Тайстра Чикаленка
Переслав з:
Світлотінь | Історія
12.04.202519:09
Приєднуюсь до місії «Мотанки Азову»
🎯 Моя ціль: 50 000 гривень
Буду вдячний за кожну гривню та поширення 🧡
https://send.monobank.ua/jar/26KJ9M2oY4
Про збір:
Об’єднуємось, щоб бити точно і безжально!
Світлотінь | Історія
🎯 Моя ціль: 50 000 гривень
Буду вдячний за кожну гривню та поширення 🧡
https://send.monobank.ua/jar/26KJ9M2oY4
Про збір:
Мотанки — це ударні БПЛА на оптоволокні. Їх неможливо заглушити, вони не сходять із курсу й точно влучають у ціль — навіть там, де зв’язок недоступний.
Кожен із них — прицільний удар. А таких буде 750.
750 ударів — це знищені бліндажі, гармати, техніка, відбиті штурми і ліквідована жива ворожа сила. Це точна робота в тилу ворога. Там, де звичайні дрони падають — Мотанки влучають.
Вони завдадуть збитків на мільйони — тихо, холоднокровно і за значно менші гроші.
Об’єднуємось, щоб бити точно і безжально!
Світлотінь | Історія
02.04.202518:08
Канал про військову історію, армію, та ідеї
Однією з тих сфер, які протягом людської історії тільки розвивались, масштабувались і завжди були в пріоритеті — була сфера військова. За останні 6 тисяч років люди перейшли від зазубрених каменів і нагострених палок, до ядерних боєголовок, здатних знищити нашу планету.
Deus Militaria — “бог війни” — канал присвячений історії війни та воєнної справи. Щоденні пости від групи авторів охоплюють тисячі воєнних років: від Саргона Древнього до Улісса Гранта, від луків із ліванського кедру до 380-ти міліметрових гармат Кайзерівського флоту. Все це виділяється #хештегами, за якими легко відслідкувати тему, що зацікавила.
І нехай війна залишиться тільки на сторінках історії, та прекрасних картинах Жана-Батиста Детайля.
Однією з тих сфер, які протягом людської історії тільки розвивались, масштабувались і завжди були в пріоритеті — була сфера військова. За останні 6 тисяч років люди перейшли від зазубрених каменів і нагострених палок, до ядерних боєголовок, здатних знищити нашу планету.
Deus Militaria — “бог війни” — канал присвячений історії війни та воєнної справи. Щоденні пости від групи авторів охоплюють тисячі воєнних років: від Саргона Древнього до Улісса Гранта, від луків із ліванського кедру до 380-ти міліметрових гармат Кайзерівського флоту. Все це виділяється #хештегами, за якими легко відслідкувати тему, що зацікавила.
І нехай війна залишиться тільки на сторінках історії, та прекрасних картинах Жана-Батиста Детайля.
30.01.202511:05
Salvēte, amici! Сьогодні ми поговоримо з вами про такий аспект життя стародавнього Риму як латифундії, але спочатку невелика передісторія.
👩🌾Землеробство та скотарство були головними засобами існування римлян в їх ранній історії, замінені войовничістю та експансією по мірі нестачі землі. Потреба у більшій кількості землі стала гострою ще за часів легендарних королів, оскільки ґрунт був бідним і не міг належним чином підтримувати їх чи забезпечити їх необхідними матеріалами для виготовлення одягу та інших необхідних речей. Саме тому почалось завоювання спочатку сусідів, а згодом, через свою відсталість і примітивні методи сільського господарства, а також оскільки завойовані сусідні - Кампанія, Етрурія та Луканія - не мали змоги постачати достатньо продовольства, римляни також почали війну проти Сицилії, Африки та Єгипту, щоб отримати зернові культури, які ці землі вирощували в достатку.
⚔️Конфліктів ставало все більше, вони ставали тривалими і кровопролитними. Пізніші війни були безперервними, і їхні наслідки спричинили глибокі зміни в економічній і соціальній історії Стародавнього Риму, вплинувши на характер і культуру римлян. У процесі першопочаткових завоювань Рим експропріював значну частину завойованих територій, загалом найкращу землю, оголосивши її ager publicus — тобто сільськогосподарську землю, що належала римському народу. Римляни також конфіскували копальні, соляні заводи та скарби підкорених народів, поневоливши сотні тисяч військовополонених. Керована Сенатом, Римська держава здавала в оренду більшу частину цього ager publicus у вигляді великих маєтків багатим особам, більшість з яких уже були землевласниками, сенаторами чи військовими діячами.
📉Оскільки держава мала великі борги, щоб підтримувати свої війни, і завжди потребувала додаткових грошей, вона продавала цілі частини ager publicus зі знижками, або передавала повне володіння на землю шляхом виплати.
🏡Римські права власності були індивідуальними, виключними і досить необмеженими, тому концентрація землі в руках меншості, яка почалася в п’ятому і четвертому століттях до Р.Х., неухильно зростала. Аристократія та олігархія вторглися на державні землі, а також привласнили (під час попередніх завоювань) землі, призначені плебеям. Були сформовані великі землеволодіння – латифундії, які досягли свого повного розвитку в першому столітті до Р.Х і продовжували розширюватись, поки не досягли розміру справжніх князівств (principalitates) кінця першого століття після Р.Х.
🫅Одна особа могла контролювати десятки, сотні або навіть тисячі гектарів землі, можливо, розділених на кілька різних володінь площею в кілька десятків або кількох сотень гектарів, розкинуті в різних регіонах. Більшість власників латифундійних маєтків не жили в них, за винятком випадків, коли вони відпочивали, і делегували завдання наглядачу (dispensātŏr). Необхідну робочу силу, як правило, забезпечували раби або, за відсутності такої можливості, погано оплачувані вільні селяни чи колоністи, які були категорією орендарів, яким виділяли ділянку землі в обмін на частку врожаю, яка, можливо, досягала аж дві третини всього, що міг зібрати землероб.
🤑Завоювання продовжували наділяти генералів-переможців багатствами, що не завжди йшло до державни. Величезні статки, які були придбані таким чином, вимагали незначних зусиль, або взагалі не вимагали жодних зусиль, і таким чином сформували нішу людей, що вели розкішне життя.
А на цьому все! Підписуйтеся на канал, щоб не пропустити нових дописів! 🥳
👩🌾Землеробство та скотарство були головними засобами існування римлян в їх ранній історії, замінені войовничістю та експансією по мірі нестачі землі. Потреба у більшій кількості землі стала гострою ще за часів легендарних королів, оскільки ґрунт був бідним і не міг належним чином підтримувати їх чи забезпечити їх необхідними матеріалами для виготовлення одягу та інших необхідних речей. Саме тому почалось завоювання спочатку сусідів, а згодом, через свою відсталість і примітивні методи сільського господарства, а також оскільки завойовані сусідні - Кампанія, Етрурія та Луканія - не мали змоги постачати достатньо продовольства, римляни також почали війну проти Сицилії, Африки та Єгипту, щоб отримати зернові культури, які ці землі вирощували в достатку.
⚔️Конфліктів ставало все більше, вони ставали тривалими і кровопролитними. Пізніші війни були безперервними, і їхні наслідки спричинили глибокі зміни в економічній і соціальній історії Стародавнього Риму, вплинувши на характер і культуру римлян. У процесі першопочаткових завоювань Рим експропріював значну частину завойованих територій, загалом найкращу землю, оголосивши її ager publicus — тобто сільськогосподарську землю, що належала римському народу. Римляни також конфіскували копальні, соляні заводи та скарби підкорених народів, поневоливши сотні тисяч військовополонених. Керована Сенатом, Римська держава здавала в оренду більшу частину цього ager publicus у вигляді великих маєтків багатим особам, більшість з яких уже були землевласниками, сенаторами чи військовими діячами.
