Цегла 🧱
24.04.202520:39
Корпорації, лілії та смерть для світу
Якось сто років тому згадав, що одна з важливих, хоч і не найголовніших, унікальностей Португалії полягає не стільки в тому, що вона почала (або була серед початківців) європейської колонізації, але в тому, що почала її у специфічний спосіб — у спосіб державний. Вважається, що португальська активність XV-XVI століть у розвідуванні нових шляхів і колонізації була справою державною, ініційованою, підживленою і контрольованою політичною владою цього королівства. Як аргумент йде підкреслення факта, що Енріке Мореплавець, цей драйвер та в певному розумінні геній перших відкриттів, був членом королівського дому — сином одного португальського короля та братом іншого. Аргумент тут не для суперечки, а для фіксування, принаймні поки що.
То в чому ж унікальність? А в тому, що подальший етап європейської експансії майже виключно був приватним, чи пак — корпоративним. З відомими не стільки виключеннями, скільки уточненнями на кшталт іспанських концесій аделантадо. Але уся активна та ефективна європейська колонізація була справою компаній — переважно, але точно не виключно, комерційних. Англійські, голландські, французькі, данські та інші, набагато екзотичніші за походженням колонії ставали результатами ділової активності організацій, які не претендували на політичну владу.
Тож, що не так з португальцями? А нічого, усе з ними так. Тому що, звісно, держава не стояла за португальськими відкриттями. І стояти не могла — за визначенням тодішніх інституцій. І роль принца королівського крові Енріке тут по-своєму характерна — не король і не спадкоємець став ідеологом і організатором небувалого, а... а хто, власне? Ким був інфант Енріке? Не варто сміятися, але гросмейстером — гросмейстером Ордену Христа.
Стоп, а що ще за "Орден Христа"? Слідкуйте за рукам: Орден Воїнства Христового було утворено з колишніх тамплієрів, говорити про яких не час і не місце, що опинилися на території Португалії на момент ліквідації їхнього організації. При цьому храмовники прийняли статут Ордену Калатрава. А що таке Калатрава? Це ключовий кастильський (згодом — іспанський) орден, один з найдавніших на півострові. Чому "один з"? Йому передували, як вважається, щонайменше двоє і далі слідували ще кілька. Португальський Орден Крила Святого Михаїла і кастильський Орден Алькантари, поруч — леонський Орден Сантьяго (усі — ХІІ століття), і вже далі (та з тих самих зерен, що і Орден Христа) виникали арагонський Орден Монтеза і португальський Орден Авіса.
Усі ці компанії активно діяли в прото- і державному середовищі Піренейського півострову і далеко за його межами: членами Ордену Сантьяго, наприклад, були Магеллан і Кортес.
Тож, немає нічого дивного, що одна з таких організацій опинилася біля коріння тектонічних зсувів Великих географічних відкриттів — ділова та ідеологічна активність корпорацій такого штибу перевершувала сучасну їм державу на, вірогідно, кілька порядків. А значить, немає нічого дивного, що найбільші відчайдухи на кшталт Зарку просувалися вздовж узбережжя Африки у незвідане вірні, як писав Гоміш де Зурара, наказам "Принца", але — не короля. Бо ж лише один з них очолював дієву компанію, і це був, без сумніву принц Енріке.
Наостанок, три факти, розписувати які немає ані змоги, ані потреби (так, дійсно зручно).
⚜️По-перше, португальський королівський дім, до якого належав принц Енріке, було засновано Жуаном Добрим, гросмейстером Ордену Авіси. Саме тому нова династія, що правила Португалією з кінця XIV століття аж до самої Іберійської унії, була названа Авісською.
⚜️По-друге, емблеми орденів Калатрави, Алькантари, Сантьяго, Авіси, Крила Святого Михаїла та Монтези мають за основу оригінальне накреслення хреста -- його ключова оздоба, ви не повірите, лілея. Для наочності — ілюстрація нижче, у відповідності до переліку вище.
⚜️По-третє, ордени Калатрави, Алькантари і Христа попри визначену географічну локалізацію керувалися з єдиного місця — з <strike>Бургундії</strike> Шампані, цистеріанського монастиря під характерною назвою Морімон: mori mundo — "померти для світу".
