Альтернативна творча студія
03.02.202519:09
Тут буде літературний вечір 🔻
https://t.me/plaidevent/2498
https://t.me/plaidevent/2498
05.09.202421:15
*
— Можливо, я зможу допомогти згадати? — ти обережно підпливаєш ближче, намагаючись відволікти його від коктейлю (досить з нього на сьогодні). — Але мені потрібно буде, щоб ти…
— Я не хочу згадувати, — перебив він тебе. — Може, я тому й забув, бо не хотів знати?
— Але… що, як ти забув щось справді цінне для себе? — ти пильно дивишся в його збайдужілі очі. — Невже тобі самому не цікаво??
— Ні, — похитав головою кит.
— Ти мені потрібен, — низьким, приглушеним тоном виринає з твоєї гортані.
— Справді?
— Не так легко було тебе знайти. І ось він, ти!.. — стараєшся підібрати правильні слова й не втратити при цьому зоровий контакт.
— Ну, може. Я. А, може, мене тут немає? — він безпристрасно втупився кудись у порожнечу. — Може, це не я? Може, взагалі не існує ніякого Я?..
Таак, потрібно щось із цим робити... Треба забрати якось цей химерний коктейль, бо у такому дусі далі конструктивної розмови не склеїти. Вибору в тебе немає, і часу розбиратись з „Я”/не “Я” також. З розгону підпливаєш до підноса і штовхаєш щосили ногами стакан. Той трохи посувається до краю. Штовхаєш ще раз, ще сильніше – й він безшумно падає на підлогу, забарвлюючи навкруг воду у білий колір.
— І що, тебе все влаштовує?! — зриваєшся ти. — Плануєш і надалі забуватися в коктейлях, жаліти себе і нічого не робити?? — відчайдушний крик боляче дере горло – мов щупальці мінічудовиськ.
— До замку я не повернусь. Так можеш йому й передати, — несподівано твердо відчеканює кит. Його голос тепер звучить по-іншому: більше у ньому не читається недавня абсолютна розгубленість та апатія – лиш впевненість, рішучість та океанічний холод.
— Кому? — злітає в тебе з язика, перш ніж встигаєш усвідомити. Ну ясно же, кому! Хоча… він звідки знає?
— Моєму батькові, — насупив зябра кит.
— Можливо, я зможу допомогти згадати? — ти обережно підпливаєш ближче, намагаючись відволікти його від коктейлю (досить з нього на сьогодні). — Але мені потрібно буде, щоб ти…
— Я не хочу згадувати, — перебив він тебе. — Може, я тому й забув, бо не хотів знати?
— Але… що, як ти забув щось справді цінне для себе? — ти пильно дивишся в його збайдужілі очі. — Невже тобі самому не цікаво??
— Ні, — похитав головою кит.
— Ти мені потрібен, — низьким, приглушеним тоном виринає з твоєї гортані.
— Справді?
— Не так легко було тебе знайти. І ось він, ти!.. — стараєшся підібрати правильні слова й не втратити при цьому зоровий контакт.
— Ну, може. Я. А, може, мене тут немає? — він безпристрасно втупився кудись у порожнечу. — Може, це не я? Може, взагалі не існує ніякого Я?..
Таак, потрібно щось із цим робити... Треба забрати якось цей химерний коктейль, бо у такому дусі далі конструктивної розмови не склеїти. Вибору в тебе немає, і часу розбиратись з „Я”/не “Я” також. З розгону підпливаєш до підноса і штовхаєш щосили ногами стакан. Той трохи посувається до краю. Штовхаєш ще раз, ще сильніше – й він безшумно падає на підлогу, забарвлюючи навкруг воду у білий колір.
— І що, тебе все влаштовує?! — зриваєшся ти. — Плануєш і надалі забуватися в коктейлях, жаліти себе і нічого не робити?? — відчайдушний крик боляче дере горло – мов щупальці мінічудовиськ.
— До замку я не повернусь. Так можеш йому й передати, — несподівано твердо відчеканює кит. Його голос тепер звучить по-іншому: більше у ньому не читається недавня абсолютна розгубленість та апатія – лиш впевненість, рішучість та океанічний холод.
— Кому? — злітає в тебе з язика, перш ніж встигаєш усвідомити. Ну ясно же, кому! Хоча… він звідки знає?
— Моєму батькові, — насупив зябра кит.
Показано 1 - 3 із 3
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.