📉Оскільки держава мала великі борги, щоб підтримувати свої війни, і завжди потребувала додаткових грошей, вона продавала цілі частини ager publicus зі знижками, або передавала повне володіння на землю шляхом виплати.
🏡Римські права власності були індивідуальними, виключними і досить необмеженими, тому концентрація землі в руках меншості, яка почалася в п’ятому і четвертому століттях до Р.Х., неухильно зростала. Аристократія та олігархія вторглися на державні землі, а також привласнили (під час попередніх завоювань) землі, призначені плебеям. Були сформовані великі землеволодіння – латифундії, які досягли свого повного розвитку в першому столітті до Р.Х і продовжували розширюватись, поки не досягли розміру справжніх князівств (principalitates) кінця першого століття після Р.Х.
🫅Одна особа могла контролювати десятки, сотні або навіть тисячі гектарів землі, можливо, розділених на кілька різних володінь площею в кілька десятків або кількох сотень гектарів, розкинуті в різних регіонах. Більшість власників латифундійних маєтків не жили в них, за винятком випадків, коли вони відпочивали, і делегували завдання наглядачу (dispensātŏr). Необхідну робочу силу, як правило, забезпечували раби або, за відсутності такої можливості, погано оплачувані вільні селяни чи колоністи, які були категорією орендарів, яким виділяли ділянку землі в обмін на частку врожаю, яка, можливо, досягала аж дві третини всього, що міг зібрати землероб.
🤑Завоювання продовжували наділяти генералів-переможців багатствами, що не завжди йшло до державни. Величезні статки, які були придбані таким чином, вимагали незначних зусиль, або взагалі не вимагали жодних зусиль, і таким чином сформували нішу людей, що вели розкішне життя.
А на цьому все! Підписуйтеся на канал, щоб не пропустити нових дописів! 🥳
10.04.202511:38
📣 Рада молодих вчених Історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка оголошує набір заявок на ХV міжнародну наукову конференцію студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки — 2025», яка відбудеться 16 травня 2025 року у змішаному форматі.
Дедлайн подачі заявок та тез: 10 травня 2025.
🔰 Секції конференції:
✔️Археологія та музеєзнавство;
✔️Архівознавство, спеціальні історичні дисципліни, джерелознавство та методологія історії
✔️ Етнологія та краєзнавство
✔️ Давня та нова історія України (до 1914 р.)
✔️ Новітня історія України
✔️ Історія Стародавнього світу, середніх віків та раннього нового часу
✔️ Нова та новітня історія країн Європи та Америки
✔️ Історія Центральної та Південно-Східної Європи
✔️ Нова та новітня історія країн Азії та Африки
✔️ Історія культури та мистецтв
✔️ Військова історія
👉 Подати заявку для участі
До 10 травня учасники конференції мають надіслати повні тексти (6000–8000 знаків) своїх доповідей на пошту rmvhist@gmail.com
❗️Вимоги до оформлення тез
Дедлайн подачі заявок та тез: 10 травня 2025.
🔰 Секції конференції:
✔️Археологія та музеєзнавство;
✔️Архівознавство, спеціальні історичні дисципліни, джерелознавство та методологія історії
✔️ Етнологія та краєзнавство
✔️ Давня та нова історія України (до 1914 р.)
✔️ Новітня історія України
✔️ Історія Стародавнього світу, середніх віків та раннього нового часу
✔️ Нова та новітня історія країн Європи та Америки
✔️ Історія Центральної та Південно-Східної Європи
✔️ Нова та новітня історія країн Азії та Африки
✔️ Історія культури та мистецтв
✔️ Військова історія
👉 Подати заявку для участі
До 10 травня учасники конференції мають надіслати повні тексти (6000–8000 знаків) своїх доповідей на пошту rmvhist@gmail.com
❗️Вимоги до оформлення тез
Переслав з:
1834
30.03.202517:24
📣 Щиро запрошуємо на презентацію монографії «Нематеріальна культурна спадщина як найголовніший інструмент збереження української нації» Влади Литовченко і Валентини Дем'ян.
📅 Коли? Четвер, 3 квітня 2025
🕑 О котрій? 14:00
❤️Де? Головний (Червоний) корпус, ауд. 329.
📲 Реєстрація учасників за посиланням.
🏛 Захід обʼєднає провідних експертів у галузі нематеріальної культурної спадщини, представників ЮНЕСКО, органів державної влади, культурних інституцій та громадських організацій.
Під час презентації буде висвітлено основні аспекти видання, зокрема:
🔹значення нематеріальної культурної спадщини для національної ідентичності та розвитку громад;
🔹 стратегічні підходи до охорони та популяризації живої спадщини;
🔹 механізми міжнародної співпраці та євроінтеграційний контекст охорони нематеріальної культурної спадщини;
🔹 виклики збереження культурної спадщини в умовах війни та шляхи їх подолання.
1834
📅 Коли? Четвер, 3 квітня 2025
🕑 О котрій? 14:00
❤️Де? Головний (Червоний) корпус, ауд. 329.
📲 Реєстрація учасників за посиланням.
🏛 Захід обʼєднає провідних експертів у галузі нематеріальної культурної спадщини, представників ЮНЕСКО, органів державної влади, культурних інституцій та громадських організацій.
Під час презентації буде висвітлено основні аспекти видання, зокрема:
🔹значення нематеріальної культурної спадщини для національної ідентичності та розвитку громад;
🔹 стратегічні підходи до охорони та популяризації живої спадщини;
🔹 механізми міжнародної співпраці та євроінтеграційний контекст охорони нематеріальної культурної спадщини;
🔹 виклики збереження культурної спадщини в умовах війни та шляхи їх подолання.
1834
24.01.202512:03
🏡Вітання! Сьогодні ми поговоримо про царські землі та їх устрій в Хетській імперії.
👑Більшість майна в імперії була державною, а отже - царською. Такий устрій не дозволяв мати чітке ділення на феоди, общинні землі, землі особ та господарств і т.д.
Отже майнова система мала утворювати складну мережу майнових відносин, що виконували всі необхідні суспільні функції і ще мали бути юридично оформлені Так, в табличках з'являться такі дивні конструкції як наприклад "майно палацу і храму".
💰Цар мав власність не тільки в столиці, а й усюди, включаючи щойно приєднані території, за якими активно слідкував, призначав чиновників і навіть власноруч виписував укази по розвитку худоби, агрокультури, організацію рабської праці та інших показників свого "бізнесу".
Всі імператорські землі розподілялися на такі собі "економічно-господарські зони", якими керували так звані "Кам'яні доми". Храм-мавзолей імператора — це Кам'яний дім, який ставав місцевим господарсько-економічним органом, що мав своїх рабів, ремісників, власних воїнів, що були звільнені від трудових обов'язків. Внутрішня структура такого дому була автономною, хоча сам дім і підпорядковувався царю та його дружині. Також Кам'яний дім не тільки займався ритуальною стороною життя імперії, а й перерозподілом фінансів та робочої сили в своїй області. Злочин проти такої структури часто карався конфіскацією майна на корись Кам'яного храму. Взагалі тема штрафів та боротьби зі злочинами в хетській імперіїї це тема цікава і заслуговує окремого допису... 😉
🤴Окрім Кам'яного дому існували також особисті імператорські установи, такі як "Дім царя", "Дім цариці" та "Дім палацу". Такі установи знаходилися по всій імперії і вже були не так державними, як особисто царським сімейним майном.
