5 бійців 21 день поспіль тримали оборону на позиції, куди 3 рази на годину рашистські дрони робили скиди. Це диво, але всі вони повернулися живими. Наш співрозмовник Олег на псевдо "Студент" – один із цих героїв-піхотинців.
28-річний хлопець з Тернопільщини. До війни працював майстром на меблевому виробництві. У 2023 році потрапив до війська, – спершу до інженерної бригади, згодом його було переведено до бойової, 58-ї мотопіхотної, на посаду кулеметника. Саме тут на Олега і чекали непрості випробування: одне з перших бойових завдань пішло не за планом, і замість "зайти-вийти", його група провела на позиціях три тижні!
– Це був не плановий вихід, – розповідає "Студент" про недавні події. – Ми висунулися на позиції майже пусті: ані спальників, ані запасу продуктів. Думали, допоможемо з евакуацією поранених, і назад. Проблеми почалися вже на підході: двох наших уразило осколками від скидів з неба. Вони відмовилися від госпіталізації, – і, як з'ясувалося пізніше, цим врятували собі життя, адже точку евакуації накрили вогнем. То ж, ми зайняли позицію. А там, щоб ви розуміли, тільки порожній бліндаж. Всередині ані лежанок, ані буржуйки. А на дворі – середина листопада! В цей самий час ворожі дрони розкидали міни-"пелюстки" на дорозі, якою ми прийшли. Тобто, шлях відходу нам було перекрито. Коротше, застрягли ми в тому лісі, а до ворога не більше п'ятисот метрів, ми навіть голоси їхні чуємо. Четверо з нас або майже всі, взагалі не мали на той час бойового досвіду. Пощастило, що з нами в групі опинився бувалий воїн – наш бойовий медик. Він взяв все у свої руки: організував графік чергувань, призначив відповідальних, показав, що робити під час штурму чи атаки дронів.
Під командуванням нашого медика ми відбили кілька штурмів, а потім нас почали тероризувати дорогами: кожні 15-20 хвилин – скид. Припиняли тільки в ночі, і тоді ми починали готуватися до штурму. І так день за днем, протягом трьох тижнів!
Складно собі навіть уявити, що відчували ці п'ятеро бійців, при тому, що боротися їм доводилося не тільки із противником, а й з природою, голодом, холодом, спрагою.
– Бліндаж – "голий": продуктів немає, теплих речей – теж. Ми пройшлися по позиції, знайшли пару дощок, на них і спали по черзі. Як тільки не позамерзали – сам не знаю, навіть не застудився ніхто. – Посміхається хлопець. – З їжею – та ж ситуація. Дещо скидали з дрона, але воно здебільшого трощилося. Галети, наприклад, перетворювалися на суцільні крихти, доводилося їсти їх ложками. Бувало, що воду пили з калюжі.
Але хлопці не здавалися: чекали, коли з'явиться нагода вивести їх звідси безпечним маршрутом.
– Ніхто не хотів ризикувати: ми знали, що всі групи, які виходили з сусідніх позицій, були розбиті, от ми й вирішили: краще вже тут посидимо, – каже Олег. – І ось нарешті маршрут було прокладено, дочекались туману і пішли. На щастя, вийшли всі. Дякуючи нашому медику.
За словами "Студента", цей досвід хоча і був майже нестерпним, на межі людських спроможностей, він зробив його сильнішим.
– А ще я дізнався, що можу повністю розраховувати на своїх побратимів, – зізнається Олег. – Віднині з ними мені не страшно, хоч у вогонь, хоч у воду. Тепер я знаю, що бойове братерство – це не просто красиве висловлювання.
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!
