субстанція кловська | югтг
один із представників славетної югіанської династії телеграм-каналів.
вербецирка культуртреґера.
рекомпілятор життя в контент.
мистецтво з розмазаними по ньому кишками таргана.
вербецирка культуртреґера.
рекомпілятор життя в контент.
мистецтво з розмазаними по ньому кишками таргана.
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікованийДовіреність
Не надійнийРозташування
МоваІнша
Дата створення каналуБер 05, 2021
Додано до TGlist
Трав 29, 2024Прикріплена група
підвали кловської | югтг
13
Підписників
374
24 год.00.1%Тиждень
41.1%Місяць
92.5%
Індекс цитування
0
Згадок0Репостів на каналах0Згадок на каналах0
Середнє охоплення 1 допису
413
12 год.840%24 год.4130%48 год.920%
Залученість (ER)
3.87%
Репостів8Коментарів0Реакцій8
Залученість за охопленням (ERR)
111.02%
24 год.0%Тиждень0%Місяць
9.34%
Охоплення 1 рекл. допису
0
1 год.00%1 – 4 год.00%4 - 24 год.00%
Всього дописів за 24 години
0
Динаміка
2
Останні публікації в групі "субстанція кловська | югтг"
14.04.202517:35
кіностудія довженка поза контекстом і здоровим глуздом:
василь сидорович [земляк] вскинув руку і гаркнув:
— хайль, гітлер!
що мені залишалось? я теж викинув правицю з коньяком і теж гаркнув:
— хайль гітлер!
коньяк виплеснувся на груди візаві, на шикарну краватку від діор, вишиту хрестиком червоними і чорними нитками, як згодом буде в павличка.
доповідна апостолові петру, т.3, юрій іллєнко
василь сидорович [земляк] вскинув руку і гаркнув:
— хайль, гітлер!
що мені залишалось? я теж викинув правицю з коньяком і теж гаркнув:
— хайль гітлер!
коньяк виплеснувся на груди візаві, на шикарну краватку від діор, вишиту хрестиком червоними і чорними нитками, як згодом буде в павличка.
доповідна апостолові петру, т.3, юрій іллєнко
13.04.202518:42
червона калина, катерина касьяненко
28.03.202514:24
сцена смерті діда семена💔💔💔
16.03.202500:36
трішки кліповіший монтаж і це ідеальний аніме-опенінг
13.03.202523:41
однією з причин, чому мене зацікавив формат саме такого «покрокового проходження» українського кіна — рік за роком, стало те шо це дає можливість помічати якісь загальні тенденції епохи, які можуть випадати з уваги коли дивишся кіно одного й того самого часу з великими проміжками.
більшість рядових довідок про сталінізм, не присвячених надто глибокому розбору цієї теми, скромно і небагатослівно зауважують, що він «вирізнявся, зокрема, мілітаризацією економіки».
культ сили, а ще постійний нав'язуваний мотив зовнішнього ворога, який так і чигає, аби вистрибнути з кущів і поїсти всіх мальчиків у трусіках — це взагалі характерна риса тоталітарних режимів. зокрема, під тиском «вєчного врага» будь-які «пєрєгіби» можна трактувати як ті самі знамениті «щепкі», що розлітаються при рубанні лісу.
так і 30-ті були реакціоністськими та мілітарними для багатьох тодішніх країн світу всуголос зростаючому рівню радикалізації режимів — у першу чергу, звісно, для німеччини, італії, японії, і ось для сталінського срср.
дуже лякаюче помітно як це ледь не миттєво відбилося на кінематографі — саме з приходом «великим переломом» сталіна. абсолютно на перший погляд ніяк не ведучий до цього «гегемон» (1930) зненацька закінчувався 10-хвилинною нарізкою військового параду — мовляв, ми робили якісь чугунні труби увесь фільм, але нате вам танки і літаки, бо такого в нас знаєте скільки, піндоси тупі?! точно така сама ситуація і з «іваном» (1932) — хоч і трішки більш виправдана, кинута ніби напів жартома метафорою «внутрішньої мобілізації армії працівників». документально тему частково зачіпали і кауфмани.
