Основна проблема в тому, що Зеленський не хоче йти на компроміс. Він відхилив пропозицію США щодо Криму.
Його уявлення про ситуацію на полі бою абсолютно нереалістичні.

Коли він приїжджав до Білого дому, він виявив неповагу — навіть своїм зовнішнім виглядом, з’явившись у футболці чи чомусь подібному, що було абсолютно недоречним.

Ця зустріч стала своєрідним випробуванням для Америки. Зеленський образив президента, а особливо віце-президента, пробурмотівши лайку —
пам’ятаєте це?

Це було справді вражаюче.
І все це при тому, що він кусає руку, яка його годує. Йому варто було б виявляти повагу до своїх покровителів, навіть якщо самі покровителі не завжди ставляться до нього з належною повагою.

Натомість він демонструє цілковиту нереалістичність — і щодо перспектив України на полі бою, і в питанні повернення Криму, і в розумінні, звідки до нього надходить підтримка.

Моя позиція проста: якщо Зеленський відмовляється бачити реальність — нехай шукає собі нових покровителів.
Нехай його підтримують Стармер і Макрон — вони стверджують, що здатні це зробити. Але насправді — не зможуть, принаймні в достатній мірі.