🎁Існувала також і така категорія землеволодіння, як дарована земля. У випадку дарунку царем землі вона набувала статусу власної землі людини, а сам власник звільнявся від повинностей. Часто землю отримували не посередні державні службовці, жерці та воїни, а близькі до царя представники еліти серед еліт. Ця практика ще раз вписує Хетське царство у Близькосхідну цивілізацію, де "кормління" було одною з її характерних рис.
А на цьому все! Підписуйтеся на наш канал, щоб не пропустити нових та цікавих дописів! ✨
👑Більшість майна в імперії була державною, а отже - царською. Такий устрій не дозволяв мати чітке ділення на феоди, общинні землі, землі особ та господарств і т.д.
Отже майнова система мала утворювати складну мережу майнових відносин, що виконували всі необхідні суспільні функції і ще мали бути юридично оформлені Так, в табличках з'являться такі дивні конструкції як наприклад "майно палацу і храму".
💰Цар мав власність не тільки в столиці, а й усюди, включаючи щойно приєднані території, за якими активно слідкував, призначав чиновників і навіть власноруч виписував укази по розвитку худоби, агрокультури, організацію рабської праці та інших показників свого "бізнесу".
Всі імператорські землі розподілялися на такі собі "економічно-господарські зони", якими керували так звані "Кам'яні доми". Храм-мавзолей імператора — це Кам'яний дім, який ставав місцевим господарсько-економічним органом, що мав своїх рабів, ремісників, власних воїнів, що були звільнені від трудових обов'язків. Внутрішня структура такого дому була автономною, хоча сам дім і підпорядковувався царю та його дружині. Також Кам'яний дім не тільки займався ритуальною стороною життя імперії, а й перерозподілом фінансів та робочої сили в своїй області. Злочин проти такої структури часто карався конфіскацією майна на корись Кам'яного храму. Взагалі тема штрафів та боротьби зі злочинами в хетській імперіїї це тема цікава і заслуговує окремого допису... 😉
🤴Окрім Кам'яного дому існували також особисті імператорські установи, такі як "Дім царя", "Дім цариці" та "Дім палацу". Такі установи знаходилися по всій імперії і вже були не так державними, як особисто царським сімейним майном.
🎁Існувала також і така категорія землеволодіння, як дарована земля. У випадку дарунку царем землі вона набувала статусу власної землі людини, а сам власник звільнявся від повинностей. Часто землю отримували не посередні державні службовці, жерці та воїни, а близькі до царя представники еліти серед еліт. Ця практика ще раз вписує Хетське царство у Близькосхідну цивілізацію, де "кормління" було одною з її характерних рис.
А на цьому все! Підписуйтеся на наш канал, щоб не пропустити нових та цікавих дописів! ✨
07.04.202513:45
💪🇧🇾 За уявленнями частини українців, Білорусь являє собою "острівець стабільності". Мовляв дороги якісні, підприємства працюють, ціни не ростуть і життя трохи краще.
😎На цьому переваги білоруської економіки закінчувались, адже мало хто знає, завдяки чому зберігалась «стабільність». Сьогодні ми розглянемо реальне становище білоруської економіки.
😀 З відновленням незалежності 1991 року через політичну турбулентність між колишньою номенклатурою, прихильників інтеграції з Росією та національних демократів гальмувались приватизаційні процеси. Попри це була сформована законодавча база. Наприклад, якщо в 1991-1992 роках лише 251 підприємство стали приватними, то в 1994-му їх число нараховувало 6411. Однак з 1994 року приватизація скорочувалась і держава повернула контроль над важливими підприємствами.
🔧Сьогодні 500 великих підприємств, зокрема МАЗ, Гомельсельмаш та інші існують лише завдяки державним дотаціям, хоча в 2012 році рівень їх збитковості сягав 40%. Лукашенко не поспішає приватизувати підприємства, оскільки боїться соціального напруження через ймовірне скорочення робочих місць.
🤗На 2022 рік у сільському господарстві працювало менше 300 тисяч чоловік, або 3,8% від загальної кількості населення. Ця галузь була визнана однією з пріоритетних, однак тут існують певні нюанси. Сільське господарство, як і важка промисловість, існує завдяки пільговим кредитам, що не призводить до сильного росту виробництва. Заборгованість по цим кредитам становила 3,9 мільярдів біл. рублів.
🤦♀️Випуск сільськогосподарської техніки невпинно скорочувався, а місцевий Земельний кодекс 1999 року проголосив державну власність на землю. У селах дотепер існують реформовані колгоспи і радгоспи, які є державними.
Показники врожайності не втішні, наприклад у вирощуванні зерна Білорусь має 29,6 ца, тоді як в Україні - 39,2 ца.
😀На відміну від країн-сусідів, влада Білорусі намагається досягти повної зайнятості населення, як в "старі-добрі" радянські часи. У четвертому кварталі 2024 року показник зайнятості сягав 82,9%, а рівень безробіття - 3%. Для боротьби з незайнятими людьми влада застосовує тиск, в тому числі податковий. Ще в 2015 році був підписаний декрет №3, який отримав назву "Декрет про дармоїдство". Цей документ у 2017-му призвів до протестів, а згодом і до його відміни.
😀До того ж у Білорусі зберігається система розподілу студентів після завершення ними навчання. Часто їх відправляли у містечка, до сільської місцевості з поганими умовами життя. Відсутність свободи вибору, погані умови, надлишкова кількість спеціалістів, які не можуть знайти роботу за фахом, призводить до того, що білоруси виїжджають закордон на заробітки...
😎На цьому переваги білоруської економіки закінчувались, адже мало хто знає, завдяки чому зберігалась «стабільність». Сьогодні ми розглянемо реальне становище білоруської економіки.
😀 З відновленням незалежності 1991 року через політичну турбулентність між колишньою номенклатурою, прихильників інтеграції з Росією та національних демократів гальмувались приватизаційні процеси. Попри це була сформована законодавча база. Наприклад, якщо в 1991-1992 роках лише 251 підприємство стали приватними, то в 1994-му їх число нараховувало 6411. Однак з 1994 року приватизація скорочувалась і держава повернула контроль над важливими підприємствами.
🔧Сьогодні 500 великих підприємств, зокрема МАЗ, Гомельсельмаш та інші існують лише завдяки державним дотаціям, хоча в 2012 році рівень їх збитковості сягав 40%. Лукашенко не поспішає приватизувати підприємства, оскільки боїться соціального напруження через ймовірне скорочення робочих місць.
🤗На 2022 рік у сільському господарстві працювало менше 300 тисяч чоловік, або 3,8% від загальної кількості населення. Ця галузь була визнана однією з пріоритетних, однак тут існують певні нюанси. Сільське господарство, як і важка промисловість, існує завдяки пільговим кредитам, що не призводить до сильного росту виробництва. Заборгованість по цим кредитам становила 3,9 мільярдів біл. рублів.
🤦♀️Випуск сільськогосподарської техніки невпинно скорочувався, а місцевий Земельний кодекс 1999 року проголосив державну власність на землю. У селах дотепер існують реформовані колгоспи і радгоспи, які є державними.
Показники врожайності не втішні, наприклад у вирощуванні зерна Білорусь має 29,6 ца, тоді як в Україні - 39,2 ца.