тому в якомусь сенсі одним із найбільш симптоматичних фільмів епохи можна назвать донедавна втрачений «можливо завтра» (1931) режисерського дуету людмили сніжинської і дмитра дальського, який собою повністю являє годинну варіацію на тему «а що, якщо завтра війна? готуйся, товаришу!»
фільм дуже цікавий, оскільки сьогодні ми добре знаємо, що завтра і справді була війна, так ще й — як і у фільмі — справді з подачі, зокрема, німецьких нацистів. саме тому його зазвичай і представляють як пророчий і прозірливий. але з контекстом свого часу насправді він більш ніж логічний — це всього лише крик попаяного тоталітарного режиму про те, що всі навколо вороги і нам треба більше танків, більше літаків, і більше війська. «вєдь вдруг завтра война».
згодом, як ми знаємо, союз і став одним із тих, хто цю війну розпочав. починалося все за десять років — із бравої приписки «піонер — будущій солдат красной арміі» і титру «будь готов!» у звичайних фільмах самого початку 1930-х.
«можем повторіть»...
більшість рядових довідок про сталінізм, не присвячених надто глибокому розбору цієї теми, скромно і небагатослівно зауважують, що він «вирізнявся, зокрема, мілітаризацією економіки».
культ сили, а ще постійний нав'язуваний мотив зовнішнього ворога, який так і чигає, аби вистрибнути з кущів і поїсти всіх мальчиків у трусіках — це взагалі характерна риса тоталітарних режимів. зокрема, під тиском «вєчного врага» будь-які «пєрєгіби» можна трактувати як ті самі знамениті «щепкі», що розлітаються при рубанні лісу.
так і 30-ті були реакціоністськими та мілітарними для багатьох тодішніх країн світу всуголос зростаючому рівню радикалізації режимів — у першу чергу, звісно, для німеччини, італії, японії, і ось для сталінського срср.
дуже лякаюче помітно як це ледь не миттєво відбилося на кінематографі — саме з приходом «великим переломом» сталіна. абсолютно на перший погляд ніяк не ведучий до цього «гегемон» (1930) зненацька закінчувався 10-хвилинною нарізкою військового параду — мовляв, ми робили якісь чугунні труби увесь фільм, але нате вам танки і літаки, бо такого в нас знаєте скільки, піндоси тупі?! точно така сама ситуація і з «іваном» (1932) — хоч і трішки більш виправдана, кинута ніби напів жартома метафорою «внутрішньої мобілізації армії працівників». документально тему частково зачіпали і кауфмани.
тому в якомусь сенсі одним із найбільш симптоматичних фільмів епохи можна назвать донедавна втрачений «можливо завтра» (1931) режисерського дуету людмили сніжинської і дмитра дальського, який собою повністю являє годинну варіацію на тему «а що, якщо завтра війна? готуйся, товаришу!»
фільм дуже цікавий, оскільки сьогодні ми добре знаємо, що завтра і справді була війна, так ще й — як і у фільмі — справді з подачі, зокрема, німецьких нацистів. саме тому його зазвичай і представляють як пророчий і прозірливий. але з контекстом свого часу насправді він більш ніж логічний — це всього лише крик попаяного тоталітарного режиму про те, що всі навколо вороги і нам треба більше танків, більше літаків, і більше війська. «вєдь вдруг завтра война».
згодом, як ми знаємо, союз і став одним із тих, хто цю війну розпочав. починалося все за десять років — із бравої приписки «піонер — будущій солдат красной арміі» і титру «будь готов!» у звичайних фільмах самого початку 1930-х.
«можем повторіть»...
13.03.202522:01
цікаво, до речі. на вікіпедії є стаття про миколу григоровича, яка закінчується 1928 роком і підписом «подальша доля невідома». а ось вона, подальша доля — все ж таки, фільм уже 1932-го (знімався, вочевидь, у 1931-му).
