3 рік повномасштабного вторгнення.
Наскільки б жахливо це не звучало — це наше сьогодення. В цей момент — 24.02 наше життя, тепер вже для всіх, перевернулося з ніг на голову.
Я б хотіла сказати багато чого, проте в речення всі емоції не помістяться, на превеликий жаль.
У цей день ми втратили все, а найголовніше — безпеку і спокійне життя.
Сьогодні день народження моєї подруги дитинства, а також день, коли б мала приїхати моя бабуся, яка тепер вже 3 роки в окупації, і я все ще майже постійно згадую, як ми святкували дн в підвалі, не могли додзвонитися до бабусі і панікували. А мали б весело сходити в кінотеатр, який у Нікольському, написати кр з географії в школі, провести рутину з чимось більшим.
Я впевнена, що для кожного 24.02.22 мало бути чим завгодно, але не війною. І мені шкода, що зараз військові, цивільні, лікарі тощо проводять ці секунди не так, як повинні були б.
Не можу не згадати тих, хто вже не з нами. Вічна памʼять ним, і ми зобовʼязані пам’ятати ціну нашого життя, і тих, хто боронив і боронить його.
Донати, поширення зборів, не ігноруйте повітряну тривогу.
Слава Україні!