😀На відміну від країн-сусідів, влада Білорусі намагається досягти повної зайнятості населення, як в "старі-добрі" радянські часи. У четвертому кварталі 2024 року показник зайнятості сягав 82,9%, а рівень безробіття - 3%. Для боротьби з незайнятими людьми влада застосовує тиск, в тому числі податковий. Ще в 2015 році був підписаний декрет №3, який отримав назву "Декрет про дармоїдство". Цей документ у 2017-му призвів до протестів, а згодом і до його відміни.
😀До того ж у Білорусі зберігається система розподілу студентів після завершення ними навчання. Часто їх відправляли у містечка, до сільської місцевості з поганими умовами життя. Відсутність свободи вибору, погані умови, надлишкова кількість спеціалістів, які не можуть знайти роботу за фахом, призводить до того, що білоруси виїжджають закордон на заробітки...
14.02.202519:36
💖Щиро вітаємо читачів каналу з днем закоханих!
Сьогоднішній вечірній допис буде доволі незвичним для каналу, оскільки ми постараємось дати відповідь на цікаве питання: чи існувало аналогічне сучасному свято у скандинавів IX - XI століть?
🤯Відразу зауважимо, що, на жаль, в епоху вікінгів не було прямого аналога сучасному Дню святого Валентина. Це пов'язано, перш за все, з християнськими коренями святкування (сам Валентин Римський був християнським священником і проповідником III ст.). Якщо говорити про традиційну, дохристиянську культуру Скандинавії, то виявиться, що подібне свято було "чужим" для суворих норманів.
Однак не все так однозначно, адже для скандинавів тема любові, пристрасті й почуттів була однією з головних - не те, що в житті, але й у поезії, наприклад. Ба більше, скандинавський пантеон нараховував аж два божества "еросу" - це знамениті брат і сестра Фрейр та Фрея (які, до речі, є чоловіком і дружиною 😳) . Цих божественних близнюків з роду ванів, які відповідали за родючість, кохання й достаток, шанували переважно під час сезонних свят, особливо в моменти міжсезоння.
🤔Отож, виходить, що у скандинавів був "день закоханих"? Цілком вірогідно! Проте точної дати чи сезону, коли поклонялись цим божествам, науковці вирахувати не можуть з об'єктивних причин: писемні джерела або відсутні, або надто скупі на подробиці. Можна припустити, що святкування на честь Фреї та Фрейра припадало на дні жертвопринесень: у скандинавів для цього ритуалу була окрема назва - Blót. Таких "блотів", де особливу увагу приділяли саме Фрейру та Фреї, було декілька:
🍁Dísablót - жертвопринесення для богинь-діс (Disir), у якому Фрея, як головна богиня любові, відігравала важливу роль. Це свято відзначалося взимку, ймовірно, наприкінці жовтня або на початку листопада (подібно до Самайну у кельтів);
🌱Várblót – весняне жертвопринесення, пов’язане з родючістю та початком нового життєвого циклу. Фрейр, як бог родючості та врожаю, був головним божеством ритуалу. Його шанували під час наближення весни, щоб забезпечити багатий урожай. Без "амуру" це святкування не могло обійтись;
🌞Midsommarblót - літнє жертвопринесення на честь Фрейра, як бога сонця, врожаю та родючості;
❄️Julblót – зимове свято на Йоль, під час якого також шанували Фрею та Фрейра, адже вони були пов’язані з оновленням життя.
Можна стверджувати, що у скандинавів не було окремого "дня закоханих", однак ця тема ставала актуальною саме під час святкувань на честь богів, які відповідали за кохання й родючість.
📜Не можна не згадати про скандинавські саги, у яких оспівується тема кохання. Взагалі - це хороша тема для іншого допису, проте варто згадати таких персонажів, як Сігурд та Брюнхільду з "Саги про Вельсунгів", чиї почуття й невдале кохання становлять велику частину саги, яка входить до "Старшої едди". Поезія скальдів також насичена протилежними почуттями. Тут згадуємо Гудрун, яка помстилася своєму чоловікові - конунгу Гуналанду Атлі (когось нагадує, еге ж?) - за смерть братів.
А на цьому все! Підписуйтеся на канал, щоб не пропустити нових дописів! 🥰
#епоха_вікінгів
Сьогоднішній вечірній допис буде доволі незвичним для каналу, оскільки ми постараємось дати відповідь на цікаве питання: чи існувало аналогічне сучасному свято у скандинавів IX - XI століть?
🤯Відразу зауважимо, що, на жаль, в епоху вікінгів не було прямого аналога сучасному Дню святого Валентина. Це пов'язано, перш за все, з християнськими коренями святкування (сам Валентин Римський був християнським священником і проповідником III ст.). Якщо говорити про традиційну, дохристиянську культуру Скандинавії, то виявиться, що подібне свято було "чужим" для суворих норманів.
Однак не все так однозначно, адже для скандинавів тема любові, пристрасті й почуттів була однією з головних - не те, що в житті, але й у поезії, наприклад. Ба більше, скандинавський пантеон нараховував аж два божества "еросу" - це знамениті брат і сестра Фрейр та Фрея (які, до речі, є чоловіком і дружиною 😳) . Цих божественних близнюків з роду ванів, які відповідали за родючість, кохання й достаток, шанували переважно під час сезонних свят, особливо в моменти міжсезоння.
🤔Отож, виходить, що у скандинавів був "день закоханих"? Цілком вірогідно! Проте точної дати чи сезону, коли поклонялись цим божествам, науковці вирахувати не можуть з об'єктивних причин: писемні джерела або відсутні, або надто скупі на подробиці. Можна припустити, що святкування на честь Фреї та Фрейра припадало на дні жертвопринесень: у скандинавів для цього ритуалу була окрема назва - Blót. Таких "блотів", де особливу увагу приділяли саме Фрейру та Фреї, було декілька:
🍁Dísablót - жертвопринесення для богинь-діс (Disir), у якому Фрея, як головна богиня любові, відігравала важливу роль. Це свято відзначалося взимку, ймовірно, наприкінці жовтня або на початку листопада (подібно до Самайну у кельтів);
🌱Várblót – весняне жертвопринесення, пов’язане з родючістю та початком нового життєвого циклу. Фрейр, як бог родючості та врожаю, був головним божеством ритуалу. Його шанували під час наближення весни, щоб забезпечити багатий урожай. Без "амуру" це святкування не могло обійтись;
🌞Midsommarblót - літнє жертвопринесення на честь Фрейра, як бога сонця, врожаю та родючості;
❄️Julblót – зимове свято на Йоль, під час якого також шанували Фрею та Фрейра, адже вони були пов’язані з оновленням життя.
Можна стверджувати, що у скандинавів не було окремого "дня закоханих", однак ця тема ставала актуальною саме під час святкувань на честь богів, які відповідали за кохання й родючість.
📜Не можна не згадати про скандинавські саги, у яких оспівується тема кохання. Взагалі - це хороша тема для іншого допису, проте варто згадати таких персонажів, як Сігурд та Брюнхільду з "Саги про Вельсунгів", чиї почуття й невдале кохання становлять велику частину саги, яка входить до "Старшої едди". Поезія скальдів також насичена протилежними почуттями. Тут згадуємо Гудрун, яка помстилася своєму чоловікові - конунгу Гуналанду Атлі (когось нагадує, еге ж?) - за смерть братів.