якшо це не повний тезка, звісно
якшо це не повний тезка, звісно
10.03.202516:39
4. василина (1928), реж. фавст лопатинський
09.03.202521:34
ще в «кірі кіраліні» є ЖОСТКО стереотипний тіп з блекфейсом
це так, щоб зацікавить. тут додам кілька гіфок (не з ним)
це так, щоб зацікавить. тут додам кілька гіфок (не з ним)
09.03.202516:41
09.03.202516:41
крім іншого, «кіра кіраліна» — екранізація однойменного роману румунського франкофонного письменника грецького походження панаїта істраті.
істраті певний час був долучений до лав масових антикапіталістичних фанатизмів по совку серед західних письменників, що приїздили сюди «на курорт» і поверталися додому з оманливими одами (але, звісно ж, поверталися — на відстані союз любити значно легше).
найвідомішими серед тодішніх «депардьє» були, приміром, бернард шоу, ромен роллан, луї арагон, жорж садуль; однією з найшкідливіших хиб кіл лівої інтелігенції, з якої донині вони подекуди не можуть вирватися, була формула раннього сартра «всіляко підтримувати союз, бо капіталізм — це зло».
тут це розуміли й пропагували свої «балєти і культуру» європами — давній гебістський метод, знайомий нам до сьогодні.
так от річ із панаїтом істраті в тому, що він раптом виявився прозірливішим за шоу та роллана — це була одна з перших штанг пропагандистських «фіксерів».
від п'янких гостин в істраті лишилися не ті емоції. повернувшись до франції, він писав:
«"пролетарі всіх країн, єднайтеся"! єднайтеся, і не відряджайте туди більше делегацій дурників, які нічого не бачать і нічого не приносять. їдьте одні, без гідів, без керівництва, і ви відчуєте, хай там які ви недалекі, набагато більше, ніж усі світові вожді (...) немає й сліду волі, яка йде знизу. гніт згори. тон чинної політики: розчавити найменше зазіхання на духовну незалежність, справжню критику, скористатися кожним, хто погодиться голосувати "згідно з лінією партії і профспілок" (...) для чого нас годували, утримували й розважали, наче турецьких пашів за рахунок принцес у лахмітті?»
та голос інфантильно-наївної прорадянської (згодом проросійської) лінії в світогляді лівих був сильнішим. про неї на днях у своїй вірусній промові критично згадував французький депутат клод мальюре. за два роки по голодомору й у рік смерті румунського письменника в марксистській l'humanité вийшла стаття:
«коли істраті запросили в срср, анархістський дух і розкута успіхом власна дурість спонукали його дослухатися чуток, повіданих сім'єю контрреволюціонера віктора сержа. вражаючі досягнення соціалізму, поступ нової людини обминув його письменницьке око. з усієї поїздки, однієї з тих, котрі мали анрі барбюс, люк дюртен, анре мальро, френсіс журден, жан-річард блок та інші, й із котрих поверталися глибоко натхненні на плідну працю та активні дії, істраті не виніс нічого, крім нескінченних скигливих історій, що йому понаповідали на кухнях! повернувшись до франції, він зліпив докупи гидливу озлобленість і неважливі деталі, й оформив це у кількатомник, сповнений безвір'я й люті».
більше про поїздку читайте в ярини цимбал. там вона також описує, що глянувши вуфківську «кароліну» емоційний істраті був, здається, невеселий. місцеві кінематографісти вирішили питання старим-добрим, вічним, як світ, пластирем — на монтажі поправим!
а все ж, навряд чи щось таки поправиш — «кіра кіраліна» пана панаїті, якщо вірити інтернетним переповідкам, це твір, у якому автор, «поєднуючи еротичні мотиви з життям у порту браїла, а також соціальною дійсністю, передав у поетичній формі антиосманську боротьбу румунського народу до її майже мітичного вираження (...) центральна тема балади не структурована навколо жіночого персонажа кіри, а стосується браїли та дунаю, порту, переповненого людьми з усіх куточків світу: козаків, росіян, турків, румунів, болгар, арабів, анатолійців. через цю суміш націй та історій балада малює більш промовисту картину, ніж історичні документи».
