Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Переглянути
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Переглянути
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Переглянути
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Переглянути
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Переглянути
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Переглянути
своє'рідне avatar

своє'рідне

навкололітературна мандрівка:
україна як текст.
пам'ять, культурні ландшафти й шлях до себе
🐩відповідальна за (без)порядок: @amabilily
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікований
Довіреність
Не надійний
Розташування
МоваІнша
Дата створення каналуТрав 01, 2022
Додано до TGlist
Груд 24, 2024
Я власник каналу
Історія змін
Прикріплена група
своє'рідне
своє'рідне
3

Рекорди

24.03.202523:59
246Підписників
19.02.202505:25
100Індекс цитування
27.01.202513:53
108Охоплення 1 допису
22.04.202509:42
0Охоп рекл. допису
17.03.202509:34
46.67%ER
27.01.202513:53
48.65%ERR

Популярні публікації своє'рідне

Всі дописи
24.03.202510:46
якщо говорити суто емоційно: це було дуже швидко (можливо на контрасті з текстом токарчук, в якому купаєшся й загрузаєш як у меду😁) й захопливо, хоч і просто.

сама історія коротка, але є де розігнатися емоціям: дуже співпереживала персонажкам й хвилювалась за життя головної героїні, бо африка непередбачувана, а мандрівниця десь аж занадто смілива й авантюрна))

погляди самої софії дуже сучасні, тож поставлені питання ми все ще можемо обговорити. а ще там чудові фотографії. і яка вишукана мова!💛 

цілком погоджуюсь з видавництвом «родовід», що її давно пора повертати в наш дискурс. для цього вони зробили чудову роботу, лише погляньте на це фантастичне видання!
гадки не маю, де тепер його можна знайти, але раптом побачите на барахолках — ловіть
04.04.202522:05
Толік. Ну і як вибиратись?
Рінат. Не знаю. Горить усе. Перемир’я.

«Хлібне перемир'я», Сергій Жадан
24.03.202508:19
🌍 далекий континент, близьке відображення. як українка впізнала себе на іншому материку

минулого тижня на жанрології вивчали тревелог. для аналізу взяли два тексти: «бігуни» (2007) ольги токарчук та «чар марока» (1932) софії яблонської.

про яблонську як про українку, фотографку, мандрівницю, що здійснила навколосвітню подорож і просто сильну жінку – я дізналась лише кілька років тому з есею забужко.

аж тут – її текст про африку: щирий, подекуди наївний у своєму подиві (що природно — їй було близько 22 років). типовий тревелог із точкою а та б, в якому головна героїня грає в шахи з каїдом; сідає за кермо, коли напарник втрачає свідомість, і мчить під свист куль; пояснює різницю між українцями й росіянами:
Ці всі пояснення я знаю краще як молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування.

він цікавий на подієвому рівні, адже вона живе містами не як туристка, а як мандрівниця. але в ньому є дещо, чого я ніколи не зустрічала в нашій літературі.
яблонська має три ідентичності:
🔹 українка
🔹 європейка
🔹 жінка

у тексті вона проходить світоглядну трансформацію.

спочатку погляд героїні сповнений екзотизації – того, про що писав саїд. часом це можна виправдати юним захопленням, але не завжди:
Забула про існування лиха. Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке синє, повітря таке ясне й сонце таке золоте! Ну, як же можна сумувати, хмурити чоло, плакати, коли краски такі ясні, такі веселі, коли сонце спиває сльози, а краса всім кидає свої рожеві усмішки?!
От тільки листи з Европи захмарюють мені інколи оту красу.
<...>
Ах ви! Чого ж вам? Ну, коли справді життя вам нецікаве, важке, коли не добачуєте в ньому привабні цілі – так виберіть собі оцю:
Поїхати в Африку!
Тут ви житимете нескладним життям, радітимете, що сонце золоте й небо синє, дивуватиметеся, чому будівлі не чорніють та чому Атлас, що вирізується шпилястими хребтами на обрії, покритий снігом, а у його ніг дозрілі помаранчі похитуються на сочистих, рясних галузках…
вочевидь, в африці повно горя, проте вона або ідеалізує його, або відвертається: коли стрічає араба, чиє обличчя почало гнити – просто втікає. тут проявлена її європейська ідентичність. зокрема, знаємо, що сама яблонська жила та вчилась у франції.

водночас вона з жалем оповідає про колонізацію францією цих земель і відчуває спорідненість із поневоленими народами.

її супутник, француз манріє, уособлює імперську зверхність. він почувається власником марокко й відповідно спілкується з невільниками. так само він поводиться і з героїнею – зверхньо наказує, не вважає рівною собі. тут це ставлення зумовлене не національністю, а статтю. усвідомлення посилюється, коли вона бачить стан жіноцтва в гаремі.

поступово героїня знімає рожеві окуляри, знайомиться з усіляким горем, простягає руку й нарешті не відвертається.

кульмінацією змін стають дві сцени:
1️⃣ вона бачить неймовірну квітку й хоче зірвати її, але та шепоче, що доведеться рвати з корінням. квітка не піддається – погірдливо вдаряє героїню в обличчя.
2️⃣ вона зустрічає алжирку, що переїхала з французом до касабланки й намагалася гратися в європейку: ходила на танці, вільно одягалась, пила. а потім зрозуміла, що європейці лише бавляться нею, і віддалася за араба.

алжирка довіряє свою історію нашій мандрівниці. та співчуває, слухає, втирає сльози й дарує їй книгу.

наступного дня, гортаючи подаровану книжку про європейське кохання, алжирка запитує:
«чому ці історії такі сумні?»
мовляв, у них усе яскравіше, життя повнокровніше.
(тут впізнаємо той самий мотив, що й на початку, але з уст іншої персонажки та зовсім іншим акцентом).

на прощання вона хоче поцілувати героїню й просить почекати, поки поставить драбинку – натомість мандрівниця просто стрибає до неї з підмурку.

у цій миті вони символічно зрівнюються – дві жінки, дві представниці поневолених народів. їхні країни, хоч і позначені болем, залишаються гідними й нескореними, сповненими життя й самобутніми.

справжнє пізнання інших культур не в тому, щоби бачити лише прекрасне, а й в умінні не відвертатися від проблем і болю
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.