ВСЕNАЦІОНАЛ
26.02.202519:20
🔸🔸ХРЕСТ І МЕЧ: ЯК УКРАЇНА СТАЛА ЩИТОМ ЗАХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ🔸🔸
Коли на обрії з’явилася темрява, і світ розгублено спостерігав за тим, як на східному рубежі Європи розверзається чергове пекло, українці зустріли світанок 24 лютого 2022 року не як жертви, а як воїни. Москальська орда вкотре підняла свою криваву руку, прагнучи стерти Київ з лиця землі, сподіваючись, що Україна впаде за три дні, що храми горітимуть, а люди принижено благатимуть про пощаду. Але вони не зрозуміли головного: тут, на цій землі, вони зустрінуть не рабів, а народ, що стоїть перед Господом з мечем у руках, народ, що не боїться смерті, бо знає – боротьба за істину завжди завершується перемогою.
Московія, як і сотні років тому, повзе на Захід, несучи гнилу ідеологію рабства, імперського шовінізму та безбожництва. Це не новий ворог – це той самий, що спалював Київ за часів Батия, що топив у крові гайдамаччину, що морив голодом мільйони українців, а потім будував катівні й табори для тих, хто не бажав кланятися перед їхнім біснуватим царем. Вони говорять про "слов’янську єдність", але за їхніми словами тягнеться слід попелу і крові. Вони видають себе за "православну твердиню", але їхня віра – це віра Каїна, який убиває брата і виправдовує це "волею Господа".
Вони прийшли, переконані, що все вже вирішено. Що Київ, як і в 1918-му, впаде, що українці знову будуть змушені коритися, що світ відведе погляд, як це було з Прагою, Варшавою, Вільнюсом. Але вони не зрозуміли, що цього разу не буде відступу, що ми – не той народ, який схилятиме голову перед царським батогом, що ми – не лише нація, ми – стіна, за якою лежить Західна цивілізація.
Українці не просто борються – вони стали фортецею, останнім оплотом християнського світу перед натиском азійської орди. Це битва не лише за землі й міста, а за право вільного народу жити у світі, де панує закон Божий, а не свавілля кремлівських бісів. Ми стоїмо, бо якщо впаде Україна – впаде Європа. Ми знаємо, що якщо наші міста будуть у руїнах, то завтра ці руїни прийдуть у Варшаву, Рим, Париж. І тоді вже не буде кому захищати християнську цивілізацію, не буде кому підняти стяг Віри та Правди.
Українські мечі вже зламали московські орди під Києвом, під Харковом, під Херсоном. Ми вирвали з їхніх лап нашу землю, змусили їх тікати в істериці, проклинаючи той день, коли вони ступили на цю землю. Але битва ще не завершена. Ворог усе ще намагається затопити світ своєю темрявою, усе ще намагається знищити те, що не зміг підкорити. Вони прийшли до нас із рабськими кайданами, та тепер самі тремтять перед мечем справедливості.
Україна не впаде, бо вона стоїть не лише на силі своєї зброї, а й на правді Божій. Наш народ – це народ хрестоносців, народ, що бере меч не для грабунку, а для захисту. Це народ, що вірить, що тільки через боротьбу можна здобути свободу, що тільки кров’ю можна омити свою землю від нечисті.
І коли світ дивиться на Україну, він бачить не просто війну. Він бачить останній хрестовий похід, він бачить армію, що вийшла проти орди, що несе із собою руїну, безбожність, рабство. І якщо ми впадемо, то цей світ буде приречений. Але ми не впадемо. Ми будемо стояти до останнього, бо ми – народ Святослава і князя Володимира, ми – меч, що відтинає голови імперіям, ми – рука, що несе кару нечестивим.
Москва завжди була Вавилоном, а Київ – Новим Єрусалимом. І коли Господь судить народи, Він завжди залишає тих, хто зберігає вірність Його заповітам. І ця вірність – наша зброя, наша броня, наш вогонь.
Бо ми – щит Європи. Ми – ті, хто тримає цю стіну. Ми – ті, хто не дасть темряві поглинути світ. І поки хоча б один українець стоятиме з мечем у руках, світ буде жити.
Пост присвячений триріччю повномасштабної московитсько-української війни.
🔸🔸ВСЕNАЦІОНАЛ🔸🔸
«Господь – сила моя і щит мій; на Нього вповалося серце моє, і я допомогу одержав» (Пс. 27:7).
