ВПРАВкИ ЗІ СТИЛЮ
Про діла літературні, перекладацькі і редакторські
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікованийДовіреність
Не надійнийРозташування
МоваІнша
Дата створення каналуВер 11, 2024
Додано до TGlist
Лют 25, 2025Прикріплена група
Рекорди
05.04.202523:59
422Підписників23.02.202523:59
100Індекс цитування14.03.202511:02
1.2KОхоплення 1 допису07.03.202514:36
383Охоп рекл. допису20.03.202517:12
18.75%ER14.03.202511:02
303.60%ERR
22.03.202514:53
РОЗРІЗНЕННЯ І ПОВТОРЕННЯ НА
СЛОВ'ЯНСЬКІЙ НАБЕРЕЖНІЙ
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
хуй
пизда
ніхуя
СЛОВ'ЯНСЬКІЙ НАБЕРЕЖНІЙ
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
довбойоб
хуй
пизда
ніхуя
19.03.202516:05
Ще одна іменинниця.
Якщо у вас є сумніви, що ваш адмін-редактор – чудовий 😇
Якщо у вас є сумніви, що ваш адмін-редактор – чудовий 😇
24.03.202520:32
Знаєте, що більше я слухаю/читаю людей, то більше люблю котів і їх, котячий, хов, їх майже автономність і вміння держати розумну дистанцію.
А з такої нагоди – один давно перекладений, дуже близький мені віршик з Одена
ПЕС:
Самотнє створіння провадить неповне життя,
Людина подібна - і нюхом, і розумом – псові;
Я дам їй глибокі, потрібні їй дам почуття,
Я чую в людині широкі простори для ловів.
КОТИ:
Ділити – цілити, до свого потягнеться свій,
Стебло-спочування підтримує квітку любові.
Вона в нас відчула і ми відчуваємо в ній
Потребу побути самому в затишному схові.
КОТИ:
Осібні і горді, ми ходимо власним ладóм
По зведених нею оселях, пристойно убраних.
ПЕС:
Хай де вона ходить, ступаю за нею слідом
Як вірний слуга і як люб'яча тінь свого пана.
‐-----
DOG
The single creature leads a partial life,
Man by his mind, and by his nose the hound;
He needs the deep emotions I can give,
I scent in him a vaster hunting ground.
CATS
Like calls to like, to share is to relieve
And sympathy the root bears love the flower;
He feels in us, and we in him perceive
A common passion for the lonely hour.
CATS
We move in our apartness and our pride
About the decent dwellings he has made:
DOG
In all his walks I follow at his side,
His faithful servant and his loving shade
Адмін не світить тут своєї фізіономії, але зробить виняток заради котика
А з такої нагоди – один давно перекладений, дуже близький мені віршик з Одена
ПЕС:
Самотнє створіння провадить неповне життя,
Людина подібна - і нюхом, і розумом – псові;
Я дам їй глибокі, потрібні їй дам почуття,
Я чую в людині широкі простори для ловів.
КОТИ:
Ділити – цілити, до свого потягнеться свій,
Стебло-спочування підтримує квітку любові.
Вона в нас відчула і ми відчуваємо в ній
Потребу побути самому в затишному схові.
КОТИ:
Осібні і горді, ми ходимо власним ладóм
По зведених нею оселях, пристойно убраних.
ПЕС:
Хай де вона ходить, ступаю за нею слідом
Як вірний слуга і як люб'яча тінь свого пана.
‐-----
DOG
The single creature leads a partial life,
Man by his mind, and by his nose the hound;
He needs the deep emotions I can give,
I scent in him a vaster hunting ground.
CATS
Like calls to like, to share is to relieve
And sympathy the root bears love the flower;
He feels in us, and we in him perceive
A common passion for the lonely hour.
CATS
We move in our apartness and our pride
About the decent dwellings he has made:
DOG
In all his walks I follow at his side,
His faithful servant and his loving shade
Адмін не світить тут своєї фізіономії, але зробить виняток заради котика
06.04.202513:22
Творці сучасної літератури
21.03.202518:46
«Астролябія» і «Синтеза» змагаються в тім, хто перший видасть Шопенгауера
22.03.202514:49
ДЕВ'ЯТЕ ЧУТТЯ
ночі аґрус оранжевий
з воротями
Коцарев сере
віршами як?