А на цьому все! Підписуйтеся на канал, щоб не пропустити нових дописів! 🥰
#епоха_вікінгів
22.01.202512:05
📜...Анонімний трактат «De lepra» з XV століття включав ту саму потенційну причину зараження та додавав зауваження, що в наші дні діти, хворі на проказу, особливо народжуються у зачатті менструальною жінкою, тому що в цей час її кров" поколює і лоскоче", а отже, як і дитина зачата під час менструації, чоловік, безсумнівно, також захворіє на проказу або коросту.
😳Також припускалось, що прокажені мають аномальний лібідоз. Це переконання повторювалось в настановах для середньовічних екзаменаторів, які мали запитувати, чи були підозрювані «палко схильні до пожадливості», чи вони «бажали любові більше, ніж зазвичай». Загальноприйнята теза стверджувала також, що «прокажений породжує прокаженого, навіть якщо це не відразу видно». Тому ще одним стандартним питанням під час медичного обстеження особи з підозрою на проказу було «чи були його батьки або родичі прокаженими?».
Більш традиційною для середньовіччя була віра в те, що проказа спричинена дисбалансом гуморів, у той час, як різні дисбаланси породжують різні види прокази. До прикладу, Елефантіаз (слоновість) був викликаний чорною жовчю; левове обличчя — жовтою жовчю; лишай викликає флегма; алопецію (хвороба лисиці) спричиняла заражена кров (усі шкірні прояви вище, окрім левового обличчя, є окремими хворобами, які у середньовіччі помилково кваліфікували як прояв лепри). Вважалося, що подібний дисбаланс можна отримати через тривале вживання меланхолійних продуктів, таких як сочевиця та інші бобові, а також від "меланхолійного" м’яса: лисиці, ведмедя, кабана, зайців тощо.
🏥Так, середньовічна медицина вважала лепру венеричним, а також, перш за все, спадковим захворюванням. З усім тим, інфікування лепрою у дорослому віці пояснювали дисбалансом гуморів і контактом з інфікованими, адже через постійну присутність серед хворих, повітря і, отже, кров здорової людини псуються…
🤒Подібна плутанина у діагностиці разом з церквою створила певний сталий образ прокаженого — чоловіка, тілесне розкладання якого було ознакою перш за все моральної розбещеності та ницості. Тому проказу переважно сприймали як «кару Божу» за гріхи, що ставало підтвердженням гріховності та нечистоти хворих. Подібна стигматизація призводила до відповідних ізоляційних норм. Прокажених оголошували «мертвими для суспільства», позбавляли будь-яких майнових прав, у тому числі й права на спадок. Для попередження про свою присутність вони були зобов'язані носити дзвіночки та покриватися плащем. Проте, попри очевидну ворожість, церква досить рано почала пропагувати мораль та милосердя відносно прокажених, оскільки вони переживають страждання подібні до страждань Христа. Благодійність для хворих стала надзвичайно популярною серед багатих, адже вважалося, що благодійні пожертви скоротять їхній власний час у чистилищі та прискорять їхню подорож до раю.
🤑До того ж, більшість лепрозоріїв мали досить гарні умови. Догляд за хворими там зосереджувався як на духовних потребах людини, так і на її фізичних проблемах. Лікарні були побудовані поза межами міста, складалися з групи котеджів, побудованих навколо окремої каплиці зі священиком, та навіть мали власний цвинтар. У великих містах зазвичай було багато лепрозоріїв, де хворі переважно молилися, співали й працювали на дворі протягом дня.
🍔До речі, акцент робився на чистоті та здоровій їжі. Одяг прали двічі на тиждень, а за можливості, постачали різноманітну їжу. У найбільших лепрозоріях були свої запашні сади квітів і цілющих трав, де у їх утриманні брали участь самі прокажені. Хворим дозволяли відвідувати рідний дім і приймати гостей. Усе змінилось з приходом Чорної смерті, коли налякані жителі звинувачували маргіналізовані групи населення в отруюванні колодязів (євреїв, циган, прокажених). Усе частіше почали зустрічатися випадки насилля відносно хворих, а в моменти, коли прокажених ставало забагато у місті, приймалися відповідні королівські едикти про їх вигнання за стіни великих міст.
Ну, а ми дякуємо вам за увагу! Не забувайте підтримувати наш канал підпискою та репостом. Дякуємо, що ви з нами! 🥳
#Історія_медицини
😳Також припускалось, що прокажені мають аномальний лібідоз. Це переконання повторювалось в настановах для середньовічних екзаменаторів, які мали запитувати, чи були підозрювані «палко схильні до пожадливості», чи вони «бажали любові більше, ніж зазвичай». Загальноприйнята теза стверджувала також, що «прокажений породжує прокаженого, навіть якщо це не відразу видно». Тому ще одним стандартним питанням під час медичного обстеження особи з підозрою на проказу було «чи були його батьки або родичі прокаженими?».
Більш традиційною для середньовіччя була віра в те, що проказа спричинена дисбалансом гуморів, у той час, як різні дисбаланси породжують різні види прокази. До прикладу, Елефантіаз (слоновість) був викликаний чорною жовчю; левове обличчя — жовтою жовчю; лишай викликає флегма; алопецію (хвороба лисиці) спричиняла заражена кров (усі шкірні прояви вище, окрім левового обличчя, є окремими хворобами, які у середньовіччі помилково кваліфікували як прояв лепри). Вважалося, що подібний дисбаланс можна отримати через тривале вживання меланхолійних продуктів, таких як сочевиця та інші бобові, а також від "меланхолійного" м’яса: лисиці, ведмедя, кабана, зайців тощо.
🏥Так, середньовічна медицина вважала лепру венеричним, а також, перш за все, спадковим захворюванням. З усім тим, інфікування лепрою у дорослому віці пояснювали дисбалансом гуморів і контактом з інфікованими, адже через постійну присутність серед хворих, повітря і, отже, кров здорової людини псуються…
🤒Подібна плутанина у діагностиці разом з церквою створила певний сталий образ прокаженого — чоловіка, тілесне розкладання якого було ознакою перш за все моральної розбещеності та ницості. Тому проказу переважно сприймали як «кару Божу» за гріхи, що ставало підтвердженням гріховності та нечистоти хворих. Подібна стигматизація призводила до відповідних ізоляційних норм. Прокажених оголошували «мертвими для суспільства», позбавляли будь-яких майнових прав, у тому числі й права на спадок. Для попередження про свою присутність вони були зобов'язані носити дзвіночки та покриватися плащем. Проте, попри очевидну ворожість, церква досить рано почала пропагувати мораль та милосердя відносно прокажених, оскільки вони переживають страждання подібні до страждань Христа. Благодійність для хворих стала надзвичайно популярною серед багатих, адже вважалося, що благодійні пожертви скоротять їхній власний час у чистилищі та прискорять їхню подорож до раю.
🤑До того ж, більшість лепрозоріїв мали досить гарні умови. Догляд за хворими там зосереджувався як на духовних потребах людини, так і на її фізичних проблемах. Лікарні були побудовані поза межами міста, складалися з групи котеджів, побудованих навколо окремої каплиці зі священиком, та навіть мали власний цвинтар. У великих містах зазвичай було багато лепрозоріїв, де хворі переважно молилися, співали й працювали на дворі протягом дня.
