КАТАСТРОФА МОБІЛІЗАЦІЇ
Очільник ГУР Буданов начебто заявив, що до літа на нас чекає катастрофа.
Не ясно, чи справді він це казав. Чи його слова перекрутили. Але, така оцінка дуже близька до реальності. І пов’язана ця катастрофа з мобілізацією, як способом комплектування Сил оборони України.
Взагалі, існує три способи комплектування війська. Перший: умовно назвемо його «республіканський». Це коли в країні воюють всі. Бо в цьому разі оборона країни це - res publica, тобто, спільна справа.
Звісно, всі воюють не одночасно, а по черзі. Якщо, у нас в країні 8 мільйонів чоловіків мобілізаційного віку, то кожен воює один рік. Тобто, я знаю, що через рік мене на війні замінить умовний Віталій Портніков. А його за рік замінить умовний Євген Кошовий. І так далі. Так вирішується проблема термінів служби. Так ми уникаємо соціального вибуху, коли ті хто воює і їхні родини, починають ненавидити тих, хто живе звичайним життям у тилу.
При цьому, правлячий клас йде на війну першим, бо є взірцем і хранителем принципів, на яких тримається республіка.
Чи є у світі така практика? Є. Схожим способом формується армія у Швейцарії, де військовими резервістами є всі чоловіки країни без винятку: від водія автобуса до президента банку. Схожа ситуація у Ізраїлі, де вся політична еліта пройшла через військо. І сьогоднішній прем’єр Нетаньяху до речі, теж (він служив у військовому спецназі). Окрема історія - це діти ізраїльських високопосадовців, які в масі своїй теж у війську. В якому батальйоні воюють діти наших міністрів – нагадувати не треба.
Але у такого «республіканського» способу є й мінуси. Нікуди не подінуться СЗЧ, аватари, відмовники. Крім того, рік – не такий й великий термін, щоб опанувати якісно одну з сучасних військових спеціальностей.
Тому, мені більше подобається наступний спосіб формування армії. Умовно назвемо його: «лібертаріанський». В цьому разі армія є добровільною і професійною. Воюють лише ті, хто хоче і може. І за великі гроші: 5-15 тисяч доларів зарплати на місяць в залежності від посади, військової спеціальності і фаху. При цьому, командири частин і підрозділів самі набирають собі людей, вибираючи кращих з кращих (до побачення, ТЦК!). А бажаючі воювати, самостійно обирають собі частину.
Відтак, неефективні бригади просто будуть розформовані. А боєздатні бригади природним шляхом виростуть в дивізії і корпуси. Також командири, самостійно купують зброю і техніку для своєї частини. Відтак, підуть у минуле скандали з яйцями по 17 гривень та бракованими мінами. Бо хто захоче залишитися у командира, який не дбає про своїх бійців?
Крім того, щоб командири не розслаблялись, дозволяється широке залучення приватних військових компаній, яким нарізається ділянка фронту або конкретне завдання. А страхові компанії отримують великий ринок для страхування військових ризиків.
В цьому способі ставка робиться на найсильніших рисах характеру українців: свободі, мережецентричності, креативності.
Вже бачу ці заперечення: де взяти стільки грошей? Де взяти стільки добровольців?
По-перше, грошей в бюджеті вистачає. Подивіться скільки їх витрачається на утримання сотень державних структур, з їхніми величезними витратами і зарплатами. Мінекономіки, МінАПК, Міненергетики, Мін’єд, численні «правоохоронні» органи і т.д. Не кажучи вже про те, як неефективно використовує більшу частину власних коштів Міністерство оборони.
Окрема історія - з виплатами за загибель військового. Замість того, щоб платити родині 15 мільйонів гривень за смерть погано навченого бійця, може за ці гроші найняти кілька професіоналів? І найголовніше – зберегти людині життя?