На ніч вистачить.
Якось сто років тому згадав, що одна з важливих, хоч і не найголовніших, унікальностей Португалії полягає не стільки в тому, що вона почала (або була серед початківців) європейської колонізації, але в тому, що почала її у специфічний спосіб — у спосіб державний. Вважається, що португальська активність XV-XVI століть у розвідуванні нових шляхів і колонізації була справою державною, ініційованою, підживленою і контрольованою політичною владою цього королівства. Як аргумент йде підкреслення факта, що Енріке Мореплавець, цей драйвер та в певному розумінні геній перших відкриттів, був членом королівського дому — сином одного португальського короля та братом іншого. Аргумент тут не для суперечки, а для фіксування, принаймні поки що.
То в чому ж унікальність? А в тому, що подальший етап європейської експансії майже виключно був приватним, чи пак — корпоративним. З відомими не стільки виключеннями, скільки уточненнями на кшталт іспанських концесій аделантадо. Але уся активна та ефективна європейська колонізація була справою компаній — переважно, але точно не виключно, комерційних. Англійські, голландські, французькі, данські та інші, набагато екзотичніші за походженням колонії ставали результатами ділової активності організацій, які не претендували на політичну владу.
Тож, що не так з португальцями? А нічого, усе з ними так. Тому що, звісно, держава не стояла за португальськими відкриттями. І стояти не могла — за визначенням тодішніх інституцій. І роль принца королівського крові Енріке тут по-своєму характерна — не король і не спадкоємець став ідеологом і організатором небувалого, а... а хто, власне? Ким був інфант Енріке? Не варто сміятися, але гросмейстером — гросмейстером Ордену Христа.
Стоп, а що ще за "Орден Христа"? Слідкуйте за рукам: Орден Воїнства Христового було утворено з колишніх тамплієрів, говорити про яких не час і не місце, що опинилися на території Португалії на момент ліквідації їхнього організації. При цьому храмовники прийняли статут Ордену Калатрава. А що таке Калатрава? Це ключовий кастильський (згодом — іспанський) орден, один з найдавніших на півострові. Чому "один з"? Йому передували, як вважається, щонайменше двоє і далі слідували ще кілька. Португальський Орден Крила Святого Михаїла і кастильський Орден Алькантари, поруч — леонський Орден Сантьяго (усі — ХІІ століття), і вже далі (та з тих самих зерен, що і Орден Христа) виникали арагонський Орден Монтеза і португальський Орден Авіса.
Усі ці компанії активно діяли в прото- і державному середовищі Піренейського півострову і далеко за його межами: членами Ордену Сантьяго, наприклад, були Магеллан і Кортес.
Тож, немає нічого дивного, що одна з таких організацій опинилася біля коріння тектонічних зсувів Великих географічних відкриттів — ділова та ідеологічна активність корпорацій такого штибу перевершувала сучасну їм державу на, вірогідно, кілька порядків. А значить, немає нічого дивного, що найбільші відчайдухи на кшталт Зарку просувалися вздовж узбережжя Африки у незвідане вірні, як писав Гоміш де Зурара, наказам "Принца", але — не короля. Бо ж лише один з них очолював дієву компанію, і це був, без сумніву принц Енріке.
Наостанок, три факти, розписувати які немає ані змоги, ані потреби (так, дійсно зручно).
⚜️По-перше, португальський королівський дім, до якого належав принц Енріке, було засновано Жуаном Добрим, гросмейстером Ордену Авіси. Саме тому нова династія, що правила Португалією з кінця XIV століття аж до самої Іберійської унії, була названа Авісською.
⚜️По-друге, емблеми орденів Калатрави, Алькантари, Сантьяго, Авіси, Крила Святого Михаїла та Монтези мають за основу оригінальне накреслення хреста -- його ключова оздоба, ви не повірите, лілея. Для наочності — ілюстрація нижче, у відповідності до переліку вище.
⚜️По-третє, ордени Калатрави, Алькантари і Христа попри визначену географічну локалізацію керувалися з єдиного місця — з <strike>Бургундії</strike> Шампані, цистеріанського монастиря під характерною назвою Морімон: mori mundo — "померти для світу".