🍔До речі, акцент робився на чистоті та здоровій їжі. Одяг прали двічі на тиждень, а за можливості, постачали різноманітну їжу. У найбільших лепрозоріях були свої запашні сади квітів і цілющих трав, де у їх утриманні брали участь самі прокажені. Хворим дозволяли відвідувати рідний дім і приймати гостей. Усе змінилось з приходом Чорної смерті, коли налякані жителі звинувачували маргіналізовані групи населення в отруюванні колодязів (євреїв, циган, прокажених). Усе частіше почали зустрічатися випадки насилля відносно хворих, а в моменти, коли прокажених ставало забагато у місті, приймалися відповідні королівські едикти про їх вигнання за стіни великих міст.
Ну, а ми дякуємо вам за увагу! Не забувайте підтримувати наш канал підпискою та репостом. Дякуємо, що ви з нами! 🥳
#Історія_медицини
03.04.202510:05
💉Упродовж XVI-XVIII ст. всередині алхімії поступово виокремилася дисципліна, що проголосила головним завданням хімії не пошук філософського каменю, а відкриття нових ліків. Вона дістала назву ятрохімії. У її основу лягли напрацювання Парацельса, який розробив правила дозування ліків та ввів у медицину спирт, кухонну сіль, сірку, а також солі миш'яку, міді, свинцю, срібла. Саме Парацельс висловив гіпотезу про те, що цілюща дія рослин зумовлена вміщеними в них хімічними сполуками. Таким чином відбувалося закладення основ медичної хімії.
🦠Медицина середньовічної Європи спиралася головним чином на трактати Галена й Авіценни. Їхні доктрини розвивали теорію гуморів Гіппократа, за якою фізіологія людини пояснюється фізичними властивостями чотирьох елементів (повітря, землі, води, вогню), котрі викликають статику чотирьох «гуморів» людського тіла. Різні пропорції цих гуморів в тілі людини вказують на один із чотирьох темпераментів, а хвороба є наслідком дисбалансу між усіма ними.
Для боротьби з цим дисбалансом лікар може втрутитися різними способами: або порадити пацієнту зігріватися або регулярно пити (щоб боротися з надлишком «холодної» гуми), або більш-менш жорстоким шляхом видалити надлишкову вологу за допомогою кровопускання, стимуляції блювоти, проносних засобів тощо.
👎Парацельс на основі власного лікарського досвіду поставив під сумнів ідеї Галена, заявивши, що його «шнурки черевиків» знають більше за римського авторитетного медика. Натомість він побудував доктрину, в центрі якої знаходиться принцип відповідності між мікрокосмом (тобто людським тілом) і макрокосмом (всесвітом поза людським тілом). Обидва косми складаються з одних і тих самих матеріальних елементів. Хвороба ж, на думку Парацельса, з’являється тоді, коли мінеральний елемент збуджує елемент, який йому відповідає в тілі. Потім виникає запалення, яке є симптомом захворювання. Іншими словами, ятрохіміки вважали, що хвороба походить із зовнішнього джерела.
Враховуючи це, лікування складається з вилучення лікарського засобу зі шкідливого мінералу та введення його пацієнту. Приготування ліків (зазвичай на основі металу) ґрунтувалося на алхімічних досягненнях. Це викликало критику з боку лікарів-традиціоналістів. Послідовники Галена стверджували, що хімічно виготовлені ліки були отруйними, а ятрохіміки — недостатньо навченими. З першим важко було сперечатися: кількість використовуваних в хімічних ліках токсичних інгредієнтів значно зросла після того, як Парацельс заявив про корисні медичні ефекти вищезазначених отрут.
😤Одна з найважливіших суперечок між прихильниками Галена та ятрохіміками стосувалася способу використання трав. Лікарі-традиціоналісти вважали, що сила ліків залежить від кількості застосовуваних рослинних матеріалів. Ятрохіміки, однак, підтримували хімічну підготовку матеріалів ліків, щоб підвищити їхню ефективність або знайти сильніші ліки.
Найслабшим місцем у працях Парацельса було те, що там не говорилося про зв’язок між хворобою та її мінеральними причинами. Хоча ліки видатного реформатора медицини були ефективними, подекуди навіть і нині продовжують використовуватися, це жодним чином не стосується його теорій. Доктрина Парацельса не знайшла настільки широкого визнання, як хоча б тодішня алхімія.
🏛Попри це в німецьких університетах першої половини XVII століття з’являються перші університетські кафедри ятрохімії (Марбург, Єн). Галенські традиціоналісти продовжували переважати і в цьому столітті, однак вони вже адаптували практичні рекомендації ятрохіміків на свій розсуд. Поступово до середини XVIII століття окультно-містична складова ятрохімії втрачала популярність, але експериментальна частина створила фундамент для прогресу експериментальної медицини та сучасної хімічної фармакопеї.
#Історія_науки_та_технологій
🦠Медицина середньовічної Європи спиралася головним чином на трактати Галена й Авіценни. Їхні доктрини розвивали теорію гуморів Гіппократа, за якою фізіологія людини пояснюється фізичними властивостями чотирьох елементів (повітря, землі, води, вогню), котрі викликають статику чотирьох «гуморів» людського тіла. Різні пропорції цих гуморів в тілі людини вказують на один із чотирьох темпераментів, а хвороба є наслідком дисбалансу між усіма ними.
Для боротьби з цим дисбалансом лікар може втрутитися різними способами: або порадити пацієнту зігріватися або регулярно пити (щоб боротися з надлишком «холодної» гуми), або більш-менш жорстоким шляхом видалити надлишкову вологу за допомогою кровопускання, стимуляції блювоти, проносних засобів тощо.
👎Парацельс на основі власного лікарського досвіду поставив під сумнів ідеї Галена, заявивши, що його «шнурки черевиків» знають більше за римського авторитетного медика. Натомість він побудував доктрину, в центрі якої знаходиться принцип відповідності між мікрокосмом (тобто людським тілом) і макрокосмом (всесвітом поза людським тілом). Обидва косми складаються з одних і тих самих матеріальних елементів. Хвороба ж, на думку Парацельса, з’являється тоді, коли мінеральний елемент збуджує елемент, який йому відповідає в тілі. Потім виникає запалення, яке є симптомом захворювання. Іншими словами, ятрохіміки вважали, що хвороба походить із зовнішнього джерела.
Враховуючи це, лікування складається з вилучення лікарського засобу зі шкідливого мінералу та введення його пацієнту. Приготування ліків (зазвичай на основі металу) ґрунтувалося на алхімічних досягненнях. Це викликало критику з боку лікарів-традиціоналістів. Послідовники Галена стверджували, що хімічно виготовлені ліки були отруйними, а ятрохіміки — недостатньо навченими. З першим важко було сперечатися: кількість використовуваних в хімічних ліках токсичних інгредієнтів значно зросла після того, як Парацельс заявив про корисні медичні ефекти вищезазначених отрут.
😤Одна з найважливіших суперечок між прихильниками Галена та ятрохіміками стосувалася способу використання трав. Лікарі-традиціоналісти вважали, що сила ліків залежить від кількості застосовуваних рослинних матеріалів. Ятрохіміки, однак, підтримували хімічну підготовку матеріалів ліків, щоб підвищити їхню ефективність або знайти сильніші ліки.
Найслабшим місцем у працях Парацельса було те, що там не говорилося про зв’язок між хворобою та її мінеральними причинами. Хоча ліки видатного реформатора медицини були ефективними, подекуди навіть і нині продовжують використовуватися, це жодним чином не стосується його теорій. Доктрина Парацельса не знайшла настільки широкого визнання, як хоча б тодішня алхімія.
