сюди.
Море невимите вилилось вихлопом, викиднем винесло біль.
Горло давилось у вирвах безвиході. Витекло все, далебі.
Води кровилися гірко по вилицях — витерти би врешті-решт
їх з надвечір'я ганчіркою…
Хвиля дерева розчісує,
шифер, дахівку дере.
Душі шрамовані у невимовності, шок на обличчях білів.
Море заморене, море аморфне… Комори намокли до сліз.
Море мандрує за руку із трупами, врунить отруту для риб.
Море пекуче, забруднене.
Море, небого, по груди вже —
в стелю росте догори.
Люди всередині страхом охрещені. Пес до ноги притуливсь…
Стіни порепані, ребра у треморі… Мора замовкне колись?
Схлипують хвилі, хвилини хвилюються, хлюпає важко весло.
Човгай, резиновий човнику…
Батька обіймами чорними
гирло за горло взяло.
Пляжі порубані дисками круглими — міниться море й болить.
Купами, друзками, грузом до Грузії… Вóди ковтають углиб.
Темними цятками площею тягнуться речі, уламки, сміття…
З часом все, звісно, очиститься
(з вірою в те, що колись-таки
лихо настигне кінця).
Сльози, що випекли вигини, висохнуть, змита земля оживе.
Вистоїм води, негоди і вистріли, — паростком зійдемо вверх!
Піною грається море в міграціях, потом повз Гринвіч тече.
В небо не босими кроками
сонце росу випаровує
й кропить поживним дощем…
🌊🏘️🌊🏘️🌊🏘️🌊
© Лана д'Арк
🌊🏘️🌊🏘️🌊🏘️🌊