Важкі книги на груди — ночі без сну. Якщо і читати лонгріди — лише заради розумового потрясіння.
Кожен струс мозку сприяє оновленню особистості. І книга "Війна двох правд" вам у цьому допоможе.
Кіпіані не автор, лише упорядник. За це окрема слава Богу, адже присутність згаданого прізвища в тектоніці тексту є мінімальною.
Тут під палітуркою вміщені найдрібніші мікросхеми польсько-українського непорозуміння. На пальцях пояснено чому Волинська трагедія не підпадає під кваліфікуючі ознаки геноциду (людобуйства).
Горизонт понятійного охоплення дає розуміння сутності політики осадництва, пацифікації, нормалізації, терору ОУН у Другій Речі Посполитій та операції "Вісла".
Відтак розкрито не лише типологію каменів спотикання, але і засади спільності та спроб польсько-українського порозуміння.
Ідея Прометеїзму — єдності трьох націй (литовців, поляків, українців) як формула безконфліктного співжиття та спільної боротьби супроти росії.
Влодзімєж Бончковський акцентував на філософемі борні "за нашу і вашу свободу" у ХІХ ст. як на традиції, з якої виріс прометеїзм.
Тут варто згадати питому частку наших, хто відчував співзвучність думки з означеним вектором — головним чином ядро УНДО (найбільшої політичної партії 2-ої РП), християнські демократи, що гуртувалися навколо митрополита Шептицького, віцемаршалок сейму Василь Мудрий, Целевич, Левицький.., а якщо взяти ширше — Улас Самчук, далі Марко Безручко, Павло Шандрук...
Ба більше, і навіть солярне божество українського націоналізму — Дмитро Донцов висловлювався про прометеїзм як про західнохристиянську ідею, що є втіленням великої місії, бенефіцієнтами котрої можуть стати і українці.
В окремому розділі видання є короткі, але вкрай змістовні роздуми щодо цього питання Євгена Сверстюка та захалявна тюремна нотатка Василя Стуса, де він романтизовано висловлює жаль, що він не поляк.
Книга нашпигована чималою кількістю світлин, які унаочнюють хроніки та етапи польсько-українського діалогу, як то перемовини між УПА та АК і "Вольношць і Нєподлєглосць" та ін.
Окремої уваги заслуговує стаття Климентія Федевича. Вона детально розпаковує структуру співпраці міжвоєнної Литви з ОУН, а саме її фінансування, обмін розвідданими, дипломатичну підтримку, газетний друк та агітаційні радіоефіри українського підпілля з Каунасу.
А на завершення свого опису розташую в останньому кадрі ошатний букет квітів польської глиби інтелектуалізму — Єжи Ґедройця, який він чистосердечно та урочисто поклав на могилу Симона Петлюри.
P.S.
Казав і казатиму — час миритися, час шукати порозуміння. І настане час, коли ми українці переростемо негативне сприйняття Польщі (конфліктну інтонацію В'ятровича, побутово-народницький галицький бандерізм, совкові наративи про польско-литовських магнатів і козаченьків) та розпочнемо системний інституційний діалог інтелектуалів наших країн; як свого часу, після WW2 поляки та німці шукали формулу примирення завдякі діяльності групи "Коперніка".
З вірою у реставрацію Люблінської Унії в редакції Гадяцької конфедерації та любовію і прихильністю до братів литовців та поляків.
🇱🇹🇵🇱🇺🇦
#Lûblinsʹka_Uniâ
#Gadâcʹka_Konfederaciâ
#UNIÂ
#Unitaryzm
#Za_našu_i_vašu_svobodu