Коли на обрії з’явилася темрява, і світ розгублено спостерігав за тим, як на східному рубежі Європи розверзається чергове пекло, українці зустріли світанок 24 лютого 2022 року не як жертви, а як воїни. Москальська орда вкотре підняла свою криваву руку, прагнучи стерти Київ з лиця землі, сподіваючись, що Україна впаде за три дні, що храми горітимуть, а люди принижено благатимуть про пощаду. Але вони не зрозуміли головного: тут, на цій землі, вони зустрінуть не рабів, а народ, що стоїть перед Господом з мечем у руках, народ, що не боїться смерті, бо знає – боротьба за істину завжди завершується перемогою.
Московія, як і сотні років тому, повзе на Захід, несучи гнилу ідеологію рабства, імперського шовінізму та безбожництва. Це не новий ворог – це той самий, що спалював Київ за часів Батия, що топив у крові гайдамаччину, що морив голодом мільйони українців, а потім будував катівні й табори для тих, хто не бажав кланятися перед їхнім біснуватим царем. Вони говорять про "слов’янську єдність", але за їхніми словами тягнеться слід попелу і крові. Вони видають себе за "православну твердиню", але їхня віра – це віра Каїна, який убиває брата і виправдовує це "волею Господа".
Вони прийшли, переконані, що все вже вирішено. Що Київ, як і в 1918-му, впаде, що українці знову будуть змушені коритися, що світ відведе погляд, як це було з Прагою, Варшавою, Вільнюсом. Але вони не зрозуміли, що цього разу не буде відступу, що ми – не той народ, який схилятиме голову перед царським батогом, що ми – не лише нація, ми – стіна, за якою лежить Західна цивілізація.
Українці не просто борються – вони стали фортецею, останнім оплотом християнського світу перед натиском азійської орди. Це битва не лише за землі й міста, а за право вільного народу жити у світі, де панує закон Божий, а не свавілля кремлівських бісів. Ми стоїмо, бо якщо впаде Україна – впаде Європа. Ми знаємо, що якщо наші міста будуть у руїнах, то завтра ці руїни прийдуть у Варшаву, Рим, Париж. І тоді вже не буде кому захищати християнську цивілізацію, не буде кому підняти стяг Віри та Правди.
Українські мечі вже зламали московські орди під Києвом, під Харковом, під Херсоном. Ми вирвали з їхніх лап нашу землю, змусили їх тікати в істериці, проклинаючи той день, коли вони ступили на цю землю. Але битва ще не завершена. Ворог усе ще намагається затопити світ своєю темрявою, усе ще намагається знищити те, що не зміг підкорити. Вони прийшли до нас із рабськими кайданами, та тепер самі тремтять перед мечем справедливості.
Україна не впаде, бо вона стоїть не лише на силі своєї зброї, а й на правді Божій. Наш народ – це народ хрестоносців, народ, що бере меч не для грабунку, а для захисту. Це народ, що вірить, що тільки через боротьбу можна здобути свободу, що тільки кров’ю можна омити свою землю від нечисті.
І коли світ дивиться на Україну, він бачить не просто війну. Він бачить останній хрестовий похід, він бачить армію, що вийшла проти орди, що несе із собою руїну, безбожність, рабство. І якщо ми впадемо, то цей світ буде приречений. Але ми не впадемо. Ми будемо стояти до останнього, бо ми – народ Святослава і князя Володимира, ми – меч, що відтинає голови імперіям, ми – рука, що несе кару нечестивим.
Москва завжди була Вавилоном, а Київ – Новим Єрусалимом. І коли Господь судить народи, Він завжди залишає тих, хто зберігає вірність Його заповітам. І ця вірність – наша зброя, наша броня, наш вогонь.
Бо ми – щит Європи. Ми – ті, хто тримає цю стіну. Ми – ті, хто не дасть темряві поглинути світ. І поки хоча б один українець стоятиме з мечем у руках, світ буде жити.
«Не бійтеся їх, бо Господь, Бог ваш, Він воює за вас!» (Повт. Зак.3:22)
Пост присвячений триріччю повномасштабної московитсько-української війни.
🔸🔸ВСЕNАЦІОНАЛ🔸🔸
22.02.202515:43
Другі Визвольні Змагання – це не просто війна, а національна боротьба за порядок, встановлений самим Богом. Це був час, коли українська нація проходила через випробування, що мали визначити її долю: стати або зникнути. І найголовніше, що християнство в цій боротьбі було не особистою справою окремих вояків, а фундаментом, на якому будувалася вся визвольна ідея. Українська Повстанська Армія воювала не просто за землі чи політичні гасла – це була боротьба за душу нації, її місце у світовій історії та її місію у цьому світі. Повстанець УПА не був простим солдатом, він був носієм Вищого Ладу, караючим мечем справедливості, обранцем, на якого покладено обов’язок боронити націю не лише тілом, а й духом.Ворог, який постав проти України, ніс три обличчя – більшовизм, польський імперіалізм та Третій Райх. СРСР діяв як сатанинська машина, що прагнула стерти українців як народ, позбавити їх віри, родини, мови, перетворити на безлику масу, яка існує лише заради державного механізму. Польща з 1918 року методично нищила український державницький рух, перетворюючи нашу націю на об’єкт асиміляції, витісняючи її власної землі та руйнуючи будь-які спроби здобути незалежність. Третій Райх бачив в Україні лише колонію, територію без права на власну державність, ресурс для імперії, що не потребує української ідентичності.