На ніч вистачить.
Не змогли отримати доступ
до медіаконтенту
до медіаконтенту
10.01.202521:42
І в якості бонус-треку до історії про Турнельський палац і брак джерел — карта Парижа.
Видана вперше 1980-го року в Цюріху, заявлено, що оригінал датовано 1553 роком. Є у пристойно великому розмірі.
Хоч і зі складнощами, але на мапі можна знайти і Турнель, точніше — його місце: північний захід Парижа, на квартал нижче від Бастилії, через вулицю Святого Антонія від церкви Святого Павла. Збільшену деталь покладу в коментарі.
Цікаво і те, що дата — 1553, а значить саме тут, у садах Турнелю за 6 років загине син Першого Француза, другий король з Ангулемів Анрі (теж №2). Щоправда, кінного лицаря все ж можна розгледіти.
Видана вперше 1980-го року в Цюріху, заявлено, що оригінал датовано 1553 роком. Є у пристойно великому розмірі.
Хоч і зі складнощами, але на мапі можна знайти і Турнель, точніше — його місце: північний захід Парижа, на квартал нижче від Бастилії, через вулицю Святого Антонія від церкви Святого Павла. Збільшену деталь покладу в коментарі.
Цікаво і те, що дата — 1553, а значить саме тут, у садах Турнелю за 6 років загине син Першого Француза, другий король з Ангулемів Анрі (теж №2). Щоправда, кінного лицаря все ж можна розгледіти.
26.03.202521:18
Півкулі під іншим кутом
Останні роки ми як ніколи багато чуємо про "Глобальний Південь", який протистоїть "Півночі". Ця дихотомія виглядає новою, амбітним претендентом посісти місце класичного, але вже добряче втомленого конфлікту "Схід-Захід". Та чи справді вона нова?
На карті, прикладеній нижче, проведено лінію, що ділить світ на заможну Північ (умовну у відомому її коливанні в Тихому океані) і невдоволений Південь. Постколоніальний спадок, культурні розриви, економічне відставання, технології та психології — тут ніби враховане все. Але коли і ким?
Лінію на цій карті окреслила спеціальна незалежна комісія "Північ-Південь", створена за ініціативи і підтримки Всесвітнього банку. Робота тривала з далекого 1977 року, а свій перший звіт вона презентувала 1980-го.
Лінія ця — іменна. Глобальний Південь від не менш Глобальної Півночі відділяє Лінія Брандта. Так-так, того самого Віллі Брандта, шпигуна, авантюриста, бургомістра, канцлера, героя найвідомішого скандалу німецького політичного життя. Тож, поки світ доживав Холодну війну, великий шпигун, викинутий на політичну, але, судячи з усього, не професійну пенсію, уже прокреслював майбутні лінії відриву.
І остання деталь і жарт для своїх: після принизливої відставки 1974 року Віллі Брандт недовго зализував рани. Уже 1976-го він очолив Соціалістичний інтернаціонал, але перша справжня робота після скандалу прийшла до нього саме в Незалежній комісії з питань міжнародного розвитку (це офіційна назва комісії "Північ-Південь") 1977 року. Усе інше, ця друга та остання його молодість, було потім — і Європарламент, і зустрічі з Арафатом, Ден Сяопіном, Горбачовим, Хонеккером, Хуссейном... Тож як же він потрапив та очолив комісію? А його просто обрали. Хто? Тодішній голова Всесвітнього банку — сам Роберт Макнамара.
На ніч вистачить — забагато сміху не надто корисні для здорового сну.
Останні роки ми як ніколи багато чуємо про "Глобальний Південь", який протистоїть "Півночі". Ця дихотомія виглядає новою, амбітним претендентом посісти місце класичного, але вже добряче втомленого конфлікту "Схід-Захід". Та чи справді вона нова?
На карті, прикладеній нижче, проведено лінію, що ділить світ на заможну Північ (умовну у відомому її коливанні в Тихому океані) і невдоволений Південь. Постколоніальний спадок, культурні розриви, економічне відставання, технології та психології — тут ніби враховане все. Але коли і ким?