іронічно, але нічого з того у фільмові немає (що й не є ціллю екранізації — просто як факт). як і факт, що немає «мотиву дороги та мандрівника», «екзотичного космосу втечі», і — вже точно — гомосексуального персонажа, який уперше для румунської літератури з'являвся саме там.
на фото загірну комуну перед істраті рекламують пізніше зацькований владою олександр довженко й пізніше утеклий до загнилих штатів леонід «лео могі» могилевський. утік і «кірин» режисер боріс глаголін. жінка — marie louise boduet-bouvier — не гуглиться — ось вам і жіноча видимість.
істраті певний час був долучений до лав масових антикапіталістичних фанатизмів по совку серед західних письменників, що приїздили сюди «на курорт» і поверталися додому з оманливими одами (але, звісно ж, поверталися — на відстані союз любити значно легше).
найвідомішими серед тодішніх «депардьє» були, приміром, бернард шоу, ромен роллан, луї арагон, жорж садуль; однією з найшкідливіших хиб кіл лівої інтелігенції, з якої донині вони подекуди не можуть вирватися, була формула раннього сартра «всіляко підтримувати союз, бо капіталізм — це зло».
тут це розуміли й пропагували свої «балєти і культуру» європами — давній гебістський метод, знайомий нам до сьогодні.
так от річ із панаїтом істраті в тому, що він раптом виявився прозірливішим за шоу та роллана — це була одна з перших штанг пропагандистських «фіксерів».
від п'янких гостин в істраті лишилися не ті емоції. повернувшись до франції, він писав:
«"пролетарі всіх країн, єднайтеся"! єднайтеся, і не відряджайте туди більше делегацій дурників, які нічого не бачать і нічого не приносять. їдьте одні, без гідів, без керівництва, і ви відчуєте, хай там які ви недалекі, набагато більше, ніж усі світові вожді (...) немає й сліду волі, яка йде знизу. гніт згори. тон чинної політики: розчавити найменше зазіхання на духовну незалежність, справжню критику, скористатися кожним, хто погодиться голосувати "згідно з лінією партії і профспілок" (...) для чого нас годували, утримували й розважали, наче турецьких пашів за рахунок принцес у лахмітті?»
та голос інфантильно-наївної прорадянської (згодом проросійської) лінії в світогляді лівих був сильнішим. про неї на днях у своїй вірусній промові критично згадував французький депутат клод мальюре. за два роки по голодомору й у рік смерті румунського письменника в марксистській l'humanité вийшла стаття:
«коли істраті запросили в срср, анархістський дух і розкута успіхом власна дурість спонукали його дослухатися чуток, повіданих сім'єю контрреволюціонера віктора сержа. вражаючі досягнення соціалізму, поступ нової людини обминув його письменницьке око. з усієї поїздки, однієї з тих, котрі мали анрі барбюс, люк дюртен, анре мальро, френсіс журден, жан-річард блок та інші, й із котрих поверталися глибоко натхненні на плідну працю та активні дії, істраті не виніс нічого, крім нескінченних скигливих історій, що йому понаповідали на кухнях! повернувшись до франції, він зліпив докупи гидливу озлобленість і неважливі деталі, й оформив це у кількатомник, сповнений безвір'я й люті».
більше про поїздку читайте в ярини цимбал. там вона також описує, що глянувши вуфківську «кароліну» емоційний істраті був, здається, невеселий. місцеві кінематографісти вирішили питання старим-добрим, вічним, як світ, пластирем — на монтажі поправим!
а все ж, навряд чи щось таки поправиш — «кіра кіраліна» пана панаїті, якщо вірити інтернетним переповідкам, це твір, у якому автор, «поєднуючи еротичні мотиви з життям у порту браїла, а також соціальною дійсністю, передав у поетичній формі антиосманську боротьбу румунського народу до її майже мітичного вираження (...) центральна тема балади не структурована навколо жіночого персонажа кіри, а стосується браїли та дунаю, порту, переповненого людьми з усіх куточків світу: козаків, росіян, турків, румунів, болгар, арабів, анатолійців. через цю суміш націй та історій балада малює більш промовисту картину, ніж історичні документи».