Але Український Націоналізм – це воля народу бути господарем на своїй землі, це право не просто існувати, а творити свою долю самостійно. Другі Визвольні Змагання стали часом, коли ця воля проявилася у своїй найчистішій формі – без компромісів, без страху, без ілюзій щодо дипломатичних домовленостей. УПА не чекала, що світ вирішить долю України – вона поставила на карту все, розуміючи, що єдиний вихід – це тотальна мобілізація всіх сил народу у боротьбі.
Ця боротьба була справедливою. Українці мали повне право відповідати на терор ворогів терором, бо їхній народ уже був принесений у жертву польськими пацифікаціями, більшовицькими розстрілами, німецькими таборами. Але воїни УПА не опустилися до рівня катів. Вони не винищували мирне населення, вони не палили міста, вони не ставили собі за мету безглузде знищення – вони воювали проти системи, проти колонізаторів, проти тих, хто намагався стерти українську націю. Це була війна за порядок, проти хаосу. Вони боролися не з народами, а з імперіями, що прагнули перетворити українців на рабів.
Українські повстанці впевнено показали, що ніщо не може зламати націю, якщо вона керується Вищою Ідеєю, якщо вона готова йти до кінця заради своєї землі, своєї віри та своєї держави. І лише той має право називати себе українцем, хто розуміє, що без боротьби немає життя, без жертви немає перемоги, без віри немає майбутнього.
Матеріал підготовлений Центром Керування ВСЕNАЦІОНАЛ у рамках нашої роботи над збереженням і поширенням правдивої історії українського спротиву часів Визвольних Змагань.
▶️ Читати хроніку боротьби, що розкриває ключові битви УПА, їхній перебіг та значення, цитати очевидців.
26.01.202519:15
🔸 ПЕРШІ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 🔸
Період 1917–1921 років став часом великих випробувань і героїчної боротьби за українську державність, коли Українська Народна Республіка та Українська Держава постали проти безжальних ворогів, які прагнули стерти нашу націю з мапи світу. Більшовицька Росія, білогвардійці, Польща та інші агресори кидали свої армії на українські землі, тоді як світові держави залишалися байдужими до її долі. Це була епоха крові й сталі, коли кожен крок українських воїнів ставав викликом імперіям, а кожна перемога — променем надії для нації. Ця стаття, написана в дусі ідей ВСЕНАЦІОНАЛУ, відтворює драматичну хроніку тих подій, спираючись на архівні документи, мемуари учасників, секретні матеріали КГБ, СБУ, Бундесархіву та інші джерела. Ми дослідимо ключові військові операції, які не лише вплинули на хід історії, але й стали фундаментом української національної ідентичності. Це історія боротьби, що не завершилася поразкою, а залишила у спадок нескорений дух, віру і надію для прийдешніх поколінь.
🤝Над статтею пліч-о-пліч працювали Всенаціональний Союз та Національний Блок
🔸🔸🔸 ЧИТАТИ СТАТТЮ 🔸🔸🔸
Період 1917–1921 років став часом великих випробувань і героїчної боротьби за українську державність, коли Українська Народна Республіка та Українська Держава постали проти безжальних ворогів, які прагнули стерти нашу націю з мапи світу. Більшовицька Росія, білогвардійці, Польща та інші агресори кидали свої армії на українські землі, тоді як світові держави залишалися байдужими до її долі. Це була епоха крові й сталі, коли кожен крок українських воїнів ставав викликом імперіям, а кожна перемога — променем надії для нації. Ця стаття, написана в дусі ідей ВСЕНАЦІОНАЛУ, відтворює драматичну хроніку тих подій, спираючись на архівні документи, мемуари учасників, секретні матеріали КГБ, СБУ, Бундесархіву та інші джерела. Ми дослідимо ключові військові операції, які не лише вплинули на хід історії, але й стали фундаментом української національної ідентичності. Це історія боротьби, що не завершилася поразкою, а залишила у спадок нескорений дух, віру і надію для прийдешніх поколінь.
🤝Над статтею пліч-о-пліч працювали Всенаціональний Союз та Національний Блок
🔸🔸🔸 ЧИТАТИ СТАТТЮ 🔸🔸🔸
Ko'rsatilgan 1 - 1 dan 1
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.