Микола ЗЕРОВ
ТЕЛЕМАХ У СПАРТІ
Одіссея, IV, 1–304
I
На землю впала ніч, потéмніли дороги,
У цоканні підков мчить Одіссеїв син.
Півсвіту вже за ним… Сіріє мла долин,
Мигтять огні — і сплять Тайгетові відноги.
Палати… Сонце там чи місяць білорогий?
Блищать слонівка, мідь, і золото, й бурштин.
Білявий Менелай, щасливий сім’янин,
Провадить юнаків на ковані пороги.
Цариця жде гостей, і відблиски зі стель
Виборну золотять в руках її кудель;
Повага їй в очах… Вітай, благословенна!
Дивує Телемах: «Злочинниця грізнá,
Що з нею в світ прийшли облуда і війна, —
Ти мудра, ти ясна і лагідна. Гелено?»
28.05.1934
II
Цариця подив той угадує з очей,
З безсмертних уст її снується єпопея
Про шлюб зневажений, про мудрість Одіссея,
Про дужий Іліон і смерть його дітей.
Мов смерч, краса її промчала між людей,
Жага і пристрасті владали в світі нею —
Хто згодяний не зна, щό важить Діонея,
Хто віджене її від кри́цевих грудей?
А там світають дні прозріння і науки…
По скарб єгипетський сягнули ніжні руки
І забуття бальзам долито до вина.
О, що буйніша кров і молоді нестями, —
Тим більша лагідність, ясніша глибина,
Тим скорше, мудросте, приходиш ти з літами.
31.05.1934