іронічно, але нічого з того у фільмові немає (що й не є ціллю екранізації — просто як факт). як і факт, що немає «мотиву дороги та мандрівника», «екзотичного космосу втечі», і — вже точно — гомосексуального персонажа, який уперше для румунської літератури з'являвся саме там.
на фото загірну комуну перед істраті рекламують пізніше зацькований владою олександр довженко й пізніше утеклий до загнилих штатів леонід «лео могі» могилевський. утік і «кірин» режисер боріс глаголін. жінка — marie louise boduet-bouvier — не гуглиться — ось вам і жіноча видимість.
09.03.202516:40
кіра кіраліна (1927) боріса глаголіна
09.03.202516:40
3. кіра кіраліна (1927) боріса глаголіна.
якось випадково трапилося, що в цьому спискові, написаному ще з місяць тому, відразу три німих фільми підряд (якраз до вчорашньої дати) або про безправ'я жінок, або про насильство, або просто про їхню видимість.
ця тема станом на тоді справді активно підіймалася. крім позавчорашнього «ордеру на арешт» (1926), вчорашьної «кіри...» та сьогоднішньої «василини» (1928), до цієї «течії» в нас можна віднести — найочевидніше — «право на жінку» (1930), а також «джальму» (1929), «таміллу» (1928) (цікаво, що так часто назвою ставало саме жіноче ім'я, пізніше це відгукнеться в творчості івченків), «квартали передмістя» (1930), «п'ять наречених» (1930), ще з десяток втрачених фільмів і науково-популярний «жінці про жінку» (1930).
з одного боку ця хвиля фільмів вкладається у загальну радянську течію (про)фемінізму, як відомо, дещо викривленого, псевдофемінізму, в якому жіноче звільнення підтримується, аби скористатися ним, накинувши ще більше обов'язків.
тоді з тебе, як у «феміністичній» «королеві бензоколонки» (1962) не спаде обов'язок знати всі 30 варіантів приготування картоплі, а також виглядати «жіночно» й прикрашати собою та клумбами робоче місце, а ще й просто накинеться робота, яку раніше вважали суто чоловічою. словом, зручна адаптація до «модних віянь» — кілька мільйонів додаткових робочих рук на індустріальному шкідливому будівництві зайвими не стануть.
з іншого боку, переконцентровуючись із причин і контексту масового виникнення цих фільмів на власне самі фільми, часто бачиш значно приємніші речі. троп «кіри кіраліни» дуже популярний і впізнаваний: жінку проти її волі видають заміж за багатого і жахливого, вона потерпає від насильства і намагається здобути суб'єктність. також, як це часто буває, має того самого коханого, який хоч і бідний, але хороший. в контексті нашого німого це переважно ще й історії або не з україни (кіра з балкан, тамілла з алжиру), або з допам'ятних імперських часів — ну бо в союзі вже все, звісно, добре, і ніяких утисків — бачили як жінки на дніпрельстані пахають?
якось випадково трапилося, що в цьому спискові, написаному ще з місяць тому, відразу три німих фільми підряд (якраз до вчорашньої дати) або про безправ'я жінок, або про насильство, або просто про їхню видимість.
ця тема станом на тоді справді активно підіймалася. крім позавчорашнього «ордеру на арешт» (1926), вчорашьної «кіри...» та сьогоднішньої «василини» (1928), до цієї «течії» в нас можна віднести — найочевидніше — «право на жінку» (1930), а також «джальму» (1929), «таміллу» (1928) (цікаво, що так часто назвою ставало саме жіноче ім'я, пізніше це відгукнеться в творчості івченків), «квартали передмістя» (1930), «п'ять наречених» (1930), ще з десяток втрачених фільмів і науково-популярний «жінці про жінку» (1930).
з одного боку ця хвиля фільмів вкладається у загальну радянську течію (про)фемінізму, як відомо, дещо викривленого, псевдофемінізму, в якому жіноче звільнення підтримується, аби скористатися ним, накинувши ще більше обов'язків.
