Нещодавно до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини було включено великодній хліб надазовських греків Псатир!
Дякую за проявлену ініціативу і кропітку працю Ірині Сарбей, Інні Діденко та всім, хто долучився! Дякую за підтримку Мангушській СТГ, Донецькому обласному НМЦК.
То що ж таке псатир? А це калач, який надазовські греки (уруми і румеї) з року в рік печуть до Великодня. Фактично, це аналог української паски!
Відомі кілька варіантів назви цього калача, які побутують в наших селах. Румеї кажуть "псатъир" або "псатъірь", а уруми – "псатир", "псатір", "псятир", "псєтір" і под. В якості усередненої назви обрано варіант "псатир". До речі, донські вірмени, з якими предки надазовських греків сусідствували в Криму, словом "псатир" називають великоднє печиво.
Також доволі часто в Надазов'ї можна почути назви "псалтир", "псалтирь", "псартир" і под. Та це, вочевидь, випадкові помилки, які закріпилися протягом минулого століття.
Хибною є думка, що назва псатира має стосунок до книги псалмів (Псалтир). Це лише випадкове співзвуччя. Більш вірогідною є версія, що пов'язує назву цього калача з давньогрецьким словом ψαθυρος (розсипчастий, крихкий тощо), яке, у свою чергу, походить від слова ψαμμος (пісок).
Готують Псатирі, як правило, в Чистий четвер в кількості кратній 40, а тоді підвішують на мотузці або палиці в сухому місці, щоб вони добре підсохли і могли зберігатися протягом 40 днів – до свята Вознесіння Христового. Після підсушення Псатир стає більш крихким, що власне підтверджує походження його назви.
Невипадковою є і форма псатира! Вона поєднує символи страждань Христових: терновий вінець та хрест, вписаний в нього.