ночі аґрус оранжевий
з воротями
Коцарев сере
віршами як?
16.03.202521:31
Трохи новоперекладеного Кавафіса опівночі:
Люблю я церкву — з хоругвами,
З начинням срібним, свічниками,
З іконами, з амвоном і з вогнями.
Коли прийду сюди, у церкву греків, —
Де запашного ладану куріння,
Де урочистий спів богослужіння,
Священники в побожному тремтінні,
Розмірена хода, величний рух
І пишносяйні ризи божих слуг, —
То думаю про славу роду нашого,
І згадую про Візантійський дух.
Люблю я церкву — з хоругвами,
З начинням срібним, свічниками,
З іконами, з амвоном і з вогнями.
Коли прийду сюди, у церкву греків, —
Де запашного ладану куріння,
Де урочистий спів богослужіння,
Священники в побожному тремтінні,
Розмірена хода, величний рух
І пишносяйні ризи божих слуг, —
То думаю про славу роду нашого,
І згадую про Візантійський дух.
22.03.202507:25
SIC TRANSIT
за ніч
я тричі бігав срати
туалетний папір закінчився
лишилась тільки збірка Олега Коцарева
всі сторінки пішли в сраку
так минає поезія
за ніч
я тричі бігав срати
туалетний папір закінчився
лишилась тільки збірка Олега Коцарева
всі сторінки пішли в сраку
так минає поезія
20.03.202514:05
14.03.202506:13
ПРО ПЕРЕКЛАД І НАСИЛЬСТВО
Коли перекладаєш грецькі трагедії, окремий виклик - криваві сцени. Не тому, звісно, що вони криваві, а тому, що оригінал виписано з особливим натхненням, любовʼю і хистом.
Тут все, що в житті викликало б страх і огиду як здорову реакцію, невимушено стає на службу Прекрасному.
От, приміром, епізод з Евріпідової "Медеї", де вісник описує смерть Креонтової доньки, нової дружини Ясона, ради якої той кинув Медею. Там, як ви, мабуть, знаєте, царівна надягає прекрасне вбрання і золотий вінок - зачаровані й отруєні Медеєю "дари". Вся сцена - чудовий контраст легкості і ваги: від пругкої ходи радісної царівни - до зав'язлого в доньчиній плоті старого Креонта.
Якось так я спробував ту сцену віддати:
...І, ледве батько з дітьми за поріг ступив,
Одразу ж у барвисту одіж вбралася,
1160 Ще й золотий вінок їй ліг на кучері.
Рядилась, сівши перед ясним дзеркалом,
І посміхалась образу безживному*.
Звелася і по дому йшла, красуючись, –
На сяйнобілих ніжках мов пливла вона;
1165 Ішла навшпиньки і, дарами втішена,
Себе зусібіч озирала в радості.
***
Вона раптово сполотніла – труситься...
Дозаду поточилась – і лиш те гаразд,
1170 Що не на землю, але в крісло падає...
***
... А царівна піну з уст
Пустила білу, очі закотились їй –
1175 Білок лиш видно, кров з лиця відлинула.
***
Здолав би прудконогий плетрів шість, мабуть,
Найшвидшим бігом, поки донька владаря,
Повіки розімкнувши, з тьми безмовної
Прокинулась, нещасна, й страшно зойкнула.
1185 Двогостра в неї на́пасть уп`ялась тоді:
Вінок, що їй на скронях сяяв золотом,
Спахнув зненацька всепожерним полум`ям.
А тонкотканна одіж, дар дітей твоїх,
У ніжне тіло бідної вгризалася.
1190 Зірвалась з крісла, вся в вогні палючому,
І косами навсі́біч затрясла вона,
Щоб скинути вінок той, – але наміцно
Зав`язло в косах злото: що завзятіше
Трясла чолом, то дужче палахтів вогонь.
1195 І, зможена бідою, долі падає.
Тоді б ніхто, крім батька, не впізнав її:
Ані очей – бо щезло ясне світло в них,
Ані лиця – загасло; кров їй з маківки
Точилась на долівку мішма з полум`ям.
1200 Плоть, як живичні сльози, з кості капала
У щелепах незримих зілля тру́йного.