тоді з тебе, як у «феміністичній» «королеві бензоколонки» (1962) не спаде обов'язок знати всі 30 варіантів приготування картоплі, а також виглядати «жіночно» й прикрашати собою та клумбами робоче місце, а ще й просто накинеться робота, яку раніше вважали суто чоловічою. словом, зручна адаптація до «модних віянь» — кілька мільйонів додаткових робочих рук на індустріальному шкідливому будівництві зайвими не стануть.
з іншого боку, переконцентровуючись із причин і контексту масового виникнення цих фільмів на власне самі фільми, часто бачиш значно приємніші речі. троп «кіри кіраліни» дуже популярний і впізнаваний: жінку проти її волі видають заміж за багатого і жахливого, вона потерпає від насильства і намагається здобути суб'єктність. також, як це часто буває, має того самого коханого, який хоч і бідний, але хороший. в контексті нашого німого це переважно ще й історії або не з україни (кіра з балкан, тамілла з алжиру), або з допам'ятних імперських часів — ну бо в союзі вже все, звісно, добре, і ніяких утисків — бачили як жінки на дніпрельстані пахають?
07.03.202518:17
і наостанок — про рублі
«укразія» (1925), реж. петро чардинін
«укразія» (1925), реж. петро чардинін
07.03.202517:20
також у минулому семестрі писав університетську наукову статтю на тему використання інтертитрів німого кіно не як фунціонального засобу, а як творчого прийому, який може впливать на глядача десятками різних способів.
«укразія» в цьому плані неймовірне відкриття й поки найвинахідливіший із тих 26 (?) німих фільмів вуфку-українафільму, які я бачив. і це при тому, що це 1925, тобто ще не зовсім розквіт в історії українського німого. в коментарях ще кілька класних фрагментів.
«укразія» в цьому плані неймовірне відкриття й поки найвинахідливіший із тих 26 (?) німих фільмів вуфку-українафільму, які я бачив. і це при тому, що це 1925, тобто ще не зовсім розквіт в історії українського німого. в коментарях ще кілька класних фрагментів.
07.03.202514:50
совєтський словник «кино: энциклопедический словарь» під керівництвом сєргєя юткєвіча колись написав про оператора олександра пищикова таке:
«один із засновників української операторської школи (...), продовжувач традицій демуцького (...), першим [вочевидь, у радянському кіні] примінив повітряну зйомку».
пізніше цю інформацію неодноразово передруковували й повторювали. як оператор повітряної зйомки пищиков зняв, приміром, у 1937 році «новели про героїв-льотчиків» і в 1938 — «ескадрилью №5». в останньому, між іншим, опер-пост — микола топчій.
а втім, «звідкись» у 1925 році в «укразії» з'явилися оці кадри. окремої людини, яка б займалася цим, у титрах не прописано.
і згаданий демуцький, і згаданий топчій, і ще інші згодом визнані оператори були учнями завелєва.
«один із засновників української операторської школи (...), продовжувач традицій демуцького (...), першим [вочевидь, у радянському кіні] примінив повітряну зйомку».
пізніше цю інформацію неодноразово передруковували й повторювали. як оператор повітряної зйомки пищиков зняв, приміром, у 1937 році «новели про героїв-льотчиків» і в 1938 — «ескадрилью №5». в останньому, між іншим, опер-пост — микола топчій.
а втім, «звідкись» у 1925 році в «укразії» з'явилися оці кадри. окремої людини, яка б займалася цим, у титрах не прописано.
і згаданий демуцький, і згаданий топчій, і ще інші згодом визнані оператори були учнями завелєва.
Рекорди
16.04.202523:59
374Підписників02.05.202423:59
0Індекс цитування14.04.202523:59
413Охоплення 1 допису22.04.202509:42
0Охоп рекл. допису10.10.202423:59
15.38%ER08.04.202515:30
112.23%ERR28.03.202514:24
сцена смерті діда семена💔💔💔
13.04.202518:42
червона калина, катерина касьяненко
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.