🏛Попри це в німецьких університетах першої половини XVII століття з’являються перші університетські кафедри ятрохімії (Марбург, Єн). Галенські традиціоналісти продовжували переважати і в цьому столітті, однак вони вже адаптували практичні рекомендації ятрохіміків на свій розсуд. Поступово до середини XVIII століття окультно-містична складова ятрохімії втрачала популярність, але експериментальна частина створила фундамент для прогресу експериментальної медицини та сучасної хімічної фармакопеї.
#Історія_науки_та_технологій
01.02.202512:06
🤪Вітання! Сьогодні ми поговоримо про те, як жили "древні протоукри", які "викопали" Чорне море...
Жартуємо, адже мова піде про індоєвропейців - завойовників Європи, Центральної Азії, Ірану, Анатолії (сучасна Туреччина) та Індії, предків більшості європейських народів. До речі, яким був їхній економічний поступ? Нумо розбиратися! 😉
👁Індоєвропейці — це популяція, що з'явилася приблизно 5 тисяч років тому на території сучасної України та півдня Росії, і є мовним предком всіх представників індоєвропейської сім'ї мов.
💡Звідки ж ми знаємо, де і як вони жили? Відповідь надають лінгвістика, археологія та генетика. Знаючи, що такі різні мови як, наприклад, англійська та "індійська", входять до одної сім'ї, мовознавці почали реконструювати спільні корені слів. Якщо два слова в різних мовах вийшли з кореню слова з їх спільної мови-предка, їх називають когнатами. Шукаючи такі когнати та реконструюючи коріння слів, вчені отримали певну группу прото-слів.
🌱Наступним кроком був погляд науковців на протослова для означення рослин. Завдяки дослідженню когнатів вчені знайшли місця, де тисячі років тому ці древні люди могли бачити ці рослини. Далі підключилися археологи та генетики, що перевірили ці місця як ймовірну прабатьківщину індоєвропейців. Тоді стало зрозуміло — схоже, що праіндоєвропейці зародилися та вийшли з заходу Понтійського степу ( тут варто зазначити, що існують цілком наукові альтернативні теорії походження індоєвропейців, але вони є менш визнаними в науковому середовищі).
🐮Так як же ці люди жили і вели господарство? Стовідсотково ці люди вели кочовий спосіб життя. У них були корови, коні і, можливо, свині. Першими в історії вони почали використовувати колісниці. Перший транспорт був двоколісним, що допомагало економити сили та час.
Через певні генетичні особливості, вони могли пити молоко тварин в дорослому віці, на відміну від інших людей того часу. Так, на "тарілці" індоєвропейця можна було побачити:
🍼 молоко
🥩 свинину
🍖 конину
🐠 рибу
🥛йогурт
🧈 масло
🍜 навіть примітивний суп з зелені
🍯 мед
🤨Такі умови зробили з них дуже високих та витривалих людей. Зріст 175 см був нормальним явищем для індоєвропейців та рідкісний для їх сусідів.
🗡Основою економіки було присвоєння та скотарство. Зі скотарством приблизно все зрозуміло, а от з агресією варто розібратись. Всі войовничі Зевси, Перуни та Одіни як праобраз з'являються саме в той час. Відома нам Трипільська культура, як і багато інших сусідів, була асимільована саме індоєвропейцями, а спартанський звичай виганяти молодих людей з общини, щоб ті збивалися в дикі банди та атакували чужі поселення заради жінок та багатств, також походить з тих часів.
😗Скоріш за все саме поєднання економічного, генетичного та культурного факторів зробило так, що ми зараз говоримо на індоєвропейських мовах, а не на мовах схожих на баскську. До речі, дійсно, з часів індоєвропейської експансії, в Європі залишилися тільки баски - єдині нащадки доіндоєвропейських жителів континенту.
А на цьому все! Підписуйтеся на канал, щоб не пропустити нових цікавинок! ✨
Жартуємо, адже мова піде про індоєвропейців - завойовників Європи, Центральної Азії, Ірану, Анатолії (сучасна Туреччина) та Індії, предків більшості європейських народів. До речі, яким був їхній економічний поступ? Нумо розбиратися! 😉
👁Індоєвропейці — це популяція, що з'явилася приблизно 5 тисяч років тому на території сучасної України та півдня Росії, і є мовним предком всіх представників індоєвропейської сім'ї мов.
💡Звідки ж ми знаємо, де і як вони жили? Відповідь надають лінгвістика, археологія та генетика. Знаючи, що такі різні мови як, наприклад, англійська та "індійська", входять до одної сім'ї, мовознавці почали реконструювати спільні корені слів. Якщо два слова в різних мовах вийшли з кореню слова з їх спільної мови-предка, їх називають когнатами. Шукаючи такі когнати та реконструюючи коріння слів, вчені отримали певну группу прото-слів.
🌱Наступним кроком був погляд науковців на протослова для означення рослин. Завдяки дослідженню когнатів вчені знайшли місця, де тисячі років тому ці древні люди могли бачити ці рослини. Далі підключилися археологи та генетики, що перевірили ці місця як ймовірну прабатьківщину індоєвропейців. Тоді стало зрозуміло — схоже, що праіндоєвропейці зародилися та вийшли з заходу Понтійського степу ( тут варто зазначити, що існують цілком наукові альтернативні теорії походження індоєвропейців, але вони є менш визнаними в науковому середовищі).
🐮Так як же ці люди жили і вели господарство? Стовідсотково ці люди вели кочовий спосіб життя. У них були корови, коні і, можливо, свині. Першими в історії вони почали використовувати колісниці. Перший транспорт був двоколісним, що допомагало економити сили та час.
Через певні генетичні особливості, вони могли пити молоко тварин в дорослому віці, на відміну від інших людей того часу. Так, на "тарілці" індоєвропейця можна було побачити:
🍼 молоко
🥩 свинину
🍖 конину
🐠 рибу
🥛йогурт
🧈 масло
🍜 навіть примітивний суп з зелені
🍯 мед
🤨Такі умови зробили з них дуже високих та витривалих людей. Зріст 175 см був нормальним явищем для індоєвропейців та рідкісний для їх сусідів.
🗡Основою економіки було присвоєння та скотарство. Зі скотарством приблизно все зрозуміло, а от з агресією варто розібратись. Всі войовничі Зевси, Перуни та Одіни як праобраз з'являються саме в той час. Відома нам Трипільська культура, як і багато інших сусідів, була асимільована саме індоєвропейцями, а спартанський звичай виганяти молодих людей з общини, щоб ті збивалися в дикі банди та атакували чужі поселення заради жінок та багатств, також походить з тих часів.
😗Скоріш за все саме поєднання економічного, генетичного та культурного факторів зробило так, що ми зараз говоримо на індоєвропейських мовах, а не на мовах схожих на баскську. До речі, дійсно, з часів індоєвропейської експансії, в Європі залишилися тільки баски - єдині нащадки доіндоєвропейських жителів континенту.
А на цьому все! Підписуйтеся на канал, щоб не пропустити нових цікавинок! ✨
20.01.202512:02
🦠У нашому блозі, торкаючись часів Середньовіччя, ми вже знайомили вас з такими масштабними епідеміями, як Чорна смерть і холера. Ці хвороби накривали Європу хвилями, залишаючи по собі спустошенняі тваринний жах перед ними. Саме тому вони й найперші спадають на думку при спробі утворити асоціативний ланцюжок з епохою.