Лінію на цій карті окреслила спеціальна незалежна комісія "Північ-Південь", створена за ініціативи і підтримки Всесвітнього банку. Робота тривала з далекого 1977 року, а свій перший звіт вона презентувала 1980-го.
Лінія ця — іменна. Глобальний Південь від не менш Глобальної Півночі відділяє Лінія Брандта. Так-так, того самого Віллі Брандта, шпигуна, авантюриста, бургомістра, канцлера, героя найвідомішого скандалу німецького політичного життя. Тож, поки світ доживав Холодну війну, великий шпигун, викинутий на політичну, але, судячи з усього, не професійну пенсію, уже прокреслював майбутні лінії відриву.
І остання деталь і жарт для своїх: після принизливої відставки 1974 року Віллі Брандт недовго зализував рани. Уже 1976-го він очолив Соціалістичний інтернаціонал, але перша справжня робота після скандалу прийшла до нього саме в Незалежній комісії з питань міжнародного розвитку (це офіційна назва комісії "Північ-Південь") 1977 року. Усе інше, ця друга та остання його молодість, було потім — і Європарламент, і зустрічі з Арафатом, Ден Сяопіном, Горбачовим, Хонеккером, Хуссейном... Тож як же він потрапив та очолив комісію? А його просто обрали. Хто? Тодішній голова Всесвітнього банку — сам Роберт Макнамара.
На ніч вистачить — забагато сміху не надто корисні для здорового сну.
30.09.202419:45
Битва франків з норманами під час вторгнення останніх в долину Луари 879 року. Ілюстрація Жана Фуке з "Великих хронік Франції" XV століття.
Два прапори праворуч — символ єдності франків: лілії Заходу та орел Сходу. Але прикметно також як хроніст зобразив стяг норманів — ліворуч.
Так звана "голова мавра" присутня на гербах Арагону, Корсики, Сардинії, міст у Фландрії, Швейцарії та Німеччині, середньовічних цехів та союзів і навіть одного з найдавніших шотландських кланів — Бортвік. Проте таке широке розповсюдження не принесло ясності — наразі відсутня єдина версія походження та асоціації. Чи то переможені маври, чи то работоргівля, чи то сам святий Маврикій. Але тим цікавіше бачити під ним "норманів".
Два прапори праворуч — символ єдності франків: лілії Заходу та орел Сходу. Але прикметно також як хроніст зобразив стяг норманів — ліворуч.
Так звана "голова мавра" присутня на гербах Арагону, Корсики, Сардинії, міст у Фландрії, Швейцарії та Німеччині, середньовічних цехів та союзів і навіть одного з найдавніших шотландських кланів — Бортвік. Проте таке широке розповсюдження не принесло ясності — наразі відсутня єдина версія походження та асоціації. Чи то переможені маври, чи то работоргівля, чи то сам святий Маврикій. Але тим цікавіше бачити під ним "норманів".
02.03.202521:11
Утворення Брюссельського столичного регіону 1989 року стало неочевидною точкою перетину двох зустрічних процесів з різних площин політичного буття континенту — повзучої <strike>деконструкції державності</strike> федералізації Бельгії та поглиблення столичної ролі Брюсселю вже на рівні Європи.
1991 року було проведено конкурс і обрано символ новенького регіону. Ним стала — хто б міг подумати, погодьмося — та сама лілія. Причому в її оригінальному, довалуаському, скажімо так, флорентійському значенні — як ірис, себто півник.
Кольори нового Брюссельського регіону, до речі, було свідомо підібрано так, щоб не виникало сумнівів, яка саме столичність у ньому підкреслена.
1991 року було проведено конкурс і обрано символ новенького регіону. Ним стала — хто б міг подумати, погодьмося — та сама лілія. Причому в її оригінальному, довалуаському, скажімо так, флорентійському значенні — як ірис, себто півник.
Кольори нового Брюссельського регіону, до речі, було свідомо підібрано так, щоб не виникало сумнівів, яка саме столичність у ньому підкреслена.
31.01.202522:21
Поки замітки на паузі, згадав: деякий час назад завів твіттер — для надкороткої форму постів і рим з переважно геральдичними ілюстраціями.
Показано 1 - 6 із 6
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.