«Важко було дивитися на те, як вороги почали встановлювати в нашому домі свої порядки й правила».
Це Іван. Йому 16. І він дуже добре знає, що таке жити під окупацією.
З перших днів повномасштабного рідне місто опинилося під російським контролем. Сімʼю хлопця не чіпали відкрито, але системно залякували, проводили обшуки. Юнак чув багато історій про те, як зникали люди, як у домівки українців заселялися російські солдати, а на дахах ставили міномети.
Якось до мами Івана підійшов російський солдат, запитував у неї, скільки сину років, чи стоїть на обліку, чи відвідував військкомат. Хлопець боявся, що його можуть покарати за його проукраїнську позицію.
Ситуація ускладнилася, коли сильно захворів дідусь. Його треба було терміново везти до лікарів. Та щоб безпечно перетнути блокпости, родина була змушена оформити російські документи, хоча до того категорично цього уникала. Проте і це не гарантувало спокійну поїздку: під час кожної перевірки солдати розпитували про Івана, натякали, що після девʼятого класу він має вступати в російську школу.
З кожним днем окупації ставало все важче. Тому хлопець почав активно шукати, як виїхати. Звернувся до знайомих, які дали контакти Save Ukraine. І ось після трьох років під окупацією Іван нарешті побачив український прапор та почув рідну мову. Та найголовніше — у нього зʼявився шанс на щасливе майбутнє.
📢 Поділіться цим відео з друзями, знайомими, колегами. Світ має знати, що переживають українські діти під російською окупацією. Чим більше людей почує — тим більше шансів, що кожна дитина буде врятована.