Втім сьогодні мова піде про надзвичайно буденне, не настільки шокуюче для пересічного громадянина явище, — проказу. Хвороба, добре відома ще за часів античності, проявила себе активніше в християнській Європі 6 століття, повільно ставши постійною частиною європейського життя. Переглянувши серію ксилографій XV століття, можна помітити, що образ прокаженого став настільки частою та репрезентативною частиною середньовічного мистецтва, наскільки була корона чи хрест.
📈Свого історичного піку захворюваності хвороба досягла внаслідок хрестових походів у XII – XIV століттях. Це ми можемо побачити за кількістю лепрозоріїв, яких тоді налічувалося близько 19 тисяч (у Центральній Європі). Проте частота випадків ніяк не полегшувала стигматизацію хвороби, яка обростала міфами та "страшилками" переважно через потворність зовнішніх проявів. Прокажені страждали від алопеції, тілесних кровотеч, сліпоти, деформації кінцівок, гангрен, гниття носа та пеніса, навіть втрати зубів. Через подібний набір симптомів лепра швидко й справедливо почала називатися «живою смертю». Підступності додавав й інкубаційний період прокази. Потрапивши до організму, хвороба в окремих випадках може не прогресувати 5-10 років, а розвинувшись з маленьких загрубінь на шкірі чи легкої втрати чутливості в кінцівках, потребує десяток років аби повною мірою поширитись по організму.
💊Лепра вважалася невиліковно, а будь-які мазі були створені лише для полегшення симптомів. Однак самі прояви хвороби були найрізноманітнішими, у кожного пацієнта все могло бути інакше, тому діагностика часто ставала неточною. Тодішня медицина не завжди могла правильно ідентифікувати симптом, характерний іншим хворобам. Таким чином ми не можемо точно порахувати кількість інфікованих на проказу навіть серед списків, які вели в лепрозоріях. Оскільки дуже ймовірно, що будь-хто, хто страждав захворюваннями, які спотворюють шкіру (від натуральної віспи до слоновості), могли бути діагностовані як проказа. Зокрема виразки на обличчі при лейшманіозі, псоріазі, а також висипи й випадіння волосся при сифілісі могли бути помилково сприйняті за проказу.
🤔Зазначимо, що особливо сифіліс кидав тінь на проказу через подібну плутанину. До прикладу, більшість латинських текстів між 1050 і 1492 роками зображають проказу саме як заразну, венеричну й вроджену хворобу. Однак справжня інфекційність лепри була значно нижчою, ніж вважалося. Проказа передавалася головним чином через тривалий і безпосередній контакт з хворим та його виділеннями з носа й рота. Зараз нам відомо, що вагітні жінки не передають хворобу своїм дітям, а передача статевим шляхом можлива лише за регулярності контакту, що робило її менш небезпечною для оточення, ніж інші епідемії того часу. Таким чином, імовірно, сучасний сифіліс часто сприймався середньовічними лікарями за проказу. А це призвело до цікавих наслідків у сприйнятті хвороби.
😷Наприклад, гостро поставало питання можливості передачі прокази під час статевого контакту... Стверджувалось, що здоровий чоловік, який має статеві стосунки з жінкою, хворою на проказу, інфікується швидше, ніж навпаки. Це пояснювалось припущенням, що жінка викидає «усе зайве» через утробу, тоді як чоловік має великі пори, вени й артерії, які швидко виводять «отруйну речовину» чи «зіпсовані випари» через статевий орган, передаючи інфекцію до життєво важливих органів. Звідси, оскільки жінка має здатність виводити шкідливі або отруйні речовини з тіла під час менструації або пологів, лікар мав питати підозрюваного, наскільки часто він мав статеві стосунки з жінкою, яка мала менструацію...
А на цьому все! Обов'язково підпишіться на наш канал, щоб не пропустити продовження! 😏
#Історія_медицини
Втім сьогодні мова піде про надзвичайно буденне, не настільки шокуюче для пересічного громадянина явище, — проказу. Хвороба, добре відома ще за часів античності, проявила себе активніше в християнській Європі 6 століття, повільно ставши постійною частиною європейського життя. Переглянувши серію ксилографій XV століття, можна помітити, що образ прокаженого став настільки частою та репрезентативною частиною середньовічного мистецтва, наскільки була корона чи хрест.
📈Свого історичного піку захворюваності хвороба досягла внаслідок хрестових походів у XII – XIV століттях. Це ми можемо побачити за кількістю лепрозоріїв, яких тоді налічувалося близько 19 тисяч (у Центральній Європі). Проте частота випадків ніяк не полегшувала стигматизацію хвороби, яка обростала міфами та "страшилками" переважно через потворність зовнішніх проявів. Прокажені страждали від алопеції, тілесних кровотеч, сліпоти, деформації кінцівок, гангрен, гниття носа та пеніса, навіть втрати зубів. Через подібний набір симптомів лепра швидко й справедливо почала називатися «живою смертю». Підступності додавав й інкубаційний період прокази. Потрапивши до організму, хвороба в окремих випадках може не прогресувати 5-10 років, а розвинувшись з маленьких загрубінь на шкірі чи легкої втрати чутливості в кінцівках, потребує десяток років аби повною мірою поширитись по організму.
💊Лепра вважалася невиліковно, а будь-які мазі були створені лише для полегшення симптомів. Однак самі прояви хвороби були найрізноманітнішими, у кожного пацієнта все могло бути інакше, тому діагностика часто ставала неточною. Тодішня медицина не завжди могла правильно ідентифікувати симптом, характерний іншим хворобам. Таким чином ми не можемо точно порахувати кількість інфікованих на проказу навіть серед списків, які вели в лепрозоріях. Оскільки дуже ймовірно, що будь-хто, хто страждав захворюваннями, які спотворюють шкіру (від натуральної віспи до слоновості), могли бути діагностовані як проказа. Зокрема виразки на обличчі при лейшманіозі, псоріазі, а також висипи й випадіння волосся при сифілісі могли бути помилково сприйняті за проказу.
🤔Зазначимо, що особливо сифіліс кидав тінь на проказу через подібну плутанину. До прикладу, більшість латинських текстів між 1050 і 1492 роками зображають проказу саме як заразну, венеричну й вроджену хворобу. Однак справжня інфекційність лепри була значно нижчою, ніж вважалося. Проказа передавалася головним чином через тривалий і безпосередній контакт з хворим та його виділеннями з носа й рота. Зараз нам відомо, що вагітні жінки не передають хворобу своїм дітям, а передача статевим шляхом можлива лише за регулярності контакту, що робило її менш небезпечною для оточення, ніж інші епідемії того часу. Таким чином, імовірно, сучасний сифіліс часто сприймався середньовічними лікарями за проказу. А це призвело до цікавих наслідків у сприйнятті хвороби.
😷Наприклад, гостро поставало питання можливості передачі прокази під час статевого контакту... Стверджувалось, що здоровий чоловік, який має статеві стосунки з жінкою, хворою на проказу, інфікується швидше, ніж навпаки. Це пояснювалось припущенням, що жінка викидає «усе зайве» через утробу, тоді як чоловік має великі пори, вени й артерії, які швидко виводять «отруйну речовину» чи «зіпсовані випари» через статевий орган, передаючи інфекцію до життєво важливих органів. Звідси, оскільки жінка має здатність виводити шкідливі або отруйні речовини з тіла під час менструації або пологів, лікар мав питати підозрюваного, наскільки часто він мав статеві стосунки з жінкою, яка мала менструацію...
А на цьому все! Обов'язково підпишіться на наш канал, щоб не пропустити продовження! 😏
#Історія_медицини
Показано 1 - 12 із 12
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.