*епітет "безживний" - не дуже вдалий (бо вдалих я не знайшов) відповідник грецького apsychon, що позначає нематеріальність зображення, а водночас натякає на скору загибель, тобто втрату psyche.
(На картині, якщо не помиляюсь, описувана сцена)
Коли перекладаєш грецькі трагедії, окремий виклик - криваві сцени. Не тому, звісно, що вони криваві, а тому, що оригінал виписано з особливим натхненням, любовʼю і хистом.
Тут все, що в житті викликало б страх і огиду як здорову реакцію, невимушено стає на службу Прекрасному.
От, приміром, епізод з Евріпідової "Медеї", де вісник описує смерть Креонтової доньки, нової дружини Ясона, ради якої той кинув Медею. Там, як ви, мабуть, знаєте, царівна надягає прекрасне вбрання і золотий вінок - зачаровані й отруєні Медеєю "дари". Вся сцена - чудовий контраст легкості і ваги: від пругкої ходи радісної царівни - до зав'язлого в доньчиній плоті старого Креонта.
Якось так я спробував ту сцену віддати:
...І, ледве батько з дітьми за поріг ступив,
Одразу ж у барвисту одіж вбралася,
1160 Ще й золотий вінок їй ліг на кучері.
Рядилась, сівши перед ясним дзеркалом,
І посміхалась образу безживному*.
Звелася і по дому йшла, красуючись, –
На сяйнобілих ніжках мов пливла вона;
1165 Ішла навшпиньки і, дарами втішена,
Себе зусібіч озирала в радості.
***
Вона раптово сполотніла – труситься...
Дозаду поточилась – і лиш те гаразд,
1170 Що не на землю, але в крісло падає...
***
... А царівна піну з уст
Пустила білу, очі закотились їй –
1175 Білок лиш видно, кров з лиця відлинула.
***
Здолав би прудконогий плетрів шість, мабуть,
Найшвидшим бігом, поки донька владаря,
Повіки розімкнувши, з тьми безмовної
Прокинулась, нещасна, й страшно зойкнула.
1185 Двогостра в неї на́пасть уп`ялась тоді:
Вінок, що їй на скронях сяяв золотом,
Спахнув зненацька всепожерним полум`ям.
А тонкотканна одіж, дар дітей твоїх,
У ніжне тіло бідної вгризалася.
1190 Зірвалась з крісла, вся в вогні палючому,
І косами навсі́біч затрясла вона,
Щоб скинути вінок той, – але наміцно
Зав`язло в косах злото: що завзятіше
Трясла чолом, то дужче палахтів вогонь.
1195 І, зможена бідою, долі падає.
Тоді б ніхто, крім батька, не впізнав її:
Ані очей – бо щезло ясне світло в них,
Ані лиця – загасло; кров їй з маківки
Точилась на долівку мішма з полум`ям.
1200 Плоть, як живичні сльози, з кості капала
У щелепах незримих зілля тру́йного.
*епітет "безживний" - не дуже вдалий (бо вдалих я не знайшов) відповідник грецького apsychon, що позначає нематеріальність зображення, а водночас натякає на скору загибель, тобто втрату psyche.
(На картині, якщо не помиляюсь, описувана сцена)
14.03.202514:14
Літературна дискусія
Переслав з:
Книгодурка
22.03.202514:40
#нампишуть
Редагував я кілька років тому один текст – ми з коректоркою його начисто переписали, бо то був страх Божий. Коректорка виділила у верстці два надто рідкі рядки й дала примітку: "зарідко". Верстальниця, вносячи правки, замість всіх слів у тих рядках – дала одне: "зарідко".
Редагував я кілька років тому один текст – ми з коректоркою його начисто переписали, бо то був страх Божий. Коректорка виділила у верстці два надто рідкі рядки й дала примітку: "зарідко". Верстальниця, вносячи правки, замість всіх слів у тих рядках – дала одне: "зарідко".
21.03.202507:09
Юрій Винничук і редакція видання «Збруч» за допомогою ChatGPT вказують обуреним жінкам на їх неправоту і безпідставні звинувачення.
Джотто ді Бондоне. 1303 - 1305 р.
Джотто ді Бондоне. 1303 - 1305 р.
20.03.202509:01
Зробимо Абабу Ґаламаґою again!
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.
